Довірча власність: як по-новому забезпечити виконання зобов'язань
10 березня у Верховній Раді України зареєстровано законопроект №4188 «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо впровадження права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язань». Цей проект внесений за ініціативою народних депутатів і зараз проходить стадію розгляду в комітетах.
Довірча власність як правовий інститут передбачена в діючому Цивільному кодексі України, але законопроект передбачає низку нововведень, які детально регламентують цей інститут саме як спосіб забезпечення зобов'язань. Зміни вносяться як у ЦК, так і інші нормативні акти, що регулюють процес відносин кредиторів і боржників або питання накладення стягнення на майно. Зокрема, пропонується внести зміни до законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Яким саме бачиться механізм використання довірчої власності в якості забезпечення виконання зобов'язань ініціаторам цього законопроекту, і буде розглянуто нижче.
Зміни в Цивільний кодекс
У ЦК України законопроект №4188 вносить найбільше нововведень. Так, саме визначення у ст. 316 тепер не обмежує довірчу власність тільки договором управління майном в якості джерела – це може бути будь-який договір або норми законодавства. У ст. 546 ЦК серед варіантів забезпечення зобов'язань тепер передбачається і довірча власність.
Гл. 49 ЦК доповнено §8, у ряді статей якого наводяться основні визначення: що таке довірча власність, її об'єкт, обов'язки користувача та наслідки невиконання зобов'язань боржником. Також вказуються випадки, в яких на таке майно може бути накладено стягнення, та умови вчинення такої дії.
Положення проекту фактично виділяють окремий підвид довірчої власності, для якого характерний ряд особливостей. Вони припускають, що існує перехід права власності на майно від боржника до кредитора, при якому боржник перестає бути власником майна, але кредитор може їм розпоряджатися лише в разі накладення на нього стягнення (ст. 597-1 ЦК у редакції проекту).
У контексті саме цього різновиду довірчої власності сторони договору називаються довірчим засновником і довірчим власником відповідно, що дозволяє відокремити такий договір від іншого, передбачає довірчу власність в більш широкому сенсі. При цьому кредитор не завжди буде користувачем майна, а боржник не завжди буде ставитися до сторони «довірчий засновник».
У ст. 597-3 ЦК у редакції проекту є ряд особливостей, які стосуються і самого договору, за яким виникає довірча власність. Він укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Нерухоме майно, яке стає довірчою власністю, обов'язково реєструється в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрація нерухомого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна проводиться за заявою однієї із сторін.
При цьому проект передбачає, що розпоряджатися майном може довірчий власник або інша особа, зазначене в договорі. Такий користувач може нести додаткові обов'язки, які обумовлюються в договорі довірчої власності, але втрачає своє право, як тільки на майно буде накладено стягнення. Зобов'язання щодо збереження майна також несе користувач, а довірчий власник може перевіряти виконання таких зобов'язань.
В законопроекті чітко вказано термін, коли на майно, що перебуває у довірчій власності, може бути накладено стягнення (ст. 597-6 ЦК України в редакції проекту). Наслідки залежать від того, чи було порушено основне зобов'язання або положення договору про довірчій власності. Для основного зобов'язання встановлюється строк 30 днів, а для його частини або зобов'язань за договором довірчої власності – 20 днів, але також передбачається, що можуть бути й інші терміни та умови, які можуть бути вказані безпосередньо в договорі.
Процедура, описана в законопроекті №4188, фактично передбачає можливість для кредитора довірчого власника продати майно, якщо боржник не виконає свої зобов'язання по закінченню терміну на 15 днів (або на інших умовах, обумовлених у договорі). При цьому кредитор повідомляє про такий намір боржника, вказуючи мінімальну ціну продажу. Щоб отримати право перевершує покупки, боржник повинен буде внести суму мінімальної ціни на депозит нотаріуса. При цьому ціну на продаване майно кредитор встановлює самостійно (не менше мінімальної ціни, яку він повідомив боржника). Позитивна різниця між зобов'язанням і ціною продажу виплачується боржника.
Ст. 597-11 ЦК України в редакції проекту №4188 передбачає, що у разі повного виконання зобов'язань боржником право довірчої власності закінчується, і майно переходить у повну власність засновника довірчого. Також право довірчої власності можна поступитися іншій особі, або довірча власність може бути придбана в інтересах іншої особи.
Така громіздка механіка при наявності в цивільному законодавстві інституту застави права вимоги не має особливого сенсу. Разом з тим, є ряд ситуацій, коли заставне майно можна використовувати, щоб погасити заборгованість. Так, проект №4188 передбачає зміни в Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» – ст. 9 цього закону пропонує доповнити нормою, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не буде поширюватися на майно, що перебуває у довірчій власності, якщо довірчим засновником є боржник. Також об'єкт довірчої власності пропонується не включати до складу ліквідаційної маси як довірчого засновника, так і довірчого власника. За Законом України «Про виконавче провадження» не можна буде застосувати стягнення на майно у довірчій власності, якщо мова йде про довірчому власнику (найчастіше – кредиторі).
Згадані раніше зміни призводять норми перелічених законів у відповідність з нововведенным інститутом (різновидом) довірчої власності.
Очікуваний ефект
У пояснювальній записці до законопроекту його ініціатори звертають увагу на те, що в сучасному бізнесі кредити часто виявляються недоступними з-за високих процентних ставок, що виправдовується ризиком в т. ч. невиконання зобов'язань боржника перед кредитором. Вони також відзначають, що існуючі механізми забезпечення зобов'язань (застава та іпотека) не дають потрібного ефекту. При цьому реформування заставної сфери ускладнено великою кількістю вже укладених договорів. Норми законопроекту створюють механізм додаткових гарантій для кредиторів, даючи їм можливість захистити свої права і знизити шкоду від проблемної заборгованості (суди по якій можуть тривати роками).
Разом з тим, представлені в законопроекті механізми не передбачають яких-небудь обмежень для кредиторів в контексті забезпечення прав боржників. Наявність такого механізму створить умови для того, щоб кредитори постійно використовували договору довірчої власності замість механізму застави чи іпотеки. Як наслідок, кількість таких договорів може скоротитися, оскільки боржник не буде впевнений у можливості зберегти своє майно. В результаті велика частина прогнозованого позитивного ефекту може виявитися складно реалізується, особливо в умовах кризової економіки та реалій українського бізнесу.
Поступове поліпшення роботи існуючих механізмів цивільного законодавства здається більш очевидним рішенням проблеми «мертвих» кредитів, ніж введення додаткового інституту, що створює специфічний підвид права власності.
Довірча власність (чи траст – від англ. trust – довіра) у загальному праві – це система відносин, при якій майно, спочатку належить засновнику, передається у розпорядження довірчого власника (керуючого або піклувальника), але дохід з нього отримують вигодонабувачі (бенефіціари). Засновник (який може одночасно бути і вигодонабувачем та/або керуючим) у рамках спеціальної угоди передає належні йому цінності під контроль піклувальника, який зобов'язаний здійснювати з ними операції, що приносять вигодонабувачам максимальну прибуток або відповідні інших вказівок засновника.
