Юридичний портал

Покоління Z прагне до нових горизонтів.

Про молодіжні демонстрації, виклики суспільного консенсусу та чотири можливі варіанти розвитку демократії до 2040 року.

На початку листопада в Страсбурзі відбувся щорічний Всесвітній форум демократії 2026, організований Радою Європи. Генеральний секретар Ради Європи, Ален Берсе, у своїй вступній промові акцентував увагу на численних молодіжних протестах, які нещодавно спалахнули в різних куточках планети.

Вісім днів тому сербські та бразильські громадяни вишикувалися в черги, щоб віддати свої голоси. У Сербії студенти, які протягом двох років протестували, досягли значної перемоги, з показником явки виборців, що став найвищим з часів розпаду Югославії. Програшна сторона визнала результати виборів ще до півночі. Натомість у Бразилії опозиція заявила про неможливість визнати результати голосування.

Лише три дні тому студенти вийшли на вулиці в різних куточках Індонезії, висловлюючи протест проти пожеж та зростаючих цін. У той же час в Індії молодіжний рух "Таргани" вимагав усунення голови виборчої комісії через виключення мільйонів людей зі списків виборців. По всій Європі молодіжні акції протесту поширилися з неймовірною швидкістю - від шкільних воріт до центральних площ міст. Усе це відбулося за два тижні. І все це відбувається в країнах, які є одними з найстаріших та найбільших демократій у світі," - зазначив Берсе.

Одним із ключових документів форуму був підготовлений Радою Європи The New Democracy Pact for Europe in Times of Rupture. Окрема глава в цьому звіті присвячена Україні та підтримці, яку надає нашій країні Рада Європи

За його словами, найбільше вражає децентралізований характер цих рухів. Більшість із них нікому не підпорядковується, а багато хто взагалі не має лідерів. Вони виникають одночасно на різних континентах.

"Це покоління Z, і багато з них ще не досягли тридцятирічного віку. Їхнє невдоволення викликане різноманітними місцевими проблемами. Проте, всіх їх об'єднує одне запитання: 'Яке майбутнє чекає на нас?'. І хто може їх у цьому засуджувати?" - зазначив Берсе.

Ці акції протесту, які вже отримали назву протестів покоління Z, тривають і дотепер. Я в основному підтримую їхніх учасників. Однак є одне виключення — протести в Німеччині, де молодь, зокрема, виступає проти введення військового призову. І хто міг би мене за це засудити?

У Страсбурзі вітрини багатьох магазинів теж забиті фанерою, як і в нас. Причини різні - результат схожий

Але загалом причини молодіжного невдоволення цілком зрозумілі. Сьогоднішня молодь дорослішає у світі, де кількість збройних конфліктів сягнула найвищого рівня з часів Другої світової війни. Вона пережила пандемію, а тепер має жити з наслідками кліматичної кризи, яку значною мірою залишають їй попередні покоління.

Молоді люди в країнах з розвиненими економіками часто не можуть дозволити собі орендувати, не кажучи вже про те, щоб придбати житло в містах, де вони навчаються або працюють. Вони щодня стикаються з ненавистю, брехнею та маніпуляціями в інтернеті. А їхнє майбутнє надто часто вирішується в кімнатах, де для них самих немає місця: мало того, що такі політики як Владімір Путін ніяк не заберуться з цієї планети і мріють про життя до 120 років, так іще й покоління міленіалів завдяки хорошій медицині та косметології планує активно працювати довше, не поспішаючи поступатися молоді керівними посадами.

До цього додаються нові страхи, пов'язані зі штучним інтелектом: від загрози втратити роботу до побоювань, що технології можуть узагалі вийти з-під людського контролю. І дедалі більше людей відчувають, що система перестає працювати в їхніх інтересах. Це руйнує відчуття перспективи. А разом із ним - і довіру до інституцій, які мали б цю перспективу забезпечувати.

Але зачекайте. Децентралізовані акції протесту без чіткої ієрархії і єдиного лідера, які очолює молодь? Чи це не наші "картонні протести"? Протести в Україні проти відставки міністра оборони зазвичай не вважають частиною глобального руху протестів покоління Z. Можливо, це пов'язано з тим, що вони відбулися дещо раніше. Проте, здається, що ми лише трохи випередили загальносвітову тенденцію.

І це цікава паралель. Адже попри всю відмінність українських обставин від ситуації в інших країнах, молодь виходить на вулиці з дуже схожим запитом: вона хоче впливати на рішення, які визначатимуть її майбутнє. І не готова просто довірити це майбутнє старшим поколінням.

На форумі у Страсбурзі спробували не лише описати проблему, а й пошукати можливі відповіді. Одна з панельних дискусій була присвячена тому, як молодь сприймає старіння населення ЄС та які наслідки ці демографічні зміни матимуть для європейських суспільств.

Серед учасників дискусії лише один мав вік менше 35 років (модератор навмисно запитав про це на початку). Проте серед активних слухачів молодь була представлена у великій кількості.

