Київ повинен фіксувати ворожі атаки як свідчення, а не просто як цифри.

Олексій Шевчук — це голова правління Асоціації лобістів України, а також адвокат, військовослужбовець і доктор філософії в галузі права, спеціалізуючись на конституційному праві. Крім того, він є журналістом.

Юрисдикція Міжнародного кримінального суду охоплює всі ворожі акти, спрямовані проти України. Однак, не вистачає іншого – саме належним чином задокументованих доказів, які зможуть витримати перехресний допит у судовому процесі в майбутньому.

Після чергової нічної атаки на Київ, картина залишається незмінною: статистика. Скільки було ракет, скільки дронів, скільки жертв. До вечора ці дані затоплюють новинні стрічки, а з новою ніччю з'являються нові цифри.

Але школа, лікарня чи дев'ятиповерхівка, у яку влучила ракета, -- це не рядок у зведенні новин. Це місце злочину. І від того, що буде зроблено щодо цього в першу добу, залежить, чи побачимо ми колись реальний вирок щодо агресора.

Київська рада оборони не може відкрити міжнародне провадження чи говорити в Раді Безпеки ООН від імені держави. Проте вона може зробити те, без чого розмови про відповідальність так і залишаться розмовами: налагодити швидке, централізоване й професійне документування кожного удару по столиці.

Суду необхідні факти, а не емоційні реакції в соціальних мережах.

Те, що росія веде відкриту агресивну війну, не звільняє слідство від подальшої роботи над кожним окремим ударом. Ракетна чи дронова атака може бути воєнним злочином -- умисним нападом на цивільних або цивільні об'єкти. А може бути частиною ширшого, систематичного нападу на цивільне населення. Але це ще треба довести!

Що саме було уражено? Хто постраждав? Якою зброєю били? Чи мав об'єкт бодай якесь військове значення? Якої шкоди цивільним слід було очікувати? Хто віддав наказ і хто його виконав? Без відповідей на ці запитання неможливо повноцінно задокументувати удар і встановити відповідальних за нього.

Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду проводить розслідування ситуації в Україні. Його повноваження охоплюють воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, скоєні будь-якими особами на всій території країни починаючи з 21 листопада 2013 року. Тому проблема полягає не в тому, що Гаага не має права розглядати справи Києва. Головна проблема — це якість та швидкість обробки доказів.

Стаття 15: двері до Гааги, відчинені для всіх

У Римському статуті є норма, про яку в Україні згадують рідше, ніж варто. Стаття 15 дозволяє прокуророві МКС діяти з власної ініціативи -- на підставі інформації про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду. Від кого саме надійшла ця інформація, Статут не обмежує.

У другій частині цієї статті зазначається, що прокурор аналізує ступінь серйозності отриманих інформацій і має право звертатися за додатковими даними до урядів, організацій ООН, міжурядових та неурядових структур, а також до "інших авторитетних джерел". Крім того, він може приймати письмові та усні свідчення в Гаазі.

Для столиці України це означає три конкретні висновки.

По-перше, ініціювати передачу матеріалів можуть не тільки державні органи. Міська робоча група, лікарня, громадська організація або навіть окрема особа, яка постраждала, має право звернутися до прокурора з повідомленням відповідно до статті 15. Для цього не потрібно отримувати жодних дозволів від Ради Безпеки чи ухвал уряду.

Друга: в українській ситуації стаття 15 працює як канал доказів, а не як спусковий гачок. Розслідування відкрили в березні 2022 року за зверненням держав-учасниць, тому дозвіл Палати попереднього провадження, передбачений частиною третьою, не знадобився. Отже, завдання Києва -- не домагатися, щоб Гаага щось "почала", а наповнювати вже відкрите розслідування перевіреними епізодами.

Третє: повідомлення не накладає жодних зобов'язань на кого-небудь. Прокурор має незалежність у своїй діяльності. Він самостійно визначає, які епізоди розглядати, і відповідно до шостої частини може повідомити заявнику про відсутність підстав для дій. Проте ця ж норма передбачає можливість повернення до питання, якщо з'являться нові факти чи докази. Таким чином, успіх досягає не той, хто зробив більш гучне повідомлення, а той, хто надіслав досьє, яке можна представити суддям.

Отже, випливає очевидний висновок. Необхідно одразу формувати пакет доказів для кожного удару таким чином, щоб його можна було подати як повідомлення відповідно до статті 15. Це має бути узгоджено з Офісом Генерального прокурора, щоб уникнути потрапляння в Гаагу паралельних і суперечливих версій одного й того ж інциденту.

Ні одна атака не повинна залишитися непоміченою в новинному потоці.

Київська рада оборони повинна заснувати постійну міжвідомчу групу для фіксації злочинів проти цивільного населення та інфраструктури столиці. Це не означає, що ми намагаємось дублювати функції прокуратури або Служби безпеки України. Основне завдання цієї групи - стати міським центром, який перетворює безлад перших годин на структуроване, захищене та перевірене досьє, яке одразу передається до слідчих органів.

На одному столі повинні бути представники міської військової адміністрації, Служби безпеки України, прокурори, працівники поліції, рятувальні служби, медики та судово-медичні експерти. Поряд з ними — спеціалісти з вибухотехніки, цифрової криміналістики, географічних даних та супутникових знімків, а також юристи, що спеціалізуються на міжнародному праві. При необхідності можуть приєднатися українські та міжнародні організації, які мають досвід у зберіганні цифрових доказів.

