Чи можливе закриття в'язниць в Україні за умови створення шкіл на їх базі?

громадський активіст, фахівець у галузі охорони здоров'я населення

Олександра, якій 21 рік, до свого ув'язнення завжди була пов'язана з кримінальним світом. Ідея про освіту вперше з'явилася в її думках під час відбування покарання. Вона вважає, що навчання — це її шанс підготуватися до життя після звільнення з виправної установи. Дівчина завершила курс навчання на перукаря і тепер навчається на психолога.

Олексій, якому зараз 46 років, розпочав вживати наркотики ще в 14. З тих пір він неодноразово стикався з судовими вироками. Для нього можливість пройти курси на соціального працівника у колонії та вже під час відбування покарання надавати послуги з протидії ВІЛ та туберкульозу іншим ув'язненим є справжнім порятунком. Після звільнення він прагне присвятити своє життя соціальній діяльності.

Олександр, якому виповнилося 40 років, вже не вперше відбуває покарання. Під час свого перебування на волі він не мав ні освіти, ні постійної роботи, і, за його власними словами, не уявляв, як можна жити без злочинів. Сьогодні він переконаний, що здобувати освіту у виправній колонії набагато простіше, адже тут є час та ресурси для навчання. Олександр став фахівцем у столярній справі та зараз виконує замовлення на виготовлення дверей, меблів, вікон та навіть трун.

48-річний Сергій, будучи на волі, займався стягненням нерухомості. Для нього можливість продовжити цю діяльність у колонії є способом зберегти свої професійні навички. Чоловік виконує державні замовлення, які доступні лише тим засудженим, що мають відповідну освіту. Цю освіту він отримав прямо в колонії. Під час відбування покарання Сергій набирався досвіду і став кваліфікованим зварювальником, електриком та столяром.

Ці історії демонструють типові причини, через які люди опиняються в місцях позбавлення волі: відсутність освіти, роботи, професійних навичок і розуміння, як заробляти легально, не порушуючи закон. Та потреба в освіті й працевлаштуванні за фахом об'єднує не лише згаданих людей, а й понад 30 тисяч інших, хто перебуває в установах виконання покарань в Україні.

"Той, хто економить на освіті, згодом витрачає на в'язниці" – це популярне прислів'я, яке приписують різним історичним особам, найчастіше канцлеру Німеччини Отто фон Бісмарку. Чи дійсно це сказав "Залізний канцлер", залишається під питанням, адже подібні ідеї висловлювалися багатьма діячами протягом століть.

Мені особливо імпонує вислів Віктора Гюго: "Хто відкриває школу, той закриває тюрму" (в оригіналі "Celui qui ouvre une porte d'école, ferme une prison"). Ця фраза підкреслює важливий зв'язок між освітнім рівнем суспільства та рівнем злочинності, адже освіта виступає як ефективний інструмент у запобіганні правопорушенням.

До того ж якісне навчання дає людині не лише знання, а й моральні орієнтири, соціальні навички. Освічена людина має більше можливостей реалізувати себе законним шляхом, знайти роботу й інтегруватися в громаду, що суттєво знижує ймовірність того, що вона обере шлях криміналу.

Освіта формує у людини вміння критично оцінювати інформацію та брати на себе відповідальність за свої дії. Той, хто здатний аналізувати обставини та можливі наслідки своїх вчинків, має меншу ймовірність піддаватися деструктивним впливам або маніпуляціям з боку злочинних угрупувань.

Під час відбування покарання особа повинна отримати можливість для виправлення. Освіта виступає важливим елементом у цьому процесі.

Вперше за часи незалежності України у 2018 році на державному рівні почали обговорювати зміни в підходах до пенітенціарної системи, переходячи від каральної моделі до реабілітаційної. Цього року Міністерство юстиції завершило створення "Паспорту реформи пенітенціарної системи України", в якому вперше офіційно проголошено намір сприяти ресоціалізації засуджених.

