Проживання для тих, хто пережив втрати: чи можливо віднайти надію для українців?

Зруйнований Бахмут. Фото Євгена Сосновського

Повномасштабна війна триває вже майже чотири роки, і для багатьох українців цей час став однією з найскладніших випробувань. Для деяких це означає, що бездомність стала їхньою новою реальністю. І з кожним днем кількість таких людей зростає. Чи мають вони шанси отримати компенсацію від держави за втрачене житло?

Історія законодавства України стосовно компенсацій за знищене або пошкоджене внаслідок повномасштабного вторгнення житло починається з прийняття Закону № 2923-IX у 2023 році. Цей закон створив новий механізм відшкодування через портал Дія та ввів у використання житлові сертифікати.

В телемарафоні "Єдині новини" українці отримали обнадійливу інформацію від голови Комітету Верховної Ради України з питань державного управління, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олени Шуляк. Вона повідомила, що після того, як дані про пошкоджене або зруйноване майно будуть внесені до реєстру, комісія, скориставшись цифровими технологіями, видасть житловий сертифікат. Його власник зможе обміняти на квадратні метри в будь-якому населеному пункті. Кожна людина матиме можливість самостійно обрати, де хоче жити – це може бути як квартира, так і приватний будинок. Крім того, можна буде вирішити, чи обрати приміщення на первинному або вторинному ринку нерухомості, або ж інвестувати в будівництво об'єкта, який ще не завершено і не введено в експлуатацію.

Я мала можливість спостерігати, як ці надихаючі слова спровокували енергійні, хоч і приємні, обговорення серед переселенців. Люди серйозно дискутували про те, в якій області вигідніше обміняти свій сертифікат на квадратні метри, а також який ринок нерухомості — первинний чи вторинний — варто обрати. Вони щиро повірили в силу красномовства.

З тих пір дійсно багато хто отримав підтримку від держави на відновлення зруйнованих чи пошкоджених об'єктів нерухомості, але серед них точно немає тих українців, оселі яких залишилися на ТОТ, а самі вони хто з 2022 року, хто пізніше практично стали безхатченками. Проте, напередодні 2025 року все ж замайоріла надія на справедливість, коли Верховна Рада України ухвалила в цілому законопроєкт №11161, який спрощує процедуру призначення компенсації за знищене чи пошкоджене майно, що розташоване на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих РФ. На жаль, душевне піднесення переселенців тривало недовго -- президент Володимир Зеленський так і не підписав цей законопроєкт. Причина, здається, на поверхні -- під час війни всі гроші повинні йти на посилення обороноздатності держави. Тоді чому ж інші громадяни, оселі яких на підконтрольній території, отримують допомогу? Відповідь завжди напоготові: бо на ТОТ неможливо з'ясувати, чи дійсно житло зруйновано, постраждало і в якому ступені.

Отже, постає питання: чому це важливо з'ясувати? Навіть якщо житло залишилося неушкодженим, але перебуває під окупацією, особа, яка виїхала до вільної України, фактично його втратила. І, швидше за все, назавжди. Саме ці труднощі часто спонукають переселенців або повернутися назад в окуповані території, або ж залишити країну.

Не дивно, що у соціальних мережах невпинно точаться дискусії на тему справедливості й рівності прав громадян України в залежності від територіальної ознаки. В групі активних маріупольців навіть народився гіркий слоган "Якщо ти з ТОТ, то ти не тот".

Як люди потрапили в цю важку ситуацію, на що покладають надії та які мають плани, розглянемо на прикладі жителів двох захоплених міст Донбасу — Бахмута і Маріуполя.

Молодий чоловік на ім'я Денис востаннє відвідував рідний Бахмут у січні 2022 року. Йому пощастило, адже він не став свідком ні початку війни, ні жахливого руйнування свого міста, ані його окупації. Тільки з розповідей батьків він дізнався, що спочатку в місті панувала тиша, хоча жителі почали виїжджати, а магазини зачинятися. Ситуація різко погіршилася після захоплення Попасної. "Тоді російські війська почали серйозно атакувати Бахмут: бомбардування почались з північного сходу і швидко охопили все місто. Через постійні обстріли у батьків погіршилось здоров’я, у мами стався інсульт. Вона перебувала в лікарні цілий місяць, під час вибухів навколо. Батьки покинули Бахмут, майже нічого не взявши з собою."

