Життя за ґратами: як в Україні забезпечують захист прав осіб, що перебувають у закладах несвободи.

Їх називають по-різному: інтернати, психіатричні лікарні, геріатричні пансіонати, слідчі ізолятори. Проте всіх їх об'єднує одне — в цих установах люди не мають свободи або можливості вільно залишити їх. У таких обставинах людська гідність стає вкрай вразливою. Як держава та суспільство можуть забезпечити захист прав осіб, що проживають у цих закладах? Яким чином функціонує Національний превентивний механізм? Чому навіть один візит може кардинально змінити життя? Про це йдеться в бесіді операційного директора Благодійного фонду Let's Help Катерини Сусліч з Представником Уповноваженого з прав людини в місцях несвободи Віталієм Нікуліним.

Фонд Let's Help спільно з Офісом Омбудсмана України запускають великий національний навчальний проєкт "Права людини в геріатричних закладах". У його рамках відбувається підготовка співробітників інтернатів у різних регіонах країни. Наразі вже проведено денні семінари в Івано-Франківську, Чернівцях, Львові та Черкасах. Попереду ще шість міст!

Катерина Сусліч: Ця розмова -- частина великого навчального проєкту "Права людини в геріатричних закладах", мета якого -- підвищити обізнаність працівників щодо дотримання прав осіб похилого віку та людей з інвалідністю у державних та приватних закладах, які надають соціальні послуги.

Чому ми взагалі почали проєкт, які проблеми в "невидимого життя" літніх людей, що мешкають в пансіонатах і які рішення ми можемо запропонувати, хочемо прояснити для суспільства протягом цієї розмови. Також маємо чудову новину -- Фонд Let's Help і Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини підписали меморандум про співпрацю. Попереду -- багато роботи, присвяченої системним змінам в сфері догляду за людьми старшого віку, але і зроблено вже чимало.

Віталій Нікулін: Перш за все дякую за пропозицію цього інтерв'ю. Хочу передати вітання від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця!

К.С.: Дякую! Що саме мається на увазі під терміном "закриті заклади"/"місця несвободи" і чому вони потребують особливої уваги з боку держави?

В.Н.: Місця несвободи -- це будь-які місця, незалежно від форми власності, підпорядкування та підконтрольності, в яких люди тримаються або перебувають за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу. Головна ознака таких місць є те, що людина не може вільно залишити їх за власним бажанням. Окрім того, до місць несвободи належать установи, в яких перебувають особи, обмежені в своїх правах, зокрема не можуть залишити установу за власним бажанням або станом здоров'я.

Це визначення охоплює різноманітні установи, починаючи від закладів, що здійснюють виконання кримінальних покарань (таких як СІЗО та колонії), і закінчуючи психоневрологічними закладами, лікарнями, що надають психіатричну допомогу, а також приватними геріатричними установами та іншими подібними організаціями.

Особи, які знаходяться в подібних закладах, потребують особливого захисту, оскільки вони опиняються в досить уразливій ситуації, повністю покладаючись на працівників для забезпечення їжею, медичним обслуговуванням та іншими важливими потребами.

Саме з цієї причини в Україні було впроваджено національний превентивний механізм (НПМ) — систему постійного незалежного контролю за всіма закладами, де люди позбавлені волі.

К.С.: Чим права людини в закритих закладах/ місцях несвободи відрізняються від прав в інших установах? І чому існує ризик їх порушення?

В.Н.: Права людини одні для всіх, вони є універсальними і гарантованими Конституцією України та міжнародним законодавством. Проте в умовах закритих закладів (місць несвободи) ці права можуть бути фактично обмеженими або недоступними, що суттєво відрізняє життєву ситуацію таких осіб від осіб, які перебувають у відкритому суспільстві.

Оскільки особи, які перебувають у місцях позбавлення волі, не можуть самостійно залишити ці установи, це призводить до ризику їхньої ізоляції від зовнішнього світу. Крім того, вони стикаються з обмеженим доступом до юридичного захисту, що ускладнює їх можливість звертатися до судів та мати зустрічі з адвокатами. Оскільки їхнє життя цілковито залежить від персоналу, це може створити умови для тиску та різноманітних форм зловживань з боку працівників.

К.С.: Які порушення прав людини зазвичай виявляються в інтернатах, психіатричних лікарнях, слідчих ізоляторах та інших установах, де обмежена свобода?

В.Н.: Якщо узагальнити всі порушення у вказаних закладах, то це насамперед:

Крім того, існує чимало порушень, що стосуються надання медичних послуг, які охоплюють практично всі заклади охорони здоров'я, а також специфічні випадки, пов'язані з унікальними особливостями кожної з цих установ.

К.С.: Чи існують в Україні такі регіони, де ці порушення проявляються систематично?

В.Н.: Ймовірно, в окупованих регіонах Донбасу (Донецька та Луганська області), а також у частинах Запорізької та Херсонської областей і Криму, фіксуються постійні порушення прав людини. До них належать довільні арешти, катування та відсутність адекватного правового захисту.

