Народний депутат Руслан Горбенко заявив: "Україні слід підготуватися до війни принаймні ще на два роки".

Коли і за яких обставин може завершитися війна, якими шляхами можна вдосконалити мобілізацію та боротьбу з "ухилянтами", і чому варто уникати створення нових бригад? З такими запитаннями ZN.UA звернулося до Руслана Горбенка, заступника голови Комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій, волонтера і співзасновника громадської організації "Воля, Перемога, Об'єднання України". Він також поділився інформацією про підготовку законопроєкту, який дозволить українським студентам, що навчаються за кордоном, безперешкодно в'їжджати в Україну та виїжджати для продовження навчання.

-- Руслане, було багато розмов про відмову від "бусифікації" українських чоловіків на користь рекрутингу. Але цифри рекрутингу просто жалюгідні. На вашу думку, чому це так?

Якщо проаналізувати результати роботи відомих підрозділів, можна помітити, що їхній показник рекрутингу досягає 90%. Мова йде про бригади, які успішно функціонують вже понад десять років, такі як Третя штурмова, 95-та, "Альфа" та інші добре зарекомендували себе підрозділи. Щоб потрапити до них, необхідно докласти значних зусиль, і це, безумовно, стосується процесу рекрутингу. Виникає питання: чому б не сформувати на основі таких бригад армійські корпуси? Це могло б стати альтернативою створенню нових підрозділів, оскільки три роки війни продемонстрували низьку ефективність нових формувань. Звичайно, я не маю на увазі принизити тих, хто служив у нових бригадах; вони, без сумніву, є гордістю нашої нації!

Яке значення ви надаєте терміну "ефективність"?

Нещодавно я повернувся з фронту, де мав можливість познайомитися з відмінним екіпажем "Леопарда". Їхній водій-механік служить з 2014 року і має величезний досвід, що робить його надзвичайно ефективним. Що ж таке ефективність? Це не лише участь у боях, але й, що найважливіше, повернення до бази. Якщо з дванадцяти танків після першого бою вдається повернути лише два, це свідчить про критичну неефективність, яка оплачується надто дорого — життями та здоров'ям наших хлопців. Коли в танковому батальйоні повинно бути тридцять три танки, а в реальності на ходу лише шістнадцять, оскільки сімнадцять знаходяться на ремонті, який затягується на рік, це також є яскравим прикладом неефективності.

Які, на вашу думку, фактори сприяють низькій ефективності?

У процесі формування нових бригад ЗСУ ключову роль відіграє комплектування їх офіцерського складу, яке відбувається за рахунок бригад-донорів. Командири цих бригад відкрито висловлюють свої побоювання: "Чи думаєте ви, що ми віддамо наших найкращих?". Звичайно, менш досвідчені кадри не зможуть бути такими ж ефективними. Коли мова заходить про цю проблему в колах генералітету, часто можна почути: "Ризиковано розширювати старі бойові бригади, адже новачків можуть відправити на найнебезпечніші завдання". Я не поділяю цю думку. На сьогоднішній день ми ведемо інший тип війни, і, напевно, з часів Роботиного не стикалися з таким підходом. Командири "старих" бригад не сприйматимуть новачків, яких до них направлять, як просто ресурс, що вичерпується. Вони зацікавлені в тому, щоб навчити їх ефективно воювати, а наставниками стануть найкращі з найкращих, які мають від трьох до десяти років бойового досвіду. Для ворога людське життя не має ваги, тоді як для нас воно є найвищою цінністю.

Якщо заглибитися в питання мобілізації та її результативності, виникає питання: чому ТЦК демонструють низьку ефективність і чи існують інші варіанти, окрім "бусифікації", яку вони продовжують застосовувати?

Старі підходи до мобілізаційної роботи перестали бути ефективними. Рекрутингові центри бригад, що вже створюються, повинні синергетично інтегруватися з ТЦК — це може дати позитивний результат.

Тепер поговоримо про осіб, які без дозволу покидають свої військові частини (СЗЧ). Яким чином діяти щодо військовослужбовців, які самовільно залишають свої підрозділи, а також щодо "ухилянтів"? Це питання стосується не лише ефективності, але й соціальної справедливості.

