Колонія закриває свої двері, але полон триває: українців з Макіївки відправляють до Російської Федерації.
Згідно з інформацією, отриманою від "Новин Донбасу", всіх засуджених, які відбувають покарання у колонії № 32 в Макіївці на тимчасово окупованій території Донецької області, планують перевести до виправних установ на території Російської Федерації. Це рішення в першу чергу стосуватиметься українських громадян, які перебувають у в'язниці. Рідні українських ув'язнених висловлюють занепокоєння. Більшість етапованих українців були засуджені за серйозними політичними статтями і знаходяться під вартою у загарбників з 2017 по 2019 роки.
Переважна частина політичних ув'язнених у колонії Макіївки вже відбула термін у 7-9 років.
Як повідомили близькі українських полонених, з колонії № 32 (нині -- колонія № 2 -- окупанти присвоїли нову нумерацію місцям позбавлення волі, що незаконно функціонують на ВОТ, -- прим. ред.) найближчими днями відправлять 24 громадян України, яких незаконно позбавили волі та засудили окупанти. У підсумку, до російських в'язниць із Макіївської №32 будуть переведені понад 30 в'язнів.
Приблизно 20 з 24 осіб були засуджені за серйозні політичні злочини, такі як тероризм, екстремізм, шпигунство та спроба підриву "державного устрою" (в даному контексті йдеться про "устрої" в незаконно проголошеній Росією на території ОРДЛО "ДНР" -- прим. ред.).
Поступовий процес етапування до російських колоній уже розпочався. Про це писали "Новини Донбасу". У серпні цього року з Макіївської колонії № 32 (колонія № 2) було етаповано шістьох засуджених: одного цивільного та п'ятьох українських військових. Одного з п'ятьох військовополонених відправили на територію РФ на два тижні раніше за інших, ще 15 серпня, а через два тижні етапували ще чотирьох бійців ЗСУ та одного цивільного українського політв'язня.
Поступовий процес етапування до російських колоній уже розпочався. "Новини Донбасу" писали про це. У серпні цього року з Макіївської колонії №32 (колонія №2) було етаповано шістьох засуджених: одного цивільного та п'ятьох українських військових. Одного з п'яти військовополонених відправили на територію РФ на два тижні раніше за інших, ще 15 серпня, а через два тижні етапували ще чотирьох бійців ЗСУ та одного цивільного українського політв'язня.
Зазначимо, що цих військових не зараховують до категорії військовополонених лише тому, що вони захищали нашу країну в лавах ЗСУ і потрапили в полон ще до 24 лютого 2022 року -- тоді в Україні ще не було введено воєнний стан (його ввели після повномасштабного вторгнення).
На українців, які були незаконно засуджені у ВОТ, чекає неминуча депортація.
Більшість із згаданих ув'язнених незаконно перебувають у місцях позбавлення волі на ВОТ з 2017-2019 років, тобто вже 7-9 років. Серед етапованих є ті, хто потребує постійного нагляду лікарів. Деякі вже буквально через рік-два могли б вийти на свободу.
Проте, навіть коли настане час для звільнення, як свідчить досвід попередніх обмінів, на волю вони можуть потрапити не так швидко, як хотілося б. Наприклад, під час обміну 14 серпня 2025 року на свободу вийшли й колишні в'язні макіївської колонії № 32, які в останні роки свого ув'язнення відбували покарання в колоніях на території Росії. Після завершення терміну їх відправили до табору для депортованих, де вони залишалися ще протягом пів року.
Окупанти вважають за засуджених іноземців також і українців, які були незаконно затримані на тимчасово окупованих територіях та відмовилися отримувати російські паспорти. В їхньому розумінні, такі особи не мають права залишатися на цих територіях після звільнення, оскільки не отримали дозволу від окупаційних органів, і їх вважають "небезпечними злочинцями". Тому по завершенні терміну покарання вони підлягають примусовій депортації з Росії та тимчасово окупованих територій. Перед обміном цивільних полонених українцям пропонують підписати документи про примусову депортацію та заборону на в'їзд до Росії і на окуповані території. Це означає, що ця група українських полонених в будь-якому випадку буде "відправлена" на територію, що підконтрольна Україні.
Куди саме етапують в'язнів, невідомо
Тих, кого транспортують, а також їхніх рідних найбільше лякає невизначеність: ув'язнені не отримують інформації про те, куди саме їх відправляють. Люди також не знають, коли зможуть сповістити своїх близьких про своє місцезнаходження, чи така можливість взагалі з'явиться.
Наразі з тих, кого етапували місяць тому, про себе вдалося повідомити лише одній людині. Він опинився на "пересиланні" в Красноярську. Засуджений просив зв'язатися з його рідними на підконтрольній Україні території та повідомив, що досі не знає, де його утримуватимуть до кінця терміну ув'язнення.