Для кожного удару необхідні точні дані та відповіді:

- конкретний час, локація та координати;

- Який конкретно об'єкт зазнав ушкоджень і яким чином він використовувався під час нападу?

- точна кількість загиблих та поранеших, люди, що втратили житло, матеріальні збитки;

- зображення, відеоматеріали, записи з камер спостереження, інформація екстрених служб та медичних установ;

- уламки боєприпасів і висновки про тип зброї;

- Свідчення свідків зібрані у безпечний спосіб, з одержанням дозволу особи та з урахуванням того, щоб уникнути повторної травматизації.

- супутникові знімки "до" і "після", аналіз відкритих джерел, метадані файлів; ланцюг збереження: хто, коли й на якій підставі отримав, скопіював чи передав кожен матеріал.

Останній пункт може виглядати як формальність, але саме він є критично важливим у справі. Якщо неможливо підтвердити походження файлу, захист у судовому процесі поставить під сумнів все: автентичність відеозапису, дату його зйомки, а також місце, де відбувалася подія.

Після кожного значного удару Рада оборони повинна приймати не просто протокол наради, а офіційне рішення щодо передачі матеріалів слідчим органам. Подальші дії – це вже відповідальність держави. Офіс Генерального прокурора формалізує докази у національних справах і надає їм правову оцінку. Служба безпеки України визначає виконавців, підрозділи, команди, а також осіб, які обирали цілі.

У 2025 році українська прокуратура та Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду досягли угоди щодо механізму співпраці українських прокурорів у розслідуванні міжнародних злочинів. Цей зв'язок між Києвом і Гаазою вже успішно налагоджено. Через нього будуть передаватися повні досьє, що включають юридичний аналіз подій, реєстр доказів, оцінки ризиків для свідків, списки потенційних винних та їхній зв’язок із загальною картиною нападів.

Мало лише міських масштабів!

Київська рада оборони має звернутися до Президента з пропозицією скликати засідання РНБО. Не заради чергової політичної заяви, а щоб затвердити національний протокол документування атак на цивільну інфраструктуру.

Такий протокол мав би забезпечити єдиний стандарт для зберігання як фізичних, так і цифрових доказів, а також встановити чіткі терміни, в які місцеві органи влади передають первинні матеріали слідчим. Крім того, необхідно налагодити захищений обмін інформацією між містами, СБУ, прокуратурою, поліцією, ДСНС, військовими та МЗС, а також створити єдиний реєстр атак на цивільні об'єкти з дотриманням вимог щодо захисту персональних даних і державної таємниці.

Окремо слід прописати, як пріоритетні епізоди невідкладно потрапляють до Офісу прокурора МКС, і зобов'язати МЗС системно використовувати перевірені докази в дипломатії.

Це потрібно не тому, що Києву бракує компетентних служб. Міжнародні злочини розслідують роками, але чи збережуться ключові докази, часто вирішується саме в першу добу після атаки.

Вето не анулює протокол засідання.

Стаття 35 Статуту ООН надає кожній державі-члену можливість привернути увагу Ради Безпеки до обставин, які можуть загрожувати міжнародному миру. Тому Київ повинен наполягати на тому, щоб Президент, уряд та Міністерство закордонних справ доручили Постійному представництву України в Нью-Йорку ініціювати термінове засідання Ради Безпеки у зв'язку з атаками на цивільну інфраструктуру столиці.

Країна-агресор, швидше за все, заблокує будь-який змістовний документ. Однак засідання все ще має свою цінність, навіть без ухвалення резолюції. Воно створює офіційний міжнародний запис, змушує всі країни висловити свою позицію, підсилює аргументи на користь постачання систем протиповітряної оборони та надає матеріали для Генеральної Асамблеї та правозахисних механізмів ООН.

Необхідно чітко розмежовувати адреси. Рада Безпеки не ініціює розслідування Міжнародного кримінального суду — цей процес триває незалежно від неї. Від Ради Безпеки слід вимагати виконання її основної функції: реагування на загрози миру. Докази повинні надходити до Гааги — як через національні розслідування, так і через статтю 15.

П'ять рішень, які можна прийняти просто зараз.

1. Заснувати постійну міжвідомчу комісію для фіксації міжнародних злочинів, скоєних проти мирного населення та цивільних об'єктів у Києві.

2. Упровадити обов'язковий протокол для документування кожного нападу — від уламків та медичних записів до географічних даних і ланцюга зберігання доказів.

3. Негайно направляти доказові матеріали до Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та поліції, а також, за погодженням із ними, до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду в контексті статті 15 Римського статуту.

4. Рекомендувати Главі держави ініціювати засідання Ради національної безпеки і оборони для ухвалення єдиної державної системи ведення документації.

5. Наполягати на тому, щоб Постійне представництво України в ООН ініціювало екстрене засідання Ради Безпеки.

Атака на навчальний заклад, медичний заклад або житловий комплекс — це не просто трагедія для окремих осіб. Це також відкриття юридичного процесу: від руйнацій на території до порушення кримінальної справи, а далі — до індивідуальної відповідальності тих, хто віддавав команди.

Київ повинен пройти цей процес швидко та організовано. Кожен правильно зафіксований доказ наближає нас не до абстрактного поняття справедливості, а до цілком реального рішення.