Щодо нашого родинного дому, інформація відсутня. Проте ймовірність того, що він зруйнований, складає 99%. Батьки все ще сподіваються на отримання компенсації. Особисто я в це не вірю, оскільки кошти з бюджету, як правило, зникають. Батьки подали заявку, але досі не отримали жодної відповіді. У підсумку, вони придбали невелику хатину в селі. Проте питання компенсації за втрачене житло залишається дуже важливим.

У бахмутянки Наталії квартира дуже пошкоджена -- вибиті вікна, двері, розбиті "до стану молекул" всі меблі та техніка. Після того страшного нищівного прильоту, від якого загинули сусіди, вона з донькою та онукою покидали житло й саме місто поспіхом, бо задача була одна -- врятуватися. Їхали, як то кажуть, без огляду, головне -- подалі від війни. Осіли в невеличкому селі під Кропивницьким, орендують стару хату, намагаються щось заробляти.

Наталія намагається уникати розмов про Бахмут, адже спогади про це місце викликають у неї сильний біль і страх. Що стосується відшкодування за втрачене майно, жінка покладає великі надії на уряд: "Вони не можуть залишити нас без підтримки! Сподіваюся, як тільки знайдуть кошти, нам обов'язково компенсують втрати. Інакше бути не може — ми ж, українці, не повинні залишатися без допомоги і справедливості у своїй країні. Я в це вірю!".

Мешканець Бахмуту Євген працював в одному з медіа і жив з мамою на західних околицях міста в трикімнатній, двоповерховій сталінці. Згадує, що місце було дуже гарним -- поруч великий ставок, алея троянд і недавно відремонтований будинок культури, який, до речі, росіяни підірвали весною 2023-го. Але на той час Євген з мамою вже покинули місто, бо неможливо було терпіти нескінченні обстріли та безсонні ночі. Вони й досі достеменно не знають, що з їхньою оселею. Євген каже, що він постійно відстежує по відео, що відбувається з рідним містом, але ні разу не бачив свого будинку. Зараз чоловік живе і працює у Харкові. Спочатку його дуже зігрівала думка, що Бахмут недалеко, в мирні часи якихось 3-4 годині на автобусі і ти вдома, тож, якщо ситуація покращиться, можна буде туди їздити, робити репортажі...

Зображення: Вільне Радіо

Щодо очікувань співвітчизників щодо відшкодування за втрату майна, Євген підкреслює:

"Механізм Е-Відновлення виник тільки в 2023 році, до цього нічого іншого не існувало і сподіватися не було на що. Це вже потім, коли місто захопили, усі почали, так би мовити, бухтіти: "А як же ми? А нам нічого!". Але ж я розумію: все, що ми можемо зробити, це зареєструвати свої квартири у відповідних українському, потім в міжнародному реєстрах. Ми з мамою за порадою юриста ще в поліцію подали заяву про руйнування, там навіть впровадження відкрили за статтею "Порушення звичаїв війни". Проте слідчий сказав, що поки неможливо вести розслідування, бо немає доступу до тієї території".

Згідно з висловлюваннями Євгена, мешканці Бахмута на зустрічі з мером Олексієм Ревою активно запитують: "Де ми можемо жити? Коли отримаємо компенсацію?". Проте, відповіді на ці питання належать не до компетенції місцевої влади, а до державних органів. Мабуть, залишається лише чекати на підпис президента під законопроектом №11161, який був ухвалений більше року тому і дає сподівання на відновлення справедливості.

