Марина Ставнійчук: Політичні ігри війни та корупції: хто ставить на продаж людську свободу та майбутнє України -- Блоги
Ми нарешті почали називати речі своїми іменами. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець прямо заговорив про існування в Україні умовної "партії війни та корупції". Вона не зареєстрована Міністерством юстиції, не має партійних квитків, офісів і формального керівництва. Але має власну ідеологію, виконавців, касирів, інформаційну обслугу та недоторканних авторитетів. Її головний принцип простий: війною можна виправдати все, а на війні - заробити майже на всьому.
Безлад як звична реальність.
Можна безкарно арештовувати людей, завдавати їм побої, забирати їхні телефони, проводити військово-лікарські комісії за лічені хвилини вночі, позбавляти законної відстрочки та призивати тяжкохворих до армії. А тих, хто наважиться запитати про законність таких дій, можна вважати "ухилянтами", противниками мобілізації або агентами Кремля.
Закарпатський випадок продемонстрував, що зловживання не є чимось, що відбувається десь далеко в горах. Вони мають місце прямо в середині державних органів і отримують прикриття під егідою офіційних повноважень.
Представник Уповноваженого з прав людини Андрій Крючков виявив численні порушення в Берегівському територіальному центрі комплектування, серед яких були випадки незаконного утримання осіб та позбавлення їх законних відстрочок. Однак, замість того щоб розслідувати дії порушників, сам представник Омбудсмана опинився під тиском. Дмитро Лубінець зазначив, що проти Крючкова навіть намагалися ініціювати кримінальне провадження, звинувативши його в перешкоджанні діяльності Збройних сил. Це яскравий приклад демонстративної безкарності, коли державний орган намагається діяти поза межами закону.
Ця безкарність не обмежується лише кабінетами, посадами та службовими посвідченнями. Вона має свою уніформу. Все частіше обличчям системи, що уникає відповідальності за свої вчинки, стає особа, прихована під балаклавою.
Балаклава від імені держави
Працівникові державної установи, що діє у межах закону, немає потреби приховувати своє обличчя під час спілкування з громадянами. Балаклава необхідна лише тим, хто прагне залишитися невпізнаним, уникнути зйомки на відео та ухилитися від відповідальності за свої вчинки.
Офіс Омбудсмана інформує про випадки насильства, силові затримання громадян на вулицях, у торгових центрах та поблизу станцій метро, а також про конфіскацію мобільних телефонів і особистих речей. Існують також повідомлення про умисне створення аварійних ситуацій, щоб перешкодити руху велосипедистів і мотоциклістів.
У 2026 році кількість скарг на порушення прав під час мобілізаційного процесу зросла в сотні разів. Дмитро Лубінець зазначив, що до 90% з перевірених випадків мобілізації можуть бути супроводжені порушеннями.
Це вже не можна вважати простим випадком перевтоми кількох працівників або незначними винятками. Коли виняток повторюється тисячі разів, він перетворюється на систему. А якщо ця система ігнорує такі речі, як балаклави, насильство, незаконне утримання людей і нічні військові лікарські комісії, вона, по суті, легітимізує беззаконня.
Україна потребує активізації своїх ресурсів. Збройним силам необхідно додаткове підкріплення. Проте, це не означає, що співробітник територіального центру комплектування може виконувати функції поліцейського, слідчого, прокурора, судді та виконавця вироку одночасно. Мобілізація без чітких нормативних рамок не зміцнює армію; навпаки, вона може перетворити державу на загрозу для своїх громадян.
Темна економіка під маскою камуфляжу
За фізичним примусом ховається ще більш ганебний аспект системи. Спочатку людину лякають можливістю потрапити до автомобіля, а потім пропонують заплатити, щоб уникнути цієї ситуації. Державний примус перетворюється на комерційний продукт.
Деяких затримують на вулицях, інших за великі суми виключають з обліку, визнають непридатними, надають фальшиві відстрочки або ж нелегально переправляють за кордон.
У липні Державне бюро розслідувань повідомило про виявлену схему у Дніпрі, де "вирішення питань" з територіальними центрами комплектування та виїзд за кордон обходилися до 18 тисяч доларів. На Івано-Франківщині до суду було передано справу двох сержантів ТЦК, які обвинувачуються у незаконному переправленні чоловіків до Румунії за певну винагороду.
