Новий глобальний порядок: як Сполучені Штати обіграли Хусейна, Нор'єгу та Асада, і які загрози їх чекають сьогодні.
Новий порядок на Близькому Сході: Джордж Буш робить заяву
У своїй промові до народу про кризу в Перській затоці, а також в контексті анексії Кувейту Іраком, президент США Джордж Буш уперше звернувся до терміна "новий світовий порядок" (The New World Order). Цей вираз, за його словами, став актуальним після закінчення Холодної війни. Яке значення вкладали в цей термін американські лідери, чому саме в той час його озвучив Буш, і чи дійсно у 1990 році відбулося встановлення нового світового порядку?
Президент Джордж Буш використав цю фразу, описуючи трансформації, які відбулися у світі протягом перших двох років його президентства. Радянський Союз більше не залишався головним геополітичним супротивником, і натомість почав шукати дружні стосунки зі Сполученими Штатами. Кремль дозволив країнам соціалістичного блоку здобути незалежність, що призвело до зниження міжнародної напруги в Європі вперше за кілька десятиліть. Однак ситуація на Близькому Сході стала дедалі складнішою, оскільки країни регіону не змогли дійти згоди щодо управління своїми нафтовими ресурсами, зокрема, щодо обсягів видобутку нафти.
Країни на кшталт Кувейту та Саудівської Аравії, а також їх союзники, прагнули збільшити видобуток нафти, що призвело до зростання обсягів експорту при зниженні цін через надлишок пропозиції. Проте Ірак, під керівництвом військового диктатора Саддама Хусейна, рішуче виступив проти таких дій. Сторони не змогли досягти компромісу, і Ірак вирішив анексувати Кувейт, стверджуючи, що ця країна є "штучним утворенням, створеним британцями".
Військова міць загартованого восьмирічною війною проти Ірану Іраку була неспівмірною із військами маленького Кувейту. Проте була реальна загроза, що Багдад піде далі й візьме під контроль багаті нафтою регіони Саудівської Аравії, які якраз розташовані неподалік Іраку. Таким чином Багдад міг узяти під контроль левову частку відомих на той час нафтових ресурсів світу. Це могло б суттєво розвернути усю світову історію, адже однією з причин "миролюбності" СРСР були низькі ціни на нафту. Що було б якби Ірак став розкручувати ціни на "чорне золото"?
У Вашингтоні ухвалили рішення взяти на себе роль "глобального миротворця", який оберігає менш потужні країни від агресії сильніших. Тоді Сполучені Штати переживали так званий "в'єтнамський синдром" — глибоке небажання населення втручатися у військові конфлікти за межами країни, особливо на інших континентах, де американці зазнали значних втрат у XX столітті.
На території Американського континенту політика Вашингтона зводилася до мінімальних втручань. Яскравим прикладом цього стало усунення президента Панами Мануеля Нор'єги під час правління Джорджа Буша, його звинуватили у пособництві наркоторгівлі. Однак на Близькому Сході американці стикнулися з зовсім іншими викликами. Іракська армія вважалася однією з найпотужніших у своєму регіоні, і війна могла обернутися на ще більш криваву, ніж у В'єтнамі. Тим не менш, військова операція в Іраку пройшла відносно гладко. І хоча тепер, через понад тридцять років, все виглядає очевидним, у 1990 році ситуація зовсім не була такою простою.
Отже, у світі виникла ситуація, коли США продемонстрували свою здатність примусити інших прислухатися до своєї позиції, тоді як СРСР уже не міг стримувати конфлікти навіть на своїй території (конфлікт у Нагорному Карабасі спалахнув ще в 1988 році). Це призвело до очевидного переходу до однополярної системи міжнародних відносин, де Вашингтон став головним центром ухвалення рішень. Саме таку реальність мається на увазі, коли говорять про світовий порядок у фіналі XX століття та на початку XXI століття.
