10 основних принципів увічнення війни
Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість.
Хоча повномасштабна війна за нашу незалежність і досі триває, проте громади, родини загиблих і суспільство загалом не відкладають справу увічнення пам'яті та збереження правди про її перебіг до закінчення бойових дій. Для багатьох це можливість зберегти гідність людей і єдиний доступний спосіб установити соціальну й історичну справедливість. Тому вже зараз постають меморіали й місця пам'яті, з'являються архіви, документальні стрічки, творяться нові практики та ритуали, які допомагають вшанувати загиблих, зафіксувати свідчення про війну й вийти з неї переможцями. Відтак у громад і фахівців дедалі частіше виникає запит на узагальнення попереднього досвіду, формулювання певних рекомендацій і настанов у роботі з живою пам'яттю про воєнний час. Власне, цей текст також є спробою такої генералізації й осмислення, узагальненням багаторічного досвіду роботи в меморіальних інституціях, який, сподіваюся, зможе послужити підказкою й орієнтиром для роботи зацікавлених дієвців, а також предметом подальшого обговорення й діалогу, що дасть змогу виробити оптимальні стандарти й стратегії меморіалізації.
Передусім тут ідеться про те, на що варто зважати, чого слід уникати, а також чого оминути не вдасться, працюючи з пам'яттю про події російсько-української війни й оповідаючи про звільнені території; знищені окупантами населені пункти; про борців за Україну й загиблих захисників і захисниць; про жертви серед цивільних; про тих людей і ті спільноти, які допомагають вистояти; а також про зниклих безвісти й військовополонених; про втрати, завдані бойовими діями нашій культурі та природі тощо.
Запропоновані концепції, представлені у вигляді десяти принципів, не є ані вичерпними, ані універсально правильними. Вони взаємопов'язані і підкреслюють важливі аспекти меморіалізації, водночас не претендуючи на статус безальтернативних чи остаточних. Їхня основна мета полягає в тому, щоб стати надійною основою для відкритого діалогу та спільного творчого процесу, а також сприяти увічненню пам'яті про війну, її учасників і роль суспільства в цьому контексті, а також у боротьбі за життя і свободу.
Хоча наведені положення та концепції мають глибоке коріння в контексті російсько-українського конфлікту, вони також тісно пов'язані з ключовими документами у цій сфері, такими як Міжнародна хартія меморіальних музеїв, Рекомендації ЮНЕСКО з питань освіти для миру, прав людини, міжнародного порозуміння, співпраці, основних свобод, глобального громадянства та сталого розвитку, а також Кодекс музейної етики ICOM. Це робить їх корисними для фахівців, дослідників і практиків, які займаються питаннями перехідного правосуддя (в контексті реалізації права на правду) та меморіалізації інших воєн чи збройних конфліктів.
Принцип всеохоплюючої участі
Вічне вшанування пам'яті про таку значну війну, як наша, є справою всього суспільства, або принаймні значної його частини — всіх тих, хто відчуває на собі її наслідки і поділяє переконання, що пам'ять є важливою цінністю. Активна участь військових і цивільних осіб, різних соціальних груп, місцевих громад, науковців та освітян, а також інших учасників процесу збереження, інтерпретації та популяризації історичної пам'яті, є одним із основних чинників, які забезпечують її стійкість і безперервність.
Суть принципу широкої участі (або партисипативності) полягає в тому, що не кожен має можливість або бажання займатися меморіалізацією, але до цього процесу повинні бути залучені всі. Очевидно, що слова та дії різних людей мають неоднакову вагу і по-різному впливають на кінцевий результат. Однак важливо запросити якомога більше громадян до участі, щоб вони могли висловити свої думки та внести свій вклад у цей процес. Отже, будь-який, хто ініціює або реалізує меморіалізаційні заходи, повинен забезпечити максимальне інформування та залучення інших учасників. Це перешкоджає монополізації пам’яті одним суб'єктом, групою або владою, а також знижує ідеологічну, соціальну та політичну напругу. Основою цього принципу є участь, довіра та відкритість у спілкуванні, що сприяє взаємодії між різними членами суспільства. Завдяки цьому пам’ять може стати діалогічною, мультидисциплінарною і відображати різноманітні досвіди та переживання історичних подій від різних учасників.
