"Чи міг би корейський сценарій стати відповідним для України?"

Яким може бути закінчення війни в Україні - серед політиків розглядається кілька варіантів.

12 грудня президент Франції Еммануель Макрон має прибути до Варшави, аби обговорити з польською стороною миротворчу місію із захисту суверенітету України в разі підписання угоди з Росією. ЗМІ зазначають, що Франція нібито активно пропонує направити до України миротворчу місію, яка гарантуватиме, що окупанти не порушать припинення вогню. Обговорюється, зокрема, "корейський сценарій". Про його плюси та мінуси, та загалом можливість для України УНІАН поговорив з Максимом Ялі, кандидатом політичних наук, академіком Академії політичних наук України.

Які переваги та недоліки "корейського варіанту" завершення війни для України?

На стороні Південної Кореї брали участь Сполучені Штати, а згодом до них приєднався контингент ООН. Наразі ми ведемо війну самостійно. Якщо провести аналогії, то тодішній конфлікт завершився через три роки, і було кілька важливих чинників: смерть Сталіна та втома населення США, яке несло основне навантаження, включаючи американські війська. Цю втому можна спостерігати як серед наших союзників, так і серед громадян США.

Серед можливих "плюсів" можна виокремити те, що цей конфлікт не був поновлений вже 70 років з моменту "заморозки". Але Південна Корея має договірні гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів. І це є запорукою того, щоб цей конфлікт не був поновлений.

Ми не можемо надати подібних гарантій, але маємо досвід "замороження" конфлікту в 2015 році, який також стосувався лінії зіткнення. Без забезпечення безпеки з боку Сполучених Штатів, всі угоди, укладені раніше, були порушені в 2022 році.

Якщо повертатися до війни в Кореї, - то це дало Південній Кореї необхідну перерву, і вже у 80-х роках вона стала справжньою демократією. До того там були автократичні режими. Там суттєво розвинулася економіка і Південна Корея стала одним з так званих південно-східних економічних "тигрів", найбільш розвинених економік світу, яка входить до топ-20 найбільш потужних економік.

Безумовно, існує явний аспект та перевага: "замороження" конфлікту зупиняє втрати серед людства. У контексті війни між Україною та Росією це є найбільшою вигодою.

У свій час у Південній Кореї основним фактором, що забезпечив підтримку "живою" силою – понад мільйона добровольців, – виступав Китай, тоді як Радянський Союз надавав допомогу у вигляді зброї, літаків та військових інструкторів.

Тобто, якщо говорити про мінуси такого сценарію для нас, то це відсутність безпекових гарантій, про що й намагається керівництво України домовитися, щоб цей конфлікт не був знову поновлений.

Окрім цього, це призведе до втрати контролю та тривалої невизначеності щодо повернення цих земель. Якщо звернути увагу на приклад Південної Кореї, то колись багато хто вважав, що з часом території будуть відновлені. Проте сьогодні ми спостерігаємо, що зміни між Південною та Північною Кореєю закріпилися навіть на фізіологічному рівні, незважаючи на те, що етнічна приналежність, здавалося б, однакова. Таким чином, питання повернення територій залишається відкритим і невизначеним.

Розглянемо інший випадок – країни Балтії та Пакт Молотова-Ріббентропа. Ці події також відбувалися в той же період Другої світової війни. Сполучені Штати, як і раніше, не визнавали окупацію Балтійських держав, проте ці країни залишалися в складі Радянського Союзу протягом півстоліття. Ця окупація тривала до моменту розпаду Радянського Союзу.

Ну, і щоб паралелі були ще більшими і все співпало, необхідна смерть Путіна. Але, в будь-якому разі, кожен конфлікт - він окремий, ніколи не повторюється. Є, звичайно, закономірності розвитку конфліктів, міжнародних відносин. А порівнюють все з "корейським сценарієм" тому, що обидві сторони виснажуються, настає втома, є обмаль ресурсів і неможливість вирішити завдання, перемогти військовим шляхом.

