Как видеоконференции усложнят судебный процесc
Вікторія Недибалюк, юрист ЮК Jurimex
09.08.2012 року Президент України підписав прийнятий Верховною Радою 04.07.2012 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відео конференції» (надалі - Закон). Зазначений Закон набуває чинності наступного дня за днем його опублікування.
З прийняттям даного Закону учасникам судового розгляду справ в порядку цивільного, господарського адміністративного судочинства надано право брати участь у судовому процесі шляхом відео конференції.
З першого погляду Закон вніс досить демократичні зміни, спрямовані на «модернізацію» судового процесу, підвищення оперативності судового розгляду справ та полегшення участі учасників судового процесу в судовому засіданні. Однак чи не створить прийнятий Закон ще більше проблем, ніж було до його прийняття – спробуємо з’ясувати далі.
Отже, Законом встановлено, що суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи іншого учасника процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Таким чином, зазначена норма визначає ініціаторами участі у судовому засіданні в режимі відео конференції не лише сторін чи учасників судового процесу, але й суд. Однак, Закон не визначив, за яких підстав суд може прийняти відповідне рішення. Оскільки перелік підстав відсутній, можемо зробити висновок, що суд в будь-який момент може прийняти рішення про участь кого-небудь із учасників судового процесу в режимі відео конференції без наявності жодної та те підстави та без згоди такої особи. Більше того, закон навіть не зобов’язує суд встановити факт можливості особи, щодо якої прийнято відповідне рішення, взяти участь у засіданні в режимі відео конференції, що також є обмеженням прав осіб, що беруть участь у справі.
Норми Закону, які визначають порядок повідомлення осіб про їх участь у судовому засіданні в режимі відео конференції сформульовані таким чином, що особа може навіть не знати про прийняття ухвали щодо її участі в засіданні в режимі відео конференції.
Так, Закон встановлює, що копія ухвали про участь особи у судовому засіданні в режимі відео конференції негайно надсилається до суду, який зобов’язаний організувати її виконання, та особі, яка братиме участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. З метою забезпечення своєчасного проведення відео конференції копія ухвали також може бути надіслана за допомогою кур'єра, факсу або електронної пошти. Вважаю, що надання суду можливості надсилати копію ухвали факсом або електронною поштою жодним чином не гарантує отримання відповідної ухвали адресатом. Більше того, електронний лист не є офіційним документом, а тому довести на практиці його відправку досить складно, а довести факт отримання адресатом такого листа взагалі не можливо.
Тому в частині проаналізованих норм Закон потрібно було б вдосконалити, а саме: зазначити виключний перелік підстав, за яких суд має право прийняти ухвалу про участь сторін чи учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відео конференції з власної ініціативи; в імперативному порядку зобов’язати суд копію відповідної ухвали надсилати поштою чи за допомогою кур'єра, а також надати суду право повторно відправляти копію ухвали по факсу або за допомогою електронної пошти.
Що стосується застосування відео конференції у кримінальному судочинстві, то прийнятий Закон жодним чином не врегульовує такий порядок, натомість відповідні зміни до чинного Кримінально-процесуального кодексу України були внесені ще Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з ратифікацією Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах» від 16.06.2011 року.
Вказаним Законом України КПК було доповнено статтею 85-3, відповідно до якої у разі неможливості явки учасників слідчої чи іншої процесуальної дії до органу дізнання, слідчого, прокурора або до суду за місцем провадження у справі, а також необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, або з інших обґрунтованих підстав слідча чи процесуальна дія за їх участю може здійснюватися шляхом проведення телефонної конференції або відео конференції. І якщо далі в указаній статті дещо деталізується порядок застосування телефонної конференції або відео конференції під час здійснення слідчих дій, то яким чином можна застосовувати телефонну конференцію або відео конференцію при здійсненні процесуальних дій у суді не зрозуміло. Та й взагалі, в зазначеній статті визначена можливість застосування відео конференції при здійсненні слідчих чи процесуальних дій, однак прямо не передбачено можливість застосування відео конференції для участі в судовому засіданні, що також викликає неоднозначне розуміння даної норм.
Відповідно до норм статті 85-3 КПК телефонна конференція або відео конференція проводиться на підставі доручення органу дізнання, слідчого, прокурора або суду.
Телефонна конференція може застосовуватися під час проведення допиту свідка чи експерта за їх письмовою згодою. Вважаю, що при проведенні допиту свідка чи експерта застосування телефонної конференції є неприпустимим, оскільки в такому випадку може здійснюватись тиск на свідка чи експерта і його свідчення можуть бути неправдивими.
