Ліквідація України через знищення правової системи в країні. (Аркадій Корнацький)
У Конституції України принципи верховенства права закріплені на найвищому юридичному рівні у світі.
Діяльність українських державних органів є абсолютно неконституційною.
16 липня 1990 року Декларацією про державний суверенітет України було визнано необхідність побудови правової держави.
У період 1991-1992 років до Конституції Української РСР були внесені зміни, що мали анти-тоталітарний характер, внаслідок чого вона перетворилася на Конституцію України. На конституційному рівні в країні були закладені основи верховенства права.
28 червня 1996 року прийнята Конституція (Основний Закон) України, якою на найвищому у світі юридичному рівні встановлено принципи правової держави, верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України (далі - принципи верховенства права).
Незважаючи на наявність потужних правових основ, принципи верховенства права в Україні з моменту їх запровадження не функціонують і до сьогодні залишаються неефективними. Вони були повністю знищені практичною протиправною діяльністю державних органів, яка з початку епохи Незалежності не відповідає демократичним принципам верховенства права, а навпаки, суперечить їм. Натомість, в Україні домінує антипод цього принципу, характерний для диктаторських режимів, — верховенство всіх актів, виданих органами влади, включаючи неконституційні.
Діяльність органів влади Української РСР цілковито регулювалася Комуністичною партією. Натомість, сьогодні функціонування органів влади в Україні визначається так званою політичною елітою країни.
"Принцип верховенства актів органів влади" не виник нізвідки - він є повним аналогом панівного у Радянському Союзі "принципу соціалістичної законності", це терміни-синоніми. Усталена звичка народних мас підкорятися існуючому ("чинному") законодавству, глибоко укорінена в українському суспільстві протягом десятиліть диктатури Комуністичної партії "соціалістична правосвідомість" людей дали можливість "українській політичній еліті", яка виявилася антинародною та злодійською, шахрайськими юридичними методами непомітно трансформувати принцип соціалістичної законності Союзу РСР в неофіційний, завідомо протиправний, латентний, але de facto домінуючий в de jure правовій Україні "принцип верховенства актів органів влади".
У результаті цього, в правовій та політичній системах України, після оголошення Незалежності, суттєвих покращень не відбулося.
У Українській РСР де юре і де факто домінував принцип соціалістичної законності, який з огляду на права людини вважався неправомірним. Цей принцип став основою для встановлення диктатури Комуністичної партії. Після цього він продовжив існувати в Україні, але вже без "соціалістичного" епітета, проявляючи себе в неофіційній, латентній та фактичній формах, проте залишаючись таким же неправомірним "принципом верховенства актів органів влади". Саме на цій основі виникає свавілля "української політичної еліти".
Внаслідок такого "правонаступництва" диктатуру Компартії Української РСР в незалежній Україні у повному обсязізамістила диктатура "політичної еліти України", що утворилася в основному із бувших функціонерів Компартії, КДБ, їх агентури та підконтрольних їм організованих злочинних угрупувань під назвою "політичні партії".
Отже, "радянська еліта" з її тоталітарним сприйняттям правових норм була замінена на умовну нову українську "еліту", яка володіє аналогічною правосвідомістю, що орієнтується на ті ж самі принципи "законності", властиві соціалістичному минулому. Це означає, що вона надає пріоритет будь-яким чинним рішенням органів влади, а не справжньому верховенству права.
Ця "еліта" через свої злочинні дії в Україні спровокувала прихований конституційний переворот, що призвело до повної зупинки дії принципів верховенства права. Як результат, ці принципи та сама Конституція України фактично перетворилися на лише декоративний елемент у системі українського законодавства.
Незважаючи на те, що формально принципи верховенства права залишаються в силі, Україна досі не стала справжньою демократичною правовою державою. Це зумовлено впливом диктатури "еліти" та її незаконного "адміністративного ресурсу". Внаслідок цього в Україні утворився і процвітає олігархат, а корупція досягла масштабів, які підривають державність. Народ зазнає грабежу та приречений на злидні, а Україна, яка колись була однією з найсильніших економік Європи, перетворилася на країну з найбіднішим і найбільш безправним населенням на континенті.