Партисипативність також спрямована на розвиток розуміння спільної відповідальності за збереження і передачу історичної пам'яті, зміни її наративів і важливих сенсів, що формують націю. Завдяки цьому, особа має можливість впливати на політику пам'яті, беручи участь у діяльності громадських організацій, обговореннях, проектах, а також у особистих чи колективних ініціативах. Це формує нові практики та простори пам'яті, а також їх зміст і матеріальні складові. В результаті, партисипативність робить процес створення пам'яті більш прозорим, що, у свою чергу, підвищує довіру громадян до політики пам'яті і сприяє прийняттю більш обґрунтованих рішень.
Однією з ключових практик залучення громади є організація промоцій, дискусій, громадських слухань та відкритих конкурсів для реалізації меморіальних проєктів або інфраструктурних об'єктів у рамках екосистеми пам'яті на національному та локальному рівнях. Важливо, щоб проведення таких конкурсів та інших прозорих механізмів участі всіх зацікавлених громадян стало стандартом не лише для державних та комунальних установ, які управляють публічними фінансами, а й для приватних та комерційних ініціатив, які поважають свою громаду та справді прагнуть створювати якісні меморіальні простори чи проєкти.
Враховуючи, що державні установи та місцеві громади зазвичай виступають одними з найбільш активних і впливових учасників у сфері пам'яті, надзвичайно важливо, щоб вони не лише діяли відповідно до законодавства, а й проявляли проактивність у залученні громадськості до процесів меморіалізації війни, дотримуючись при цьому відповідних принципів.
На тлі доволі довгого травматичного досвіду придушення ініціативи тоталітарною репресивною політикою СРСР, зокрема й у сфері колективної пам'яті, дотримання принципу широкої залученості та забезпечення якісного діалогу різних акторів сприятиме демократизації та лібералізації культури пам'яті в Україні.
Принцип публічності та ясності
Розробка, планування, обговорення та реалізація меморіальних проєктів, а також виконання рішень органів влади чи місцевого самоврядування, що стосуються вшанування пам'яті про події війни (починаючи з перейменування вулиць і закінчуючи створенням меморіальних скверів), повинні бути прозорими, відкритими та доступними для всіх зацікавлених осіб і фахівців. Важливо, щоб ці процеси активно комунікувались з громадою. Чіткий механізм залучення до роботи, а також регулярне і чесне оприлюднення результатів роботи ініціаторів меморіальних проєктів на всіх етапах сприяє підвищенню обізнаності населення, зміцненню довіри та є одним із основних чинників адекватного сприйняття та подальшої оцінки створеного.
Недостатня прозорість та відсутність відкритих процедур на всіх етапах реалізації можуть не лише підірвати довіру до якості ініціативи чи проєкту, але й спричинити небажані наслідки, такі як скандали, відчуження або навіть ворожість з боку громади до нового меморіального простору чи практики. Враховуючи чутливість теми війни, навіть приватним особам, які прагнуть власними силами реалізувати меморіальні ініціативи (не кажучи вже про органи влади, які використовують ресурси громадян), слід уникати "кулуарних" рішень, ігноруючи думку громади чи сусідів, а також нав'язуючи свої суб'єктивні естетичні, архітектурні чи дизайнерські концепції. Адже справжня культура пам'яті формується на основі публічності, залучення та солідарності, а не примусу чи ігнорування думок інших.
Важливість ясності, чіткості та артикульованості в розробці меморіальних проєктів не можна недооцінювати, особливо коли мова йде про ініціативи, що мають високий ступінь абстракції або спираються на мистецькі та поетичні метафори. Фахівці з меморіалізації часто використовують символічні чи алегоричні вирази, але їхня мова повинна залишатися зрозумілою та доступною, адже важливо, щоб спільнота, для якої ці проєкти створюються, чітко усвідомлювала значення місць пам’яті. Якщо проєкт є складним для сприйняття або містить безліч сенсів, а також може викликати конфлікти, доцільно запустити окрему комунікаційну кампанію, яка допоможе розкрити його зміст і пояснити задум авторів.
Принцип истинности
Наше дослідження війни та її увічнення повинно ґрунтуватися на перевірених даних, висвітлюючи події, локації та особистостей, про які існує достатня інформація для адекватного представлення. Чесність є основною умовою для збереження гідності та справедливості щодо індивідів і спільнот під час процесу меморіалізації конфлікту.