Щодо місця перебування інших затриманих наразі немає жодної інформації.
Родини ув'язнених, які були переведені з Макіївської колонії, вже звернулися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, українського омбудсмена, Міжнародного комітету Червоного Хреста та інших офіційних організацій щодо майбутнього переміщення українців, що потрапили до списків на обмін.
Однак практика показує, що, крім того, рідним ув'язнених доведеться й самостійно надсилати запити до Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) РФ, щоб з'ясувати, куди окупанти перевели їхніх близьких. Тим родичам українських полонених, які перебувають на ВОТ і отримали російські паспорти, зробити це буде легше. А тим, хто перебуває на території, підконтрольній владі України, доведеться звертатися за допомогою до правозахисних організацій або шукати на території самої РФ адвокатів і волонтерів, які зможуть їм допомогти.
Гуманітарні та правозахисні організації не мають доступу до українських полонених
Додаткова проблема полягає в тому, що не всі адвокати, навіть за чималі гонорари, готові надавати свої послуги політичним в'язням або їхнім родичам, не кажучи вже про звичайних громадян України. Подібна діяльність може поставити під загрозу самого адвоката, викликавши політичні переслідування.
За даними незалежних російських ЗМІ, рятуючись від кримінальних переслідувань, за останні два роки Росію покинули десятки адвокатів, які захищали політв'язнів.
Навіть у випадку, якщо в Росії знайдеться правозахисник або адвокат, готовий взятися за справу, існує ймовірність, що йому не дозволять виконувати свої обов'язки. Станом на сьогодні жодна незалежна міжнародна гуманітарна чи правозахисна організація не має постійного та повного доступу до українських військовополонених і цивільних осіб, які перебувають під вартою на території Росії та в окупованих районах.
Цю інформацію надають представники незалежної експертної місії Московського механізму ОБСЄ у своїх річних доповідях, що стосуються порушень прав людини та злочинів, пов'язаних із ставленням до українських військовополонених в Росії, а також інші організації.
Протягом останніх двох років Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) не має можливості вільно відвідувати українських військовополонених, які перебувають у Росії та на тимчасово окупованих територіях. Коли такі відвідування все ж дозволяються, комітет може зустріти лише тих полонених, які знаходяться в задовільному стані. Російська сторона приховує від Червоного Хреста інформацію про хворих і виснажених українських військових. Цю інформацію організація оприлюднила в коментарі для агентства Reuters 18 вересня цього року.
Станом на лютий 2025 року, повідомлялося про наявність понад 180 колоній у Російській Федерації, де утримуються громадяни України. Проте представники організацій мають змогу відвідати лише деякі з цих закладів. Український омбудсмен Дмитро Лубінець у грудні 2025 року в ефірі національного телемарафону зазначив, що через обмежений доступ до полонених, які знаходяться на території РФ та тимчасово окупованих територіях, виникають труднощі у підтвердженні факту їхнього утримання.
Проте це не є єдиною проблемою. У травні 2026 року Богдан Охрименко, який очолює секретаріат Координаційного штабу з питань військовополонених, в інтерв'ю для "Укрінформу" повідомив, що 375 українських громадян не змогли повернутися з російського полону живими.
На тілах деяких загиблих, які були повернуті в Україну, виявлено ознаки катувань та відсутності медичної допомоги. "На
На жаль, в рамках процесу репатріації Росія повернула 375 загиблих українських військових та цивільних, які вважалися полоненими. Серед них 146 осіб були визнані полоненими Міжнародним комітетом Червоного Хреста, а інформація про 229 інших підтверджена з різних джерел, включаючи свідчення тих, хто був звільнений і підтвердив їхню живість. Тіла, які повернула Росія, мали ознаки тортур, виснаження та відсутності медичної допомоги, – повідомив Богдан Охрім.
20 вересня в ефірі CNN колишній головний редактор "Нової газети", лауреат Нобелівської премії миру Дмитро Муратов закликав західних журналістів і політиків говорити про долю політв'язнів у Росії
"У Росії тема політичних в'язнів залишається поза увагою. Я спілкувався з президентами, дипломатами та послами, але здається, що ніхто не звертає уваги на те, як живуть і гинуть політичні в'язні в цій країні. Це вкрай тривожно. Прошу вас, допоможіть мені змінити цю ситуацію," – звернувся Муратов.
Політиків "розганяють" через зміни у законодавстві РФ
У колонії № 32 в Макіївці на минулому тижні оголосили про рішення перевезти всіх ув'язнених з даного закладу на територію Росії.