США гарантували дотримання міжнародного права по усьому світі. Не словом, а ділом, а натомість упроваджували свої ідеї та правила в економіці, екології, етиці, політиці та інших сферах життєдіяльності.
Деякі з цих норм безпосередньо сприяли інтересам Вашингтону. Таким чином, Сполучені Штати відтворили стратегії Великої Британії XIX століття, коли англійці були настільки впевнені у конкурентоспроможності своїх товарів, що вважали за достатнє лише забезпечити їх вільний доступ на всі можливі ринки. На кінець XX століття американці вважали, що в умовах чесної вільної торгівлі саме їх продукція користуватиметься найбільшим попитом.
США просували ідеї особистої та економічної свободи, демократії та прав людини. Так, з однієї сторони новими правилами користувалися транснаціональні корпорації, які своїми коріннями сягають США. Проте за десятиліття свободи руху капіталу вже важко однозначно прив'язати найбільші у світі компанії до конкретної країни або людини. Багато корпорацій зареєстровані у різних вільних економічних зонах, а їх власниками часто є інші корпорації або фонди, які своєю чергою мають безліч власників акцій.
У цей же час численні ліберальні концепції отримали своє втілення. США стали символом нового стилю життя, акумулюючи видатних представників світової культури, науки, техніки та бізнесу. Голлівуд перетворився на справжній епіцентр глобального кінематографа. Але чи можна вважати це явищем виключно американським? Адже до цієї "кінематографічної фабрики" з'їжджаються митці – режисери, сценаристи та актори – з усіх куточків світу. Тим більше, що в умовах вільного ринку Голлівуд з часом зазнав значного тиску з боку інших компаній, які пропонують споживачам нові формати розваг, такі як стрімінгові платформи.
Одночасно Сполучені Штати стали епіцентром розвитку соціальних мереж, відеосервісів, музичних платформ та інших інновацій сучасної культури. YouTube, Facebook, Netflix — це лише деякі з найвідоміших прикладів, які знайомі кожному. Ці платформи перетворилися на культурні феномени, через які американці поширюють свої ідеї по всьому світу. Внаслідок цього ціле покоління, зокрема й українці, які виросли на американських фільмах, перейняло стиль життя, характерний для американців.
Американські мислителі охрестили цю епоху "кінцем історії", маючи на увазі завершення конфлікту ідей. Вважалося, що настала ера лібералізму, і лише час залишався питанням, коли ці концепції остаточно закріпляться навіть у найвіддаленіших куточках планети. Проте, чи можна стверджувати, що ці інтелектуали були винятково американцями? Наприклад, Френсіс Фукуяма, автор терміна "кінець історії", насправді має японське коріння.
Екологічна тематика, що спочатку була притаманна лише невеликій групі небайдужих активістів, завдяки американському уряду набула глобального масштабу. У Вашингтоні вважали, що прогрес світу полягає у зникненні національних меж і перетворенні Землі на величезну мережу взаємопов'язаних спільнот, що гармонійно розвиваються під мудрим керівництвом столиці США.
Проте вже до кінця першого десятиліття ця ідилія стала давати тріщину. Теракти 11 вересня 2001 року - цей зухвалий напад на гегемона лише підтвердив домінування США у світі. Американська влада оголосила їх організатора - терористичне угрупування Аль-Каїда ізгоями й прислала війська до держави, яка надала притулок цим терористам, а попутно й знесла режим Саддама Хусейна з присмирення якого й почався новий світовий лад - американський порядок.
Проте вже в 2007 році, на Мюнхенській конференції з безпеки, президент Росії Володимир Путін висловив думку, що сучасний світовий порядок не має перспектив. У той час його заява не була сприйнята всерйоз, адже економічні можливості Росії не дозволяли їй реально протистояти Сполученим Штатам. Водночас російський вплив почав зменшуватися через "кольорові революції", які спалахнули в пострадянських країнах, де населення прагнуло вирватися з-під російського контролю.