У процесі комеморації важливо уникати свідомого перебільшення, спекуляцій, безпідставної глорифікації та звернення до неправдивої чи неперевіреної інформації. Слід також уникати замовчування спірних або проблемних аспектів, пов'язаних із особами, подіями чи місцями пам'яті. Навіть якщо наміри представити подію чи людей більш яскраво, емоційно та героїчно є добрими, це не виправдовує перекручування істини, приписування неіснуючих подвигів, маніпуляцію даними про втрати або ігнорування суттєвих суперечностей. Адже будь-яка прикрашена чи обманна меморіалізація, особливо при подальшій обґрунтованій критиці чи викритті неправди, може призвести до негативних наслідків: зневаги до пам’яті захисників України, обурення та дискредитації їхніх вчинків. Варто також пам’ятати про активність російської пропаганди, яка може скористатися будь-якою помилкою для підриву солідарності серед українців та зменшення довіри до нашої громади на міжнародній арені. У цьому контексті наукові дослідження (зокрема історичні, культурологічні та соціологічні) та залучення експертів у сфері документування війни є надзвичайно важливими для процесу меморіалізації.
Частиною цього принципу є забезпечення розуміння причинно-наслідкових зв'язків між подіями, рішеннями та суспільними процесами до, під час і після конфлікту. Меморіальний простір або ініціативу слід оформити таким чином, щоб сприяти усвідомленню причин агресії, її передумов, мотивацій агресора та сил опору, а також підкреслити важливість запеклої боротьби. Крім того, важливо надати доступ до перевірених джерел інформації про причини та наслідки цих подій.
Один із найважливіших аспектів дотримання цього принципу полягає у збереженні автентичності об'єктів, просторів і пам'ятних місць. Найефективнішою є меморіалізація, яка базується не тільки на точному відображенні та представленні подій, але й на включенні артефактів, просторових елементів і явищ, що були невід'ємною частиною історичних подій. Проте не завжди є доцільним або можливим зберігати воєнні ландшафти, елементи громадського простору або інші об'єкти, що мають меморіальне значення. У зв'язку з цим важливо за участю експертів та через відкритий діалог знаходити оптимальний баланс між повним збереженням "усього, як було" і музеєфікацією всіх можливих предметів, а також "стерти" досвід війни з публічних та інших просторів.
Війна є надзвичайно складним та заплутаним явищем, де іноді важко встановити істину, а помилки і неточності є доволі поширеними. Проте, прагнення до правди повинно залишатися основним принципом. Навіть якщо певні факти, практики або процеси були завершені і офіційно представлені, їх можна і потрібно переглядати та доповнювати, якщо з'являються нові важливі дані, які стосуються цих аспектів. Меморіалізація — це динамічний процес, що триває, і виправлення помилок чи неточностей, які виникають у його ході, є природним і прийнятним для активної спільноти, що практикує здорову культуру пам'яті. У протилежному випадку, свідоме збереження або створення меморіальних просторів і практик, що містять неправдиву інформацію або викривлення, є шкідливим, оскільки це може зашкодити не лише тим, кого ці ініціативи покликані вшанувати, але й самій спільноті, що це терпить.
Принцип інклюзивності
Оскільки російське вторгнення завдало значної шкоди майже всім аспектам життя суспільства, важливо, щоб процес меморіалізації відображав це, висвітлюючи різноманітні події та дії різних груп. На відміну від принципів широкої залученості та відкритості, які закликають до доступності меморіалізації для всіх бажаючих, цей підхід вимагає цілеспрямованих зусиль для запрошення та залучення тих категорій і груп людей, які є необхідними, аби меморіалізація була повною і репрезентативною.
Основним завданням увічнення пам’яті про будь-яку війну є визнання героїзму та відповідальності тих, хто виконував свій військовий обов'язок, брав участь у бойових діях і протистояв агресорові. Важливо також підкреслити національний характер конфлікту, представляючи досвід цивільного опору, героїзм волонтерів, підпільних активістів і членів руху опору на тимчасово окупованих територіях. У меморіальних та музейних установах, а також у наукових і просвітницьких проектах повинні бути об’єктивно представлені реалії життя суспільства під час війни, включаючи евакуацію громадян, тимчасову окупацію, стратегії виживання, а також такі соціально неприйнятні явища, як колаборація з ворогом.
При цьому важливо враховувати людський аспект горя, страждань і втрат, а також ту шкоду, яку війна заподіяла природі та культурі. Ніхто не має права монополізувати розповідь про війну; навпаки, вона повинна включати якомога більше різноманітних правдивих переживань, точок зору та голосів, поданих у добросовісно представленому контексті.