І це лише кілька з тих схем, які вдалося розкрити.
Людоловлю перетворили на чорний бізнес, що за прибутковістю, розгалуженістю та цинізмом уже конкурує з контрабандою і наркотрафіком. Товаром у ньому стає людська свобода, валютою - страх, а головним засобом виробництва - державні повноваження.
Ця сфера бізнесу функціонує на двох фронтах. Через одні двері людей примусово вводять у систему, а через інші - за певну плату їх звільняють.
Чим більше суспільство боїться ТЦК, тим вищою стає ціна за можливість уникнути з ним контакту. Чим більш свавільним стає примус, тим вигіднішим стає чорний ринок, що пропонує способи втекти від нього.
У цій системі бус виконує не лише функцію перевезення людей. Це рухома реклама корупційної послуги: заплати, якщо не бажаєш потрапити всередину.
Піар-експерти в обслузі неправомірності.
Жодна подібна система не може тривати вічно, покладаючись лише на виконавців і фінансові ресурси. Вона вимагає моральної підтримки - людей, які зможуть виправдати суспільству, чому під час війни насильство, затримання та приниження вважаються нормою.
І в цей момент з’являється хор відданих патріотів, які підспівують.
Закоханий у диких імператорських пінгвінів колишній командир роти чомусь відмовляється бачити людей у власних співгромадянах. Він називає незгоду з неправомірними діями працівників ТЦК державною зрадою і переконує, що вісім із десяти "спійманих" стають нормальними солдатами. Уже слово "спійманих" видає цю відморожену оптику: перед нами не громадяни з правами й гідністю, а біоматеріал, який треба виловити й відправити за призначенням.
Інший персонаж цієї вокально-каральної групи роками видає радикальні ідеї за патріотичні, а зневагу до людського існування — за відданість великій історичній справі. Звичайно, під братським керівництвом ТЦК. Не випадково ж пан Провідник заявив: "Кожен, хто хоча б трохи зневажливо подивиться на ТЦК, повинен отримати довічне ув'язнення".
"Патрон в патроннику, коней шкода", - писав він у поезії про війну на Кавказі. Що ж, здавна відомо: коні не винні. А винні "лицарю без страху, докору й окопу" завжди люди. У цій картині світу право лише заважає, співчуття стає слабкістю, а будь-яка ціна - прийнятною, якщо її платитиме хтось інший.
Як можна проігнорувати представника штурмового полку "Скеля"? Він не виявляє жодного захоплення ані до коней, ані до імператорських пінгвінів. Проте його вміння маніпулювати інформацією кидається в очі значно більше.
"Ми справді відрізняємося тим, що беремо майже всіх", - пояснював речник. Зокрема, за його ж словами, людей із хронічними захворюваннями та залежностями, а іноді й тих, хто через фізичний стан не може тримати автомат.
Він пропонує українцям поставити питання, чому вони не готові "виконати свій обов'язок". При цьому він зазначає, що право суспільства оцінювати результати таких рішень обмежене, адже воно, мовляв, "не має навіть 1% уявлення про те, що відбувається на фронті".
Зокрема, й щодо ситуації, що склалася в самому полку. Після численних повідомлень про тортури, фізичні знущання, приниження та багато випадків загибелі новобранців поза бойовими умовами, суспільство мало б висловити вимогу про неупереджене розслідування. Натомість, воно стало свідком інформаційного захисту цього підрозділу.
Визначення провини окремих осіб є справою суду. Однак вимога розслідувати випадки смерті, побиття та катувань не є нападом на армію. Спроби придушити голоси журналістів, правозахисників чи жертв не слід вважати захистом військової честі.
Армію ганьбить не розслідування злочину. Її ганьбить злочин, який намагаються приховати.
Цими трьома впізнаваними голосами вокально-каральна капела, звісно, не вичерпується. Пропагандисти безправ'я можуть самі не брати конвертів і не заштовхувати людей у буси. Їхня роль інша: переконати суспільство, що балаклава, побиття, незаконне утримання та нічна ВЛК - необхідна й допустима ціна війни.
Одні набивають буси. Другі - кишені. Треті - ефіри. Разом вони і становлять "партію війни та корупції".
