"Залік" з найменшим оцінюванням. Як Європейська Комісія виявила суттєву перепону на шляху України до Європейського Союзу.
Опублікований Європейською комісією звіт про прогрес країни-кандидатки на шляху до євроінтеграції завжди стає нагодою оцінити, які досягнення ми маємо (або не маємо) за минулий рік.
Європейська комісія розглядає поступ у 33 розділах, що відповідають різним сферам політики - від соціальної до кліматичної - і згруповані у шість кластерів. До уваги береться, наскільки українська законодавча база стала ближчою до права ЄС за рік.
Важливо зазначити, що оцінюються не лише загальні показники наближення, але й досягнення в цьому напрямку. Іноді, незважаючи на те, що зміни в стані наближення можуть залишатися незмінними через складність завдань, що стоять перед кандидатами, країна може демонструвати значний прогрес у реформах. У зв'язку з цим, Єврокомісія використовує дві різні шкали оцінювання для кожного з 33 розділів: одна шкала варіюється від одного до пʼяти для оцінки наближення, а інша — від нуля до чотирьох для прогресу.
"ЄвроПравда" вже розмістила цей рейтинг на 2026 рік.
Зазвичай Україна відзначає своє місце серед трьох провідних країн серед дев'яти кандидатів, серед яких Албанія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Молдова, Північна Македонія, Сербія, Туреччина та Чорногорія.
Цілком виправдано підкреслити, що численні з цих країн проходили процес інтеграції протягом багатьох років, а в деяких випадках навіть десятиліть. Натомість ми здобули статус кандидата лише в 2022 році і реалізуємо реформи на фоні повномасштабної оборонної війни проти однієї з найпотужніших армій у світі.
Ці фактори дійсно відіграють важливу роль у поясненні як більшого розвитку окремих країн Західних Балкан, так і співвідношення нашого прогресу з досягненнями Молдови.
Проте, перш за все, слід оцінювати себе в порівнянні з власними досягненнями. Отже, що ми маємо на увазі?
Де спостерігається уповільнення темпів реформ?
Для України 2022 рік міг би стати більш успішним у контексті євроінтеграційних процесів. Якщо навіть не зважати на конкретні цифри та відстань до вступу в ЄС у різних сферах, а зосередитися на власному прогресі протягом року і порівняти його з очікуваннями на 2025, то можна помітити суттєве уповільнення темпів реформ у багатьох галузях.
У найбільш критичних для Києва аспектах верховенства права, боротьби з корупцією та реформування правоохоронних структур прогрес отримав оцінку 2 з 4. Це відповідає показникам минулого року. Хоча ситуація не є катастрофічною, вона також не демонструє значного прогресу.
Суттєво знизили оцінку за прогрес у розділах, що стосуються кластера 2 "Вільний ринок", який Україна відкрила у жовтні. У шести з девʼяти його розділів прогрес оцінили в 1 бал (минулого року було у чотирьох).
Ми також здобули одиницю за ще один ключовий аспект переговорів - "Регіональна політика та структурні інструменти". Цей розділ зосереджений на зміцненні місцевих громад і їхній спроможності ефективно використовувати фінансові ресурси Європейського Союзу.
Наш прогрес просів і у розділах, що стосуються фінансових і бюджетних положень, політики у сфері довкілля і клімату, фінансового контролю, а також захисту споживачів та здоровʼя.
Загалом у девʼяти розділах ми маємо "обмежений прогрес", тобто найнижчу можливу оцінку щодо темпу реформ - що на чотири розділи більше, ніж торік. А уповільнення темпів реформ зафіксували щонайменше у восьми сферах.
Де Україна досягла успіху протягом року.
Проте існують і позитивні новини.
Хоча за вісьмома главами маємо підтверджене Брюсселем сповільнення реформ, є шість глав, за якими там констатували більший прогрес. Це сфери публічних закупівель, вільної торгівлі товарами (не в останню чергу завдяки двом законам, прийнятим Верховною Радою для наближення так званого промислового безвізу), а також у сферах фінансових послуг, медіа, енергетики та безпекової політики.
Якщо оцінювати за критерієм прогресу, то, безсумнівно, він має місце.
Отже, наша готовність у таких ключових сферах, як верховенство права, антикорупційні заходи, правоохоронні органи, вільна торгівля товарами, публічні закупівлі, фінансові послуги, оподаткування, медіа, освіта, агрополітика та реформа публічного адміністрування зросла на пів бала. Що стосується верховенства права, варто зазначити, що звіт підкреслює: важливі не лише формальні прийняття законів, а й фактичні результати у боротьбі з корупцією та зміцненні інституцій. Зокрема, згадуються резонансні відставки, що сталися у зв'язку з обвинуваченнями з боку НАБУ та САП, а також антикорупційні справи, які мали місце в останні місяці.
Загалом оцінка стану готовності покращилась у девʼяти розділах. Загальна оцінка готовності до вступу за всіма розділами наразі складає 2,5 порівняно з 2,36 у 2025 році та 2,27 у 2023. Тобто прогрес є. І заяви посадовців зараз концентруються саме на цьому: що ми продовжуємо рух вперед, що регресу немає.
Але це - не те, чого достатньо, щоби пишатися.
Оскільки для повного відсутності просування довелося б зупинити реформи, можна провести паралель із завантаженням програми на комп'ютері. Ідеально, процес завантаження не повинен йти назад - з року в рік він може лише прогресувати або застрягати.