Однак не можна стверджувати, що Путін дійсно так вважає. Навпаки, згідно з інформацією від Орбана, який відвідував як Київ, так і Москву, обидва лідери, Зеленський і Путін, вірять, що час працює на них. Наразі важко сказати, як все відбувається насправді. Безперечно, є певні ознаки того, що Росія готова розглянути варіанти компромісу та "заморозки" конфлікту, але наразі її вимоги не є прийнятними для України.

Якщо узагальнити переваги та недоліки "корейського сценарію" для України, чи можна його вважати "порятунком" або "злочином"? Чи можемо ми на даний момент обговорювати, яким чином це, теоретично, могло б вплинути на нашу країну?

Існує висловлювання: "Завжди може бути гірше". Це справжнє в житті, а особливо в умовах війни. Важливо об'єктивно оцінювати як військові, так і людські ресурси.

Ситуація може стати ще складнішою для України за певних обставин. Наприклад, у своєму недавньому інтерв'ю для NBC, яке Дональд Трамп дав після поїздки до Парижа, журналісти запитали його: "Чи маєте намір зменшити військову підтримку Україні?" На що він відповів: "Можливо".

Отже, ті обсяги, які нам надаються в даний момент, виявляються недостатніми навіть для того, щоб утримати лінію фронту та запобігти новому захопленню територій росіянами. Виснаження українських військ є загальновідомим фактом, як і труднощі з мобілізацією. Крім того, брак ракет і систем протиповітряної оборони не дозволяє ефективно впоратися з цими викликами.

Відомо, що відсутність інвестицій з боку міжнародних компаній стримує розвиток бізнесу в нашій країні. Також слід врахувати, що економіка не здатна функціонувати на повну потужність, і це є очевидним фактом.

І ситуація для України не покращується, на превеликий жаль. Не дай боже ми втратимо допомогу з боку Сполучених Штатів - тоді все може стати набагато гірше для нас. Також треба врахувати фактор нестабільності в європейських державах - в Німеччині будуть нові вибори, впали рейтинги Макрона, одного з наших ключових партнерів, який наполягає на більш жорсткій позиції щодо Росії... Крім того, і в європейських державах та сама втома - і вона зростає. А нам треба боротися з однією з найбільш потужних військових держав.

Можна провести аналогії не лише з Корейською війною, а й з конфліктом навколо Карабаху, коли Азербайджан також втратив близько 20% своїх земель. За майже три десятиліття країна змогла накопичити ресурси, зміцнити свій військово-промисловий комплекс і повернути втрачені території. Тепер Азербайджан діє з позиції сили.

Наразі важливо зрозуміти, яким чином ми проведемо цей час. Необхідно відновити економічну діяльність, організувати вибори, щоб забезпечити легітимність влади та уникнути сумнівів з боку наших західних союзників... Цей період відпочинку також є важливим для України.

Чи є ймовірність, що "корейський сценарій" в майбутньому перетвориться на "німецький сценарій", подібно до об'єднання двох частин Німеччини?

Безумовно, це можливо. Адже в наш час світ змінюється неймовірно швидко. Візьміть, наприклад, ситуацію з режимом Башара Асада. Здавалося, що все тримається під контролем протягом багатьох років, але раптом все обрушилося в короткий термін.

Ось приклад тієї ж Росії. Вона пережила дві великі руйнації. Перший раз Російська імперія розпалася внаслідок зовнішніх військових факторів, а вдруге — через внутрішні зміни, які включали "Холодну війну", економічне виснаження та соціально-політичну нестабільність. Путін також не є вічним і не молодий. Його час також закінчиться.

