Журналістка Євгенія Вірлич поділилася історією про погрози та переслідування, з якими їй доводиться стикатися. Її колеги були вражені та продемонстрували, що сама Вірлич пише про свої переживання.
А ваша Антоніна встигла заплутатися в перипетіях херсонських колег і хто кого перший послав.
Напередодні Антоніна вирушила в театр, щоб ознайомитися із відомим УКРТЕАТРОБУМ. Однак під час вистави та її подальшого обговорення (яке часто виявляється навіть захопливішим за саме дійство) месенджери почали активуватися. Колеги розсилали мені інформацію про "Жінок в медіа", зазначаючи: "Глянь, який ажіотаж!"
Не варто двічі просити про подібне. Я відкриваю статтю і читаю про журналістку, яка є головною редакторкою херсонського видання "Кавун.City" – Євгенію Вірлич. Заголовок звучить так: "Мене засуджують за зовнішність, за заїкання та навіть за відсутність дітей": як редакторка "Кавун.City" стикається з онлайн-агресією через свою професію.
Матеріал відкривається словами про те, що Євгенія "перебуває під тиском постійних погроз, цькувань і організованих кампаній. Її професійна діяльність стала мішенню для місцевих чиновників та блогерів, які мають політичні зв'язки". Журналістка зазначає:
Я регулярно отримую образи та погрози на свою адресу. Часто це роблять люди, яких я не знаю, але й знайомі також не відстають. Зазвичай це відбувається хвилями: з'являється певний привід, у якому я берусь брати участь, і одразу починається шквал негативу на мою адресу. Пам'ятаю, як у листопаді 2019 року я став об'єктом атаки від мого постійного критика. Виявилось, що йому заплатили, щоб він "відвернув" мою увагу, в той час як планувалась приватизація 87 об'єктів замість 12, серед яких були й бібліотеки.
У статті "Жінки в медіа" розглядається спільне дослідження з ЮНЕСКО під назвою "Її голос — мішень для них: гендерно зумовлене онлайн-насильство проти українських журналісток". У цьому дослідженні зазначається, що 81% опитаних представниць медіа зазнали різних форм онлайн-агресії.
Антоніна відразу зацікавилася, як інші 19% колег змогли уникнути зустрічі з ним. Адже я регулярно натрапляю на це обговорення в соціальних мережах, майже щодня. Це стосується як жінок, так і чоловіків. А термін "журнашлюха", який згадується у статті, давно втратив будь-яку гендерну прив'язку — тепер ним називають усіх без винятку.
Хай там як, після прочитання заходжу я в коменти на фейсбуку -- і волосся моє стає дибки. Бо туди прийшли херсонські журналісти й громадські діячі з кількома уточненнями, так би мовити. Вони звинуватили "Жінок у медіа" в однобокості та приховуванні інформації. За їхніми словами, Вірлич має дуже кепську репутацію у себе в регіоні, зокрема через постійне онлайн-насильство вже зі свого боку. І накидали мільйон скринів. Подаю лише частину -- заходьте на сторіночку "Жінок в медіа" та решту читайте самі.
Проте, варто підкреслити, що ці зауваження, хоча й виразні, залишаються поза контекстом. Це стосується майже усіх скріншотів.
Також є пропозиція змінити назву статті на наступну:
Ну, напевне, достатньо. Матеріал про Євгенію розмістили також у соцмережах центру прав людини "Зміна".
І теж отримали на горіхи в коментарях.
Журналістка з видання "Мост" Олена Гнітецька зазначає, що Вірлич насправді відчувала шкоду з приводу того, що її колега вижила після артилерійського обстрілу.
А ось що на всі ці закиди відповідає правозахисниця та голова ГО "Жінки в медіа" Ліза Кузьменко.
Крім того, "Жінки в медіа" заблокували принаймні двох осіб, які залишали коментарі. Вони запевняють, що не переходили межі образи. Серед них є Лілія Якубсон, з якою у Вірлич тривалий час існував конфлікт.
У 2018 році Лілія напала на Євгенію в будівлі Херсонської ради. Детальніше читайте тут. За словами Вірлич, Лілія Якубсон завдала їй кілька ударів, внаслідок чого журналістка потрапила до лікарні, де їй поставили діагноз – струс мозку середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження.
Євгенія асоціює цей інцидент з рядом статей, які стосуються Якубсона, її чоловіка Олександра Власова та депутатки Херсонської міської ради Ірини Ценкер. Лілія, у свою чергу, стверджує, що Вірлич публікувала образливі коментарі про її неповнолітню дитину. Тут варто підкреслити: абсолютно неприпустимо як напад на особу, так і образи на адресу дітей.
Невдовзі Євгенія пояснила мені, що не висловлювала жодних образ на адресу дитини: "Ні про кого з дітей там навіть не йшлося. Я можу різко висловлювати свої думки з багатьох питань, але завжди дотримуюсь певних принципів, один з яких - не чіпати дітей. Під час судового процесу та слідства не було жодних свідчень образ на адресу дитини. Просто цього не було".
На жаль, у відео Лілія лише демонструє документи з роздруківкою, але не наводить їх зміст. Отже, як кажуть, ми так і не дізнаємося всієї правди.
А якщо ви ще не втомилися від цих розбірок, то ось вам допис Вірлич, який вона опублікувала вже після цих коментарів. Тексту багато, але маємо таку думку: ображати у відповідь на образи -- це ок.