Не вирішено зазначені проблеми і в новому Кримінальному процесуальному кодексі України. Не вдаючись детально у аналіз змін до КПК, хотілося б все ж зауважити, що при прийнятті Закону Законодавець повинен був врахувати, що порядок участі учасників процесуальної дії за допомогою телефонної конференції або відео конференції в її здійсненні жодним чином не регламентований, а тому при прийнятті Закону потрібно було усунути зазначені недоліки і внести відповідні зміни і до КПК. Однак законодавець не надав зазначеному факту належної правової оцінки, внаслідок чого застосування відео конференції у кримінальному судочинстві також належним чином законодавчо не врегульовано.
Іншим недоліком прийнятого Закону є невідповідність його норм загальним засадам здійснення судочинства в Україні.
Так, сторони судового процесу наділені процесуальними правами, серед яких є право подавати докази, письмові пояснення, заявляти клопотання та відводи, тощо. Зрозуміло, що будь-яка із сторін має право до початку судового засідання подати усі пояснення чи докази, однак як бути, якщо така необхідність виникла під час судового розгляду, а особа бере участь у судовому засіданні в режимі відео конференції? Питання залишається відкритим.
Крім того, сторони судового процесу наділені правом заявляти відвід судді, у випадках визначених процесуальним законодавством. Відповідно до статті 20 ГПК або статті 30 КАСУ заявлення відводу судді повинно здійснюватись у письмовій формі, в зв’язку з цим одразу виникає питання: як реалізувати своє право на заявлення відводу особі, яка бере участь у судовому засіданні в режимі відео конференції? Знову ж таки, чинне законодавство не містить відповіді на дане питання, хоча норми Закону визначають, що учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість реалізовувати надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки.
Таким чином процесуальні права особи, яка бере участь у судовому засіданні в режимі відео конференції є значно обмеженими, що має наслідком порушення принципів змагальності та рівності сторін – які є одними із основних засад судочинства, визначених статтею 129 Конституції України, у свою чергу ні процесуальні закони, ні тим паче, Конституція України, не допускають обмеження встановлених прав людини, а нормативні акти, що обмежують такі права, повинні бути визнані неконституційними.
Ще одним недоліком прийнятого Закону щодо участі осіб у судовому засіданні в режимі відео конференції є неможливість ідентифікувати учасника судового засідання.
Так, згідно вимог процесуальних законів, суд встановлює осіб, які з’явились у судове засідання та перевіряє повноваження представників, однак як ідентифікувати особу, що є стороною у справі, чи її представника, якщо вони не присутні у залі судового засідання, а беруть участь у ньому шляхом відео конференції – не зрозуміло.
Ще одна проблема, яка може виникнути при використанні відеозв’язку – це технічні несправності, неналежна якість зв’язку, які можуть бути обумовлені як обставинами, які не можливо передбачити та які виникають поза волею людини, так і обставинами, спровокованими діями певних осіб навмисно.
Так, комп’ютерні технології на сьогоднішній день є значно розвиненими, а участь у судовому засіданні за допомогою відеозв’язку передбачає використання мережі Інтернет. І хоча на суди Законом покладається обов’язок забезпечити належну якість зображення та звуку, однак як бути із «хакерськими атаками». При розгляді «особливо важливих справ» комп’ютерні генії можуть навмисне «зривати» судовий розгляд справи за допомогою створення технічних перешкод, псування зв’язку, або ж підключатись до системи і здійснювати копіювання судового засідання а потім викладати відео в мережі Інтернет в режимі вільного доступу.
Такі дії можуть призвести до розкриття державної таємниці чи розголошення відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність, що є недопустимим згідно норм чинного законодавства при розгляді справ, для яких законодавством встановлений закритий розгляд. Для того, щоб уникнути таких наслідків, до технічного забезпечення процесу участі у справі за допомогою організації відео конференції потрібно долучати викокваліфікованих працівників зі сфері інформаційних технологій, послуги яких на сьогодні є досить високооплачуваними, що матиме наслідком здійснення чималих витрат із Державного бюджет.
Так, матеріальний аспект є ще однією причиною, що значно ускладнює реалізацію норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відео конференції». На сьогоднішній день в Україні існує 663 місцевих загальних судів, 27 місцевих господарських та 27 місцевих адміністративних судів. Для того, щоб обладнати усі зазначені суди необхідним обладнанням, яке б надавало змогу учасникам судового процесу брати участь у судовому розгляді шляхом відео конференції необхідно витратити із Державного бюджету невиправдано значні суми коштів, які можна було б використати на більш необхідні цілі.
Таким чином підсумовуючи можна зазначити, що прийнятий Верховною Радою Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відео конференції» замість того, щоб спростити, полегшити судовий розгляд справ, навпаки створив додаткові перешкоди у здійсненні судочинства. Відсутність належної правової регламентації порядку застосування відео конференції в судовому процесі та невідповідність норм прийнятого Закону діючим нормативно-правовим актам зрештою призведе до зловживань у даній сфері та унеможливить реалізацію та застосування норм прийнятого Закону, саме тому його норми потребують подальшого вдосконалення та доопрацьовування.
