Цифрова нерівність через "Дію": новий вид соціальної несправедливості
Я впевнена, що Україна повинна стати сучасною, комфортною та цифровою країною. Наші громадяни заслуговують на свободу від бюрократичних труднощів, зайвих паперів та нескінченних черг. Проте, якщо цифровізація стає самоціллю, а зручні послуги перетворюються на засіб дискримінації та юридичних непорозумінь, це є серйозною причиною для занепокоєння.
Проєкт "Дія" створювався як ключовий інструмент концепції "Держава у смартфоні". Основна ідея була відцифрувати державні послуги, подолати побутову бюрократію, виключити людський фактор і мінімізувати корупцію. Задум полягав у тому, щоб людина могла отримати довідку чи відкрити ФОП у кілька кліків. Україна навіть стала першою державою у світі, яка юридично прирівняла електронний паспорт у смартфоні до фізичного. Але ейфорія перших років минула. Пилюка вляглася, і сьогодні ми бачимо оголену реальність, де за гучними маркетинговими звітами ховаються системні провали.
Юридичний бар'єр на піщаному узбережжі
Офіційно Верховна Рада ухвалила Закон N1368-IX, що надає юридичну силу електронним паспортам. Проте на цьому системна законодавча діяльність завершилася. Замість того, щоб розробити єдиний, ретельно продуманий рамковий закон України про цифрову трансформацію та права громадян у цифровій сфері, регулювання інших аспектів було передано на рівень підзаконних актів і урядових постанов, зокрема Постанови Кабінету Міністрів України N1137.
У правовій державі гарантії прав людини, порядок обробки конфіденційної інформації та чіткі межі повноважень мають встановлюватися виключно законодавчим органом. Натомість у нашій країні ці питання вирішуються "на швидку руку" через постанови Кабінету Міністрів. Внаслідок цього ми спостерігаємо хаотичне самоуправство на місцях: чиновники та банківські установи часто відмовляються приймати законні паперові документи або пластикові ID-картки, неправомірно вимагаючи наявності "Дії". Громадян змушують використовувати додаток без належних законних підстав, що порушує основний принцип добровільності цифрових послуг.
Хто кінцевий бенефіціар і перед ким відповідальність?
Формально власником торгової марки та системи є держава в особі Міністерства цифрової трансформації, а технічним оператором - ДП "Дія". Але хто є справжнім бенефіціаром цієї системи? Чиновники, які створюють собі безпрограшний піар-майданчик для рапортування про "перемоги"? Чи вузьке коло залучених IT-підрядників?
Однак найгірше в цій схемі полягає в повному відсутності персональної відповідальності. Якщо система дає збій, ні міністерство, ні державні установи, ні програмісти не несуть юридичної відповідальності. Єдиною жертвою та винуватцем завжди стає звичайний громадянин, який втрачає цифровий доступ до своїх документів або послуг.
З правової та адміністративної перспективи у цій ситуації виник серйозний конфлікт інтересів. Міністерство цифрової трансформації часто виконує функції законодавця, замовника, контролюючого органу та головного піар-агента своїх продуктів одночасно. Це призводить до повної відсутності незалежної оцінки їхньої роботи в країні. Будь-які технічні, юридичні чи безпекові помилки просто замовчуються завдяки активним медійним кампаніям про "успіхи", а реальний нагляд за дотриманням прав громадян залишається без належної уваги.
Дискримінація за ціною смартфона
Конституція забезпечує рівноправність всіх громадян. У той же час, платформа "Дія" запровадила серйозну сегрегацію, розділивши суспільство за критерієм майнового статусу.
Для безперебійної роботи додатку необхідно мати сучасний смартфон з достатнім об'ємом оперативної пам'яті, останньою версією операційної системи, хорошою камерою для біометричної ідентифікації та стабільним доступом до Інтернету. Але що робити тим, хто користується бюджетними телефонами, кнопковими моделями або взагалі не має доступу до технологій? Люди похилого віку, малозабезпечені, внутрішньо переміщені особи та мешканці сіл з поганим покриттям фактично залишаються поза системою цифрових державних послуг — це яскравий приклад дискримінації. Держава не має права ставити реалізацію конституційних прав своїх громадян в залежність від фінансових можливостей та типу пристрою.
Технічні проблеми та висока самовпевненість програмістів.
Технічна реалізація сервісу демонструє певну байдужість IT-команди до потреб користувачів. Яскравим прикладом можуть слугувати численні скарги власників закордонних біометричних паспортів, виданих, скажімо, у 2018 році. Після чергового оновлення програми, сервіс просто перестає розпізнавати чип на документі під час авторизації. Додаток "не помічає" дійсний паспорт, внаслідок чого користувач залишається сам на сам із заблокованим доступом. Хоча держава визнає його паспорт легітимним, її мобільний сервіс вважає його "недійсним".
Це справжнє знущання з "Дія.Підпис", інакше його не назвеш. Процес фотоідентифікації та перевірки "живого обличчя" став непосильними випробуваннями. Неправильне освітлення, зміни в зачісці, вікові ознаки, окуляри чи просто втома на обличчі — все це може призвести до того, що алгоритм вас просто "не впізнає". Це перетворення традиційної бюрократії в цифрову реальність, де людина змушена підлаштовуватися під примхи програми: оновлювати свої пристрої або годинами шукати рішення для проходження тесту на розпізнавання обличчя.
