Маріана Кацарова, спеціальний доповідач ООН з питань прав людини у Російській Федерації.
Російські репресії набувають транснаціонального характеру
У новій доповіді спеціальна доповідачка ООН з питань прав людини в Росії Маріана Кацарова наголошує на тісному зв'язку між російською агресією проти України та посиленням репресій усередині РФ. За її словами, Кремль не лише придушує антивоєнні голоси й знищує громадянське суспільство, а й переслідує критиків за кордоном, використовуючи міжнародні механізми. Водночас Росія мілітаризує освіту, примусово вербує до війська мігрантів і представників корінних народів.
Кацарова - відома журналістка з Болгарії, активістка в сфері прав людини та міжнародна експертка. Після агресії Росії в Україні в 2014 році вона очолила Моніторингову місію ООН, що займалася питаннями прав людини на Донбасі. У травні 2023 року вона стала першою спеціальною доповідачкою ООН, відповідальною за моніторинг ситуації з правами людини в Росії. У відповідь на її діяльність Москва заборонила їй в'їзд на свою територію.
Укрінформ розпитав у неї про масштаби російських злочинів та можливість притягнення винних до відповідальності.
ВІЙНА В УКРАЇНІ ТА ВНУТРІШНІ РЕПРЕСІЇ В РОСІЇ - ЧАСТИНИ ЄДИНОЇ КРЕМЛІВСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ
У вашій доповіді ви зазначаєте, що внутрішньоруські репресії та зовнішня агресія становлять єдину політичну лінію. Яким чином масштабна війна проти України вплинула на репресивні практики в Росії?
Звичайно. Це один з ключових висновків моєї нещодавньої доповіді під назвою "Зрадники Батьківщини: тактика страху та покарання". Репресії в країні та агресивні дії щодо України мають тісний зв'язок між собою.
Війна дає владі привід оголошувати людей зрадниками та ворогами держави. Будь-кого, хто висловлює антивоєнну думку, ставить "лайк" під антивоєнним дописом у соцмережах або виступає проти війни, розглядають не просто як ворога, а як злочинця.
На початку повномасштабного вторгнення влада в РФ запровадила кримінальні норми, спрямовані проти інакодумства. Йдеться, зокрема, про закони, що встановлюють воєнну цензуру, передбачають відповідальність за "дискредитацію" збройних сил і поширення так званих фейків про армію. Усе це є компонентами стратегії придушення свободи слова та антивоєнних голосів.
Ви також підкреслюєте, що репресії в Росії мають транснаціональний вимір. Яким чином Кремль переслідує тих, хто покинув країну?
Росія має на меті не лише придушити голоси тих, кого вважає ворогами та зрадниками на своїй території, але й покарати їх за межами країни, у вигнанні.
У офіційному російському реєстрі терористів та екстремістів на сьогоднішній день налічується 22 тисячі осіб. Значну частину цього списку займають інакодумці, правозахисники та антивоєнні активісти, які виступають проти офіційної позиції Кремля. Їм присвоюють статус терористів або екстремістів, а також висувають кримінальні звинувачення.
Влада також визначила цілу низку груп як екстремістські. У 2024 році Верховний суд визнав ЛГБТ-рух таким, що підпадає під це визначення, а також неіснуючий "рух російських сепаратистів". Після цього до списку потрапили 172 неурядові організації, більшість з яких представляють національні меншини та корінні народи. Наприклад, Дар'ї Єгерєвій і Наталії Леонгардт загрожує до 30 років ув'язнення. Їх переслідують за нібито участь у терористичній організації виключно через те, що їхня громадська організація "Форум корінних народів" була внесена до списку терористичних. Вони займалися мирною діяльністю та співпрацювали з ООН.
Спочатку окремих осіб або організації класифікують як терористів чи екстремістів, вносячи їх до відповідного списку, а вже потім порушують проти них кримінальні справи. Якщо ці особи перебувають за межами країни, Росія має можливість судити їх заочно. У серпні РФ прийняла відповідний закон. Ці особи втрачають свої громадянські права. Я називаю це "законом про громадянську смерть", адже такі люди більше не зможуть отримувати консульські послуги, відновлювати паспорти чи реєструвати народження своїх дітей. В результаті вони можуть стати особами без громадянства, попри наявність російських паспортів.
Як приклад - Сергій Давідіс, один із керівників правозахисної організації "Меморіал", яка є лауреатом Нобелівської премії миру. Торік його заочно засудили до шести років ув'язнення за те, що він опублікував у Фейсбуці заяву організації, в якій членів батальйону "Азов", ув'язнених у Росії, було визнано політичними в'язнями.
