"Грузинська мрія" святкує тріумф: чи зберігаються у опозиції перспективи для революційних змін?

Протест проти маніпуляцій на виборах. Тбілісі, 17 листопада 2024 року.

У суботу, 16 листопада, Центрвиборчком Грузії підбив остаточні підсумки парламентських виборів 26 жовтня.

"Підготовлено підсумковий протокол. Таким чином, виборчий процес офіційно завершено", - повідомив голова Центральної виборчої комісії Георгій Каландарішвілі. Оголошення про закриття виборів не було зупинено ані численними протестами біля офісу комісії, ані жорсткою критикою з боку західних спостерігачів, ані навіть інцидентом з фарбою, що стався з самим головою ЦВК.

На перший погляд, партія влади "Грузинська мрія" святкує успіх — вона здобула понад половину місць у новому парламенті та матиме можливість самостійно формувати уряд і визначати політичний курс країни. Вже оголошено, що перше засідання новообраного парламенту заплановано на 25 листопада.

Особливо враховуючи, що термін повноважень президента Саломе Зурабішвілі незабаром завершиться, а нову голову держави обиратимуть депутати та представники місцевих рад. Це свідчить про те, що результат цих виборів, по суті, вже відомий.

Проте ця перемога "Грузинської мрії" може виявитися перемогою з гірким присмаком.

Ставка на кінець протестів може не спрацювати, ба більше - вони можуть радикалізуватися. Невипадково в центрі Тбілісі вже з'явилися намети.

А головне, влада Грузії вперше опинилася в ситуації, коли її легітимність може бути поставлена під сумнів Заходом. І як наслідок, цілком реалістичним сценарієм виглядає повна ізоляція Грузії.

Однією з основних причин початкового успіху "Грузинської мрії" стала фрагментація опозиційних сил та певний шок у суспільстві від масштабів маніпуляцій на виборах 26 жовтня.

Великі акції протесту розпочалися всього через кілька днів після завершення голосування, і, що найважливіше, перший масовий протест за тривалий період став єдиним.

Опозиція, як виявилось, зберігала енергію своїх прихильників, але ця тактика виявилася явним прорахунком. Протести, які їй вдалося організувати, хоча і мали чималу кількість учасників, були підкреслено мирними, що не дозволило їм суттєво вплинути на наміри влади.

У ситуації майже абсолютного контролю над судовою системою (хоча раптом один суддя вирішив стати на захист справедливості) влада не мала підстав побоюватися оскарження виборчих результатів.

Звісно, перемога Дональда Трампа в США значно підвищила впевненість у "Грузинській мрії".

Уряд Тбілісі живе сподіваннями, що з приходом нового президента Сполучені Штати, а згодом і Європа, стануть менш вимогливими до демократичних норм і перейдуть до практики реалполітики. (Про причини, чому ці очікування можуть не здійснитися, буде розказано далі).

В кінцевому підсумку, уряд Грузії розраховує на те, що протестуючі зможуть виснажити свої сили. Тому вони обережно ставляться до застосування сили, намагаючись просто дочекатися розвитку подій.

Справді, у Тбілісі люди, як правило, рідше виходять на протести за поганих погодних умов. А в листопаді-грудні є висока ймовірність негоди.

Також варто зазначити, що новорічні свята вже на підході. У Грузії, як відомо, особливо шанують відзначення Нового року, яке триває практично два тижні.

І це повністю відповідає стратегії "Грузинської мрії" - перемогти протести, виснаживши їх, легалізувати результат виборів, а потім вступити в переговори з ЄС, пропонуючи певні поступки в обмін на визнання виборів.

Однак рішення ЦВК - це лише проміжна перемога.

Цю постанову слід втілити в життя, активізувавши діяльність нового парламенту. Однак у "Грузинської мрії" можуть виникнути певні труднощі з цим завданням.

Одним з небагатьох засобів, який використовує опозиція, є відмова від участі в парламентській діяльності.

При цьому грузинська влада підстрахувалася, позбавивши опозицію можливості заблокувати роботу парламенту. Подібний план грузинська опозиція намагалася реалізувати 2020 року. Тоді її відмова від парламентської роботи могла призвести до перевиборів - на першій сесії новообраного парламенту мають бути присутніми щонайменше 100 зі 150 депутатів.

Таким чином, "Грузинську мрію" по суті врятував президент Європейської ради Шарль Мішель, який виступив із компромісним рішенням для подолання політичної кризи. Проте, це втручання в кінцевому підсумку виявилося вигідним для "Мрії".

Проте напередодні виборів цього року "Грузинська мрія" полегшила процес початку роботи нового парламенту - тепер для його відкриття необхідна лише проста більшість голосів депутатів.

У відповідь опозиція погрожує бойкотувати законодавчу роботу, щоби своєю присутністю не легітимізувати парламент, обраний з такими порушеннями.

Більше того, опозиція намагається зібрати мандати, хоча здійснити це завдання буде вкрай складно.

Така невизначеність дає "Грузинській мрії" шанс "купити" або залякати окремих опозиційних депутатів.

Цей процес залякування вже розпочався. Прем'єр-міністр Іраклій Кобахідзе вже висловлює погрози опозиції щодо заборони, якщо вони відмовляться від участі в парламентських засіданнях.