Отже, для нас ключовим є виключно темп змін. І навряд чи хтось сміливий назве його адекватним. Наразі ми ще більше сповільнили наші темпи реформ, що призвело до відставання від інших країн-кандидатів.
Молдова обігнала Україну та йде у відрив
Минулого року Україна втратила позиції і вибула з трійки лідерів серед країн-кандидатів. Зараз ми займаємо четверте місце з дев'яти, поступаючись Чорногорії, Албанії та Молдові за темпами просування. Що стосується готовності, то ми на шостій позиції, слідом за згаданими трьома країнами, а також Північною Македонією та Сербією. За нами йдуть тільки Боснія і Герцеговина, Грузія та Туреччина, у яких переговори взагалі зупинені, а реформи відкатуються, а також Косово, що наразі має статус потенційного кандидата.
Балканські країни вже довгий час перебувають у процесі розширення, проходять оцінювання від Європейської комісії та мають перед собою визначені завдання. У той же час, молдовці розпочали свій шлях разом із нами, і в 2023-2024 роках їхній рівень готовності був нижчим, ніж в Україні. Однак вже у 2025 році вони змогли випередити Україну, а 2026 рік став для них справжнім проривом.
Особливо важливо, що Україна суттєво відстає від Молдови і за рівнем готовності до вступу, і за прогресом, тобто темпами просування.
Невелика перевага України над Молдовою, яка виникла в 2025 році, тепер цілком логічно перетворюється на відставання.
Звіт Єврокомісії також констатує, що Молдова максимально близько підійшла до того, щоб закрити свої проміжні бенчмарки (критерії), тобто отримати позитивну оцінку IBAR - а Україні до цього ще дуже далеко. Після цього Кишинів зможе почати закривати переговорні глави, а Київ цього робити не зможе без виконання проміжних бенчмарків у питаннях верховенства права, антикорупції, прав людини тощо.
Все це збільшує імовірність розʼєднання траєкторій України і Молдови. І як би не було боляче для Києва це визнавати, значна частка відповідальності тут лежить на нас самих.
Хто відповідальний і які кроки вжити?
Якщо шукати винних, то можна виокремити декілька важливих причин.
Перша і найголовніша - загальна патова ситуація в парламенті.
Верховна Рада місяцями не може ухвалити потрібні закони.
Навіть ті проекти, які супроводжуються значними обсягами міжнародної підтримки в рамках ініціатив Міжнародного валютного фонду, Світового банку чи Ukraine Facility. А що вже говорити про умовно "безкоштовні" ініціативи, пов'язані з законодавством, що сприяє євроінтеграції.
Другий аспект — це євроінтеграційні реформи, які можуть бути або складними і болісними, або ж досить нудними.
Вони часто зачіпають багато груп інтересів, та не завжди дають миттєві результати, якими політики можуть похвалитися - хоч і є технічно важливими і необхідними для розвитку. Відтак їхня пріоритетність на політичному порядку денному знижується.
Третя причина полягає в тому, що війна та численні виклики, з якими стикається весь державний механізм, є безсумнівними. Політичні лідери зазвичай зосереджуються на нагальних потребах, таких як енергетична безпека чи пошук підтримки на міжнародній арені, і часто ігнорують рутинні завдання, пов'язані з євроінтеграцією.
Загалом пошук винних не надто допоможе.
Але якщо Україна серйозно ставиться до своєї євроінтеграції, то має суттєво переглянути підходи до впровадження реформ.
З хороших новин: у Києві, здається, усвідомили, що декаплінг, тобто розділення з Молдовою, може стати реальністю, якщо не прискоритись. У Брюсселі готові давати Україні інструменти, щоб цього уникнути. Єврокомісія створила Task Force (робочу групу) для виконання проміжних бенчмарків, що саме по собі є дуже позитивним сигналом.
Водночас оголошена Києвом мета завершити адаптацію європейського законодавства в Україні до 2027 року виглядає абсолютно недосяжною. Встановлення нереалістичних термінів зовсім не сприяє ані якості реформ, ані підтримці з боку суспільства. Адже наслідком таких завищених термінів неминуче стане зростання недовіри українців до процесу євроінтеграції.
Тож що конкретно треба робити для отримання кращих результатів наступної осені, у звіті Єврокомісії з розширення-2027?
По-перше, необхідно зосередити увагу на реалізації проміжних критеріїв з розділів 23 і 24, що стосуються верховенства права, протидії корупції та реформування правоохоронних органів. На сьогодні це є найважливішим бар'єром для нашого подальшого розвитку.
Наступним етапом є розробка механізмів, які сприятимуть ухваленню важливих законів щодо євроінтеграції у Верховній Раді. Це, ймовірно, потребуватиме проведення детальних консультацій та створення нового формату співпраці, зосередженого на євроінтеграційних ініціативах.
Третє - зосередитися на пріоритизації законопроєктів, пов'язаних з євроінтеграцією, які розробляє уряд. Оскільки наше завдання полягає в ухваленні понад 450 законопроєктів, важливо не лише забезпечити їх підтримку в Верховній Раді, а й створити якісні тексти за участі спеціалістів у відповідних галузях.
Четверте - почати чесно (та реалістично) говорити з суспільством щодо термінів вступу.
Щоб розповіді про зовнішні штучно створені перепони на шляху до Євросоюзу не стали прикриттям цілком реальної перепони, яку демонструє звіт ЄС: справді повільного прогресу у виконанні нами внутрішніх завдань.
Автор: Юлія Шаіпова,
асоційована партнерка Civitta, фахівець EasyBusiness,