Ви помічаєте, що Росія активно використовує Інтерпол, а також запити на екстрадицію та інші міжнародні інструменти для переслідування своїх опонентів у інших країнах. Які кроки можуть вжити демократичні держави, щоб не допустити зловживання цими інструментами?
Мій виступ перед Радою ООН з прав людини, який був представлений наприкінці вересня, став першим подібним документом в рамках Організації Об'єднаних Націй, що стосується транснаціональних репресій в одній конкретній країні. Я сподіваюся, що цей матеріал допоможе розробити стратегію ООН щодо того, як держави-члени можуть ефективно реагувати на цю проблему.
Я пропоную створити нову міжнародну конвенцію з прав людини, яка б стосувалася транснаціональних репресій. Це може виглядати як занадто амбітна ініціатива, адже держави, які практикують такі методи, наприклад, Росія, можуть чинити опір цьому процесу. Однак наразі відсутнє навіть чітке визначення поняття транснаціональних репресій, не встановлено, хто саме є їхніми жертвами, а також які обов'язки покладаються на держави, на території яких ці репресії мають місце.
Транснаціональні репресії слугують стратегічним підходом, а не просто випадковими подіями. Російська влада використовує щонайменше десяток різних технік для реалізації такого переслідування.
Один із них - зловживання червоними повідомленнями Інтерполу. Російська влада регулярно використовує механізм МОКП, щоб домагатися арешту інакодумців і критиків в інших країнах-членах організації.
Це зловживання не лише з боку самої організації, але й міжнародних установ, завданням яких є захист нас від реальних терористів. Як наслідок, люди можуть бути затримані за межами країни через подібні заяви.
Країни, які приймають запити, а також сам Інтерпол повинні ретельно аналізувати кожне повідомлення перед його внесенням до системи. Важливо впровадити жорстку процедуру перевірки, щоб визначити, чи має справа політичні мотиви. Це питання набуває особливого значення в контексті Росії, враховуючи, як активно вона використовує цей інструмент.
Росія також покладається на двосторонні угоди та механізми, створені в межах Співдружності Незалежних Держав. У СНД немає належної системи перевірки осіб, оголошених у розшук. Росія, Білорусь і країни Центральної Азії передають численні списки імен, не перевіряючи, хто ці люди. Це може призвести до їхнього арешту в будь-якій державі СНД.
Моє робоче визначення транснаціональних репресій не обмежує коло їхніх жертв за національністю. Це можуть бути люди будь-якого громадянства, яких уряд вважає реальними або уявними ворогами. Наприклад, у 2019 році в Берліні застрелили Зелімхана Хангошвілі - чеченського опозиціонера, громадянина Грузії. Убивство скоїв співробітник російських спецслужб.
Ви зазначали, що українських військових, зокрема бійців батальйону "Азов", та інших затриманих у Росії судять за звинуваченнями, пов'язаними з тероризмом, а не розглядають їх як військовополонених. Наскільки ця практика є поширеною?
- Російський уряд оголосив батальйон "Азов" терористичною організацією. Його бійці є військовополоненими. Однак замість того, щоб поводитися з ними відповідно до правил, які застосовуються до військовополонених, і, якщо їх притягують до суду, судити за цими правилами, - їх судять як терористів.
Це питання стосується більшості українців, які перебувають у російських в'язницях, де їхні справи розглядають, зокрема, військові суди. Приблизно 90% із них обвинувачуються у злочинах, пов'язаних із тероризмом, а не в участі в бойових діях.
Згідно з Женевськими конвенціями, військовополонені користуються особливим захистом і можуть бути піддані судовому розгляду за участь у бойових діях, як це передбачено для військовослужбовців. Їх не слід трактувати як цивільних осіб і звинувачувати в тероризмі.
В Російських школах військова підготовка займає половину навчального процесу.
Ваше дослідження також висвітлює питання мілітаризації освіти в Російській Федерації. Яким чином Кремль використовує навчальні заклади для підготовки молоді до військових конфліктів?
Влада РФ готує своїх дітей до того, щоб вони стали майбутніми солдатами в нескінченній загарбницькій війні
Уряд намагається ліквідувати всі антивоєнні висловлювання та думки, що йдуть врозріз з війною, закликають до миру або закликають до зупинки агресії.
Одним із аспектів цього явища є військова пропаганда в освіті. Це стосується не лише тисяч українських дітей, які були депортовані до Росії і підлягають ідеологічному впливу через освітню систему, але й дітей, що проживають в Росії.