Однак у 2008 році Російська Федерація вторглася в Грузію, що призвело до падіння проєвропейського уряду в цій країні. Кремль продемонстрував, що у XXI столітті можна примушувати людей до підкорення з використанням відкритої військової сили. І не має значення, що бажає місцеве населення, адже російська армія може просто завдавати ударів по країні, яка не бажає підкорятися. Тоді багато хто не звернув уваги на це послання від російського керівництва.
У 2008 році Пекін приймав Олімпійські ігри, які стали знаковою подією для "м'якої сили" Китаю. Тоді не всі помічали, що комуністичний режим прагне запропонувати свій варіант життя, альтернативний американському. У Китаю був великий економічний потенціал, але на той час його сприймали переважно як виробника дешевих копій.
Ключовим моментом в історії стала "Арабська весна". На початку здавалося, що це лише наступний етап невідворотного процесу лібералізації світу. Однак у Сирії Росія надала суттєву підтримку економічно знесиленому режиму Башара Асада, що дозволило йому зберегти владу.
У 2013 році в Казахстані новий керівник Китаю Сі Цзіньпін презентував ініціативу "Один пояс - один шлях", що стала фінансовою альтернативою для тих, хто не бажав дотримуватись установок Вашингтона. Від М'янми до Венесуели Росія забезпечувала військову підтримку режимам, які в 1990-х і на початку 2000-х років не мали шансів на виживання, тоді як Китай надавав їм економічну допомогу.
До завершення другого десятиліття XXI століття стало помітно, що існування без Сполучених Штатів не лише можливе, але й навіть стає набагато зручнішим. В Африці антизахідні рухи почали активні дії завдяки гібридним операціям. Росія надавала військову підтримку режимам, які їй симпатизують, тоді як Китай зосереджувався на контролі над стратегічними ресурсами. Тепер Сполучені Штати вже не можуть просто вимагати від країн Перської затоки зниження цін на нафту. Необхідно вести переговори та йти на компроміси в ряді питань, зокрема у сфері свободи слова та демократії.
У серці Європи, в Білорусі, підконтрольний Кремлю диктатор має можливість безперешкодно придушувати масові протестні рухи, зберігаючи свою владу на наступні роки. Сполучені Штати вже не є світовим лідером, і виникає питання, чи зможуть вони забезпечити захист тим, хто обрав їхній шлях як стратегію свого подальшого розвитку.
На жаль, Україна опинилася на передньому краю цієї боротьби. Якщо у 2004 році у Кремлі були змушені проковтнути Помаранчеву революцію, то на Революцію гідності у Москві відреагували жорстоко. Російська Федерація фактично оголосила війну країні, яка заявила, що обирає протиборчий табір -- відібравши в України частину її території й зрештою перейшовши до повномасштабної війни.
У 2013 році, ухваливши рішення не підтримувати сирійську опозицію, Барак Обама фактично дав зелене світло Москві діяти силою для придушення західних впливів у країнах, де владарюють лояльні до неї режими. Символічно, що ера проамериканського світового порядку завершилася саме там, де вона й почалася — на Близькому Сході. Тоді це рішення здавалося виправданим: Сполучені Штати відмовилися від розширення своїх ідеологічних впливів. Проте наслідки цього кроку виявилися серйозними — у Росії та Китаї почали активно популяризувати ідеї реваншу, прагнучи повернути "втрачене".
У 2025 році у столиці Сполучених Штатів заплановано ухвалення важливого рішення: чи готові США підтримати тих, хто прагне вийти з "сірої зони" та приєднатися до їхнього табору. Йдеться про Україну і Тайвань. Якщо Сполучені Штати виявлять слабкість у цій ситуації, наступним кроком може стати необхідність захисту своїх безпосередніх союзників. Адже існує чимало тих, хто не лише бажає підірвати гегемонію США, яка, безперечно, існувала на початку нового тисячоліття, але й прагне встановити власні правила гри, які суперечать ідеям, що їх пропагували Сполучені Штати протягом тривалого часу.