В інших регіонах не існує "відмінників", всюди спостерігаються системні недоліки, що більше залежать від організаційної структури та управлінських рішень.

Загалом навіть в межах однієї області та одного типу закладів може бути суттєва різниця в діяльності установ, умовах перебування і, звісно, в ставленні до людей, що в них знаходяться. Найбільш чітко цю різницю видно на прикладах приватних геріатричних пансіонатів. Є приватні заклади (бізнес), які дійсно зацікавленні в наданні якісних послуг, що видно по багатьом факторам таким як: облаштування території та приміщень, внесення до реєстру надання надавачів та отримувачів соціальних послуг, що фактично означає що вони працюють офіційно і мають дотримуватись законодавчо визначених критеріїв. На противагу таким установам, під час відвідувань часто виявляємо заклади, які не поважають своїх клієнтів, не надають їм гідні умови проживання і навіть дозволяють своєму персоналу зневажливо та жорстоко ставитись до них, використовуючи їх залежне становище.

К.С.: Чи змінюється ситуація під час війни -- наприклад, у зв'язку з переміщенням людей, скороченням персоналу чи браком ресурсів?

В.Н.: Звичайно, люди з місць несвободи можуть бути евакуйовані або переведені в інші заклади, що призводить до тимчасового хаосу, втрати документів, збоїв у медичному обслуговуванні й низки інших викликів. Часто переселенці потрапляють до переповнених установ з недостатньою кількістю ліжок, їжі, медикаментів. Налагодження нової системи потребує часу та фінансових ресурсів. Через те, що багато працівників мобілізовано, інші -- релокувалися разом з сім'ями до більш безпечних регіонів, зростає рівень неукомплектованості персоналу установ.

Отже, конфлікт негативно позначився на психічному здоров'ї пацієнтів психіатричних лікарень та мешканців психоневрологічних інтернатів.

К.С.: Яким чином функціонує Національний превентивний механізм? Як часто проводяться інспекційні візити, і чи завжди вони здійснюються без попереднього повідомлення?

В.Н.: Національний превентивний механізм (НПМ) був започаткований в Україні у 2012 році, щойно через шість років після того, як наша країна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН, що забороняє катування. Це дало Україні можливість регулярно відвідувати всі установи, де люди перебувають під вартою, без попереднього повідомлення.

З метою виконання функцій національного превентивного механізму (НПМ) у Секретаріаті Уповноваженого з прав людини було сформовано спеціалізований підрозділ, який займається питаннями запобігання катуванням і іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність, поводженням і покаранням. Цей підрозділ називається Департаментом з реалізації національного превентивного механізму.

Крім того, регіональні представництва Уповноваженого, що діють у кожній області, також проводять візити до НПМ.

Загалом, за рік у межах НПМ здійснюється приблизно 500 відвідувань місць несвободи, але чіткої норми кількості відвідувань немає.

Відвідування обов'язково здійснюється відповідно до норми Закону без попереднього повідомлення про час і мету відвідування.

К.С.: Які громадські діячі можуть бути залучені до візитів і з якою метою?

В.Н.: В цілому, участь у відвідуванні місць позбавлення волі може брати будь-яка особа, яка має мотивацію, досягла віку вісімнадцяти років, володіє високими моральними якостями та здатна виконувати свої обов'язки з огляду на фізичний і психічний стан.

Однак існують певні обмеження, зокрема, на отримання доручення Уповноваженого для проведення візитів НПМ не можуть розраховувати такі особи:

Станом на сьогоднішній день Уповноважений видав більше 150 доручень для представників громадських організацій, серед яких є правозахисники, адвокати, медики та інші фахівці, з метою проведення візитів по всій Україні.

К.С.: Чи можете ви навести приклад конкретного втручання, яке призвело до поліпшення умов утримання або змін у ставленні до підопічних у певній установі?

В.Н.: Таких випадків насправді багато, але вони абсолютно різні за своїм масштабом та напрямками. Одним з яскравих прикладів є випадок, що стався у травні цього року під час відвідування НПМ однієї з психіатричних лікарень.

В межах реалізації функції Національного превентивного механізму (НПМ) під час відвідування психіатричної лікарні було виявлено, що у приміщенні, де раніше застосовувалися примусові заходи медичного характеру, 29 пацієнтів повідомили, що їх утримують проти власної волі. У них вилучили документи та мобільні телефони, а також, за їхніми словами, їх залучають до примусової безоплатної праці.

Представник Уповноваженого терміново викликав слідчо-оперативну групу Національної поліції України, співробітників обласної прокуратури та керівництво установи. Наразі розпочато кримінальне провадження, тривають слідчі дії. На наступний день з закладу вийшло 21 особа. Офіс Уповноваженого уважно слідкує за розвитком цієї справи.

Для того щоб уникнути подібних ситуацій і захистити людей похилого віку, які перебувають у вразливому становищі та потребують підтримки, ми впроваджуємо наш навчальний проєкт у містах України!