Раніше у школах військова підготовка займала 30% навчального процесу. З цього місяця цей відсоток зріс до 50%. Відомо, що дітей навіть навчають розбирати, збирати та запускати безпілотники. Влада готує молодь до того, щоб вона стала частиною майбутньої армії в безперервному конфлікті.
Водночас 1100 дітей та підлітків віком до 18 років внесли до переліку терористів та екстремістів і висунули проти них обвинувачення у злочинах, пов'язаних із тероризмом. Їм загрожують тривалі терміни ув'язнення.
Уряд Росії відмовляється визнавати, що бере участь у війні. Він продовжує характеризувати це як "спеціальну військову операцію".
Російські правоохоронці вдаються до маніпуляцій з дітьми. Наприклад, вони маскуються під членів російського добровольчого батальйону, що бере участь у конфлікті в Україні, і запитують у дітей, чи бажали б вони приєднатися до них. Деякі підлітки погоджуються, але згодом дізнаються, що їм висунули звинувачення у тероризмі.
Російський уряд не визнає, що веде війну. Він називає її "спеціальною військовою операцією". Українським військовополоненим не надають захисту, передбаченого Женевськими конвенціями, оскільки з ними не поводяться як із військовополоненими. Те саме стосується тисяч українських цивільних, яких утримують без зв'язку із зовнішнім світом і про місцеперебування яких їхні рідні нічого не знають.
Вам, напевно, відомо про події, що трапилися з вашою колегою, журналісткою Вікторією Рощиною. Російські власті викрали її в Запорізькій області під час її перебування там у журналістських справах.
Чи спостерігаєте ви прояви того, що російське керівництво послідовно готує населення до тривалої війни, подавляючи альтернативні думки?
- Насамперед готує до авторитарного правління. Саме так влада зміцнює свої позиції - знищуючи громадянське суспільство, неурядові організації та незалежні медіа.
Без активних громадських організацій, правозахисних груп, незалежних ЗМІ та адвокатів, люди не мають надійного механізму, на який могли б сподіватися для захисту своїх прав, притягнення винних до відповідальності та забезпечення справедливості.
Влада також обмежує канали зв'язку, фактично унеможливлюючи для росіян доступ до альтернативних джерел інформації та інтернет-ресурсів.
Сьогодні, наприклад, пошук в мережі інформації, що вважається екстремістською, може бути кваліфікований як правопорушення. Влада має дуже широке трактування цього терміна. До екстремістських матеріалів можуть відносити роботи організацій, які були визнані екстремістськими або терористичними, таких як організація Навального або "Меморіал". Навіть звіти Незалежної міжнародної комісії ООН, що досліджують порушення прав людини в Україні, можуть потрапити під це визначення. Наприклад, на Уралі правозахисника засудили до тюремного ув'язнення за публікацію звіту ООН про ситуацію в Україні.
Примусова мобілізація завдає шкоди малочисельним корінним народам.
Ви також згадуєте про все більш жорсткі методи, які використовуються для вербування людей у російські збройні сили. Хто найбільше страждає від цих дій, і які наслідки це має для корінних народів Росії?
Я вважаю цю війну імперіалістичною за своєю суттю, оскільки найуразливіші верстви населення залучали до неї жорстокими та безцеремонними методами. Особливо серйозно постраждали корінні народи. У Москві та Санкт-Петербурзі мобілізацію здійснювали через інтернет і з набагато меншою жорстокістю. Проте в віддалених селах Сибіру з самого початку конфлікту представники міністерства внутрішніх справ прибували автобусами, обходили кожну хату, силоміць забирали чоловіків і відправляли їх далеко на фронт.
У північному Сибіру проживають деякі корінні народи, серед яких є групи, що складаються лише з мешканців кількох сіл. Наприклад, Дар'я Єгерєва, якій загрожує до тридцяти років ув'язнення, є представницею селькупів – корінного народу, що мешкає неподалік від Томська. Загальна кількість селькупів складає приблизно 3-3,5 тисячі осіб.
Інший приклад - Павло Суляндзига, керівник фонду "Батані", що базується у США. Російський уряд оголосив фонд небажаною організацією через його активну діяльність на Постійному форумі ООН з питань корінних народів. Суляндзига належить до народу удегейців, які проживають у Хабаровському та Приморському краях.
Коли ці народи втрачають навіть двох чи трьох своїх представників через непропорційну мобілізацію, яка часто відбувається без їхньої згоди, це призводить до руйнівних наслідків. Деякі із цих корінних спільнот вже стикаються з ризиком зникнення.
КАНІБАЛИ, ЗЛОЧИНЦІ, ЕМІГРАНТИ...