Принцип інклюзивності вимагає обов'язкової участі представників різних зацікавлених сторін на всіх етапах процесу меморіалізації. Це включає родини загиблих, спеціалізовані громадські організації, ветеранські угруповання, місцевих жителів, військових, працівників музеїв, істориків, психологів та інших, які беруть участь у розробці змісту меморіальних ініціатив, проектів, обговореннях і створеннях пам'ятних місць, меморіалів, пам'ятників, військових кладовищ та інших форм вшанування пам'яті.
Аналогічно, візуальні образи війни і спротиву не повинні зводитися до ідеалізованих, статистично узагальнених представлень чоловіків. Важливо враховувати реальний вигляд усіх, хто бере участь у захисті – жінок, неповнолітніх та осіб похилого віку, які активно долучаються до оборони, спротиву та волонтерства. Ідея ветерана чи ветеранки не повинна бути єдиним і нав'язаним уявленням про війну. Якщо цей образ використовується для вшанування, важливо уникати обмеження лише на "стандартизовані" візуальні шаблони.
Слід зважати, що часом пам'ять окремих громад чи груп людей істотно відрізнятиметься між собою чи не збігатиметься з "офіційним наративом". У таких випадках відповідальна меморіалізація передбачає настанову максимального включення різних оптик у процес збереження пам'яті з дотриманням принципу правдивості та роз'яснення контекстів множинного досвіду там, де це потрібно. Різноманіття чесних "пам'ятей" про війну не становить загрози якісному процесу увічнення пам'яті, а навпаки сприяє його повноті й правдивості. Так само, як релігійне чи звичаєве розмаїття вшанування пам'яті на рівні правил і ритуалів різних громад, імовірніше, виявляє національну єдність у загальному й водночас зберігає самобутність та унікальність в окремому.
Однією з найбільш чутливих і делікатних тем у сфері інклюзивності є участь представників громад з тимчасово окупованих територій. Наприклад, якщо під час війни загине воїн або воїнка з Криму, які де-факто вже деякий час проживають в іншому населеному пункті, для них або їхніх рідних може бути важливим вказати на меморіалі чи в символічному просторі їхнє походження. Це може мати багато значень: воно підкреслює, що люди з окупованих територій не прийняли агресію і боролися за свої домівки, а також свідчить про те, що їхня нова громада проявила солідарність, піклується про них і цінує їхню історію та коріння.
Цілісне сприйняття війни не обмежується лише періодом початку повномасштабного вторгнення, а також охоплює інформацію про причини російської агресії та події, що відбувалися з лютого 2014 року. Досвід першої стадії конфлікту (2014-2022), історії учасників АТО/ООС, а також важливі події того часу мають бути неодмінно враховані під час подальшого осмислення війни та її меморіалізації.
Цей самий принцип стосується, наприклад, фізичної доступності новостворених меморіалів для маломобільних груп людей, оснащення інформаційних стендів чи електронних ресурсів відповідними інтерфейсами для осіб з інвалідністю по зору або відповідними текстуальними рішеннями в проєктах із потужною аудіоскладовою для людей з порушенням слуху тощо. Будь-яке штучне й невмотивоване обмеження доступу до місць пам'яті чи певних практик пам'ятання є неприйнятним.
Принцип справедливості та рівноправності.
Передбачає забезпечення всім учасникам війни та постраждалим від неї групам рівне право на репрезентацію досвіду, пошанування всіх, хто на це заслуговує відповідно до значущості вчинків і заслуг. Нікого не можна позбавляти права на пам'ять і гідне вшанування через походження, національність, гендерну ідентичність, релігійні чи інші погляди, крім випадків, коли вони є антигуманними, протизаконними, підважують українську державність, заперечують права людини, її гідність, право нації на самовизначення та законність самооборони.
Створення меморіальних просторів повинно гарантувати рівність усіх громадян у їхній гідності та правах. Це стосується як відвідувачів таких місць, так і тих, кого вони увічнюють. Водночас, неприпустимо проводити штучне зрівнювання, яке може знецінити або, навпаки, перебільшити значення певних вчинків чи подвигів. Зокрема, небезпечним є формування спрощеного уявлення про абсолютну безпомилковість, винятковість або надмірну доброчесність окремої особи, групи чи нації в порівнянні з іншими. Також слід уникати ситуацій, коли одні події, вчинки чи особи отримують привілейоване вшанування, в той час як інші, які мають рівну цінність, залишаються без уваги. Важливо, щоб вшанування загиблих не призводило до забуття подвигів живих, які також заслуговують на визнання і вдячність. Усі, хто брав участь у протистоянні російській агресії та надавав підтримку українцям, повинні знайти своє місце в історії цієї війни та в меморіальних просторах, незалежно від їхнього походження, громадянства чи релігійної приналежності.
