"Не існує єдиного світу, лише його окремі частини."

У мене на планеті немає однофамільців. Прізвище передається з покоління в покоління ще із Запорозької Січі.

На відчуття, мені приблизно 30, можливо, 28. Мій добрий друг Любко Дереш, який хоч і на кілька років старший, вважає, що сприймає мене як старшого брата. Можливо, це через мою бороду.

У двадцять років мені здавалося, що я маю повне уявлення про життя — я багато читав і переглядав. Тепер усвідомлюю, що це були лише думки інших. Чим більше я здобуваю власного досвіду, тим більше формую свої власні погляди та ставлення. Я отримую свободу не йти на компроміси, спілкуватися з тими, хто мені до вподоби, і уникати контактів з тими, з ким не хочу спілкуватися.

Я ріс у часи глибокої економічної кризи. Батьки працювали з ранку до ночі. Я з першого класу мав ключ від квартири. І належав сам собі. Отаке було виховання.

Завдяки дідові я в 4 роки вивчив перший вірш на 100 рядків, якийсь комуністично-патріотичний. Можливо, перші ритми в моїй голові запам'яталися звідти.

Я пам'ятаю аромат лілій, коли вперше читав свої вірші в бібліотеці школи. Ці квіти приніс мій батько. Тоді мені виповнилося 11 років. Більше ніхто не з'явився з квітами. Мій батько помер від раку, коли мені було 15. В нього була невиліковна форма онкології, і лікарі прогнозували йому два місяці життя. Але він тримався ще два роки. Я проводив з ним багато часу, адже мама і тато були розлучені. У Краматорську я був його найріднішою людиною. У день його смерті, 2 червня 2001 року, я відчув, що став дорослим. Я довгий час намагався забути ці спогади, але тепер, пишучи книжку, планую ввести розділ, присвячений "Усьому про мого батька".

В індустріальному місті гуманітарну освіту не вважали за освіту. І тому я пішов спочатку навчатися на інженера, а після третього курсу вступив на журналістику до Маріупольського університету.

Записувати всі свої думки – це мій спосіб бути.

Я втратив усіх своїх близьких родичів, за винятком матері, ще до початку повномасштабної агресії.

Маю два напрями в житті - цікаве й важливе. Військову службу не можу назвати цікавою, але вважаю важливою, як і багаторічну роботу із захисту довкілля. Прозу, поезію, журналістику вважаю надзвичайно цікавою справою.

Останнім часом особливо вразила атмосфера під час проведення диктанту національної єдності. Було приємно спостерігати, як ми можемо об'єднуватися для спільних ритуалів.

Після подій на Майдані я отримував запрошення стати депутатом Верховної Ради. Проте завжди дотримувався думки, що для цього необхідно мати глибокі знання в галузі права та усвідомлення законодавства. Як я згодом помітив, це не стало перешкодою для багатьох.

Менш ніж 2% населення Франції підтримували революцію, проте вона справила величезний вплив на політичний та соціальний ландшафт усієї Європи. Для того щоб Україна могла впровадити ефективні європейські практики та зміцнити свої інституції, було б достатньо 50 тисяч активних громадян.

Творчість нагадує серфінг: вона рухається у ритмі хвиль. Мені дуже подобаються ті часи, коли я створюю безліч віршів або музичних творів. Такі натхненні моменти приходять приблизно раз на три-чотири роки і тривають близько півроку. Я намагаюся віддатися цьому повністю, щоб максимально використати ці унікальні періоди.

Я працював над одним віршем протягом двох років. Спочатку його рядки були написані російською, але згодом я перейшов на українську. У мене була чітка концепція: я знав, як почнеться, яким шляхом розвиватиметься і чим завершиться. Коли почав перекладати, виявив, що вловити всі нюанси українською мовою вкрай важко. Я переробляв його, поки нарешті не досяг бажаного результату. У моїй книзі цей вірш носить назву "Потоп".

Мова виступає як знак ідентичності. Моя мама пережила окупацію в Краматорську. 5 липня 2014 року місто було звільнене, і я вирішив забрати її до Києва. Відтоді вона намагається спілкуватися українською. Хоча виходить у неї дещо змішано, вона докладає зусиль.

Смерть в бою — це честь. Але менш почесно, коли ти на фронті, і, йдучи до туалету, сподіваєшся, що це не станеться саме зараз.

Шкода, що моя донька частіше бачить мене через екран телефону. Я намагаюся навчити її читати літературу, але хочу, щоб вона не лише слухала чужі історії, а й вміла розповідати свою власну. Вона вже почала писати вірші, і одразу у формі верлібрів. Це такий американський стиль. Мені дуже важливо передати їй розуміння, чому я змушений був зникнути з її життя на три роки. Вірші — це також спосіб пояснити це. Вона каже, що інші тати забирають зі школи її однокласниць. Це означає, що вони знайшли спосіб залишатися поруч зі своїми дітьми.

Моральні цінності формуються в родинному колі. У моїй системі цінностей загальне благо завжди стояло на рівні, якщо не вище, ніж особисте. Сподіваюся, що ця ідея перейде до моєї доньки.

Мені близька філософія Махатми Ганді, видатного керівника та ідеолога національно-визвольних рухів в Індії, а також Нельсона Мандели, борця за права людини під час апартеїду, юриста та колишнього президента Південної Африки. Їхній підхід демонструє, як одна особистість може суттєво вплинути на долю своєї нації. Процес демократизації Індії, що звільнилася від колоніального гніту Великої Британії, мав вагомий вплив на багато країн світу.

