"Коаліція бажаючих" - це не лише питання України.
На тлі загострення міжнародного конфлікту між демократіями й автократіями, створена 2025 року "Коаліція охочих" (Coalition of the Willing - COW) щодо України є зразком більш загальних спільних дій ліберальних урядів у всьому світі. Це може стати основою для плану дій, а можливо, навіть зародком майбутньої багатосторонньої співпраці між демократичними країнами на різних континентах і з різними культурами.
Зміцнення міжнародного співробітництва та розвиток демократичних інститутів стали критично важливими у світлі співпраці антиліберальних, ревізіоністських і реваншистських урядів у різних куточках світу через такі платформи, як Шанхайська організація співпраці та БРІКС, а також на двосторонньому рівні. Тим часом традиційні західні європейські та євроатлантичні організації стикаються зі старими та новими викликами, які обмежують їхню ефективність у питаннях зовнішньої політики та безпеки. Неліберальний поворот у Білому домі на початку 2025 року частково звузив можливості НАТО та G7 як платформ для євроатлантичної співпраці. Європейський Союз, як глобальний гравець, продовжує стикатися з труднощами, пов'язаними з вимогою консенсусу при ухваленні ключових рішень. Підвищення впливу європейських ультраправих партій з їхніми нативістськими програмами ще більше підкреслило старі структурні проблеми ЄС. У цьому контексті COW, що об'єднує 33 держави з Європи, Північної Америки, Азії та Австралії, може розглядатися і повинна розвиватися як новий приклад та потенційна основа для формування ліберально-демократичної коаліції між континентами.
У 2025 році, під новим керівництвом, Сполучені Штати рішуче відмовилися від активного просування демократії на міжнародній арені, зменшивши євроатлантичну координацію та матеріальну підтримку Україні. Це спровокувало активні обговорення щодо нової ролі Європи як в захисті України, так і в протидії автократіям та іншим світовим викликам. Європейським партнерам НАТО доведеться не лише взяти на себе більшу відповідальність за свою безпеку, але й активно займатися іншими важливими глобальними проблемами — від охорони навколишнього середовища і дотримання прав людини до політичного та соціально-економічного розвитку — з незначною підтримкою з боку США або взагалі без неї.
Однак "Європа" є неоднозначним поняттям, коли йдеться про зовнішню політику, безпеку й оборону. Незважаючи на тісні зв'язки й географічну близькість, європейські народи мають різні стратегічні культури й геополітичні перспективи. У багатьох європейських країнах зростання популярності радикальних правих і лівих партій призвело до крайньої поляризації громадської думки не тільки з внутрішніх, а й із зовнішніх питань.
Сучасний геостратегічний плюралізм на континенті створює труднощі у визначенні національних інтересів та призводить до розбіжностей у позиціях європейських столиць стосовно важливих транскордонних і глобальних викликів. Ідеологічні розбіжності спостерігаються не лише між Європейським Союзом та неліберальними країнами, такими як Білорусь чи Сербія, які не є його членами. Нинішня різноманітність норм і цінностей в Європі також викликає суперечки всередині ЄС, ставлячи під сумнів його пріоритети та цілі зовнішньої політики.
Яким чином демократії можуть забезпечити свою безпеку?
Водночас виклики та загрози для глобальної демократії та свободи продовжують наростати. Сьогодні, як ніколи раніше, Європейському Союзу необхідно стати об’єднуючою силою, яка формує та реалізує єдину зовнішню політику для Європи — так само, як він зараз визначає торговельну стратегію. Для досягнення цієї мети держави-члени повинні або повернутися до попереднього рівня нормативного консенсусу, або розробити новий договір для ЄС, що надасть Брюсселю більш потужні наднаціональні повноваження. Найкращим варіантом було б реалізувати обидва підходи. Проте жоден з цих варіантів не виглядає ймовірним у найближчій перспективі.
Без геостратегічної угоди між державами-членами ЄУ та/або нового договору про ЄУ потрібні інші інституційні рішення. Одним із можливих є створення тимчасових союзів у сфері зовнішньої політики й безпеки між державами-членами ЄС, які мають схожі погляди й об'єднують свої сили для досягнення тієї чи іншої мети. Лісабонський договір дозволяє часткову співпрацю в рамках союзу, а отже, спільні дії груп європейських урядів, які мають схожі погляди. Однак принцип консенсусу і право національного вето щодо фундаментальних рішень обмежують потенційну роль Ради ЄУ, Єврокомісії і Служби зовнішніх відносин як інституційних інструментів консолідованої зовнішньої політики залучених європейських демократій.
У будь-якому разі, внутрішньоєвропейська співпраця може бути ефективною лише певною мірою. Самі собою європейські демократії занадто слабкі, щоб заявити про свою присутність у глобальних геополітичних, економічних і військових конфліктах. Задля ширшої транс'європейської співпраці зараз створюється модель міждемократичного планування й координації у вигляді "Коаліції охочих", пов'язаної з Україною, яка проводить консультації з COW з весни 2025 року.
Ця досі неформальна та гнучка угода демократій об'єднує 33 країни, уряди яких здебільшого поділяють спільні цінності, національні інтереси та зовнішньополітичні цілі. У засіданнях COW беруть участь також представники НАТО та ЄС. До складу COW входять європейські держави, які не є членами Європейського Союзу, такі як Велика Британія і Норвегія, а також країни, що знаходяться далеко від Європи, наприклад, Австралія та Японія. Хоча наразі COW зосереджується виключно на питанні України, у майбутньому вона може розширити свою діяльність на інші важливі аспекти для глобального розвитку демократії.
Нові холодні і гарячі війни
За словами професора Стенфордського університету Майкла Макфола, сьогоднішній головний глобальний конфлікт стосується більше автократії проти демократій, а не "зіткнення цивілізацій", як це сформулював понад тридцять років тому покійний професор Гарвардського університету Семюел Гантінґтон. Знаменита теза Гантінґтона не пояснює нинішньої співпраці між християнською православною Росією, ісламським фундаменталістським Іраном і палеокомуністичною Північною Кореєю у війні проти християнської, православної України. Склад Шанхайської організації співпраці або групи БРІКС не відповідає схемі Гантінґтона щодо міжнародної співпраці і конфліктів, що визначаються культурою. Натомість назва книги Макфола, колишнього посла США в Москві, виданої цього місяця: "Автократи проти демократів: Китай, Росія, Америка та новий глобальний безлад" (Autocrats vs. Democrats: China, Russia, America, and the New Global Disorder), краще відображає ключовий вимір майбутньої співпраці та міждержавної конфронтації.
Спільні зусилля країн Європейського Союзу та тих, що не є його членами, у наданні підтримки Україні в рамках COW є не випадковими, а швидше відображають більш глибокі тенденції. Вони становлять важливий елемент глобальної трансформації конфліктної лінії, обумовленої зростаючою протидією між відкритими та закритими системами. Це має потенційні інституційні наслідки для взаємовідносин між європейськими та позаєвропейськими демократіями, які прагнуть захищати і просувати ліберальні цінності та демократичні принципи.
Сьогодні автократи та їхні дипломати, а також ідеологи, на кшталт російського фашиста Олександра Дугіна, активно працюють над формуванням і розвитком трансконтинентальних мереж і альянсів між державами та недержавними акторами. Антиліберальні уряди, політичні партії та інтелектуали з Азії, Європи, Америки та Африки все частіше співпрацюють і узгоджують свої дії. З метою самозбереження демократії в європейських та позаєвропейських країнах, політичні партії та інші організації повинні вжити аналогічних заходів. Уряди та громадянські суспільства в ліберальних демократіях мають створити більш потужні і комплексні міжнародні коаліції та інституції, які не знають кордонів у географічному і культурному сенсах.
G7 та НАТО, як можливі осередки глобальної міждемократичної взаємодії, нині стикаються з перешкодами через антиліберальні тенденції, адміністративну недосвідченість та стратегічну плутанину нової американської адміністрації. Європейський Союз продовжує боротися з національними розбіжностями між своїми членами та зі складнощами в процесі ухвалення рішень. У цьому контексті неформальна COW, що має зв'язок з Україною, може стати важливим рішенням і, разом з іншими мережами, слугувати прикладом або навіть основою для формування майбутньої міжнародної співпраці між продемократичними урядами та організаціями.
Політичні висновки та рекомендації щодо політики
Продемократичні чиновники, журналісти й інтелектуали повинні визнати COW потенційно важливою не тільки для надання тимчасової підтримки Україні в її захисті від Росії. COW також може бути предметом публічної дискусії як інноваційна концепція і майбутня рамка постійної міждемократичної співпраці в інших, ширших цілях. Випливаюча із цього концепція загальної COW повинна бути сформована в контексті зростаючої світової конфронтації між демократіями й автократіями, а також щораз тіснішої співпраці між авторитарними лідерами і їхніми ідеологами понад кордонами, культурами і континентами. Суто європейські спільні продемократичні дії є недостатніми навіть у (часто малоймовірному) випадку повної участі всіх держав-членів, кандидатів та асоційованих членів ЄУ.
Урядові структури, політичні партії та аналітичні інститути 33 країн, які є учасниками програми COW, зобов'язані:
Розглянути можливості подальшого розвитку COW з метою перетворення її на універсальну платформу для міждемократичної співпраці, або ж використати її як приклад для формування аналогічної коаліції.
- розширити цю коаліцію до постійної й інституціоналізованої міжнародної асоціації демократій зі ширшими, довгостроковими і глобальними цілями, а також додатковими членами;
- запросити інші демократії, які ще не є членами COW, з Європи, Америки, Африки й Азії, приєднатися до широкої, довгострокової і глобальної коаліції демократій;
- визначити, як таке об'єднання може ставитися до наявних уже західних альянсів, таких як НАТО, ЄУ та G7, і як воно може до них долучитися та співпрацювати з ними.
Цей матеріал був підготовлений у рамках співпраці між ZAXID.NET та польським виданням Nowa Europa Wschodnia.
