Некоторые вопросы взимания фиксированного сельскохозяйственного налога
Любов Колосова, директор Аудиторської компанії «Престиж-Аудит»
Владислав Ященко, юрист Аудиторської компанії «Престиж-Аудит»
Згідно п. 14.1.256. Податкового кодексу України, фіксований сільськогосподарський податок - податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів. Платниками такого податку з урахуванням певних обмежень, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. Тобто, фіксований сільськогосподарський податок є спеціальним податковим режимом для товаровиробників, який замінює сплату податку на прибуток підприємств, земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва), збору за спеціальне використання води, збору за впровадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).
Державна податкова служба України у своєму Листі №3339/15-33-15 від 04 березня 2013 року зазначила, що основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах. Додатково, ДПСУ зазначає, що сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, зобов’язані в обов’язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями.
Укладені договори, відповідно до статті 20 Закону України «Про оренду земель» та статті 125 Земельного кодексу України, підлягають обов’язковій державній реєстрації. І право оренди земельної ділянки, що включає в себе право користування нею, виникає з дня державної реєстрації цього права.
28 грудня 2012 року Вищим адміністративним судом України було складено інформаційний лист щодо застосування норм Податкового кодексу України, які регулюють справляння фіксованого сільськогосподарського податку та застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського господарства, в якому зазначалося, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні.
Це пояснюється тим, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб’єкта господарювання. Водночас, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов’язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.
Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 Податкового кодексу України. Зокрема, для набуття або підтвердження статусу платника цього податку особа має подати відомості (довідку) про земельні ділянки із зазначенням кожного документа, який встановлює право власності/користування кожною земельною ділянкою.
Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового законодавства України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов’язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.
З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Отже, податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва. Так само сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.
Водночас, стаття 302 Податкового кодексу України визначає, що об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Слід зазначити, що Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.
Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.
Об’єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком відповідно до пункту 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь, надана платнику податку у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди.
Отже, об’єктом оподаткування є ті сільськогосподарські угіддя, що перебувають у власності або в користуванні платника податку на будь-яких умовах, включаючи, але не обмежуючись, орендою.
Проаналізувавши вищезазначену інформацію, можна дійти висновку, що фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.