Слід звернути увагу на тенденції серед молодого покоління, яке приходить на зміну. Війна отримує підтримку від старшого покоління, яке часто не має критичного мислення і піддається маніпуляціям. Це люди, виховані в радянській системі, готові віддати своє життя за уявну велич і Батьківщину. Однак молодь, що підростає, не прагне стати добровольцями або брати участь у війні. Вони не звертають уваги на пропагандистів, таких як Соловйов та Скабєєва, і мислять набагато вільніше, що призводить до відсутності підтримки війни. Нещодавно опозиційні політики оприлюднили результати опитування, які показали, що більшість росіян ні за яких умов не готові йти на смерть, навіть за гроші.

Якщо припустити, що реалізувався "корейський сценарій", чи погодилися ми на це, хто і яким чином контролюватиме його втілення: чи це будуть сили НАТО, чи інша організація, можливо, та сама "європейська армія", про яку згадує Макрон?

Очевидно, що в найближчому майбутньому ми не зможемо отримати "парасольку" НАТО. Запити українського керівництва та всього народу цілком обґрунтовані – нам потрібні гарантії, щоб ця війна більше не повторилася.

Отже, одним із варіантів гарантій вважається розміщення миротворчих військових контингентів. Важко сказати, в якому саме форматі це відбудеться, але малоймовірно, що Росія погодиться на присутність сил НАТО. Наразі розглядаються всі можливі формати.

Що насправді станеться, якщо російські сили несподівано відкриють вогонь по французьким, німецьким, скандинавським чи іншим військовим підрозділам?

Напевно вам ніхто не зможе сказати. Але, звичайно, ризики є. Тут важливий формат: це можуть бути і просто військові контингенти окремих країн, наприклад, добровольці, які воюють на боці України. Були ж уже випадки, що гинули: і американці, і французи, і з багатьох інших країн. Це ж не призводило до війни. Але тому, що це добровольці. І це право людини. Вони добровільно поїхали і ризикували своїм життям.

Інша річ полягає в тому, яким чином буде визначено мандат для цього контингенту. Якщо, скажімо, мова йде про ООН, то наслідки, санкції та порушення можуть бути зовсім іншими. Звичайно, ніхто не почне війну проти Росії через загибель однієї чи двох осіб. Проте, з іншого боку, Росія навряд чи наважиться відкрито ліквідувати або обстрілювати цих миротворців.

Чи можливе в умовах "корейського сценарію" отримати альтернативні гарантії безпеки, окрім приєднання до НАТО, враховуючи, що основне занепокоєння Путіна пов'язане з перспективою України у складі Альянсу? Якщо так, то які саме варіанти можуть бути запропоновані? Можливо, це могло б бути формування нового оборонного альянсу або укладення прямих угод з ядерними державами?

Цей варіант також знаходиться на стадії обговорення. Присутність іноземних військових сил на лінії фронту може слугувати надійною гарантією. Крім того, постачання озброєння для нас буде продовжуватися, а не зменшуватися.

Ми підписували двосторонні угоди, так же? З тими ж Сполученими Штатами, Німеччиною, але, звичайно, вони не ратифіковані парламентами і не є серйозними гарантіями безпеки.

Оборонні альянси можуть бути сформовані. Перед початком масштабного вторгнення, наприклад, існувала співпраця між Варшавою, Лондоном та Києвом. Важливо наповнювати та розвивати ці формати, оскільки Великобританія є ядерною державою та має значну військову міць.

Отже, тут важливо впроваджувати різноманітні формати. Перш за все, що може слугувати гарантією? Це укладення угод з Сполученими Штатами про безпекові гарантії, подібних до тих, що існують у Сеулі та Ізраїлі. Саме ці угоди є реальними забезпеченнями безпеки. Мається на увазі, що ядерні держави мають укладати двосторонні договори, які зобов'язують їх надавати ці гарантії, вказуючи на те, що будь-яка агресія проти однієї з країн буде сприйнята як напад на всі. Крім того, ці угоди повинні проходити процедуру ратифікації в парламенті.