Витребування майна з чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача
Юліана Малеєва, юрист LCF Law Group
«…..перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність…»
(Гегель, «Філософія права»)
«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним»
(ст. 41 Конституції України)
Механізмизахисту права власності закріплені Главою 29 Цивільного кодексуУкраїни. Зокрема, ст. 387 ЦК України закріплено право на витребуваннявласником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідноїправової підстави ним заволоділа.
Незважаючи на здавалось бидосить зрозумілу та просту дефініцію, на практиці при застосуванніданої норми виникають багато питань, судова практика є неоднозначноюта, іноді, протилежною.
З контексту вказаної норми та зарезультатами аналізу судової практики вбачається, що позивачем даноїкатегорії справ може бути лише законний власник, тобто особа, якаволоділа майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступаєособа, яка безпосередньо заволоділа майном, або набула його завідповідним правочином з третьою особою.
Позов провитребування майна за своєю природою є речово-правовим. Тому, по-перше,об’єктом може бути лише індивідуально-визначене майно (яке існує внатурі на момент подання позову) та в позовній заяві має бути чітковизначено всі характеристики та індивідуальні ознаки майна, щовитребовується. По-друге, оскільки, як вже зазначалось, позов провитребування майна має речовий характер, то у випадку попередньоїнаявності між позивачем та «потенційним» відповідачем зобов’язальнихвідносин, внаслідок яких до останнього перейшло право власності наспірне майно, то предмет та підстави позову не можуть визначатись,виходячи з положень ст. 387 ЦК України. Зокрема, якщо майно до набувачаперейшло за договором із «законним» власником, то необхідно оскаржуватисам договір та застосовувати реституцію.
Частиною 2 ст. 328 ЦКУкраїни закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, таза умовами ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважаєтьсяправомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановленорішенням суду. У зв’язку з цим, позивач повинен довести відсутність увідповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу, і сампозивач повинен підтвердити своє право власності на спірне майно –надати правовстановлюючі документи або інші докази, що підтверджуютьдійсну належність спірного майна позивачу, та довести факт незаконностівибуття з його власності спірного майна.
У більшості випадківпозбавлення права власності є наслідком «незаконного» відчуження майназа відповідними правочинами третіми особами. В свою чергу, ст. 204 ЦКУкраїни закріплено презумпцію правомірності правочину, а отже,враховуючи дану норму та положення ст. 16 ЦК України, якою закріпленоспособи захисту прав та інтересів особи, часто позивач оскаржує самедоговір, на підставі якого було відчужено майно, власне позовні вимоги«дійсного» власника не рідко обмежуються лише проханням визнатинедійсним договір.
В таких випадках суди відмовляють взадоволенні позовних вимог з огляду на невірний вибір позивачем способузахисту порушеного права (навіть незалежно від того, чи відповідаєспірний договір закону), враховуючи вимоги ст. 216 ЦК України, якоюзакріплено правові наслідки недійсності правочинів (1). Такиминаслідками, як правило, є двостороння реституція – повернення сторіндоговору у стан, який існував до його укладення. Відтак, з подібноювимогою може звернутись лише сторона договору, оскільки правовінаслідки недійсності поширюються виключно на сторін оспорюваногодоговору. Отже, права особи, яка не є стороною такого договору, по сутіне будуть поновлені лише в наслідок визнання договору недійсним.Відповідно, права особи, яка вважає себе власником майна, можуть бутизахищені шляхом пред’явлення позову в порядку ст.ст. 387, 388 ЦКУкраїни або при поєднанні положень ст.ст. 215, 216 ЦК України та ст.ст.387, 388 ЦК України. Останнє обґрунтовується тим, що двосторонняреституція застосовується у випадку, якщо законом не встановленоособливі правові наслідки недійсності правочину. Саме, зокрема,витребування майна можна вважати як один із особливих наслідківнедійсності договору (2). Тобто наслідком визнання недійсною угоди,укладеної особою, яка не мала правових підстав відчужувати майно, є недвостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконноговолодіння (звичайно, якщо набувач не є добросовісним набувачем або,якщо протилежне, - відсутні підстави для витребування майна віддобросовісного набувача). В такому випадку позивач повинен довести яквідсутність правомочностей у особи, яка відчужило майно, на йоговідчуження, так і те, що набувач не є добросовісним набувачем абонаявні обставин, що дозволяють витребувати майно від добросовісногонабувача.