Ця цифрова бюрократія виявилася надзвичайно ненадійною. Постійні вимоги адаптуватися до алгоритмів підкріплюються частими збоями та недоступністю системи. Вона регулярно "зависає" під час пікових навантажень, реєстраційні дані "втрачаються", а електронні документи просто зникають у найкритичніші моменти — під час посадки на потяг чи укладання угоди у нотаріуса. Людина опиняється беззахисною перед бюрократичною системою лише через те, що довірилася мобільному додатку. Чи справді потрібно мати при собі паперові документи? Здається, так. Але тоді в чому ж сенс цифровізації?
Абсурдні дискусії про "вибори в Дії".
Головний концептуальний натхненник цього цифрового "диво" настільки поглинений своєю піар-історією та впевнений у безпомилковості свого витвору, що з явною гордістю пропонує ідею провести вибори через застосунок. Подібні ініціативи не лише свідчать про професійну некомпетентність, а й становлять пряму загрозу національній безпеці та демократичній системі. Відповідно до статті 71 Конституції України, вибори мають бути вільними, загальними, проводитися на основі рівного та таємного голосування.
Яка саме рівність чи універсальність може бути предметом розмови, коли мільйони людей не мають доступу до смартфонів або свідомо обирають не користуватися додатками? Впровадження спеціального електронного каналу для певної категорії виборців, в той час як інші змушені відвідувати фізичні дільниці, лише погіршить ситуацію та загострить існуючу нерівність у виборчому процесі.
Крім того, жодна розвинута демократія у світі не проводить загальнонаціональні вибори за допомогою мобільних застосунків. Централізована система "Дія" не може гарантувати справжню таємницю волевиявлення, а також створює умови для зовнішнього впливу чи контролю за діями виборців на екрані. Голосування через додаток, який підпорядковується виконавчій владі та може зазнавати системних збоїв, веде до ризику масових фальсифікацій, зниження легітимності влади та антиконституційних дій.
Швидкість понад усе: як це функціонує в сучасному світі.
Цифрова трансформація у світі активно розвивається, однак вона робиться з акцентом на фундаментальну безпеку та захист прав людини. Наприклад, у Німеччині та Франції ретельно дотримуються норм європейського регламенту з охорони даних (GDPR) та принципів недискримінації. Німецька система цифрової ідентифікації базується на строгих вимогах до апаратної безпеки, тоді як європейське законодавство забороняє примушувати громадян використовувати смартфони для реалізації своїх прав. Паперові та онлайн-формати залишаються абсолютно рівноправними.
Або Естонія, яка визнана світовим лідером електронного урядування. Там електронну систему (e-Estonia) будували десятиліттями на базі фізичних ID-карток із захищеними чипами, спеціальних зчитувачів та децентралізованої системи обміну даними X-Road - безпечної мережі, яка напряму з'єднує різні державні бази даних без створення єдиного вразливого центру. Естонська модель будувалася від фундаментального захисту даних громадянина, а не від яскравого дизайну мобільного застосунку.
Крім того, естонські спеціалісти у 2016-2017 роках активно сприяли розробці українського аналога їхнього захищеного сервісу – системи "Трембіта". Якби ця ідея була реалізована так, як було задумано, українці змогли б насолоджуватися істинною цифровою свободою. Громадяни мали б можливість отримувати державні послуги через різноманітні зручні та безпечні канали, включаючи веб-портали, банківські платформи, термінали та центри надання адміністративних послуг, без необхідності встановлювати один конкретний мобільний додаток. Найважливіше, що кожен з нас міг би бачити прозору історію запитів: хто з чиновників звертався за нашими персональними даними через "Трембіту", у який час і на яких підставах.
Проте, з моменту створення Міністерства цифрової трансформації та запуску програми "Дія", ідея цифрової свободи, яка раніше була окремою концепцією, фактично втратила свою актуальність. Натомість, замість розвитку відкритої та децентралізованої інфраструктури, де громадяни могли б самостійно управляти своїми даними, ініціативу "Трембіта" було відправлено в тінь, перетворивши її на малопомітний "підземний кабель". Всі ресурси, фінансування та медіа-увага були зосереджені на створенні єдиного монопольного застосунку. Основні питання безпеки та прав людини були відкинуті на користь швидкого самореклами та привабливого візуального контенту для презентацій.
Кіберризики та централізація: яким стане завтрашній день у випадку атаки супротивника?
"Дія" декларує, що працює лише як "шлюз" і не зберігає дані на власних серверах. Проте для авторизації, маршрутизації запитів та обробки ключів усе одно використовується конкретна хмарна інфраструктура та дата-центри. Що буде, якщо внаслідок ракетного удару чи кібератаки ці ключові вузли перестануть працювати?
Всі електронні документи в програмі зникнуть одразу. Коли держава свідомо усуває фізичні альтернативи, примушуючи всіх перейти в єдину цифрову систему, це створює серйозну загрозу для національної безпеки.
Цифрові технології повинні бути на користь людям, а не ставити їх у незручне становище чи заміняти законодавчі норми. Платформа "Дія" вимагає всебічного, професійного та, перш за все, людського вдосконалення. Нам необхідний єдиний законодавчий акт, реальні альтернативи державним послугам, усунення системних і технічних бар'єрів, а також індивідуальна відповідальність розробників за безпеку інформації та можливі збої в коді.
Блог автора - це матеріал, що відображає лише особисту думку автора. Текст не має на меті об'єктивно та всебічно розкривати тему, яка розглядається. Редакція "Української правди" не несе відповідальності за точність або інтерпретацію представленої інформації, виконуючи лише функцію платформи. Погляди редакції УП можуть не співпадати з думкою автора блогу.