Особливо вразила мене думка одного з учасників обговорення. Він поділився своїм досвідом спілкування з політиками у своїй країні. Вони визнають, що, в цілому, усвідомлюють, які кроки слід зробити для вирішення накопичених проблем. Проте, у них виникає питання, як реалізувати ці рішення, зберігши при цьому шанси на повторне обрання на наступних виборах. На думку цього спікера, європейським суспільствам необхідно створити новий соціальний контракт. Ця угода має визначити, які зміни люди готові підтримати, на що вони готові йти на жертви заради майбутнього та як розподілити відповідальність між різними поколіннями.

Відсутність довіри до пенсійної системи є досить новим явищем для країн Європейського Союзу. У рамках дослідження було опитано 2000 молодих людей віком від 18 до 35 років у таких країнах, як Данія, Франція, Німеччина, Італія, Польща та Іспанія.

І знову можна провести аналогію з Україною. Як ми зазначали в обговоренні всеосяжної оборони, нам також необхідний новий суспільний контракт. Ми опинилися на важливому роздоріжжі. Війна трансформувала наше суспільство, змінила його очікування від держави, а також сприйняття справедливості, безпеки і відповідальності. Однак, щоб рухатися вперед, нам потрібні нові домовленості про правила співіснування, інакше це стане дедалі складніше. Важливо, щоб молоде покоління було не лише пасивними споживачами цього суспільного договору, а й активними учасниками його створення.

Ще однією спробою зазирнути в майбутнє в рамках форуму стала сесія, присвячена можливим сценаріям розвитку європейської демократії до 2040 року. Учасникам представили чотири варіанти потенційного майбутнього. Це не стільки прогнози, скільки уявні моделі, які демонструють, куди можуть завести сучасні тенденції.

"Невразлива цитадель" (Impenetrable Citadel)

Конфлікти, постійні небезпеки та боротьба за все більш обмежені ресурси змушують уряди виділяти практично всі бюджетні кошти на військові потреби, зміцнення кордонів та озброєння. Національні компанії в галузі телекомунікацій та технологій орієнтуються на принципи технологічного суверенітету. Внаслідок цього, школи, медичні заклади та соціальні служби страждають від тривалого браку фінансування. Держави стають більш захищеними від зовнішніх загроз, проте життя всередині цих країн стає дедалі менш комфортним і безпечним для їхніх громадян.

2. "Цитадель алгоритмів" (Citadel of Algorithms)

Традиційні уряди фактично відмовляються від спроб самостійно розв'язувати великі проблеми - від кліматичної кризи до інфляції. Натомість вони передають управління ключовими сферами життя гігантським приватним технологічним корпораціям. Енергетика, освіта, охорона здоров'я, соціальні мережі - усім цим керують технологічні компанії. Державні інституції поступово втрачають реальний вплив, а життя громадян дедалі більше залежить від алгоритмів і рішень корпорацій, які ніхто не обирав.

Подібні масштабні події часто вражають своїм контрастом. Наприклад, стенд Монако значно відрізняється від стенду України.

3. "Безправні джунглі" (Jungle Without Rules)

Водночас відбувається руйнівний процес, що охоплює практично всі аспекти життя. Невдалий експеримент у науці, спрямований на охолодження планети для нейтралізації впливу енергоємних датацентрів, має катастрофічні наслідки: аномальні температури, пересихання річок і проблеми з врожайністю. Хакерські атаки паралізують електромережі та фінансові установи. Ціни на товари різко зростають. Уряди виявляються без коштів, відмовляються від міжнародних угод щодо прав людини і врешті-решт втрачають контроль над ситуацією в країнах. Світ занурюється в безлад, де сила замінює демократичні принципи.

4. "Оновлення демократії" (Renewal of Democracy)

Громадяни та політичні керівники розуміють, що захист держави неможливий без здорового, згуртованого суспільства, яке не підлягає маніпуляціям алгоритмів. Уряди переосмислюють свої пріоритети: безпека вже не сприймається лише через призму військової могутності. Освіта, охорона здоров'я та соціальний захист стають невід'ємними елементами цієї концепції. Дані, які належать громадянам, вважаються спільним ресурсом, що має слугувати суспільному добробуту, зокрема, фінансуючи основні потреби населення. Демократія не просто існує - вона трансформується, відновлюючи у громадян відчуття контролю над власним майбутнім.

Під час перерви на форумі виступав композитор і піаніст з Криму Усеін Бекіров.

Безумовно, жоден із запропонованих сценаріїв навряд чи здійсниться в своїй первісній формі. Наприклад, що ви думаєте про концепцію "Джунглів без правил", яка може виникнути не через охолодження дата-центрів, а через несправедливий кінець війни в Україні? Це може спонукати інших авторитарних лідерів у своїх країнах почати агресивні дії проти сусідів.

Українські представники медіа та управлінці Ради Європи

Ми звикли дивитися на молодь як на покоління, якому належить майбутнє. Але значно рідше замислюємося, які саме підвалини цього майбутнього ми для неї закладаємо. І чи даємо можливість впливати на нього вже сьогодні. Адже питання, яке ставлять молоді протестувальники на різних континентах, насправді адресоване всім нам. Що ми як покоління залишимо після себе? І чи буде це світ, у якому нашим дітям захочеться жити?

Читайте також