Дезертирством, або ж СЗЧ, повинно займатися Державне бюро розслідувань (ДБР), однак, як мені відомо, у них існує нестача кадрів. Я вважаю, що пріоритетним завданням ДБР в умовах війни є викриття корупціонерів і негідників, які користуються ситуацією на фронті (відомі нам усім скандали з представниками ТЦК, МСЕК, а також командирами військових підрозділів). Такі злочини слід розглядати як зраду Батьківщини. Тому за боротьбу з дезертирами повинні відповідати військова служба правопорядку разом із Національною поліцією.

Чи не слід розглянути можливість посилення санкцій за неналежне залишення військової частини?

Куди ще можна посилити покарання? За перше СЗЧ передбачено п'ять років позбавлення волі! Проте сучасні методи, які використовуються щодо дезертирів і тих, хто ухиляється, виявляються малоефективними — активи вже давно переписані на родичів та дружин. І в той же час, прогнози "дослідників" з диванів щодо швидкого завершення конфлікту продовжують звучати: "Хлопці, війна закінчиться в березні, нас усіх пробачать!".

Можливо, такі підрахунки дезертирів мають певне обґрунтування?

Зовсім ні. Лінія фронту може підступити настільки близько до осель і дач, де вони укриваються, що про будь-яке прощення не може бути й мови.

Які підходи до розв'язання цієї проблеми вам здаються ефективними?

Відповідальність для дезертирів необхідно запровадити. У правоохоронних органах наразі встановлено бронювання на рівні 90 відсотків. Однак, якщо ви не виконуєте покладені на вас завдання, варто розглянути можливість зниження цього відсотка. Можливо, варто зменшити його до рівня бронювання на підприємствах критичної інфраструктури, що становить 50 відсотків...

Щодо процесу бронювання, з 28 лютого скасовується повне бронювання для працівників оборонних підприємств. Новий механізм дозволяє зберігати 100% бронювання, але лише за умовою схвалення Генерального штабу. Це викликає побоювання щодо можливих корупційних ризиків, оскільки чиновники можуть суб'єктивно визначати, які підприємства дійсно потребують необхідної кількості працівників, а які ні. Проте, якщо позбавити певне підприємство працівників, Збройні Сили України можуть залишитися без критично важливих ресурсів, таких як дрони.

Бронювання, яке почнеться 28 лютого, не буде скасовано. Проте всі підприємства оборонно-промислового комплексу та критичної інфраструктури повинні пройти перевірку на свою "критичність". Це стосується виконання контрактів на виробництво специфічних видів озброєнь. Підприємства, які не справляються з виконанням контрактів або мають проблеми з якістю продукції (як ми неодноразово бачили у ЗМІ щодо неякісних мін), втрачають контракти, а також право на повне бронювання. Ось такий простий механізм.

Щодо неминучості наступної мобілізації. Ви зазначали, що потрібно залучити не менше ніж 120 тисяч осіб...

-- Я називав цифру 100-110 тисяч і плюс 10 тисяч -- це умовно достроково звільнені з місць позбавлення волі (вони теж нині воюють). Ви знаєте, я помилився в менший бік. Однак у нас є чимала мобілізаційна база. Прем'єр-міністр каже, що в нас 300 тисяч людей працюють на підприємствах ОПК (стовідсоткове бронювання), на підприємствах критичної інфраструктури заброньовано півтора мільйони (п'ятдесятивідсоткове бронювання) й у правоохоронних органах -- 90 відсотків особового складу. Є над чим замислитися. До того ж можливості, які давали нечисті на руку працівники МСЕК і ТЦК.

Очевидно, що ТЦК, МСЕК та ВЛК потребують реформування. Яким чином це реалізувати?

Реформи потребують кваліфікованих кадрів та ефективного менеджменту. Важливо, щоб управлінці діяли прозоро, проходячи перевірку на детекторі брехні кожні шість місяців. Для військових та їх сімей ми створили спеціальну гарячу лінію, де можна отримати допомогу з різних питань. Звертатися можна через WhatsApp за номером: 066 355 67 30 або за посиланням. Наша команда юристів ретельно аналізує кожен запит і формує відповідні запити для вирішення проблем. Наприклад, ми отримуємо запитання від матерів: "Чому сусід отримав інвалідність, а мій син із такою ж хворобою – ні? Де ж справедливість?". Це питання потребує термінового вирішення. Комісії з оцінки стану здоров'я (МСЕК) працюють у своєму нинішньому форматі до 1 січня 2025 року, тоді як центральні структури вже розформовані. Територіальні центри комплектування (ТЦК) повинні трансформуватися в центри набору та комплектування, співпрацюючи з бригадами. В іншому випадку, ми не зможемо залучити тих хлопців, які готові захищати нашу країну.