Сьогодні у плані реформування пенітенціарної системи до 2026 року Міністерство юстиції визначило такі ключові цілі:

Для України як країни-кандидата на членство в Європейський Союз системне впровадження освіти в тюрмах є елементом євроінтеграційних зобов'язань.

Європейські пенітенціарні норми Ради Європи підкреслюють важливість освіти як основного чинника у процесі ресоціалізації. Вони акцентують на тому, що навчання повинно бути якомога більше схожим на освіту в звичайних умовах, із залученням новітніх технологій.

У Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими ООН також зазначено, що освіта повинна орієнтуватися на всебічний розвиток особистості та підготовку до реінтеграції в суспільство, без дискримінації щодо способів її отримання.

Політики ЄС у сфері освіти дорослих і навчання впродовж життя передбачають активне використання цифрових форматів та охоплення вразливих груп, також і тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі.

На фоні масштабного конфлікту ці питання можуть видатися менш актуальними. Пенітенціарна система завжди залишалася на периферії державних пріоритетів, а в умовах війни ресурси логічно зосереджуються на обороні та підтримці критичної інфраструктури. Проте саме війна виявила гострий брак людських і трудових ресурсів, спонукаючи переглянути можливості тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі.

Десятки тисяч людей відбувають покарання, і значна частина з них у найближчі роки повернеться в суспільство. Інвестиції в їхню освіту - це не лише питання прав людини, а й елемент державної стратегії збереження та розвитку людського капіталу.

Цифрові технології в освітньому процесі колоній, вдосконалення професійної підготовки та створення умов для підтримки і розвитку навичок сприяють підготовці майбутніх фахівців і платників податків під час відбування покарання. У рамках повоєнної реконструкції освіта для осіб, які відбувають покарання, повинна розглядатися як важливий засіб економічного відновлення, зниження соціальних загроз і зміцнення спроможності громад.

З 2018 року ми працюємо над удосконаленням освіти в тюрмах і реалізуємо ініціативи, що довели свою ефективність на практиці:

Лише протягом 2025 року у FREE ZONE було працевлаштовано понад 100 засуджених за договорами цивільноправового характеру. Окрім цього, у 26 установах виконання покарань облаштовано кабінети дистанційної освіти й передано понад сотню планшетів, що дало змогу засудженим навчатися у закладах вищої освіти та проходити онлайн-курси без порушення режимних вимог.

Ці приклади ілюструють, що пенітенціарна система вже має основні ресурси та інституційні можливості для реалізації як формальної, так і неформальної освіти. Проте, освіта для засуджених в Україні все ще є фрагментарною і значною мірою залежить від фінансування окремих проектів, що не забезпечує стабільності та можливостей для розширення.

Освіта в пенітенціарних закладах не є "пом'якшенням" для злочинців, як це часто вважається, а є стратегічним вкладенням у безпеку та відновлення суспільства. Без навчальних можливостей в'язниця перетворюється на "інститут злочинності", а з їх наявністю стає "мостом" до реінтеграції в суспільство, що допомагає розірвати коло рецидивізму. Країни, які акцентують увагу на освіті в рамках пенітенціарної системи, створюють безпечніші громади, інвестуючи заощаджені кошти на утриманні рецидивістів у гуманітарні потреби населення.

Сьогодні освіта у пенітенціарних закладах вже не обмежується лише долею індивідів. Це питання, яке має величезне значення для всієї нації. Особи, що відбувають покарання, можуть стати цінним ресурсом для суспільства, якщо їм надасться необхідна підтримка та будуть створені сприятливі умови для їхнього особистісного зростання.

Ситуації, коли особи, які отримали професію під час відбування покарання, після звільнення знаходять роботу у військовій сфері або за спеціальністю в Збройних Силах України, вже не є рідкісними. І подібних випадків може бути ще більше.

Ми потребуємо цілісного підходу до роботи з людьми — як під час виконання покарання, так і після виходу на свободу. Освіта повинна йти рука об руку з можливостями для працевлаштування, легального заробітку, сплати податків і підтримки сім'ї. Лише в такому випадку система виправлення стане дієвою, перетворюючись на інвестицію в безпеку, економічний розвиток та відновлення України.