Безлад у Белграді: причини тривалих масових протестів у Сербії
Без політичного підтексту: що стало поштовхом до перших протестів у Сербії
Перший етап протестного руху в Сербії почався наприкінці 2024 року і характеризувався яскраво вираженим громадянським, а не політичним характером. Основним каталізатором цього руху стала трагедія, що сталася 1 листопада 2024 року: обвал даху на залізничному вокзалі в Новому Саді призвів до загибелі щонайменше 16 людей, а десятки інших отримали травми різного ступеня тяжкості. Цей вокзал, другий за величиною в країні, лише в липні 2024 року знову відкрив свої двері після трирічного процесу реконструкції.
Громадськість висловила занепокоєння щодо якості виконання інфраструктурних проектів і державного контролю. Серби звертали увагу на можливі корупційні схеми, що могли мати місце під час будівництва та експлуатації об'єкта. У той же час, повільна та невиразна реакція влади тільки поглиблювала суспільне невдоволення.
Отже, перші акції протесту розпочалися в Новому Саді майже миттєво. А вже 3 листопада до них приєдналися студенти з Белграда та інших університетських міст. Вони висунули ряд вимог, серед яких найважливішими стали незалежне розслідування трагедії, публічне покарання винних чиновників, відставка керівництва місцевих органів влади та забезпечення прозорості у розподілі державних коштів на інфраструктуру.
Натомість президент Сербії Александар Вучич обрав на той момент тактику вичікування, сподіваючись, що протести згаснуть. А от міністр будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії Горан Весич подав у відставку практично одразу після виходу мітингувальників на вулиці зі своїми гаслами.
Водночас акції протесту лише посилювалися, і до кінця листопада вони охопили більш ніж 30 міст. Проте політичні заклики поки що не звучали з уст учасників мітингів. Таким чином, на той час це була ініціатива суспільства, зосереджена на питаннях прозорості та справедливості в державному управлінні.
Протести в Сербії, зосереджені в Белграді, тривають з часу трагічного інциденту, хоча риторика учасників зазнала змін. Спочатку вони вимагали боротьби з корупцією та належного розслідування події, але згодом їхні вимоги еволюціонували до закликів про проведення дострокових парламентських виборів, а в найбільш активний період — навіть президентських.
Однією з найбільш масових подій стала акція 15 березня в Белграді, де, за оцінками організаторів, зібралися близько мільйона людей. Щоб дістатися до місця проведення мітингу, деяким учасникам довелося йти пішки більше доби, оскільки через акцію квитки на поїзди до Белграда на цей день не продавали. У той же час Міністерство внутрішніх справ Сербії повідомило про 107 тисяч присутніх. В кінці акції студенти почали прибирати центр міста, і подія пройшла без інцидентів.
Разом із тим упродовж всього періоду протестів, особливо активними під час яких були студенти, спільнота так і не знайшла серед учасників лідера. Звичайно, до акцій приєднувалась опозиція, проте згуртуватись навколо якогось конкретного лідера мітингувальникам так і не вдалося.
Ситуація продовжує загострюватися, і 28 червня стала датою, коли розпочалася найсвіжіша і, можливо, найжорсткіша хвиля протестів. Цей день особливий для сербів, адже вони святкують Відовдан — одне з ключових національних і релігійних свят, яке співпадає з низкою значущих історичних подій для країни.
Власне у цей день, 28 червня, студенти висунули Вучичу ультиматум: дострокові парламентські вибори. Проте сербський президент відхилив його одразу ж, навіть не чекаючи на те, аби минув час, який протестувальники дали на прийняття рішення.
"Уряд мав усі механізми та весь час, щоб виконати вимоги та запобігти ескалації. Натомість вони обрали насильство та репресії проти громадян. Будь-яка радикалізація ситуації - це їхня відповідальність", - наголосили активісти, які все ж дочекалися закінчення встановленого для відповіді на ультиматум часу.
Після цього протестувальники оголосили про початок масштабних акцій непокори, які тривають по сьогодні та мають різні форми.
З моменту початку масових акцій протесту в Сербії наприкінці 2024 року президент Александр Вучич продемонстрував поступову еволюцію своєї стратегії – від відкритого ігнорування до посилення репресій проти демонстрантів та намагань забезпечити контроль над розвитком подій.
У початкові тижні після трагедії в Новому Саді Александар Вучич утримувався від виразних коментарів. Його висловлювання обмежувалися загальними запевненнями про намір "розібратися у ситуації" та передачі відповідальності на уряд і місцеві органи влади. Ніяких публічних самокритичних заяв або політичних дій не було.
Під тиском протестів влада оголосила про відставку прем'єр-міністра Мілоша Вучевича та мера Нові-Саду. Водночас Вучич анонсував часткову реорганізацію уряду, однак будь-яких згадок про дострокові вибори чи глибшу реформу продовжував уникати.
Однак, коли обсяги протестів стали помітно збільшуватися, риторика президента зазнала різких змін. Він почав акцентувати увагу на, нібито, руйнівному впливі протестних акцій на державу, часто згадуючи про "іноземний вплив" та проводячи паралелі з кольоровими революціями, натякаючи на можливу роль Заходу.
Після масового протесту, що відбувся 15 березня в Белграді, уряд вирішив вжити більш жорстких заходів. Вперше була застосована звукова зброя для розгону студентів та активістів, які блокували дороги та державні вулиці. Внаслідок цього кілька учасників акцій потрапили до лікарень, що викликало обурення та реакцію правозахисних організацій. Проте президент Сербії виступив на підтримку силових структур і відкинув усі вимоги протестувальників.