Зображення: Вільне Радіо

Маріупольські підприємці Ольга та Сергій у лютому 2022 року були вже пенсіонерами, але підробляли, маючи дві точки на одному з невеличких ринків. Обидві були розграбовані ще 25 лютого, а будинок подружжя вщент знищений обстрілами. Вцілілою залишалася квартира доньки, а що з нею трапилося після, подружжя не знає, бо в перший ж день війни поїхало з міста. Донька працювала в поліції й відправила батьків з малим синочком евакуаційною колоною до Запоріжжя. Чотирирічний Марк дуже боявся обстрілів і прокидаючись уві сні, казав: "Ми всі помремо!". Тож, дідусь з бабусею попрямували далі на більш безпечний захід. Приїхали до Чернівців, три місяці мешкали у школі, потім хтось пустив безкоштовно пожити у своєму будинку, але ж без тепла та газу. Літні люди разом з онуком з тих пір ніяк не можуть знайти собі житло, в якому б можна було затишно існувати не за всі гроші світу. Тож, 64-річний Сергій бідкається: "Втратили ми все. Нічого не маємо, надії -- також. Здається, життя зупинилося!".

На початкових етапах свого мандрівного життя подружжя ще вірило у можливість отримання відшкодування від уряду за втрачене майно. Проте тепер навіть згадки про це викликають роздратування, адже вони вже пройшли шлях від надії до безвиході.

В Маріуполі жила жінка на ім'я Воля, яка працювала фармацевтом у приватній аптеці, розташованій неподалік від їхнього багатоповерхового будинку. Вона разом із чоловіком, 5-річним сином і 12-річною донькою мешкала у власній квартирі. Коли розпочалось вторгнення, Воля щоранку залишала дітей вдома, а сама вирушала на роботу, адже людям були необхідні ліки та медичні засоби. Вона працювала до останнього можливого моменту:

"Це було просто жахливо! Від вибухів все навколо тремтіло, а аптека була ледь не повністю розбита! Діти залишилися вдома наодинці, старша відчувала великий страх, а молодший навіть не усвідомлював, що відбувається: ну що ж, без світла і будинок трясеться – то й що!"

Після 3 березня Воля разом із сім'єю спустилася в підвал, навіть не підозрюючи, що їхнє перебування там триватиме цілих три тижні. Вони стануть останніми, хто залишить це місце, перетнуть понад двадцять блокпостів, а згодом мандруватимуть Україною в пошуках безпечного притулку, щоб витримати складні часи.

"Ми вже не маємо куди повернутися. Навіть можливості востаннє поглянути на наше обвуглене житло окупанти нам не надали, -- з гіркотою говорить Воля. -- Наш дім знищено. І навіть якби він залишився, яке вже життя під окупацією?! А купити щось нове в Україні нам не вдасться, адже держава підтримує лише тих, хто має житло на підконтрольних територіях, а нас, здається, просто немає."

Мешканець Маріуполя Євген якийсь час після нападу перебував з дружиною у власній квартирі в Центральному районі. Згадує, що 2 березня вже не було світла та води, температура у квартирах знизилася до п'яти градусів, а 3-го березня вперше обстріляли його житловий район неподалік "Азовсталі". Але це були квіточки, бо попереду чекали нові обстріли, контузія, потрапляння під завали, загибель родича, допомога пораненій жінці з дітьми, дні без їжі та води, тривале перебування у підвалі.

Рано-ранку 20 березня я вийшов до двору і з жахом усвідомив, що більшість будівель навколо знищені вщент, а з деяких квартир все ще вириваються язики вогню. Лише два будинки вціліли — наш і сусідній. О 14 годині знову почалися обстріли. У наш під'їзд вдерлася група кадирівців, які грубо вигнали мешканців з квартир. Нас просто виштовхнули, навіть не давши можливості зібрати найнеобхідніше... Коли я повернувся за ріг, то зрозумів, що нашого будинку більше немає... Ми втратили все, що мали.

З Маріуполя Євген виїхав 20 квітня, в травні він вже був у Києві. В свої 57 років чоловікові довелося починати життя з нуля, як майже усім українцям зі статусом ВПО. Боротьба за відновлення справедливості по відношенню до так званих переселенців, стало його особистою справою. Коментуючи ситуацію з повною відсутністю компенсації за втрачене житло для людей з ТОТ, пан Євген каже прямо: "Ми маємо в Україні порушення рівності прав людей залежно від місця проживання".

Прізвище вищезгаданого пана Євгена з Маріуполя -- Сосновський. Його знає не тільки переселенська спільнота, які апелює до звичайної, але ж небайдужої людини, як до останньої інстанції, а й державні посадовці, бо до багатьох з них Сосновський звертався безпосередньо. Зокрема, до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця. А недавно пан Євген опублікував на своїй сторінці у Фейсбуку відкритий лист до прем'єр-міністерки Юлії Свириденко, в якому звернувся з проханням не залишати переселенців з окупованих територій поза програмою "єВідновлення".

