Чому приєднання до Європейського Союзу є можливістю для осіб з інвалідністю покращити своє життя.

Фото: ombudsman.gov.ua

Найгірша ситуація полягає в тому, що десятки тисяч дорослих людей, які потребують допомоги, залишаються "невидимими" для суспільства, мешкаючи в інтернатних закладах. Люди з інвалідністю ведуть своє життя в умовах, де повністю залежать від персоналу, не мають можливості вибирати, що їсти, як проводити вільний час або куди йти. У таких закладах вони позбавлені особистого простору, а їхні права часто ігноруються. Правозахисники порівнюють інтернати з місцями, де відсутня свобода, адже людина може роками залишатися під контролем держави.

Відмова від інституційного догляду та перехід до моделі підтримки людей з інвалідністю в громадах є важливою умовою для вступу України до Європейського Союзу. Зокрема, у 2022 році Комітет ООН з прав людей з інвалідністю ухвалив рекомендації, які закликають держави-члени відмовитися від усіх видів інтернатних установ.

Європейська комісія в своєму документі "Союз рівності: стратегія з питань інвалідності на 2021-2030" також закликала країни ЄС перейти від інституційного догляду у сфері психічного здоров'я до впровадження служб підтримки в громадах.

У грудні 2024 року український уряд ухвалив Стратегію реформування інтернатних, психоневрологічних закладів для дорослих до 2034 року. Цей документ передбачає, що для людей з інвалідністю будуть створені умови для незалежного проживання в громадах. Йдеться про розвиток системи надання соціальних, медичних, освітніх послуг. Люди з інвалідністю житимуть окремо та зможуть інтегруватися у соціальне та економічне життя - ходитимуть у магазини, працюватимуть, спілкуватимуться з людьми на вулицях, обиратимуть, як проводити дозвілля.

Громадські організації, які підтримують людей з інвалідністю, попереджають: перш ніж діяти, необхідно провести роз'яснювальну роботу серед населення. Вже зараз деякі жителі виражають побоювання, що особи з ментальними розладами можуть становити небезпеку. Тому, з одного боку, важливо донести до людей інформацію, що це не відповідає дійсності, а з іншого – визначити, хто з мешканців інтернатів готовий перейти до самостійного життя в громадах.

На основі мого досвіду, одна з причин, чому люди з ментальними інвалідностями стигматизуються, полягає у відсутності їхньої інтеграції в суспільство. Коли особи із інвалідністю ізольовані у спеціалізованих закладах і залишаються "невидимими", це автоматично сприяє формуванню стереотипів. Наприклад, у Києві кілька років тому психоневрологічний інтернат для чоловіків був обнесений триметровим бетонним парканом. Внаслідок цього мешканці мікрорайону та самі жителі інтернату більше не мають можливості спілкуватися один з одним. Раніше цей паркан був "прозорим", що дозволяло чоловікам з інвалідністю підходити до нього зсередини, спілкуватися з перехожими, які охоче ділилися з ними частуваннями або цигарками. Причини, чому адміністрація закладу вирішила закрити цю взаємодію, залишаються незрозумілими. В результаті, чоловіки з інвалідністю стали повністю "невидимими" для місцевих жителів.

Водночас видимість людей з ментальною інвалідністю розвіює стереотипи про їхню небезпечність для оточуючих. Моє дитинство пройшло у селищі міського типу на Вінниччині, де на ближніх вулицях проживали юнаки з ментальною інвалідністю. Вони ходили вулицями, здоровались із людьми, цікавилися справами. Їх ніхто не боявся, бо їх знали - вони були видимі.

Один із цих хлопців жив у сім'ї своєї мачухи, яка забрала його з інтернату. Він няньчив молодших дітей у родині, допомагав у господарстві. Ходив вулицями селища збирати горіхи, які сипалися восени за парканами у людей. Він помер дорослим від ускладнень коронавірусу. Я пам'ятаю його за усмішкою, з якою щоразу гукав "Як справи?" з іншого краю вулиці. Цей чоловік був частиною громади і прожив значно краще життя, ніж якби йому довелося існувати в інтернаті.

Попри складний для України період, у який запроваджується реформа інтернатів, маю велику надію, що завдяки євроінтеграції люди з інвалідністю, які були змушені перебувати в інтернатах, все ж отримають можливість жити самостійно у громадах.

Автор: Ольга Маджумдар, журналістка Центру захисту прав людини ZMINA

Вивчення кулінарії та управління комунальними витратами: як жителі психоневрологічного інтернату у Волинській області готуються до повернення в суспільство.