Наприкінці червня в Белграді відбулася масова демонстрація, в якій взяли участь близько 140 тисяч осіб. Під час заходу правоохоронці застосували сльозогінний газ та світлошумові гранати. Крім того, були жорстоко затримані десятки учасників, серед яких опинилися студенти. Президент Вучич охарактеризував протест як "спробу державного перевороту" і повністю виправдав дії силовиків, знову підкреслюючи можливий вплив з-за кордону.
Попри тривалість і масштаб протестів у Сербії, рух залишається здебільшого горизонтальним, тобто він не має єдиного координаційного центру чи лідерів, а ключову роль відіграють локальні ініціативи, громадські об'єднання та студентські групи. Таке позиціонування з одного боку створює гнучкість для реагувань та дій, а от з іншого робить учасників вразливішими до дезінформації.
З моменту початку протестних акцій основні лозунги учасників зверталися до питань громадянських прав, безпеки, прозорості та боротьби з корупцією. Залучення студентських груп, освітянських асоціацій, медичних працівників та профспілок сприяло формуванню мережевої організації протесту, яка, проте, не здобула єдиного лідера. Це стало несподіванкою для Вучича і дещо його збентежило, оскільки він не мав конкретної особи для ведення переговорів чи для спроб дискредитувати. Незважаючи на це, він не упустив можливості використовувати загальну антипротестну риторику, щоб звинуватити західні країни.
Влада активно заважала протестуючим, стверджуючи, що отримує підтримку від Росії. Наприклад, наприкінці березня віцепрем'єр Сербії Александар Вулін повідомив, що російські спецслужби сприяли в придушенні тривалих антиурядових акцій у Белграді.
"Я дуже вдячний російським спецслужбам, які завжди підтримують нас у боротьбі з кольоровими революціями, в першу чергу інформаційно, - сказав тоді Вулін. - Вони знають, яка небезпека нависла над Сербією".
Водночас, коли протестний рух у Сербії досяг значного напруження, виник новий тип комунікації на мітингах і в соціальних мережах. Експерти говорять про вплив Росії на антиурядові протести. Оскільки поряд із конкретними вимогами та правовими претензіям до влади, починають з'являтися гасла, схожі за змістом до російської пропагандистської риторики, хоч і в адаптованій до сербського контексту формі.
Слід зазначити, що протягом тривалого періоду учасники протестів не вдавалися до прозахідної риторики, акцентуючи свою увагу на внутрішніх питаннях, таких як корупція, безкарність та брак реформ. Відсутність зовнішньополітичних цілей, подібно до тих, що спостерігалися в Україні, також характерна для цих протестів.
На думку Олександра Левченка, дипломата, який обіймав посаду надзвичайного і повноважного посла в Республіці Хорватія (2010-2017) та у Боснії і Герцеговині (2011-2017), учасників протестів не слід розглядати як проєвропейські сили.
"Протестний рух зростає, це антиурядовий рух. У нас чомусь дехто це коментує як проєвропейські сили. Ні, це не проєвропейські сили. Це антиурядові сили вийшли на ці речі. Хоча студенти себе позиціонують поза політикою, поза партіями, - зазначає він. - Враховуючи, що все досить організовано відбувається, то багато людей ставлять питання, хто стоїть позаду всіх цих протестів. Щодо партій опозиційних, звісно, що вони там присутні, але багато поставало питань, що хтось з великих гравців світових мав би бути позаду всіх цих подій".
Олександр Левченко застосовує метод виключення: якщо мова не йде про Європейський Союз, США чи Китай, то залишається лише один варіант – найімовірніше, це Росія.
Це точно не Європейський Союз. Щодо окремих країн, які можуть впливати на Сербію, то Великобританія, Німеччина та Франція до таких не належать. Сполучені Штати Америки також не мають відношення до цього, - зазначає дипломат. - Не можна також звинувачувати Китай, адже все начебто почалося з падіння фасаду залізничного вокзалу в Новому Саді, який ремонтували китайські робітники. Отже, Китай можна виключити з переліку. Хто ж залишається? Москва. Не дивно, що Дугін заявив про те, що час Вучича добіг свого кінця. Його народ повинен здійснити зміни в країні. Дугін, звичайно, позиціонує себе як незалежний експерт, але ми знаємо, що його зв'язки з Путіним дуже тісні.
Міжнародна спільнота, зокрема країни Європейського Союзу та Сполучені Штати, висловлює занепокоєння щодо ситуації в Сербії, закликаючи до мирного вирішення конфлікту, дотримання прав людини та впровадження важливих реформ. Проте деякі критики вважають, що реакція міжнародних організацій не є достатньо активною.
Європейська комісія з прав людини та Amnesty International засудили "надмірне застосування сили" до протестувальників, затримання студентів і викладачів, а також тривожну практику затримань "дітей і ввічливих демонстрантів".
У відповідь на повідомлення про репресії щодо протестувальників наприкінці червня, правозахисні організації Amnesty International та Civil Rights Defenders опублікували спільну заяву.
Хоча державні органи несуть відповідальність за підтримання громадського порядку та реагування на випадки насильства, використання сили повинно бути вкрай обмеженим, необхідним та пропорційним для досягнення законних цілей. Організації підкреслюють, що сувора реакція на мирні протести є неприпустимою. Сербській владі слід дотримуватися стриманості та забезпечити громадянам можливість безпечно брати участь у демонстраціях і висловлювати свою думку без страху перед переслідуваннями, залякуваннями чи насильством.
Офіційні представники США висловлюють стурбованість через інциденти насильства щодо демонстрантів та порушення свободи медіа в Сербії. Крім того, в зимовий період у ряді американських міст пройшли акції на підтримку студентської спільноти.
Європейський Союз закликає до зменшення напруженості та проведення розслідувань, однак наразі не прийнято жодних рішень, зокрема стосовно санкцій чи політичних дій.
