Чи може відмова в наданні адміністративної послуги статися через невідповідності в електронних реєстрах: юридичний аспект - sud.ua
Цифровізація державних послуг суттєво спростила взаємодію громадян із державою. Сьогодні більшість довідок, витягів і відомостей посадовці отримують через електронну взаємодію між державними реєстрами, а заявникам дедалі рідше потрібно збирати паперові документи. Водночас саме цифрові бази даних нерідко стають джерелом нових проблем. Через різне написання прізвища, неактуальну адресу, технічну помилку або несвоєчасно оновлену інформацію державний орган може відмовити у наданні адміністративної послуги.
Виникає логічне запитання: чи є така відмова законною, якщо причина криється не в діях особи, а в невідповідності між державними реєстрами?
Чи можуть розбіжності в державних реєстрах слугувати законною основою для відмови?
Відповідь на це питання насамперед міститься у статті 19 Конституції України, яка встановлює один із базових принципів діяльності органів державної влади: посадові особи можуть діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Отже, державний орган не може відмовити особі лише тому, що між електронними базами даних існують розбіжності, якщо закон прямо не передбачає такої підстави.
Крім того, стаття 4 Закону України "Про адміністративні послуги" визначає основні принципи надання адміністративних послуг. Серед них - законність, доступність, рівність заявників перед законом, відкритість процедури та захист прав фізичних і юридичних осіб. Це означає, що адміністративна процедура повинна бути спрямована на реалізацію права людини, а не на створення додаткових бюрократичних перешкод.
Держава не повинна вимагати інформацію, яка їй уже відома.
Однією з основних гарантій для заявників виступає норма статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги". Ця стаття чітко забороняє суб'єктам надання адміністративних послуг вимагати від громадян документи або дані, які вже є у володінні органів державної влади, місцевого самоврядування або містяться в державних інформаційних системах і реєстрах.
"Відповідно до зазначеного документа, суб'єкт, який надає адміністративні послуги, не має права вимагати від заявника надання документів чи інформації, які є у розпорядженні самого суб'єкта надання послуг або у державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, а також у місцевих органах самоврядування, підприємствах, установах чи організаціях, що підпорядковані їх управлінню."
Іншими словами, якщо потрібна інформація вже доступна у державних структурах, то саме державний орган зобов'язаний отримати її через електронну взаємодію між інформаційними системами.
Крім того, стаття 10 Закону України "Про адміністративні послуги" встановлює для адміністративних органів зобов'язання самостійно отримувати необхідну інформацію з державних реєстрів. Закон не дозволяє покладати це зобов'язання на громадян. Внаслідок цього, ситуація, коли особі пропонується самостійно "вирішити проблему" між двома державними реєстрами або надавати документи, що вже є у базах даних, суперечить вимогам законодавства.
Які дії має вжити державний орган у випадку виявлення невідповідності?
Саме наявність розбіжностей між державними реєстрами не є достатньою підставою для автоматичного відхилення адміністративної послуги. Якщо при розгляді заяви посадова особа виявляє, що дані в одному з реєстрів не відповідають інформації в іншому, її першочерговим завданням є з'ясувати причину цієї невідповідності.
На практиці це може проявлятися як технічна помилка, затримка в оновленні даних, різні варіанти написання прізвища після транслітерації, зміна адреси проживання, дублювання записів або інші фактори, які не свідчать про відсутність права особи на отримання адміністративної послуги. У такій ситуації адміністратор або інший уповноважений співробітник має зафіксувати заяву, здійснити необхідні перевірки та повідомити заявника про виявлені помилки.
Якщо для усунення розбіжностей необхідні додаткові дії з боку громадянина, йому повинні роз'яснити, які саме відомості потребують уточнення та до якого органу необхідно звернутися. Натомість усна відмова або відмова без належного мотивування суперечить вимогам адміністративного законодавства.
Позиція Вищого Суду
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 127/12200/20 суд зазначив, що формальні неточності або недоліки в документах чи інформаційних ресурсах не можуть автоматично бути підставою для відмови у вчиненні відповідної адміністративної або реєстраційної дії, якщо вони не впливають на можливість встановити права та обов'язки особи. Фактично Верховний Суд сформував важливий правовий підхід: державний орган повинен оцінювати всі обставини справи комплексно, а не обмежуватися лише формальним посиланням на невідповідність даних у реєстрах.
Такий підхід особливо актуальний сьогодні, коли значна частина адміністративних процедур здійснюється виключно в електронному форматі.
Як діяти, якщо у наданні послуги все ж відмовили
Якщо посадова особа повідомляє про неможливість надати адміністративну послугу через розбіжності в електронних реєстрах, насамперед необхідно вимагати письмове рішення із зазначенням конкретних норм закону, на підставі яких прийнято відмову. Саме письмова відповідь стане основним доказом під час подальшого оскарження.
Після цього особа, яка подала заяву, має право направити скаргу до керівника відповідного органу або до контролюючого органу, що здійснює нагляд за його діяльністю. У випадку, якщо адміністративний процес не приніс бажаного результату, закон надає можливість звернутися до окружного адміністративного суду з позовом про визнання відмови неправомірною та вимогою зобов'язати державний орган повторно розглянути заяву або надати відповідну адміністративну послугу.
Необхідно підкреслити, що право людини на судовий захист закріплене в статті 55 Конституції України, тоді як процедуру оскарження рішень органів влади регламентує Кодекс адміністративного судочинства України.