Специфічним аспектом гарантування рівності загиблих захисників є військові поховання, секції для військових поховань, військові цвинтарі та територія Національного військового меморіального кладовища. Тут стандартизація могильних споруд та інших елементів простору допомагає візуалізувати рівність як у строю, так і в загальному розумінні рівності всіх людей у смерті. Водночас необхідно зберегти традицію, відповідно до якої кожен військовослужбовець та їхні родини (якщо бажання загиблого невідоме) мають право вибрати місце поховання: на родинній ділянці цвинтаря поруч із близькими (де вигляд могильного пам’ятника визначає родина) або на спеціально відведеній території для військових поховань (де пам'ятник може бути виконаний за єдиним зразком для всіх військових поховань). Місцевим органам влади слід надати повноваження затверджувати стандартизовані моделі могильних споруд (наприклад, козацький хрест для християнських воїнів або прямокутну таблицю для тих, хто сповідує інші релігії чи є атеїстами) на територіях військових поховань і цвинтарях.
Також у контексті розбудови Національного військового меморіального кладовища, локальних військових кладовищ і секторів військових поховань слідування цьому принципу спонукає утриматися від свідомого створення окремих ділянок для поховання представників лише певного підрозділу. Така сегментація та розділення має надзвичайно високі ризики конфліктності ("чому о одних підрозділів є свої ділянки, а у інших ні?" "чому одна ділянки менша, а інша більша? чому одна в "кращому" місці, а інша в "гіршому"? "як бути якщо ділянка підрозділу не заповнена, а на кладовищі вже нема місця для поховання бійців з інших підрозділів?" тощо), містить у собі ризики дискримінації й обов'язково призведе до надзвичайно складних організаційних викликів балансоутримувачів некрополів.
Принцип фаховості й доброчесності
Меморіалізація - це завжди робота з тонкими матеріями, тому здійснення меморіальних проєктів має починатися з поваги, уважного та вдумливого ставлення до подій і осіб, про яких у них ідеться, а також з чесного й доброго ставлення до спільноти, для якої ініціативу реалізовують. Заходи мають реалізовувати компетентні фахівці, які старанно виконують свої обов'язки, з повним усвідомленням відповідальності перед громадою, партнерами, замовниками й іншими аудиторіями за належне й добросовісне використання ресурсів і якість виконаних робіт.
Одним з критеріїв фаховості є розуміння потенціалу міждисциплінарного підходу (наука, мистецтво, освіта, література, технології тощо) й розмаїття можливих рішень. Якісне та продумане виконання, здатне проникнути у суть явищ, подій чи мотивів акторів, з обов'язковим залученням до рефлексії та втілення задумів експертів і представників громад (зацікавлених спільнот), має базуватися на чітких і зрозумілих процедурах ухвалення рішень, яким довіряють усі учасники. Якісно налаштований процес меморіалізації, що передбачає широкий суспільний діалог, не менш важливий за результат реалізації певних ініціатив, створення окремих меморіальних проєктів чи об'єктів.
У цьому контексті також обговорюється ефективне використання ресурсів і технологій, а також пошук найкращих технічних рішень, які забезпечать оптимальні терміни виконання проєктів. Важливим є також застосування матеріалів високої якості, що в кінцевому підсумку призводить до створення надійних і довговічних продуктів. Це стосується не лише просторових композицій і архітектури, але й електронних пристроїв, а також цифрових рішень, таких як веб-портали чи мобільні додатки, які підвищують загальне позитивне враження від контенту. У меморіальних проєктах важливо уникати використання неякісних, надто дешевих або ненадійних матеріалів, оскільки це може негативно вплинути на сенс меморіалізації та репутацію спільноти, що їх реалізувала.
Процес увічнення пам'яті не може бути формальним або поверхневим, виконаним лише для того, щоб задовольнити певні вимоги чи формальні показники з боку громади. Категорично неприйнятно прискорювати реалізацію меморіальних проєктів лише заради дотримання термінів, якщо це призводить до погіршення якості чи порушення технологій виконання робіт. Також абсолютно недопустимо механічно перетворювати старі меморіальні об'єкти на нові, адаптувати їх у неприйнятні форми, а також вдаватися до еклектичних чи абсурдних змін, таких як перефарбування пам'ятників без проведення належних досліджень. Це стосується випадків, коли символи чи особи, пов'язані з тоталітарним режимом, перефарбовують у кольори державного прапора України, без консультацій із фахівцями та громадськістю, а також без уважного обговорення можливих змін чи нових значень.