- Ви також задокументували вербування ув'язнених до російської армії та помилування людей, засуджених за тяжкі злочини. Що відбувається, коли ці чоловіки повертаються з війни?
Я зафіксувала випадки, що стосуються особливо жорстоких злочинів. Наприклад, минулого року я висвітлювала історію канібала, якого звільнили після підписання угоди про участь у конфлікті проти України. Раніше він скоїв вбивства 14 осіб і вживав частини їхніх тіл у їжу.
Безліч російських ветеранів, які брали участь у так званій спеціальній військовій операції, повертаються до мирного життя. Проте деякі з них вчиняють злочини, зокрема насильство щодо жінок і дітей, включаючи сексуальні злочини. Вони часто уникнули покарання, оскільки розслідування та кримінальні справи проти них призупиняються, якщо вони підписують новий контракт і повертаються на фронт в Україну. Деколи такі випадки повторюються кілька разів.
Ви також піднімали питання про набір мігрантів. Що вдалося з'ясувати з цього приводу?
- Мігрантів, особливо з країн Центральної Азії, а також шукачів притулку з різних країн нерідко примушують підписувати контракти на участь у війні проти України.
Це відбувається так: людей зупиняють на вулиці, а поліцейські кажуть їм: "Ви ж знаєте, що на вас чекає, якщо не підпишете цей контракт". Іноді мігрантам також пропонують російське громадянство як заохочення.
Наприклад, я знаю про п'ятьох сирійських чоловіків, які намагалися отримати притулок. Їх затримали і, піддаючи фізичному насильству, змусили підписати угоди про участь у військових діях проти України.
Останнім часом все більше уваги привертає проблема торгівлі людьми, особливо чоловіками з Африки, Латинської Америки та Азії, зокрема з Шрі-Ланки та Непалу. Їм обіцяють роботу в сфері будівництва або в інших цивільних сферах. Проте, коли вони прибувають до Росії, їх чекає жорстоке поводження та катування, а згодом їх змушують підписувати військові контракти. Часто у них навіть немає доступу до перекладача, адже їм просто дають документ російською мовою, яку вони не розуміють. Їхні паспорти забирають, і в підсумку відправляють на фронт.
Чи можна стверджувати, що війна вже торкнулася майже всіх аспектів російського суспільства?
На мою думку, в російському суспільстві не залишилося жодної сфери, на яку війна з Україною не мала б негативного впливу.
Культурні діячі, журналісти та всі, хто підтримує антивоєнну позицію, не лише втрачають робочі місця або можливість продовжувати свою професійну діяльність. Їм також відкривають кримінальні справи з обвинуваченнями у дискредитації збройних сил або поширенні неправдивої інформації про армію.
Щороку у своїй доповіді я наводжу імена діячів культури - співаків, акторів і письменників, - які зазнали таких переслідувань.
РОСІЯ ВІДОМА ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ СИЛ, ЩО ОРГАНІЗУЄ ЗАМОВЛЕНІ УБИВСТВА НА ГЛОБАЛЬНОМУ РІВНІ.
- Чи задокументували ви випадки безпосередньої причетності російських спецслужб до фізичних нападів за кордоном?
Фізичні атаки є найжорстокішою формою транснаціональних репресій, оскільки вони становлять пряму загрозу для життя людей. Російська Федерація займає третю позицію серед десяти країн, які несуть відповідальність за 70% усіх зафіксованих нападів протягом останніх десяти років.
Росія займає одне з провідних місць серед організаторів спроб убивств. У численних випадках це було підтверджено через судові розслідування.
Пригадайте справу з Німеччини, що стосується Вадима Красікова - агента ФСБ, якого засудили за вбивство Зелімхана Хангошвілі. Два роки тому його звільнили в рамках обміну полоненими, і тепер він знову перебуває в Москві.
Пригадаймо випадок отруєння Олександра Литвиненка в Лондоні, що стався у 2006 році.
У 2022 і 2023 роках були спроби отруїти трьох жінок - двох журналісток і одну правозахисницю - після їхніх поїздок до Німеччини та Чехії. Йдеться про журналістку "Нової газети" Олену Костюченко, колишню журналістку "Эха Москвы" Ірину Баблоян і засновницю Free Russia Foundation Наталію Арно.
До українських в'язнів застосовується надзвичайно жорстоке ставлення, що пояснюється високим ступенем безкарності.
У військовому госпіталі в Сполучених Штатах Наталії Арно повідомили, що їй застосували нову форму отрути, відомої як "новачок", ймовірно, розпиливши її на її подушці. Проте, жодних інших деталей не було надано.