Вони пояснили, що ці дії нібито здійснюються в інтересах самих жителів. Мовляв, в умовах бойових дій може виникнути така ситуація, що забезпечити їх тут стане неможливо через брак води, електрики та пального для обігріву приміщень. Усі приміщення в колонії обігріваються вугіллям, але, як нещодавно повідомляли "Новини Донбасу", його видобуток на ВОТ значно зменшився. Проблеми з водопостачанням на ВОТ Донеччини тривають практично з початку повномасштабного вторгнення, а з енергопостачанням у регіоні спостерігаються труднощі вже близько шести місяців.
Проте причини скорочення кількості установ пенітенціарної системи на ВОТ не обмежуються лише турботою про засуджених. Серед них можуть бути й економічні фактори. Як зазначають російські ЗМІ, кількість колоній у Росії також зменшується, оскільки частина засуджених відправляється на так зване "СВО", і, як правило, не повертається назад. Це призводить до безробіття серед персоналу пенітенціарних закладів. Можливо, "вислання" засуджених з ВОТ до Росії допоможе деяким колоніям уникнути закриття.
Щонайменше, колонію суворого режиму № 124, що розташована в селищі Лідіївка Донецької області, вже "зачистили", нібито через небезпеку обстрілів, що, безумовно, є правдою. Фактично цей заклад більше не функціонує, хоча окупаційна адміністрація не робила жодних офіційних заяв про це.
Офіційною причиною переведення українських громадян, засуджених за політичними статтями, на територію Росії стали зміни в законодавстві держави-окупанта. 28 червня 2026 року одночасно набрали силу новий закон та наказ Міністерства юстиції РФ, які суттєво змінили російський Кримінально-виконавчий кодекс (КВК РФ). Ці зміни стосуються норм, що регулюють направлення засуджених до виправних установ для відбування покарання та їх переведення між цими закладами. Нововведення відразу ж поширилися і на тимчасово окуповані території України, які Росія вважає своїми "новими регіонами".
Головні зміни в правилах направлення засуджених до місць позбавлення волі -- це запровадження обмежень для тих, у кого встановлено "прихильність до ідеології екстремізму або тероризму", а також для засуджених іноземців та осіб без громадянства: їх заборонено направляти до виправних установ за місцем їхнього проживання або винесення вироку. Таких засуджених тепер направляють до установ без прив'язки до місця їхнього проживання -- куди саме, вирішує ФСВП Росії. Їм також заборонено переводити до місць відбування покарання ближче до місця проживання їхніх близьких родичів.
Зміни орієнтовані на запобігання розповсюдженню екстремістських поглядів: щоб у жодній колонії чи в'язниці не утворилася критична маса осіб, засуджених за тероризм або екстремізм... Це робиться для зменшення ризиків подальшої радикальної активності та впливу на старі зв'язки, – зазначила головна ініціаторка змін у законодавстві РФ, заступниця міністра юстиції Росії Олена Ардаб'єва.
Отже, в нашій ситуації не має значення, чи були політичні в'язні з Макіївської колонії № 32 переведені до Росії одночасно чи окремо — вони точно не опиняться в одному місці. Їх "розподілять" і змішають із російськими ув'язненими.
У колонії № 32 Макіївки, після обміну, що відбувся 14 серпня 2025 року, близько половини "старожилів" — українських політв'язнів і військових, які провели в ув'язненні від 6 до 8 років, змогли залишити заклад. Проте в колонії залишалося ще понад 35 ув'язнених — громадян України, серед яких 5 військовослужбовців, які були засуджені за серйозні злочини, зокрема за "екстремізм та тероризм".
Отже, з точки зору російських законодавців, Макіївська колонія вважається справжнім осередком "екстремізму та тероризму"! І це незважаючи на те, що з моменту окупації міста (з травня 2014 року – прим. ред.) жоден український політв'язень чи військовополонений не намагався втекти, не організовував бунтів чи протестних акцій.
Більше того, ті, хто отримав можливість вийти з колонії під час обміну 14 серпня 2025 року, поділилися, що майже у всіх у кримінальних справах була позначка "схильний до втечі", через що їх перевіряли кожні дві години. Проте приблизно за рік до їх звільнення ці перевірки були припинені. Таким чином, адміністрація колонії до цього часу дійшла висновку, що ці люди не мають схильності до втечі чи інших проявів непокори і не представляють загрози для оточуючих.
У "іноземних розвідників" залишається єдиний шанс – тільки через обмін.
Існують також побоювання, що етапованих можуть перевести до зон з "особливим" режимом утримання, що є ще суворішим, ніж "суворий" режим. Вже зараз ставлення персоналу в російських місцях позбавлення волі до українців є набагато жорсткішим, ніж у виправних колоніях на тимчасово окупованих територіях. Хоча і трапляються винятки, багато хто, хто вже повернувся на свободу внаслідок обміну, відзначає, що в колоніях на окупованих територіях українці отримують більш лояльне ставлення як від адміністрації, так і від інших в'язнів, які відбувають покарання за кримінальні злочини. Кримінальники часто намагаються "підкорити" політичних в'язнів, застосовуючи моральний та фізичний тиск. Проте в колоніях на окупованих територіях цей процес, як правило, не доходить до крайніх заходів, таких як вбивство.