Ваша Антоніна не змогла втриматися і звернулася до Євгенії з питанням. Вона хотіла дізнатися, як та інтерпретує свої коментарі на скріншотах, чи вважає їх проявом цькування, хейтерства чи онлайн-агресії. Колега охоче погодилася поділитися своїми думками й роз’яснила деякі свої реакції. Ось, наприклад, одна з них:
Спочатку пан Григорій постійно запитував про звіти, і я дійсно їх надавала. Потім почав стверджувати, що ми роздали павербанки незрозумілим особам. Згодом його коментарі стали настільки настирливими, що я вирішила заблокувати його. Я вдаюся до таких заходів, коли люди не можуть зрозуміти прості пояснення. У нас є вся інформація на сайті, і ми завжди відкриті для спілкування та пояснень, якщо виникають затримки. Ми проводимо багато зборів, частина з яких відображена на нашому сайті (https://kavun.city/crowdfunding), і ми серйозно ставимося до звітності. Я також людина з емоціями.
А ось що вона каже про цей коментар:
"Зважаючи на аватарку, це пост, мабуть, 2022 року періоду окупації Херсона. Може, навіть я тоді ще й була в окупації, може, вже ні, не пригадую. Отрута -- це Марина Гордєєва мені написала, що я отрутою бризкаю в коментарях чи постах. Йдеться про те, що Андрій Гордєєв (колишній очільник ОДА та її чоловік) під час окупації давав інтерв'ю "хорошим русским", ще й називав прізвища, які не варто було називати (йдеться про комбрига Іщенка ось тут https://novapolshcha.pl/article/yak-brali-kherson-durist-abo-zrada/).
Не пам'ятаю, що за пост був і ситуація, але скриншот -- саме про ось цю ситуацію з інтерв'ю Гордєєва. Тут знову ж таки, я -- людина жива, емоційна і щира )). Я була в окупації, мене шукали ФСБшники і мені було до сказу страшно. Я розумію, що це інтерв'ю могло коштувати людині життя. Ще й кому -- "хорошим русским" оце розповідати. Під час окупації я взагалі багато ходила по коментарях і не стримувалась взагалі. До речі, з Гордєєвим ми зрештою порозумілись, нещодавно списувались щодо іншої неприємної ситуації і цілком нормально поспілкувались".
І ще -- про це. Нагадаю (бо серед цих скринів реально можна заплутатися), що це допис, який журналістка Олена Гнітецька розцінила як розчарування Євгенії, що вона лишилася живою.
Пам’ятаю той пост. Тоді російські війська атакували центральний ринок у Херсоні вранці — шість людей загинули. Я дивом встигла виїхати з міста раніше, хоча спочатку планувала залишитися. Жила я у друзів у самому центрі. Я не відмовляюся від жодного сказаного. Кожен обстріл міста завдає мені неймовірного болю, особливо коли бачу, скільки провокаторів, у тому числі тих, хто називає себе журналістами, фіксують пересування містом, публікують це в соцмережах і таким чином надають значну допомогу росіянам.
Знімати пересування Херсоном у нас заборонено -- російські дрони літають в шаленій кількості, не кажучи про близькість інших видів озброєння. Знімаючи свої пересування і публікуючи, люди хайпують, додають собі підписників і шкодять місту. Це хайповий контент. Можна у місцевих, хто живе постійно там, запитати. Так, росіяни будуть обстрілювати попри те, знімає хтось чи ні. Але нащо їм допомагати?
Я не буду змінювати пост через те, що написала його на емоціях, а писала я на емоціях. Я -- жива людина. Так, мені прикро, що написала саме так, це дійсно виглядає дико. Але ще раз: я -- жива людина, якій болить місто і люди. Я терпіти не можу провокаторів -- вони лише допомагають росіянам. І я це висловлюю без зайвих прикрас".
Загальний висновок, який Євгенія зробила у відповідь на моє запитання, можна сформулювати наступним чином:
"Я ніде не приховую свого характеру: я доволі прямолінійна. І мені набагато легше сказати людині, що я про неї думаю, аніж перетравлювати ситуацію, яка мене бентежить, всередині, шкодячи своєму здоров'ю. Я так робила на самому початку хейтерських атак -- мовчала, ігнорувала. Це дуже погано відобразилось на моєму здоров'ї. Я почала відповідати. І до того була поганою, і потім кращою не стала для своїх хейтерів, але принаймні я даю вихід своїм емоціям.
Так, я активно використовую соціальні мережі, адже одна з основних рис моєї діяльності – це відкритість до підписників і можливість спілкуватися з ними. Найчастіше я обговорюю теми волонтерства, зокрема підтримку Сил оборони України, навчання, а також ситуацію в Херсоні та на територіях, що перебувають під окупацією. Щоб я образила когось, потрібно дуже серйозно мене спровокувати. Проте, зазвичай такі ситуації вирішуються мирно, або шляхом вибачень з мого боку, або взаємних вибачень. Ось тільки скріншотів з подібними моментами чомусь немає.
А в той же час "Жінки в медіа" опублікували свіжий пост. Ми мчимо вперед — відповідь на відповідь.
Тоді актриса "Кварталу" Ірина Гатун вибачилася перед тими, кого цей номер дійсно обурив. Однак одночасно вона охарактеризувала деяких критиків як проплачених ботів. Це також є класичним прикладом вітчизняної "кризової комунікації":
"Але тим проплаченим тварям, які спеціально піднімають цей хейт: ви і ваш Путін -- х*йло".
Це, безумовно, не означає, що кібербулінг не є серйозною та реальною проблемою. Однак, очевидно, до його аналізу слід підходити з великою обережністю, навчаючись розрізняти його від звичайних суперечок, які щодня виникають у наших соціальних мережах.
