Правовое регулирование работы по совместительству

Штогрин Ольга, юрист ТОВ «ЮК «Старчук Плачинда та партнери»

Законодавчі підстави для укладення працівниками, поряд з основним трудовим договором, трудових договорів на роботу за сумісництвом надано ст. 21 Кодексу законів про працю України. Так, згідно із зазначеною статтею працівник має право реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору на одному чи водночас на декількох підприємствах, в установах та організаціях. Робота за сумісництвом регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" і виданим відповідно до цієї постанови "Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій", яке затверджене спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. №43. Відповідно до ст.1 цього Положення, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Не є сумісництвом робота, яка визначена Переліком робіт (додаток до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. №43), а саме:

1. Літературна робота, в тому числі робота по редагуванню, перекладу та рецензуванню окремих творів, яка оплачується з фонду авторського гонорару.
2. Технічна, медична, бухгалтерська та інша експертиза з разовою оплатою праці.
3. Педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік.
4. Виконання обов'язків медичних консультантів установ охорони здоров'я в обсязі не більш як 12 годин на місяць з разовою оплатою праці.
5. Керівництво аспірантами в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах науковців та висококваліфікованих спеціалістів, які не перебувають у штаті цих установ та учбових закладів, з оплатою їх праці в розрахунку 50 годин на рік за керівництво кожним аспірантом; завідування кафедрою висококваліфікованими спеціалістами, у тому числі тими, що займають керівні посади в навчальних закладах і науково-дослідних установах з оплатою в розрахунку 100 годин за навчальний рік.
6. Проведення консультацій науковими працівниками науково-дослідних інститутів, викладачами вищих навчальних закладів та інститутів удосконалення лікарів, головними спеціалістами органів охорони здоров'я в лікувально-профілактичних установах в обсязі до 240 годин на рік з погодинною оплатою праці.
7. Робота за договорами провідних наукових, науково-педагогічних і практичних працівників по короткостроковому навчанню кадрів на підприємствах і в організаціях.
8. Робота без зайняття штатної посади на тому самому підприємстві, в установі, організації, виконання учителями середніх загальноосвітніх та викладачами професійних навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладів обов'язків по завідуванню кабінетами, лабораторіями і відділеннями, педагогічна робота керівних та інших працівників учбових закладів, керівництво предметними та цикловими комісіями, керівництво виробничим навчанням та практикою учнів і студентів, чергування медичних працівників понад місячну норму робочого часу і т. інш. Робота учителів і викладачів середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-виховних закладів, а також вищих навчальних закладів, прирівнених до них по оплаті праці працівників, концертмейстерів і акомпаніаторів навчальних закладів по підготовці працівників мистецтв та музичних відділень (факультетів) інших вищих навчальних закладів, у тому самому навчальному закладі понад установлену норму учбового навантаження, педагогічна робота та керівництво гуртками в тому самому навчальному закладі, дошкільному виховному, позашкільному навчально-виховному закладі.
9. Переписування нот, яке виконується за завданнями підприємств.
10. Організація та проведення екскурсій на умовах погодинної або відрядної оплати праці, а також супроводження туристських груп у системі туристично-екскурсійних установ профспілок.
11. Інша робота, яка виконується в тому разі, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці по основній та іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи.

Виконання обов'язків, за які установлена доплата до окладу (ставки) в процентах або в українських гривнях. Виконання робіт, зазначених у пунктах 1, 9, 10, у робочий час не допускається. Виконання робіт, зазначених у пункті 8, здійснюється залежно від характеру робіт як в основний робочий час, так і за його межами. Виконання робіт, зазначених у пунктах 2-7, допускається в робочий час з дозволу керівника державного підприємства, установи, організації без утримання заробітної плати.
Однак є й категорії працівників, яким забороняється працювати за сумісництвом до таких категорій відносяться:

• керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (п.4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну Україні від 28.06.93 р. №43);
• особи, зазначені у п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», а саме: Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій), особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції, посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби, члени Центральної виборчої комісії, посадові та службові особи інших органів державної влади. Дані особи не можуть займайтись іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту (стаття 7 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»);
• державні і приватні нотаріуси – за винятком викладацької і наукової діяльності (ч. 2 ст. 3 Закону ”Про нотаріат”).
  

Процедура прийняття на роботу сумісника практично не відрізняється від процедури прийняття основних працівників. Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації за місцем основної роботи не потрібно, але керівники державних підприємств, установ, організацій разом з профспілковими комітетами можуть обмежувати сумісництво лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок. 

Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, не повинен пред'являти власнику або уповноваженому ним органу трудову книжку, лише паспорт, заяву про прийняття на роботу, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера та, при прийнятті на роботу, що потребує спеціальних знань, - диплом або інший документ про набуту освіту, у разі потреби ще медичну книжку та права.

Трудова книжка відповідно до ч.2 п.1.1. ст.1 Наказу Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України та Міністерства соціального захисту населення «Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», а також ст. 3 Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій ведеться за основним місцем роботи. Разом із тим, за бажанням працівника, до трудової книжки можуть бути внесені відомості про роботу за сумісництвом. Після надання всіх необхідних документів із працівником укладається трудовий договір та оформляється відповідний наказ керівника підприємства про прийняття на роботу за сумісництвом.

Законодавство не обмежує кількість підприємств, на яких працівник може працювати за сумісництвом. Тому теоретично за сумісництвом можна працювати на одному, двох і більше підприємствах і мати про кожне місце роботи відповідний запис у трудовій книжці. Однак у будь-якому випадку одне місце роботи для працівника має бути основним. При цьому, якщо працівник не має основного місця роботи, його не може бути прийнято на роботу за сумісництвом. У зв’язку з цим слід нагадати, що робота за трудовим договором осіб, які суміщають її з денною формою навчання, не є сумісництвом. Таку точку зору виклав Верховний Суд України у п.14 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13. Це означає, що якщо на роботу прийнято студента очного відділення вузу, його робота не є сумісництвом (якщо, звичайно, такий студент не працює ще на якомусь підприємстві). Підприємство для цього працівника є основним місцем роботи, на якому в установленому порядку ведеться його трудова книжка.

Тривалість роботи сумісників, які працюють не на державному підприємстві, жодним нормативним актом не обмежується, тому вони можуть присвячувати роботі за сумісництвом увесь свій вільний від основної роботи час, який не повинен перевищувати нормальну тривалість робочого часу, встановлену Кодексом законів про працю України. Проте сумісник не може виконувати одночасно (з 9–00 до 18–00) роботу як за сумісництвом, так і за основним місцем роботи. Обмеження щодо тривалості робочого часу сумісників, працюючих на держпідприємствах, встановлені Постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій». Згідно ст. 2 даної постанови тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Про це також йдеться і в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» де зазначено, що визначені Кабінетом  Міністрів України відповідно до ст.102-1 КЗпП  умови  роботи  за  сумісництвом,  у  тому  числі   щодо  її тривалості,  яка  протягом місяця не повинна перевищувати половину місячної норми робочого  часу,  поширюються  лише  на  працівників державних підприємств, установ і організацій.

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу (ст.102–1 КЗпП і ст. 19 Закону України «Про оплату праці». У сумісників, що працюють на підприємствах недержавної форми власності, розмір зарплати необмежений (тому можливе оформлення як на повну, так і неповну ставки за фактично відпрацьований час). Потрібно мати на увазі: якщо сумісник прийнятий на неповну ставку, він має отримати зарплату в розмірі не менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу. Інакше підприємство має доплачувати до мінімального для нього рівня зарплати (лист Мінпраці №18–47 від 09.02.05р.). Виконаний працівником-сумісником обсяг робіт відображається в документах первинного бухгалтерського обліку: за погодинної оплати праці ведуться табелі обліку використання робочого часу; за відрядної оплати – первинні документи щодо обліку виробітку.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства.

Розірвання трудового договору, укладеного із сумісником, відбувається на тих же підставах, що і з основними працівниками.

Крім того, ст. 43-1 Кодексу законів про працю України передбачено додаткову підставу для припинення трудового договору з особами, які працюють на підприємстві за сумісництвом. Згідно із зазначеною статтею розірвання трудового договору з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається в таких випадках:

• звільнення з роботи за сумісництвом у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, котрий не є сумісником;
• звільнення у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством.

При звільненні сумісника йому може бути виплачено вихідну допомогу на підставі та в розмірі, передбачених ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Так, вихідна допомога виплачується в тому випадку, якщо звільнення працівника відбувається з однієї з таких причин:

• відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КзпП);
• зміна в організації виробництва та праці, зокрема ліквідація, реорганізація, банкрутство чи перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КзпП);
• відновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КзпП);
• призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36 КзпП);
• порушення власником чи уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39 КзпП).

У випадку звільнення працівника-сумісника з інших підстав вихідна допомога не виплачується.

Крім того, на підставі п. 8 наказу Мінпраці України, Мін’юсту України, Мінфіну України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» від 28.06.93 р. № 43 не виплачується вихідна допомога і при звільненні працівників державних підприємств, які працюють за сумісництвом.