Бажають відходити в інший світ?

Війна є тяжкою справою, але не такою ризикованою, як може здаватися на перший погляд. Лише близько восьми відсотків бійців знаходяться на передовій, у окопах, під час бойових дій.

Поставлю питання, враховуючи невтішні звіти Генерального штабу: чи цей відсоток є достатнім? Якими силами та засобами будемо вести боротьбу?

-- Якістю. Якщо 2024 рік можна назвати "роком дронів", то 2025 рік, найімовірніше, стане роком дистанційно керованих бойових модулів на кшталт роботизованої турелі ШаБля. Ми можемо ефективно протистояти противникові й перемогти за допомогою технічного прогресу. Якщо ми 2025 року виділяємо на дрони 100 мільярдів гривень і ще 50 мільярдів -- на дистанційні системи ведення вогню, цього буде достатньо. Коли в укритті, максимально глибоко й замасковано, сидять лише двоє людей і дистанційно керують вогнем, у них імовірність вижити зростає в кілька разів, якщо порівняти з окопом.

Збільшилася кількість обговорень щодо мирних переговорів, і в повітрі відчувається атмосфера виборчої кампанії. Як ви вважаєте, коли можливе завершення війни?

Україна повинна бути готовою до тривалого конфлікту щонайменше ще два роки. Ці висновки випливають з аналізу обсягів підтримки, що надходить від наших союзників, а також з оцінки геополітичної ситуації. Коли деякі експерти висловлюють оптимістичні прогнози про завершення війни до березня, це є дезінформацією, що вигідна ворогу. Насправді, у своєму зверненні до народу, яке президент озвучив у парламенті, я почув план на наступні тисячу днів боротьби.

-- З урахуванням умов, можливостей і ресурсів ми маємо чітко й чесно визначити, що для нас є перемогою. Говорити, що ми хочемо повернути Україні кордони 1991 року, красиво й правильно. Та чи можливо?

Приклади таких країн, як Сирія з її колишнім лідером Башаром Асадом, а також Лівія та Ірак, демонструють, що авторитарні режими можуть раптово зазнати краху, і що самі диктатори та територіальні кордони, які вони контролюють, не є сталими. Якщо реалізуються подібні сценарії, відновлення суверенітету України в межах 1991 року виглядає цілком можливим. Однак, беручи до уваги складну геополітичну ситуацію, я не можу з упевненістю стверджувати, що це станеться у найближчі місяці.

-- У цьому ключі показово, що Міністерство реінтеграції деокупованих територій перейменували на Міністерство національної єдності українців, основним завданням якого буде повернути тих, хто нині перебуває за кордоном. На вашу думку, наскільки це реально? Адже минуло майже три роки -- достатній термін, щоб асимілюватись і втратити зв'язок із Батьківщиною.

-- Наразі немає розуміння, як працюватиме міністерство. Чекаємо, доки з'являться положення, функціонал. Але зі свого боку вже намагаємося робити все, щоб ті, хто виїхав, не втрачали зв'язок із Україною, рідними.

Згідно з даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, понад 6,8 мільйона українців наразі знаходяться за межами країни. Серед них є значна кількість молоді, яка активно інтегрується у нові суспільства, навчається в закордонних навчальних закладах, і з кожним днем їхнє бажання повернутися додому зменшується. Крім того, існує правова проблема: хлопці, які повертаються в Україну, навіть з відстрочкою, можуть зіткнутися з перешкодами для виїзду на навчання, що може призвести до їх відрахування з університетів за кордоном. У реальності багато сімей вирішують залишитися за кордоном задля отримання освіти. Тому ми працюємо над законопроєктом, який дозволить громадянам України віком до 24 років, які навчаються на денній формі в іноземних університетах, безперешкодно перетинати кордон, за умови наявності відповідних документів. Сподіваюся, що мої колеги в парламенті підтримають цю ініціативу. Нам необхідні швидкі та ефективні рішення, щоб не втратити зв'язок із нашими громадянами, які перебувають за кордоном, а навпаки – зміцнити цей зв'язок.

P.S. У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, який дозволяє молодим українцям віком до 24 років, які навчаються на денній основі в закладах вищої освіти за кордоном, безперешкодно перетинати державний кордон.