Євроінтеграційний процес, захист прав людини та питання ЛГБТІК+: виклики для України та історичний шанс на зміни.

Україна стоїть перед вибором: приєднатися до Європейського Союзу, де цінуються права людини, або залишитися під впливом Росії.

Щороку в червні, під час святкування Місяця Прайду, в Україні активізується обговорення прав людини, зокрема прав вразливих груп, серед яких важливу роль відіграє ЛГБТІК+ спільнота. Хоча ця практика має свої корені в Сполучених Штатах, де наприкінці 1960-х відбулися Стоунволлські бунти — знакова подія в історії сучасного ЛГБТІК+ руху, сьогодні вона стала невід’ємною частиною світового дискурсу про рівність, недискримінацію та свободу.

Сьогодні Україна переживає екзистенційну боротьбу — це не лише війна за території, а й за право на власну політичну ідентичність. Ми опинилися перед важливим вибором: стати невід’ємною частиною Європейського Союзу, прийнявши його систему захисту прав людини та демократичні цінності, або ж залишитися під впливом авторитарної системи, яку представляє Російська Федерація.

Переговори з Європейським Союзом відкривають для України безпрецедентні можливості. Одним із ключових аспектів є дорожня карта реформ у сфері верховенства права на 2025-2026 роки, яка передбачає впровадження механізмів для запобігання, виявлення та розслідування випадків дискримінації, включаючи випадки, пов'язані зі сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю. Ці ініціативи тісно пов'язані з положеннями законопроєкту №5488, що вже понад три роки чекає на розгляд у Верховній Раді, але поки що залишається в рамках так званого "євротреку".

Законопроєкт має на меті забезпечити реальний захист від проявів нетерпимості -- не лише до ЛГБТІК+ спільноти, а й до інших вразливих груп, зокрема ветеранів, людей з інвалідністю тощо.

Ще одним істотним аспектом є запровадження інституту зареєстрованих партнерств. Це – конкретний юридичний механізм, який надасть можливість легалізувати немайнові та майнові права партнерів. Це питання особливо актуальне для військовослужбовців, які не мають можливості скористатися правами, що належать подружжю, в умовах війни.

Незважаючи на позитивні зміни, залишається відкритим питання: наскільки довговічними можуть бути ці реформи, якщо їх основною рушійною силою виступає зовнішній євроінтеграційний тиск? Особливо враховуючи, що геополітична ситуація в Європі зазнає змін. Зростаюча підтримка праворадикальних політиків у багатьох країнах ЄС — як тих, хто здобув перемогу, так і тих, хто програв з незначною відстанню — ставить під сумнів стабільність європейського консенсусу з питань прав людини. Водночас, за спостереженнями європейських аналітиків, деякі політичні сили "не хочуть бачити в ЄС ще одну Угорщину", підкреслюючи ризики недостатньо демократичних перетворень в Україні.

У даному контексті критично важливою є не тільки законодавча діяльність, але й культурно-просвітницька робота. Саме громадський сектор, у співпраці з міжнародними партнерами, формує імідж України як держави, що поділяє європейські цінності. КиївПрайд Парк, інформаційні кампанії, мистецькі заходи — все це спрямоване на досягнення стратегічної мети: інтеграцію поваги до прав людини в основи українського суспільства.

Цей процес уже дає результати: європейським партнерам простіше пояснювати у своїх країнах, чому Україна -- це не "ще одна пострадянська держава", а надійний союзник у спільноті ліберальних демократій.

Права людини не підлягають імпортуванню — вони вже є невід'ємною складовою українських цінностей, адже їх основою є свобода та гідність особистості. Ці цінності необхідно інтегрувати в структуру суспільних відносин. Навіть якщо Україна виконає всі умови для вступу до Європейського Союзу, надзвичайно важливо запобігти regresу реформ, як це сталося в окремих країнах.

Отже, для ЛГБТІК+ спільноти та всіх правозахисних рухів важливим завданням є не тільки скористатися можливостями євроінтеграції, а й посилити реформи через внутрішню просвітницьку та адвокаційну діяльність. Тільки синергія зовнішнього тиску та внутрішньої відповідальності забезпечить стійкий результат.