"Еліта" призвела Україну до катастрофічного стану через реалізацію системного неправомірного тлумачення ряду конституційних термінів (зокрема "Конституційний Суд України розглядає питання", "закони та інші акти, відповідно до рішення Конституційного Суду України, визнаються неконституційними", "чинність законів та інших актів" тощо), а також окремих норм і загалом Конституції України, закону "Про Конституційний Суд України" та інших нормативних актів. Це призвело до їх масового застосування в медіа та до неправомірних дій органів влади, заснованих на цьому спотвореному тлумаченні.
Масштаби злочинних дій "еліти" щодо пригнічення принципів верховенства права вражають: існують десятки тисяч законів та інших нормативних актів, які є неконституційними і непідлягають дії, проте все ще використовуються на практиці.
Навіть нинішня редакція Конституції України, що була затверджена Законом №742-VII від 21 лютого 2014 року, є неконституційною. Це зумовлено тим, що вказаний закон є явно суперечливим до основного закону країни і порушує встановлені Конституцією процедури ухвалення законодавчих актів. Таким чином, у юридичному сенсі, цього закону не існує.
Діяльність Конституційного Суду України є такою, що суперечить Конституції.
Крім того, Конституційний Суд України виступає одним із ключових механізмів маніпуляції суспільною думкою та підриву принципів верховенства права. "Еліта" штучно, без належних правових підстав, "наділила" його "повноваженнями", яких насправді не існує.
У результаті цього обману склалася думка, що неконституційність законодавчих актів та інших документів виникає лише внаслідок рішення Конституційного Суду України. Насправді ж, вона з’являється в силу безпосередньої дії норм і принципів Конституції України, коли закони та інші акти не відповідають Основному Закону або коли порушується порядок їх ухвалення. Це явище виникає під час процесу правотворення, в момент, коли суб'єкти цього процесу допускають відступлення від Конституції, а не тоді, коли Конституційний Суд ухвалює своє рішення.
Визнання Конституційним Судом неконституційності актів є лише констатацією вже існуючих юридичних фактів неконституційності, нелегітимності, недійсності актів, які як неконституційні не є законами чи іншими правовими актами України, а відтак не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню.
Визнавати, а точніше -констатувати факти неконституційності актів, та приймати рішення стосовно їх дотримання чи ігнорування, у правовій державі має право кожен громадянин, а посадові особи органів влади зобов'язані це робити - і для цього не потрібно жодних рішень чи висновків Конституційного Суду України.
Однак сучасний Конституційний Суд України, з моменту свого заснування у 1996 році, функціонує в межах міфології щодо "повноважень" КСУ. Ця міфологія стверджує, що конституційність чи неконституційність актів, а також їх юридична сила залежать від рішення суду. Така концепція була вигадана і роздута представниками "еліти" в інтересах їх деструктивної діяльності, що робить суд співучасником злочинів цієї "еліти".
Такими ж співучасниками злочинів "еліти" є українські судді, зокрема вищих судових інстанцій, які внаслідок їх юридичної компетентності не можуть не усвідомлювати завідомої неправосудності судочинства, що здійснюється всупереч принципам верховенства права.
Зобов'язані відповідно до частини другої статті 19 та частини першої статті 129 Конституції України діяти виключно на основі, в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави, а також дотримуватися принципу верховенства права, включаючи тлумачення норм законодавства, які можуть спричиняти правову невизначеність, лише з урахуванням принципів верховенства права. Проте, замість цього, вони підпорядковуються вигаданим "елітам" з незаконними намірами, які використовують свідомо неправомірні та неконституційні тлумачення окремих статей Конституції та паралельного законодавства.
Неймовірно, але це правда: одна з найбільших країн Європи, Україна, зазнала значних руйнувань через маніпуляції політичних шахраїв з кількома юридичними термінами!
І може здатися ще більш неймовірним, що реанімація принципів верховенства права із того стану штучного анабіозу, у який його ввела "еліта", та введення їх у дію, дуже швидко зробить Україну могутньою і процвітаючою.
Але так і буде.
Оскільки справжнє визнання та ефективне впровадження принципів верховенства права нададуть українському народу та Україні величезні ресурси і перспективи для вирішення існуючих проблем та створення сильної правової держави, що служитиме інтересам людей.
Правовед
Депутат Верховної Ради VIII скликання А. Корнацький