Наші Майдани - це форма мирного протесту, натхненного ідеями Ганді. Проте мені ближча історія Нельсона Мандели, який починав з ненасильницьких акцій, але згодом усвідомив, що в його країні це не дає результату, і вирішив створити збройні сили. До 2014 року мені здавалося, що його рішення було неправильним. Але події того року довели, що іноді потрібно боронитися, навіть якщо це не входить у ваші плани. Сьогодні ми також опинилися перед вибором - захищати нашу країну, озброюючи її.

Бачу тенденцію, що спочатку ми говорили про перемогу й кордони 1991-го. Тепер говоримо про справедливий мир і вже якось не дуже про перемогу. Думаю, далі говоритимемо просто про мир. Імовірно, доведеться йти на компроміси щодо територій.

У світлі глобальної турбулентності та невизначеності стосовно України, ми опинилися перед вибором, який змушує нас розглянути можливість створення ядерної зброї. Ми маємо на це законне право, хоча усвідомлюємо численні юридичні наслідки такого рішення. Це може стати кроком, викликаним відчаєм.

Сумніваюся, що найближчим часом ми станемо частиною НАТО. Не вірю, що отримаємо достатню військову підтримку, щоб здобути перемогу у війні, або ж що нас приймуть до Європейського Союзу.

Мої моральні орієнтири - християнські. Я фанат Нового Заповіту. Христос учив глибше, ніж "не убий, не вкради". Наприклад, на противагу заповіді "не перелюбствуй" Ісус учив блокувати такі речі на рівні думок. Нагірна проповідь - один із найкращих текстів усіх часів.

У 2014 році я відвідав Індію, де мав можливість спілкуватися з представниками різних релігій, зокрема буддистами, мусульманами та індуїстами. Саме в цій країні я усвідомив свою ідентичність як християнина. Цікаво, що в санскриті відсутнє поняття "гріх" у розумінні злочину перед Богом або вищою силою.

У любові немає універсальної формули. Але важливо визначати, що вас зближує і тримає разом. Це може бути пристрасть чи інтелектуальна зацікавленість, близьке почуття гумору.

Основним аспектом стосунків є їх здатність підтримувати щастя і розвиток обох партнерів. Одна жінка висловила думку, що на першому місці у її житті стоїть донька, на другому - державні справи, на третьому - саморозвиток і реалізація, а любов займає лише четверту позицію. Я ж відповів, що не підтримую ієрархічний підхід. Для мене більш природним є горизонтальне сприйняття цінностей.

Коли я закохуюсь, вірші мене не цікавлять. У коханні важливо повністю віддатися емоціям. Справжні поезії з'являться лише тоді, коли все трохи заспокоїться.

Інстинкт виживання підказує, що варто зосередитися на практичних аспектах життя, адже глибокі стосунки вимагають зусиль і ресурсів. Це може бути простіше, якщо ви вже у шлюбі два десятиліття. Тому наразі я вирішив не звертати уваги на жодні стосунки.

Відчуття глибокої фінансової кризи мав, коли відкривав кафе в Києві й через рейдерське захоплення будівлі на Воздвиженці втратив багато коштів. Довелося залізти у кредити, щоб розрахуватися з постачальниками і працівниками. Написав тоді вірш "Думки вголос". Там є слова "Що б не було, тримаю рівно спину".

Були часи, коли в моїй кишені не було грошей на транспорт, і я ходив пішки. Проте в ті моменти я не відчував себе незадоволеним своїм життям.

Культура - це валіза з ліхтариками, щоб освітлювати дорогу в темні часи. Без цих ліхтарів неможливо рухатися. Нині часи особливої пітьми. Культура допомагає розвіювати її хоч на декілька метрів перед собою. У моїй "валізі" на одному рівні є ліхтарик Мікеланджело й ліхтарик від моїх бабусь-дідусів, які мені передали частину духовної культури через усне спілкування, виховання.

Найбільшу радість мені приносить спілкування з рідними та творчий процес, пов'язаний з написанням текстів.

Світ — це абстрактна ідея, яка не існує в реальному житті. Насправді, є не один, а кілька світів. Наприклад, футбольні вболівальники знайомі з постаттю Андрія Шевченка, тоді як деякі читачі відкривають для себе Україну через твори Андрія Куркова, інші ж дізнаються про неї завдяки Тарасові Шевченку чи Василю Стусу. А шанувальники боксу захоплюються досягненнями Кличків.

Факти, які знають про українців, переважно пов’язані з трагічними подіями останнього століття — Голодомор, Чорнобильська катастрофа, війна з Росією. Сподіваюся на довгий період миру, коли українці будуть згадуватись завдяки науковим досягненням. У нас були значні внески в науку, але нині важко донести, що українці були серед тих, хто відкривав космос, адже цю частину історії повністю загарбав Радянський Союз.

Спочатку у свідомості людини відбувається трансформація поглядів, що спонукає її стати веганом. Менш ніж 5% людей обирають цей шлях з метою покращення здоров'я. Вони усвідомлюють, що купуючи м'ясо, стають частиною насильства над живими істотами, які прагнуть уникнути страждань. Бажання чи гастрономічні вподобання не можуть слугувати виправданням для позбавлення життя. Коли людина усвідомлює свою відповідальність за страждання інших, вона прагне зменшити свій негативний вплив на навколишній світ.