Такий самий принцип стосується і добросовісної роботи з джерелами, атрибуції, посилання на матеріали, застереження прав авторів текстів, фотографій, відео, творів мистецтва, колажів тощо, які можна використати при підготовці певних меморіальних проєктів та ініціатив.
Принцип значущості та своєчасності
Меморіалізація повинна бути інноваційною та ретельно обміркованою, враховуючи конструктивну критику старих підходів. Важливо уникати механічного наслідування традиційних рішень, які стали звичними та інтуїтивними, і орієнтуватися на сучасний досвід та кращі практики в областях архітектури, будівництва, дизайну, інформаційних технологій та мистецтва.
При створенні будь-якого об'єкта або впровадженні нової меморіальної практики важливо ґрунтовно розбиратися в існуючих наукових знаннях і сучасних методах роботи з пам'яттю. Слід звертати увагу на інструменти, технології та професійні дискусії, а також усвідомлювати суспільні запити і бути в курсі найактуальніших проблем, які можна ефективніше вирішити, зосереджуючись на якості та чутливості підходу. Крім того, не варто механічно копіювати практики, що склалися в інших культурах або в минулі часи. Натомість, важливо зосередитися на українському контексті, враховувати потреби сучасної людини, а також досягнення у світогляді, інженерії, науці, мистецтві та технологіях нашої епохи.
Важливо акцентувати увагу на ефективності та можливостях, які відкриває сучасне мистецтво у процесі меморіалізації. Попри те, що у глобальному масштабі завдяки цьому мистецтву було створено безліч видатних пам'ятників і місць пам'яті, в українському контексті ця сфера все ще в основному асоціюється з традиційними методами, формами та практиками вшанування. Найкращі міжнародні напрацювання, новітні тенденції та мистецькі течії, такі як акціонізм, кінетичне мистецтво, відео-арт, комп'ютерне мистецтво, лендарт та інші, залишаються досить маловідомими і слабо представленими в Україні.
Ухвалюючи рішення щодо запровадження певної меморіальної практики, започаткування пам'ятної дати чи реалізації проєкту, слід з'ясувати, чи таке рішення є своєчасним. Адже якщо воно запізніле, то потребує додаткової комунікації, пояснення та з'ясування всіх обставин і очікувань спільноти, для якої воно важливе. Якщо ж рішення є передчасним чи непідготовленим, то його слід відкласти до потрібного моменту й підготувати спільноту до нього, особливо пам'ятаючи про важливість відкритості та широкого залучення.
Однією з найвиразніших ознак того, що певна громада потребує створення відповідного меморіального простору, є наявність "стихійної меморіалізації" (самочинне перетворення людьми певної частини громадського чи віртуального простору на місце пам'яті зі стійкими атрибутами чи ритуалами, як-от принесення квітів, прапорів і м'яких іграшок, установлення меморіальних конструкцій чи об'єктів тощо).
Серед складних аспектів меморіалізації важливе питання полягає у визначенні, наскільки певний проєкт, ініціатива, дата тощо залишаються значущими. Культура пам'яті будь-якої спільноти характеризується не лише збереженням пам'яті, але й процесом забування. Це означає, що деякі елементи можуть залишатися важливими протягом тривалого часу, тоді як інші швидко втрачають свою актуальність. Якщо таке відбувається внаслідок природних змін та є результатом загального погодження в спільноті, а також якщо меморіальний об'єкт, практика чи ініціатива перестали виконувати свою роль і втратили значення, важливо враховувати це і вживати відповідних заходів (наприклад, проводити консультації з громадськістю, документувати, переглядати значення, змінювати чи усувати об'єкт або простір).
Принцип гуманності
Особливу цінність мають меморіальні простори та об'єкти, які надихають людей, підтримують ідеали людського життя, сприяють розвитку гідності та гуманності, відстоюють права людини, включаючи право на самозахист. Вони вшановують відвагу та мужність захисників і захисниць, заохочують до справедливої боротьби, закликають до захисту власної ідентичності та свободи, а також спонукають до пропорційного опору окупації та авторитаризму.
Водночас важливо чітко, рішуче й принципово засуджувати агресора, викривати злочини окупантів та їхніх прихильників, а також осуджувати союзників ворога і тих, хто мовчки потурає злу. Але це не повинно перетворюватися на сліпу пропаганду ненависті, агресії, реваншизму й помсти. Раціональність і стриманість, разом із дотриманням необхідних юридичних, політичних і комунікаційних норм, є важливими елементами зваженого підходу до пам'яті, який сприяє формуванню зрілого та відповідального суспільства. Таке суспільство здатне не лише реагувати на миттєві емоції, а й стратегічно планувати свої дії на довгострокову перспективу.