В свою чергу, добросовісним набувачем згідно ст.388 ЦК України є особа, яка придбала майно в особи, яка не мала правойого відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати.
Можливістьвитребування майна від добросовісного набувача залежить, зокрема, яквід умов вибуття майна від законного власника, так і від умов набуттямайна таким набувачем.
У добросовісного набувача, який набув майно за відплатним договором, майно може бути витребуване лише у випадках, якщо воно:
Майно не може бути витребувано віддобросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку,встановленому для виконання судових рішень. Зокрема, визнаннянедійсними прилюдних торгів, на яких майно було реалізовано (в порядкувиконання судового рішення про стягнення заборгованості), проведених зпорушенням вимог чинного законодавства, не змінює статусу особи, щопридбало таке майно; дана особа не перестає бути добросовіснимнабувачем майна. Проте, визнання судом порушення порядку продажу майнана прилюдних торгах, є підставою для витребування проданого майна віддобросовісного набувача (3).
Також, в разі подальшогоскасування рішення суду, за яким майно вибуло з володіння «законноговласника», таке майно може бути повернуто за позовом про витребуваннямайна.
Наприклад, в разі подальшого скасування рішення суду,яким попередньо визнано недійсним договір, за яким особа («законнийвласник») набула майно у власність, то вважається, що майно вибуло зволодіння такої особи поза його волею. У випадку, якщо скасуваннютакого рішення суду передувало відчуження майна на користь третьоїособи, то останній не набуває право власності на дане майно, а отже,законний власник має право витребувати майно від такого набувача, якийбез відповідної правової підстави володіє ним (4). Більше того,визнання недійсним другого договору не є обов’язковим, та законнийвласник має звернутись з позовом про витребування майна.
Такимчином, хоча майно і вибуло від законного власника у зв’язку ізвиконанням рішення суду, проте, оскільки майно вибуло саме за рішеннямсуду, а отже фактично поза волею законного власника, то це даєможливість законному власнику після скасування такого рішення повернутимайно.
Хоча є і протилежна практика (5), яка вказує, що самлише факт подальшого скасування рішення суду, яким визнано недійснимперший договір, не впливає на законність другого (який було укладено доскасування такого рішення), оскільки на день його укладення такерішення було чинним, а отже, відчужувач мав правові підставирозпоряджатись майном.
З метою забезпечення однаковогозастосування законодавства Верховним Судом України було підготовленоУзагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнанняправочинів недійсними від 24.11.2008 (в Узагальненні проаналізованопрактику розгляду судами цивільних справ за 2007 рік про визнанняправочинів недійсними згідно з положеннями ЦК України), також ПленумомВерховного Суду України прийнято Постанову від 06.11.2009 № 9 «Просудову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинівнедійсними».
В аспекті теми даної статті доцільно звернутиувагу, зокрема, на наступні висновки, що випливають зі вказаногоУзагальнення та Постанови:
* публикуется на языке оригинала
(Гегель, «Філософія права»)
«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним»
(ст. 41 Конституції України)
Механізмизахисту права власності закріплені Главою 29 Цивільного кодексуУкраїни. Зокрема, ст. 387 ЦК України закріплено право на витребуваннявласником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідноїправової підстави ним заволоділа.
Незважаючи на здавалось бидосить зрозумілу та просту дефініцію, на практиці при застосуванніданої норми виникають багато питань, судова практика є неоднозначноюта, іноді, протилежною.