Оскільки "Грузинська мрія" не має конституційної більшості, оголосити таку заборону повинен Конституційний суд. Історичний досвід свідчить, що цей суд охоче виконує всі вимоги влади.

Проте подібний розвиток подій лише зміцнить позиції західних політиків, які наполягають на невизнанні не тільки попередніх виборів, але й легітимності нового парламенту.

Ще один важливий фактор, що може вплинути на результати виборів, - це публікація всебічного звіту Бюро з демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Саме цього звіту чекають західні країни, щоб ухвалити остаточне рішення щодо визнання чи невизнання минулих виборів, і відповідно - влади в країні.

Проте не слід переоцінювати результати цієї місії. Як свідчить досвід, подібні звіти часто є досить неясними, що дозволяє приймати рішення як у позитивному, так і в негативному напрямку.

Проте ця публікація все ж матиме певне значення. Вона підштовхне західні держави до визначення своєї позиції та ухвалення політичного рішення — визнавати чи ні результати виборів 26 жовтня та легітимність нової старої влади Грузії.

Ймовірність того, що це не буде визнано, зовсім не є нульовою.

Численні звіти демонструють влаштування конвеєра фальсифікацій, купівлі голосів і залякування виборців - масштаб таких порушень є безпрецедентним для новітньої історії Грузії.

У співпраці зі Сполученими Штатами керівники як основних, так і менш впливових держав Європейського Союзу послідовно висловлюють своє невдоволення щодо виборів, які відбулися в Грузії, закликаючи до проведення міжнародного розслідування.

Також втратив свою значущість довід, який стверджував, що надмірний тиск на грузинське керівництво може призвести до його дистанціювання від Заходу та зближення з Росією. Насправді, цей зміщення вже спостерігається, і у разі визнання виборів воно лише набере обертів.

У цей же час курс офіційного Тбілісі змінюється не лише в бік Російської Федерації, а й на користь Ірану, що може викликати серйозне занепокоєння в адміністрації Дональда Трампа. Особливо зважаючи на те, що серед представників Республіканської партії є чимало прихильників ідеї запровадження санкцій проти ключових фігур "Грузинської мрії", зокрема, проти її засновника, олігарха Бідзіни Іванішвілі.

Знову ж таки, питання визнання або невизнання виборів стане політичною справою.

А отже, воно враховуватиме не тільки рекомендації міжнародних спостерігачів, а й розклади у Білому домі, готовність європейських лідерів діяти жорстко (на жаль, можливості ЄС часто блокуються великим другом грузинської влади Віктором Орбаном).

Проте на остаточне рішення також чинять вплив як розвиток вуличних акцій протесту, так і рішучість опозиційних депутатів протистояти тиску з боку влади.

І якщо протести в Тбілісі не підуть на спад - ігнорувати їх буде дуже непросто.

Зрештою, у грузинському суспільстві зростає відчуття безнадії щодо Заходу, оскільки дана їм перед виборами обіцянка вжити найсуворіших заходів у разі, якщо "Грузинська мрія" посміє фальсифікувати вибори, не виконується.

Більше того, уряд "Грузинської мрії" не цурається вживання образливих епітетів щодо своїх європейських партнерів і відкрито відмовляється від зустрічей з ними.

Наприклад, 11 листопада Тбілісі відвідала делегація парламентаріїв восьми країн-членів ЄС: голови комітетів із зовнішніх зв'язків парламентів Німеччини, Франції, Фінляндії, Швеції, Естонії, Польщі, Латвії та Литви. Незважаючи на їхню готовність і висловлене бажання, жоден високопоставлений чиновник "Грузинської мрії" з ними не зустрівся.

А генсек "Грузинської мрії" і мер столиці Каха Каладзе взагалі назвав європейських депутатів неробами.

У цій ситуації скасування санкцій призведе до поразки як для Заходу, так і для Грузії. Це має усвідомлюватися в Брюсселі та Вашингтоні.

Sure! Here is a unique version of the text you provided: *****

І нарешті, ключове питання: що може змінити невизнання з боку Заходу виборів у Грузії та запровадження санкцій проти керівництва країни?

Відповідь дуже проста - все або майже все.

Досвід Революції троянд не виявився релевантним для сучасної Грузії, оскільки в 2003 році державні структури були абсолютно деморалізовані і не здатні були відстоювати владу за будь-яку ціну.

Дванадцятирічне правління "Грузинської мрії" радикально змінило обстановку: ні масштабні маніпуляції на виборах, ні зміщення курсу на Росію не викликали протестів з боку державних структур.

Це стало основною причиною нещодавніх досягнень "Грузинської мрії", але водночас виявилося її вразливим місцем.

Досі Європейський Союз та Сполучені Штати обходилися без серйозних санкцій стосовно Грузії.

При цьому 90% населення Грузії підтримують європейський напрямок розвитку своєї країни, а приблизно 89% виступають проти зближення з Російською Федерацією.

Крім того, економіка Грузії значною мірою залежить від західних ринків і капіталовкладень. І Росії не вдасться їх компенсувати.

Досягнення перемоги проєвропейської Грузії не обіцяє бути простим. Проте, рішучість Західних країн може зняти відчуття розчарування та втоми, надаючи справжню можливість для успіху.

Аміран Хевцуріані, який є професором у Грузинському технічному університеті та засновником Грузинсько-Українського центру, проживає в Тбілісі.