Окрім звинувачень у "тероризмі" та "екстремізмі", у вироках українських ув'язнених часто згадується також "шпигунство". Практично всі, хто має намір переїхати з Макіївської колонії до російської, отримали такі звинувачення, що свідчить про тривалі терміни ув'язнення — від 10 до 17 років. Більшість політичних в'язнів у Макіївській колонії № 32, як уже згадувалося, перебувають за ґратами протягом 7-9 років. Ці засуджені не можуть сподіватися на помилування; єдиний спосіб їхнього звільнення — це обмін.
Політичні в'язні, які вже тривалий час страждають у неволі, присутні не лише в Макіївській колонії № 32. Серед кримських татар, котрі спочатку відбували покарання на території Росії, є в'язні совісті, які незаконно утримуються в полоні окупантів з 2015 року. На жаль, у списках на обмін ці "старожили" колоній не займають перші позиції.
Як не раз підкреслював в інтерв'ю Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, при підготовці списків для обміну, українська сторона, спираючись на Женевські конвенції та норми міжнародного гуманітарного права, встановлює основні пріоритети в наступному порядку:
1. Тяжкопоранені та тяжкохворі. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, ця категорія має бути репатрійована в першу чергу.
2. Жінки. Процес повернення жінок, які опинилися в полоні, включаючи як військовослужбовиць, так і цивільних осіб, знаходиться під ретельним наглядом українського омбудсмена.
3. І, зрештою, є ті, хто довгий час залишається в полоні. Проте в цій групі акцент робиться не на тих, хто пережив 7-11 років у руках загарбників, а на військових, які були захоплені після початку повномасштабного вторгнення. Серед таких є й оборонці Маріуполя.
І така черговість також є обґрунтованою. Українські військовополонені перебувають у смертельній небезпеці. Як ми вже зазначали вище, їх насамперед піддають приниженням і тортурам.
Але сьогодні ми все ж говоримо про "старожилів" Макіївської колонії № 32, яких саме зараз їхні близькі та громадськість можуть "вигубити з поля зору".
Мова йде про їхнє фактичне порятунок. Вони терпляче очікували своєї черги на обмін, -- ділиться мама одного з "ветеранів" Макіївської колонії № 32, яка вирішила залишитися анонімною. -- Адже до хлопців доходять новини з зовнішнього світу, зокрема, інформація з фронту.
Вони дуже переживали, коли стався теракт у Оленівці (у ніч на 28 червня 2022 року, внаслідок якого загинуло понад 50 полонених захисників "Азовсталі" та понад 130 було поранено -- прим. ред.).
Відчували радість, коли визволяли з полону хоча б одного з захисників Маріуполя. Особливо тих, хто терміново потребував медичної підтримки. Постійно повторювали: "Їхнє становище було важчим, ніж наше".
Оновлення станом на 1 грудня 2022 року. Відбулося звільнення 50 українських захисників з полону, серед яких є поранені, що брали участь у бойових діях на різних фронтах, а також захисники Маріуполя. Джерело: Telegram-канал.
Вони також відчували радість, коли минулого року з їхньої 32-ї колонії звільнилася практично половина їхніх однодумців.
Екс-в'язні Макіївської колонії № 32 продовжують брати участь в акціях, що підтримують звільнення тих, хто досі залишається в полоні. Фото: Олена Смирнова.
Проте в даний момент наші рідні опинилися в серйозній небезпеці: існує ризик, що вони можуть просто зникнути з нашого поля зору — тобто безслідно зникнути. У в'язницях Росії їх можуть піддати насильству з боку кримінальних елементів — вбивць і ґвалтівників, з якими їх можуть помістити разом.
Їхній єдине порятунок зараз -- негайний обмін. І тих, кого вже етапували, і тих, кого готують до відправки. Ми можемо надовго втратити зв'язок із ними. І ця думка зводить з розуму. Вони постраждали за Україну. Усі ці роки сподівалися на обмін, тому відмовлялися отримувати російські паспорти. Невже Україна нічого не зможе зробити для того, щоб вони, нарешті, вийшли на свободу?!".
Син моєї співрозмовниці -- один із тих, хто вже відбув понад вісім років за ґратами. Його планують етапувати, але точна дата та місце поки що невідомі. Як і його побратими по нещастю, він живе в очікуванні, адже це може статися в будь-який момент. Відчувати тривогу впродовж стількох років, сподіваючись на звільнення, а тепер боятися, що зв'язок із ним може бути втрачено на тривалий час, -- це справжній жах. Це зводить з розуму.