З контексту вказаної норми та зарезультатами аналізу судової практики вбачається, що позивачем даноїкатегорії справ може бути лише законний власник, тобто особа, якаволоділа майном на відповідній правовій підставі. Відповідачем виступаєособа, яка безпосередньо заволоділа майном, або набула його завідповідним правочином з третьою особою.
Позов провитребування майна за своєю природою є речово-правовим. Тому, по-перше,об’єктом може бути лише індивідуально-визначене майно (яке існує внатурі на момент подання позову) та в позовній заяві має бути чітковизначено всі характеристики та індивідуальні ознаки майна, щовитребовується. По-друге, оскільки, як вже зазначалось, позов провитребування майна має речовий характер, то у випадку попередньоїнаявності між позивачем та «потенційним» відповідачем зобов’язальнихвідносин, внаслідок яких до останнього перейшло право власності наспірне майно, то предмет та підстави позову не можуть визначатись,виходячи з положень ст. 387 ЦК України. Зокрема, якщо майно до набувачаперейшло за договором із «законним» власником, то необхідно оскаржуватисам договір та застосовувати реституцію.
Частиною 2 ст. 328 ЦКУкраїни закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, таза умовами ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважаєтьсяправомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановленорішенням суду. У зв’язку з цим, позивач повинен довести відсутність увідповідача правових підстав володіння майном. В свою чергу, і сампозивач повинен підтвердити своє право власності на спірне майно –надати правовстановлюючі документи або інші докази, що підтверджуютьдійсну належність спірного майна позивачу, та довести факт незаконностівибуття з його власності спірного майна.
У більшості випадківпозбавлення права власності є наслідком «незаконного» відчуження майназа відповідними правочинами третіми особами. В свою чергу, ст. 204 ЦКУкраїни закріплено презумпцію правомірності правочину, а отже,враховуючи дану норму та положення ст. 16 ЦК України, якою закріпленоспособи захисту прав та інтересів особи, часто позивач оскаржує самедоговір, на підставі якого було відчужено майно, власне позовні вимоги«дійсного» власника не рідко обмежуються лише проханням визнатинедійсним договір.
В таких випадках суди відмовляють взадоволенні позовних вимог з огляду на невірний вибір позивачем способузахисту порушеного права (навіть незалежно від того, чи відповідаєспірний договір закону), враховуючи вимоги ст. 216 ЦК України, якоюзакріплено правові наслідки недійсності правочинів (1). Такиминаслідками, як правило, є двостороння реституція – повернення сторіндоговору у стан, який існував до його укладення. Відтак, з подібноювимогою може звернутись лише сторона договору, оскільки правовінаслідки недійсності поширюються виключно на сторін оспорюваногодоговору. Отже, права особи, яка не є стороною такого договору, по сутіне будуть поновлені лише в наслідок визнання договору недійсним.Відповідно, права особи, яка вважає себе власником майна, можуть бутизахищені шляхом пред’явлення позову в порядку ст.ст. 387, 388 ЦКУкраїни або при поєднанні положень ст.ст. 215, 216 ЦК України та ст.ст.387, 388 ЦК України. Останнє обґрунтовується тим, що двосторонняреституція застосовується у випадку, якщо законом не встановленоособливі правові наслідки недійсності правочину. Саме, зокрема,витребування майна можна вважати як один із особливих наслідківнедійсності договору (2). Тобто наслідком визнання недійсною угоди,укладеної особою, яка не мала правових підстав відчужувати майно, є недвостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконноговолодіння (звичайно, якщо набувач не є добросовісним набувачем або,якщо протилежне, - відсутні підстави для витребування майна віддобросовісного набувача). В такому випадку позивач повинен довести яквідсутність правомочностей у особи, яка відчужило майно, на йоговідчуження, так і те, що набувач не є добросовісним набувачем абонаявні обставин, що дозволяють витребувати майно від добросовісногонабувача.
В свою чергу, добросовісним набувачем згідно ст.388 ЦК України є особа, яка придбала майно в особи, яка не мала правойого відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати.
