Андрій Мельник, представник України в Організації Об'єднаних Націй.
Наш фронт із Росією проходить і в штаб-квартирі у Нью-Йорку - прямо через залу Генасамблеї
Кадрового дипломата Андрія Мельника добре знають, відколи він працював послом у Німеччині. Тоді він став відомим завдяки яскравим заявам із приводу нерішучості німецьких політиків щодо підтримки України в протистоянні з путінською Росією. У результаті його нестандартної дипломатії уряд ФРН уже в перші місяці 2022 року повністю змінив свій стриманий курс, ставши одним із найбільших постачальників зброї Україні донині. Потім Мельник був призначений заступником міністра закордонних справ, відтак - послом у Бразилії. У квітні цього року пан Мельник обійняв посаду постійного представника України при ООН.
Розмовляємо з постпредом про результати грудневих голосувань у Генасамблеї за три українські резолюції, виклики дипломатичної боротьби на міжнародній арені, перспективи роботи Радбезу та очікування щодо подальшої підтримки України в ООН.
Ситуація на дипломатичному полі ООН стає все більш складною та напруженою.
- Пане посол, як би ви схарактеризували підсумки голосувань у Генасамблеї, яка протягом грудня ухвалила три українські резолюції - щодо повернення викрадених Росією дітей, наслідків Чорнобильської катастрофи та порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях?
- Усі ці три резолюції, кожна по-своєму, були для України справді дуже успішними. Ми мали дійсно безпрецедентну інтенсивність під час цьогорічної - ювілейної, 80-ї - сесії Генасамблеї, адже ці надважливі документи ухвалювалися фактично протягом п'ятнадцяти днів. Така концентрація голосувань, звичайно, потребувала особливих підходів і креативності.
Навіть наші друзі - усі ті країни, які допомагали нам і були співспонсорами цих резолюцій - іноді губилися в питаннях: що? як? коли? а може, не треба? Це були, без перебільшення, історичні два тижні в літописі вітчизняної дипломатії. На мою думку, той солідний результат, якого ми змогли досягти, є більш ніж оптимальним в умовах, що стають для України дедалі складнішими. Усе тяжче не лише на лінії фронту, а й на слизькому дипломатичному паркеті ООН.
Основний висновок, до якого я прийшов після проведених голосувань: ми повинні чесно усвідомити, що для України ситуація на платформі ООН навряд чи покращиться, скоріше навпаки. Це означає, що необхідно терміново знайти новий, рішучий підхід, щоб змінити цю динаміку. Важливо також збільшити кількість голосів на нашу користь — арифметика в даному контексті має значення. Її потрібно змінити на свою користь.
Тут потрібні нетрадиційні, а можливо, навіть досить радикальні заходи, які виходять за межі звичного підходу ООН. Я щиро сподіваюся, що наші ідеї щодо того, як відновити рівень підтримки України, який спостерігався на початку масштабної війни 2022 року, коли ми отримали більше 140 голосів "за", знайдуть схвалення у столиці.
Найкращий показник, що ми досягли на четвертому році війни, становить трохи менше ста голосів. Це дійсно суттєвий виклик.
Вважаю, що було б неправильно спотворювати реальність і стверджувати, що все йде відмінно. Це не те, що нам потрібно. Нам слід зробити об'єктивні висновки та перейти до дій новими підходами, зокрема на двосторонньому рівні, з тими країнами, які вважають за доцільне залишатися в ООН або голосувати проти України, не відчуваючи жодних наслідків за свої дії.
Але це також виклик і для наших найближчих партнерів - насамперед ЄС та західних союзників. Потрібно разом шукати шляхи, як зламати цей невтішний тренд. Ми їх маємо спонукати до кардинальної зміни поблажливого курсу до Глобального Півдня. Настав час показати зуби й діяти справді жорстко.
КРАЇНИ, ЩО НЕ ВИРАЗЯТЬ СВОЮ ПІДТРИМКУ, ЗАЗНАЮТЬ ВИЗНАЧНИХ НАСЛІДКІВ.
- Які у вас є ідеї для порушення цього тренду?
- Україна має діяти набагато більш наступально. І поясню, чому. Цей ООНівський фронт є вкрай важливим, бо зміна динаміки має значення ще й через те, що росіянам, на жаль, дедалі частіше вдається не без успіху просувати свій наратив про "непереможність" "великої" Росії, зокрема, й тут, у дипломатичному середовищі.
Що це означає на практиці? Якщо Росію начебто неможливо приборкати на полі бою, якщо Москва буцімто "все одно виграє", тоді все більше країн обирають для себе легший сценарій, вдаючись до такої собі "страусової" політики - вони або утримуються, або ж взагалі не голосують. Але ми не можемо собі дозволити таку розкіш - миритися із цим цинічним підходом.
Наш фронт проти Росії простягається від Покровська та Куп'янська і проходить через весь Атлантичний океан, безпосередньо перетинаючи залу Генеральної Асамблеї ООН. Усі уважно стежать за тим, за кого голосують представники різних країн. Тому ми не можемо просто ігнорувати чиїсь аргументи або відмахуватися, мовляв, нічого не вдієш, навіть якщо йдеться про близьких партнерів чи держави з відносно нейтральними зв'язками.
Мій меседж до всіх інших делегацій: якщо ви не підтримуєте Україну своїм голосом, ми будемо розглядати це як позицію "проти" нас. Це стосується не лише тих, хто голосує "проти", але й тих, хто утримується або ігнорує голосування.
Я прямо висловлюю своїм колегам-послам при ООН: я сприймаю це особисто. Псевд нейтральна позиція викликає у мене сильні емоції. Я зроблю все можливе, щоб країни, які обирають утримуватися чи голосувати проти наших резолюцій, усвідомлювали, що це призведе до конкретних негативних наслідків для них. Ці наслідки можуть проявитися в політичній або іміджевій площині, а в найкращому випадку — вплинути й на економічний аспект, наприклад, через зменшення обсягу допомоги для розвитку.
Суть в тому, що країни Європейського Союзу щорічно направляють мільярди євро державам Глобального Півдня. Наприклад, Німеччина виділяє більше 30 мільярдів євро. Для мене це питання принципу: я прагну, щоб усі ці країни відчули на власному досвіді справжню ціну своєї підтримки російських інтересів в ООН.