Навіть найщиріше прагнення створити величні чи помпезні проєкти меморіалізації не має призводити до затуляння, розмивання чи втрати пам'яті про людський вимір боротьби та внеску в оборону. Недоречно відтворювати тоталітарні дегуманізуючі практики, зокрема й надмірну мілітаризацію публічного чи символічного простору, примусово залучати дітей з раннього віку до незрозумілих їм комеморативних практик, суть яких зводиться до брязкання зброєю, та бездумно відтворювати військові ритуали без жодного пояснення. Невіддільною частиною якісної меморіалізації варто визнати освіту, промоцію ідей шляхетності боротьби з агресором, обов'язку захищати людську гідність і територіальну цілісність України, природність права на власну ідентичність і плекання принципу невідворотності покарання за злочини.
Будь-які меморіальні практики й ініціативи слід реалізовувати гуманно та з повагою до живих і мертвих. Неприпустимими є примус, формалізм чи виконання "для годиться". Під час впровадження меморіальних практик у закладах освіти або під час навчального / виховного процесу їх слід обовʼязково робити зрозумілими для всіх учасників завдяки якісному, чесному та вдумливому діалогу. Лише тоді меморіальні практики стають дієвим виховним компонентом, коли їх запроваджують через включену, осмислену й добровільну участь у них вихованців і виховників.
Принципи етики та екологічної свідомості
Меморіалізація війни повинна ґрунтуватися на усвідомленні цінності спільнот і навколишнього середовища, в рамках яких і для яких вона здійснюється. Важливо враховувати почуття, звичаї та традиції членів цих спільнот, а також взаємозв’язки та контекстуальні фактори, включаючи попередній досвід увічнення пам’яті цими громадами. Це також передбачає увагу до забезпечення сталого розвитку суспільства, що поєднує загальнодержавні інтереси з інтересами конкретних громад.
Впровадження цього принципу вимагає уважного ставлення до існуючих меморіальних практик, об'єктів, місць та архітектурних споруд в українському суспільстві, а також до вже сформованих елементів культури пам'яті. Це потрібно для того, щоб уникнути емоційних конфліктів між "новими" та "старими" пам'ятями, а також змагання між жертвами та героями. Несумлінно знищувати чи знецінювати вже існуючі компоненти пам'яткової екосистеми, оскільки це може завдати образи почуттям людей і знецінити нові меморіальні елементи. Наприклад, нехтування некрополями або пам'ятними місцями, пов'язаними з Другою світовою війною, викликає цілком зрозумілу тривогу у сучасних учасників війни і ставить запитання про те, чи буде через 80 років їх поважати так само, як і сьогодні.
Належна меморіалізація має уникати зайвої травматизації чи ретравматизації громадян (залучення психологів до розробки меморіальних проєктів завжди є виправданим та доречним) і водночас сприяти чесному осмисленню досвіду спротиву злу, ціни боротьби та шкоди, завданої війною.
Ключовим аспектом створення здорового меморіального простору є забезпечення гармонії між культурними цінностями та природними ресурсами. Процес зведення меморіальних об'єктів не повинен завдавати значної шкоди екології. У випадках, коли уникнути негативного впливу неможливо (наприклад, під час реалізації масштабних архітектурних проектів), такі ініціативи повинні включати ефективні механізми компенсації, які дозволять зменшити або з часом усунути заподіяну шкоду.
Принцип ідеологічної нейтральності
В Україні Конституція забезпечує основи для різноманітного суспільного життя, яке базується на політичних, економічних та ідеологічних принципах. Жодна ідеологія не є нав'язливою, тому під час реалізації державних ініціатив, пов'язаних із вшануванням пам'яті про війну, важливо уникати будь-якої ідеологічної упередженості. Водночас популяризація загальнолюдських цінностей, прав людини, а також демократичних норм і принципів, що закріплені в міжнародному гуманітарному праві, Конституції та українських законах, є результатом суспільного консенсусу і не вважається ідеологічно некоректною. Ідеї боротьби за свободу, національну ідентичність, державність, суверенітет і територіальну цілісність, а також право на самооборону і захист жертв незаконної агресії, разом із виконанням військового обов'язку, також є частиною загальноприйнятих норм комеморації, що виходять за межі конкретних ідеологічних рамок.
Неприпустимою є інструменталізація пам'яті про війну на догоду вузьким інтересам політичних сил, бізнес-груп чи уславлення окремих ідеологічних рухів. Наприклад, доречно шанувати конкретні вчинки осіб (підрозділів, груп), їх мудрість і хоробрість, патріотизм і звитягу, героїзм і людяність, а не політичну чи ідеологічну приналежність. Водночас виправданим є категоричний осуд і відмова від нормалізації / глорифікації людиноненависницьких ідеологій (наприклад, нацизму, фашизму, рашизму), а також засуджених міжнародною спільнотою деструктивних явищ / форм суспільно-політичного життя (як-от дискримінація, імперіалізм, асиміляція, тоталітаризм тощо).
Водночас ідеологічна незаангажованість не має бути підставою для промоції пасивності, безпринципності, відсутності позиції, байдужості чи безвідповідального замовчування зла.
Використання логотипів, торгових марок, товарних знаків та інших комерційних атрибутів у меморіальних просторах та проєктах є недоречним, особливо якщо це стосується політичної агітації, реклами чи отримання прибутку. Питання, що стосуються регулювання туристичної діяльності в контексті пам’ятних місць, організації маршрутів пам’яті, а також інформаційного забезпечення про меценатську підтримку конкретних меморіальних ініціатив, потрібно розглядати окремо, дотримуючись усіх вказаних принципів.
Мій досвід, а також досвід колег з Українського інституту національної пам'яті, у вивченні численних реальних випадків та практик меморіалізації війни з 2014 року свідчить про те, що ефективна та відповідальна меморіалізація зазвичай враховує всі зазначені вище принципи. Якщо в рамках конкретного проєкту мають місце явні порушення або суттєві відхилення від цих принципів (навіть одного з них), існує висока ймовірність, що громада сприйме такий проєкт негативно, вважаючи його деструктивним або проблемним. Тому ми рекомендуємо враховувати ці принципи всім, хто залучений до реалізації меморіальних ініціатив.
Попри чималий за обсягом виклад принципів і широту порушених тем, питання достатності й вичерпності цих принципів, процедур установлення відповідності й застосування інших критеріїв якості меморіалізації залишаються відкритими до обговорення.
До вищезгаданого списку можливі доповнення, пропозиції та зауваження, адже ця публікація є частиною процесу формування національної стратегії меморіалізації та її складових. Це також одна з черг роздумів над універсальними аспектами меморіалізації. Тому запрошую всіх до аналізу, рефлексії, критики, доповнення та розвитку цієї дискусії.
Запропонована версія принципів є вже третьою за рахунком. Їй передував цикл заходів та публікацій, метою яких було обговорення змісту та методів їх реалізації з представниками громадянського суспільства, фахівцями, військовими, державними службовцями та членами парламенту. Зокрема, остаточна редакція тексту враховує результати електронного громадського обговорення, яке проходило в серпні 2024 року, а також опитування, проведене серед військовослужбовців.
На завершення висловлюємо особливу вдячність усім особам та організаціям, які збагачували і розвивали запропоновані принципи. Зокрема, хочемо відзначити Володимира Тиліщака з Українського інституту національної пам'яті, який ініціював ідею формулювання принципу рівності в меморіалізації. Антон Лягуша з Київської школи економіки вніс свій внесок, розробивши першу редакцію принципу широкої залученості (або партисипативності). Андрій Білокінь під час дискусій в Ірпені порекомендував доповнити текст принципом своєчасності. Також дякуємо благодійному фонду "Вільні та щасливі" за ініціативу включити до принципів тему гласності та підкреслити важливість множинності суб'єктів у політиці національної пам'яті. Окрема подяка учасникам експертних обговорень, які внесли багато слушних уточнень та доповнень до принципів, зокрема під час фінального заходу в жовтні 2024 року: Василю Павлову, Юлії Гнат, Ігорю Пошивайлу, Роману Кабачію, Вікторії Мізерній, Юлії Гнатюк, Вікторії Яременко, Івану Стичинському, Інні Сохань, Богдану Скопненку, Олександру Филю, Микиті Потураєву, Ірині Констанкевич, Ользі Куришко та багатьом іншим.
Крім публікацій у відкритому доступі та наукових журналах, цей матеріал буде передано відповідним державним установам, які зможуть врахувати наведені принципи під час формування загальнонаціональної стратегії меморіалізації війни між Росією та Україною.