Можливістьвитребування майна від добросовісного набувача залежить, зокрема, яквід умов вибуття майна від законного власника, так і від умов набуттямайна таким набувачем.
У добросовісного набувача, який набув майно за відплатним договором, майно може бути витребуване лише у випадках, якщо воно:
- було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
- було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
- вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано віддобросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку,встановленому для виконання судових рішень. Зокрема, визнаннянедійсними прилюдних торгів, на яких майно було реалізовано (в порядкувиконання судового рішення про стягнення заборгованості), проведених зпорушенням вимог чинного законодавства, не змінює статусу особи, щопридбало таке майно; дана особа не перестає бути добросовіснимнабувачем майна. Проте, визнання судом порушення порядку продажу майнана прилюдних торгах, є підставою для витребування проданого майна віддобросовісного набувача (3).
Також, в разі подальшогоскасування рішення суду, за яким майно вибуло з володіння «законноговласника», таке майно може бути повернуто за позовом про витребуваннямайна.
Наприклад, в разі подальшого скасування рішення суду,яким попередньо визнано недійсним договір, за яким особа («законнийвласник») набула майно у власність, то вважається, що майно вибуло зволодіння такої особи поза його волею. У випадку, якщо скасуваннютакого рішення суду передувало відчуження майна на користь третьоїособи, то останній не набуває право власності на дане майно, а отже,законний власник має право витребувати майно від такого набувача, якийбез відповідної правової підстави володіє ним (4). Більше того,визнання недійсним другого договору не є обов’язковим, та законнийвласник має звернутись з позовом про витребування майна.
Такимчином, хоча майно і вибуло від законного власника у зв’язку ізвиконанням рішення суду, проте, оскільки майно вибуло саме за рішеннямсуду, а отже фактично поза волею законного власника, то це даєможливість законному власнику після скасування такого рішення повернутимайно.
Хоча є і протилежна практика (5), яка вказує, що самлише факт подальшого скасування рішення суду, яким визнано недійснимперший договір, не впливає на законність другого (який було укладено доскасування такого рішення), оскільки на день його укладення такерішення було чинним, а отже, відчужувач мав правові підставирозпоряджатись майном.
З метою забезпечення однаковогозастосування законодавства Верховним Судом України було підготовленоУзагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнанняправочинів недійсними від 24.11.2008 (в Узагальненні проаналізованопрактику розгляду судами цивільних справ за 2007 рік про визнанняправочинів недійсними згідно з положеннями ЦК України), також ПленумомВерховного Суду України прийнято Постанову від 06.11.2009 № 9 «Просудову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинівнедійсними».
В аспекті теми даної статті доцільно звернутиувагу, зокрема, на наступні висновки, що випливають зі вказаногоУзагальнення та Постанови:
- застосування реституціїта повернення майна за недійсним правочином є можливим тоді, колиоспорюється договір, укладений між «законним» власником та набувачем;
- якщонабувач за «недійсним» правочином в подальшому відчужив майно, топозови власників майна про визнання недійсними наступного(их)правочинів не підлягають задоволенню, – необхідно звертатись із позовомпро витребування майна в останнього набувача. Право на витребуваннямайна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, заяким майно вибуло від законного власника, воно лише обмеженедобросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщомайно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бутидоведено в суді.
Зокрема,постанова Вищого господарського суду України від 03.02.2009 по справі №26/406-07; постанова Вищого господарського суду України від 02.07.2008по справі № 30/351; постанова Вищого господарського суду України від28.05.2008 по справі № 30/278.
Ухвала ВерховногоСуду України від 11.03.2009 про визнання недійсним договорукупівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Постанова Вищого господарського суду України від 29.05.2008 по справі № 5/158.
Постанова Верховного Суду України від 03.11.2006 по справі № 11/449-05.
ПостановаВерховного Суду України від 23.03.2004, постанова Вищого господарськогосуду України від 26.11.2003 по справі № 11/133.
* публикуется на языке оригинала
