Денисенко: Ініціатива Трампа, безсумнівно, зіткнеться з труднощами в реалізації.
Все, що ми спостерігаємо в даний момент, може виявитися стратегічним безладом. Проте, серед цього безладу можна виявити кілька досить раціональних зв’язків, які, хоча й не були спочатку задумано як стратегія, тепер можуть перетворитися на дещо нелогічний, але все ж таки стратегічний підхід.
1. Конфлікт в Ірані (з якого все й починається) у сприйнятті США передбачав, що ліквідація Хаменеї та керівництва країни призведе до сценарію, схожого на венесуельський. Очікувалося, що режим зазнає краху, а Сполучені Штати отримають можливість контролювати іранські запаси нафти та газу, поставивши Китай у важку ситуацію, залежну від американського контролю не лише над глобальною нафтовою торгівлею (варто зазначити, що в той час були введені санкції проти Роснєфті та Лукойлу), але й фактично отримуючи монопольний контроль над стратегічно важливими водними шляхами, такими як Ормуз, Панамський та Суецький канали, що матиме значні наслідки для китайської економіки.
Де-факто, поразка США на цьому етапі війни з Іраном ставить хрест на цій логіці дій США та одночасно блокує великі обсяги нафти Перської затоки, штовхаючи нафтові ціни вгору.
2. У світі є три крупних виробники вуглеводнів -- США, Росія та країни Перської затоки. Коли всі троє працюють на повну потужність, ціни на енергоносії падають (є їхній надлишок). Виключення (обмеження) двох гравців, робить ціни космічними й веде до зменшення споживання нафти.
Виключення (або обмеження) одного з учасників ринку дозволяє підтримувати ціни на стабільному, хоча й не критичному рівні. Наразі склалася ситуація, коли США не можуть збільшити видобуток нафти з Близького Сходу (деталі дивись у пункті 1). В результаті виникла ідея повернутися до першого варіанту плану Дмітрієва, який був запропонований рік тому. Суть цього плану полягала в тому, що Росія надає США можливість виступати в ролі посередника у торгівлі підсанкційними товарами в Європейському Союзі та інших регіонах, а також залучає США до певних проектів на Півночі. В обмін на це США прагнуть домогтися скасування санкцій проти РФ з боку ЄС (оскільки контрольний пакет санкцій в основному залежить від Європи). Як частину угоди, Трамп має надати гарантії безпеки для Європи.
3. З точки зору Сполучених Штатів, основна ідея цієї комбінації, судячи з усього, полягає в кількох ключових аспектах:
США підтримують Росію, в той час як Росія намагається вирватися з технологічної та фінансової залежності від Китаю.
Європейські країни будуть змушені підтримувати тісні зв'язки зі США, які залишаються основним забезпечувачем безпеки.
* Європейський Союз навіть у теоретичному плані не зможе знайти баланс між Сполученими Штатами та Китаєм.
4. Цей план виглядає привабливо на папері, проте, безсумнівно, зіткнеться з численними викликами під час реалізації. Сучасний світ функціонує не лише за принципами економіки і геополітики; тут також є важливі аспекти, які залишаються поза розумінням таких лідерів, як Трамп і Путін (демократія, права людини, горизонтальні зв'язки, активність мас, технологічний прогрес, моральні цінності тощо). Тому можна з упевненістю стверджувати, що реалізація цього плану зазнає труднощів, особливо в Сполучених Штатах.
5. Потрібно знову підкреслити те, про що я вже згадував: Європа очікує на результати сенатських виборів. Росіяни вважають, що для них це ситуація виграш-виграш. Якщо все піде за планом — чудово. Якщо ні, то у них буде тривале вікно можливостей для практично безкарних атак на українську економіку.
Україна теж вирішила дочекатися третього листопада. Проте важливо пам'ятати, що 3.11.2026 - це лише орієнтовна дата. Адже до першого засідання сенату залишилося майже два місяці. І, безсумнівно, Трамп не збирається зупиняти свою активність.
Виток інформації
Автором є Вадим Денисенко, який є політологом і очолює аналітичний центр «Ділова Столиця».