Зокрема, він нагадав прем'єрці про її власний пост на офіційній сторінці у Facebook від 23 жовтня 2025 року, в якому вона ділилася історією Валентини Троян, мешканки села Нова Полтавка в Донеччині. За словами пані Валентини, перебуваючи в Полтаві, вона натрапила на відео, що зафіксувало момент, коли російські військові знищували її дім. Не розгубившись, жінка одразу звернулася до поліції для документування руйнувань, зібрала всі потрібні документи та подала заявку на отримання компенсації в рамках програми "єВідновлення". Її знайомі допомогли провести дистанційне обстеження за допомогою дронів. Оцінивши надані матеріали, комісія ухвалила рішення про виплату компенсації. За п’ять днів Валентина отримала на свій рахунок 3,6 млн грн.

Вражений прикладом такого швидкого й ефективного вирішення проблеми окремо взятої переселенки, пан Євген докладно розповів Юлії Свириденко власну історію, додавши фото та відео свого зруйнованого будинку, момент його знесення окупантами та навіть супутникові знімки Маріуполя від 08.08.2024 року, на яких чітко видно, що на тому місці, де колись стояв будинок з адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 85 наразі розташована звичайна парковка (це є наразі у додатках Google Maps і Google Earth).

У завершальній частині свого виступу маріуполець Євген Сосновський звернувся до прем'єр-міністерки Юлії Свириденко з вельми доречним запитанням:

Чим я, як громадянин України, відрізняюсь від пані Валентини Троян, яка отримала компенсацію від держави у розмірі 3,6 млн всього за 5 днів, коли я вже четвертий рік не можу навіть подати заявку на отримання сертифіката компенсації? Чи не вистачає наявних доказів, що підтверджують повне знищення мого будинку за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 85, щоб комісія могла ухвалити рішення про виплату компенсації?

Скріншот Євгена Сосновського

Чи володіє пані Валентина Троян статусом учасника бойових дій або людини з інвалідністю, що виникла внаслідок війни, який дозволяє їй отримати житловий сертифікат у пріоритетному порядку за 5 днів? Я щиро радий за пані Валентину, що їй вдалося його отримати. Але мені цікаво, чому програма "єВідновлення" для внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій, яка, можливо, запрацює в майбутньому, вже зараз передбачає поділ людей на категорії? Зокрема, навіть цивільні особи, які отримали інвалідність через війну під час бойових дій у Маріуполі, на даний момент виключені зі списку тих, хто має право на пріоритетне отримання "житлового ваучера" (згідно з постановою №1176, яку Ви підписали). Водночас для постраждалих на підконтрольних територіях такого розподілу на категорії не існує (що підтверджується прикладом пані Валентини, який Ви навели).

Фото Євгена Сосновського

Чому пані Валентина Троян з села Нова Полтавка отримує сертифікат на 3,6 мільйони гривень, тоді як уряд уже зараз встановлює ліміт у 2 мільйони для виплат біженцям з тимчасово окупованих територій? Чи справді ви вважаєте, що квартира в центрі півмільйонного Маріуполя, де росіяни пропонують житло за 80-120 тисяч доларів, варта менше, ніж будинок пані Валентини у селі Нова Полтавка?

Фотоколаж від Євгена Сосновського

До цього звернення до керівництва українського уряду охоче долучилися й інші внутрішньо переміщені особи, які, починаючи з моменту повномасштабного вторгнення, отримують підтримку та увагу лише від своїх співвітчизників-переселенців.

Наприклад, як жінка на ім'я Богдана з міста Бахмут:

З квітня до мене почали звертатися люди з питаннями: які документи потрібно підписати, щоб, наприклад, відмовитися від своєї квартири в Бахмуті й отримати компенсацію. Проте слід зазначити, що закон №11161 ще не вступив у силу, і уряд досі не розробив конкретного механізму, за яким відбуватиметься цей процес.

Або ж, як повелася пані Олена з Маріуполя: