Колишній військовий, який пережив полон, поділився своїми спогадами про Дмитра Хилюка і розкрив деталі життя в колонії, де він перебуває.

За свідченнями морпіха Влада, який зустрів Хилюка на початку травня 2025 року в виправній колонії №7 в Пакіно Владимирської області, незадовго до його обміну, журналіст виглядав дуже виснаженим і мав шкірні висипання, що були ознаками корости.

Влад, колишній морпіх та військовополонений, згадав про свою зустріч із журналістом УНІАН Дмитром Хилюком. Це сталося на початку травня 2025 року в виправній колонії №7, розташованій у Пакіно Владимирської області, незадовго до його обміну. Він зазначив, що журналіст виглядав дуже виснаженим і мав численні плями від корости на шкірі. Цю інформацію оприлюднив журналіст Стас Козлюк у своїй статті для ІМІ.

Побачивши фото Дмитра, військовий підтвердив, що у серпні 2023 року був з ним у камері, хоча зауважив, що журналіст видавався вдвічі худішим. Особисто Влад із Хилюком ніколи не говорив, а деталі про нього знає зі слів інших полонених.

В серпні 2023 року Влада перевели до третього корпусу суворого режиму. У камері номер 8 підлога була коричневою, у ній стояв стіл, куди потрібно було ховати посуд, а також п'ять двоярусних ліжок. Всього всередині перебували шестеро осіб. Влад згадує про Дмитра Хилюка, який був серед них. Хоча вони не взаємодіяли, Влад знав, що Дмитро – відомий журналіст в Україні. Одного разу охоронці випадково згадали, що знають про його популярність і що Україна прагне його звільнити. За словами Влада, інші ув'язнені характеризували Дмитра як "сильну" людину, і це було сказано в позитивному ключі.

"Дмитро, як і всі того дня, то ходив, то сидів у камері. І здебільшого мовчав. Збоку не було помітно, що журналіста хтось бив. Принаймні в момент, коли Влад його побачив. Проте плями від корости в Дмитра були по всьому тілу, як і в інших полонених. На око він важив 45-50 кілограмів, був дуже худим: риси обличчя журналіста загострилися, якщо порівнювати з фото", -- розповів Стас Козлюк.

Наступного дня Влада перевели до першого корпусу звичайного режиму. Наприкінці 2024 року в них у камері опинився полонений, який розповідав, що Дмитро оголошував протести в камері, заявляв, що не планує виходити на перевірки, не вставатиме з ліжка і протестує проти знущання з беззахисних людей у полоні. Влад не знає, коли саме це сталося, але відомо, що наступного дня Дмитра викликав оперуповноважений, і певний час журналіста не займали.

Влад вдруге зустрів Хилюка всього за кілька тижнів до свого обміну, в травні 2025 року, коли той проходив повз камеру на медичний огляд. У медичній частині журналіст, як і інші ув'язнені, отримав тюбик мазі для лікування корости і його знову повели назад. Військовий зауважив, що, порівняно з 2023 роком, Дмитро трохи набрав ваги, хоча вона все ще залишалася недостатньою. Через три тижні після цієї зустрічі Влад був обміняний. Ймовірно, Дмитро досі знаходиться в Пакіні.

Як пригадує Влад, у Пакіно полоненим забороняли спілкуватися українською, їх також змушували співати російські пісні, а в камерах весь день з колонок звучала російська пропаганда.

"Влад досі пам'ятає один з голосів: це був американський блогер Патрік Ланкастер, який нібито приїхав "допомагати донецьким людям". Сюжети розповідали, як російські війська прийшли "рятувати" мирний народ України. Серед іншого траплялись і старі сюжети, наприклад один з них розповідав, як американське посольство "возило гроші" на Майдан під час Революції гідності. Були сюжети про "перемоги", наприклад про те, що на окупованих територіях Запоріжжя та Херсонщини провели "референдуми", чи про те, що в Маріуполі знову запустили завод ім. Ілліча", -- йдеться в матеріалі.

За словами військовослужбовця, утримуваних годували тричі на добу, але якість їжі була жахливою. Наприклад, подавали суп, який більше нагадував воду зі спеціями, без жодних овочів, а також сублімовану чи гнилу картоплю. Через таке неналежне харчування люди швидко втрачали вагу; Влад, наприклад, важив не більше 55 кг. Іноді полонених зважували, але перед цим давали їм більші порції, а на ваги ставили невелику гирю, щоб показати кращий результат. Також спостерігався дефіцит питної води, а та, що текла з крана, мала огидний запах.

Полонені страждали від корости, яка проявлялася свербінням та висипом на шкірі. Для лікування гнійних висипів їм використовували зеленку, а іноді надавали мазі чи таблетки. Іноді охоронці виводили полонених на двір без одягу, щоб вони "засмагали" і так "лікували" свою недугу. Для "профілактики" сонячних ударів їх змушували надягати свої труси на голови.

У камерах було заборонено сидіти чи лежати протягом дня, а пересуватися можна було лише по черзі через обмежений простір. Російські охоронці примушували полонених повзати на животі й спині під ліжками, і якщо вони помічали хоч трохи пилу на тілі, то змушували їх виконувати присідання або віджимання по кілька сотень разів, а також прибирати камеру знову. Додатково, у приміщеннях постійно горіло світло, що значно ускладнювало можливість відпочити. Внаслідок виснаження люди нерідко засинали вдень, за що тюремники їх карали, б'ючи або змушуючи виконувати присідання.

Нагадаємо, журналіст агентства УНІАН Дмитро Хилюк зник у березні 2022-го на окупованій частині Київщини, в його рідному селі Козаровичі. У серпні 2022 року через Міжнародний комітет Червоного Хреста батьки Дмитра Хилюка отримали від нього лист, датований 14 квітня. Лист містив одне речення: "Дорогі мої мамо, тату, я живий, здоровий, у мене все добре".

У липні 2023 року організація "Репортери без кордонів" повідомила, що Дмитро все ще живий і знаходиться під вартою в слідчому ізоляторі №2, розташованому в Новозибкові Брянської області Росії, а також в одній з в'язниць Володимирської області.

В останні дні травня 2024 року Дмитро Хилюк надіслав своїм близьким вітання з полону. Інформацію доставив один з українських солдатів, якого в рамках обміну полоненими повернули на територію, контрольовану Україною.

Журналістка та колега Дмитра, Наталія Богута, повідомила, що в полоні у російських загарбників на Дмитра Хилюка намагаються нацькувати службових собак, завдають йому переломів ребер і відмовляються забезпечити необхідну медичну допомогу.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець підкреслив, що особисто контролює ситуацію щодо визволення Дмитра Хилюка з російського полону. У червні 2024 року представник омбудсмана зазначив, що Російська Федерація досі не надала Україні жодної інформації про місце знаходження Дмитра Хилюка на своїй території. Проте згодом Лубінець повідомив, що Україна має неофіційні відомості про те, де російські спецслужби утримують викраденого журналіста.

Влітку 2024 року міжнародна організація "Репортери без кордонів" повідомила, що Дмитро значно втратив у вазі, його вага не перевищує 45 кілограмів.

У червні 2025 року нещодавно звільнений з російського полону український військовий Влад (солдат 36-ї бригади морської піхоти) також розповів, що востаннє бачив журналіста на початку травня 2025 року у виправній колонії №7 у Пакіно Владимирської області. Згідно зі свідченнями Влада, камера Дмитра №8 була розташована в третьому м блоці.