Ще один інцидент відбувся у Швеції, пов'язаний із чеченським блогером Тумсо Абдурахмановим. Невідомий чоловік з молотком увірвався до його квартири з наміром вбити його. На щастя, Абдурахманов зміг вижити. Шведські судові інстанції визнали винними двох осіб, які виявилися співробітниками ФСБ.
Відповідно до інформації, представленої у вашій доповіді, 438 українських громадян загинули в російському полоні. Які міжнародні механізми необхідні для забезпечення об'єктивного розслідування цих інцидентів, визначення осіб, відповідальних за ці злочини, та їх притягнення до відповідальності?
Іноді в Росії жорстоке поводження з українськими в'язнями може слугувати причиною для кар'єрного зростання.
- Ми маємо Міжнародний кримінальний суд. Кожна держава також може ініціювати провадження на підставі принципу універсальної юрисдикції та домагатися притягнення до відповідальності конкретних виконавців злочинів. Для цього потрібні фінансування, політична воля та ресурси.
Не думаю, що російська влада розслідуватиме ці смерті в місцях несвободи. Машина катувань працює на повну потужність, а до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності. Іноді катування українських в'язнів може навіть стати підставою для підвищення по службі.
Мене вражає ситуація з українською цивільною бранкою Наталією Власовою. Її зазнала жорстокого насильства з боку групи з 15 осіб, які належать до збройних формувань самопроголошеної "Донецької народної республіки". Після цього над нею вчиняли жахливі дії, використовуючи пляшку, а також катували електричним струмом і підпилювали їй зуби металевим інструментом.
В ході судового засідання у військовому суді Ростова вона поділилася деталями про ці злочини. Проте, замість того щоб ініціювати розслідування, суддя проігнорував її свідчення. У підсумку, Наталію засудили до 18 років і двох місяців ув'язнення. Наразі вона відбуває покарання в колонії в Росії.
Я маю перелік з двадцяти жінок, але фактично їх значно більше.
У вересні також стала відомою справа Ірини Левченко з Мелітополя. Їй 64 роки, вона журналістка на пенсії. У 2023 році її та чоловіка викрали просто на вулицях Мелітополя. 3 вересня 2026 року російський суд засудив її до 15 років позбавлення волі за обвинуваченням у шпигунстві.
На судовому засіданні у вересні, коли вона давала свідчення у справі, що стосується українських в'язнів, Левченко поділилася жахливими спогадами про те, як її прив'язували до офісного стільця, надягали на голову мішок і піддавали тортурам електричним струмом.
Вона також розповіла, що ставала свідком того, як інші українки були змушені повністю роздягнутися. П’яні агенти ФСБ приєднували електричні провідники до інтимних частин тіла жінок і піддавали їх тортурам, одночасно завдаючи удари лопатами по голові.
Це триває й у наш час. Надзвичайно важливо зафіксувати ці правопорушення для використання в майбутніх судових розглядах і для того, щоб притягнути винних до відповідальності.
УПЕРШЕ ООН ВІДСТЕЖУЄ ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В КРАЇНІ, ЯКА Є ПОСТІЙНИМ ЧЛЕНОМ РАДБЕЗУ
Який результат своєї діяльності ви вважаєте найбільш значущим? Чи можуть зібрані вами матеріали стати основою для наступних кримінальних розслідувань?
Найзначніший досягнення полягає в тому, що вперше за 80 років існування ООН з'явився мандат на моніторинг та складання звітів про ситуацію з правами людини стосовно одного з п'яти постійних членів Ради Безпеки, які традиційно вважаються недоторканними. Цей факт сам по собі є важливим кроком вперед.
Це вкрай важливе повідомлення: жодна особа не перебуває вище закону та норм ООН.
Це лише початковий етап. Мандат щодо Росії щорічно оновлюється через голосування, і кожного разу виникає питання, чи буде він продовжений.
У звітах відображено реалії, що мають місце в Росії в умовах її агресивної війни, і це не можна недооцінювати. Моя діяльність, разом із прикладами та задокументованими фактами, викладеними у звітах, можуть і повинні слугувати основою для майбутніх розслідувань.
Я також активно підтримую ідею впровадження адресних санкцій проти осіб, що порушують права людини, зокрема катів, суддів, прокурорів та всіх, хто має до цього відношення.
У своїх виступах я також акцентувала на участі лікарів та інших медичних працівників у катуваннях ув'язнених, зокрема українців. Їхня роль також повинна бути піддана детальному розслідуванню.
Дуже важливо запроваджувати адресні санкції проти конкретних осіб із зазначенням їхніх імен. Це сигнал про те, що міжнародна спільнота стежить за ними, доки правосуддя не буде здійснене в судах.
