Олешки під тиском: місто, де споживають траву, приховують тіла в лікарняних підвалах і чекають на евакуацію, яка так і не відбулася.

Окуповані Олешки лише за 9 кілометрів від Херсона переживають найважчі часи у своїй сучасній історії. Люди опинилися в глухому куті, не маючи можливості безпечно виїхати, без їжі й без шансу на порятунок.

Місцеві, їхні рідні та волонтери передали УП повідомлення, які описують весь масштаб катастрофи.

Відразу зазначу, що ситуація у нас критична! Люди вже не тільки готують супи з трав для тварин, але й для себе. Про хліб взагалі краще промовчати.

"Немає доставки продуктів та медикаментів. Евакуацій не проводять. Допомоги абсолютно не існує. Люди виживають, як вміють."

"Двоє чоловіків несли продукти з Раденська в Олешки. Дорогою потрапили під атаку дрона, обоє загинули. Поряд з ними так і залишилися лежати продукти. Ковбаса лежить недоторкано - собаки її не їдять. Вони їдять загиблих людей".

"Місто під обложенням. Люди вмирають від голоду. Навіть лікарні страждають від нестачі їжі. Окупанти перекрили всі шляхи та замінували територію. Вони позбавляють людей останніх залишків надії."

"Якщо лікарня перестане діяти, місто втратить своє життя."

"Якщо люди не підуть, їх чекає неминуча доля."

Читати ще: "Мене двічі рятував пес". На Волині зустріли чоловіка, який через 4,5 року вирвався з окупованих Олешок

Місто переживає гуманітарну кризу вже майже рік, починаючи з кінця 2025 року. Останній раз продукти харчування були доставлені в Олешки 26 травня. З того часу не було жодного адекватного постачання, і мешканці опинилися на межі голодної катастрофи.

Проблема виходить за межі лише харчування. Внаслідок окупації, яка триває вже чотири роки, та вибуху Каховської ГЕС, місто залишилося без електрики, газу та питної води. Крім того, існує катастрофічна нестача медикаментів. Хоча лікарня залишається єдиною установою, що функціонує більш-менш, навіть надання первинної медичної допомоги там не завжди можливе.

Усі дороги й під'їзди до Олешок заміновано. Місто розташоване лише за кілька кілометрів від підконтрольної Україні території. Це відстань, на яку вільно долітають дрони обох сторін, тож у небі над Олешками щодня триває полювання одних безпілотників на інші й на все, що рухається землею. Комерційні перевізники, які намагалися прорватися на авто з продуктами в місто ще влітку, потрапляли під сильний обстріл і змушені були розвертатися.

Евакуація людей неможлива. Олешки в повній блокаді.

Українська сторона зверталася і до Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), і до партнерів, щоб організувати виїзд цивільних. За пів року жодні перемовини не дали результату. Росія, яка контролює місто з лютого 2022 року, не дала згоди на гуманітарний коридор. І використовує місцевих жителів як живий щит перед Силами оборони.

"Я завжди кажу: надворі ХХІ століття, а таке враження, що там відбувається якесь гетто", - каже волонтерка, яка допомагає людям вибратися з міста.

"Українська правда" зібрала свідчення мешканців Олешок, їхніх рідних, волонтерів, чиновників і військових.П'ять годин дороги, щоб купити їжу

Олешки — це древнє козацьке містечко, розташоване на лівому березі Дніпра, неподалік від Херсона. До початку повномасштабної війни сюди приїжджали туристи та мешканці обласного центру, бажаючи знайти спокій і насолодитися неповторною природою, де пустельні території поєднуються із сосновими лісами, а лісові масиви поступово переходять у дніпровські плавні. Самі ж олешківці також часто відвідували Херсон, від якого їх відділяє всього 9 кілометрів через річку.

З початку березня 2022 року, після захоплення Лівобережжя російськими військами та знищення мостів, транспортне сполучення між містами стало неможливим.

Олешки - не єдині, хто опинився на межі гуманітарної катастрофи на Лівобережжі. Проблеми з їжею, ліками та сполученням є в Голій Пристані, Старій і Новій Збур'ївці й інших населених пунктах регіону.Але саме в Олешках і навколишніх селах громади ситуація критична. За приблизними підрахунками волонтерів, у місті досі залишаються до 1,5 тисячі людей, серед яких приблизно 40 дітей. У селах громади - ще 4 тисячі та орієнтовно 150 дітей. До повномасштабного вторгнення там загалом жили майже 40 тисяч людей.

Через брак електрики спілкування між людьми стало дуже рідкісним. Деякі не виходять на зв'язок протягом місяців, а ті, хто може зарядити телефон від генератора, іноді встигають зателефонувати на 20-30 секунд або залишити повідомлення. Найчастіше вони запитують про можливість виїзду та діляться скаргами на брак їжі.

Востаннє продукти в Олешки постачали наприкінці травня, коли до міста змогли заїхати місцеві підприємці двома комерційними машинами.

Жодна з подальших спроб доставити їжу не увінчалася успіхом. Одного з таких випадків, 2 червня, чотири автомобілі підірвалися на мінах, внаслідок чого загинули двоє осіб. До завершення літа будь-які спроби потрапити до міста стали марними через постійні обстріли.

"У нас в місті обстановка просто жахлива - продукти у людей закінчилися, вони варять собі супчик із травою, кидають туди портулак, лободу, щирицю. За тварин вже навіть не кажу, їм найгірше, а я просто реву ревом і не розумію, що робити", - розповідає місцева жителька.Влітку люди виживали на тому, що виростили на городі. У ліс, який розкинувся обабіч Олешок і де можна було б назбирати ягід та грибів, або на річку, де можна ловити рибу, майже ніхто не ходить. Люди бояться, якщо біля центральних вулиць міста лежать міни і може ховатися дрон-ждун, то в місцях, де висока трава і де ніхто не живе, й поготів.

Тому місцеві їли свої овочі, фрукти, дехто ловив голубів чи фазанів, а хтось "по-новому" варив борщ - з яєць, кабачків, помідорів і трави. Люди обмінювалися продуктами, а дещо й купували або продавали на маленькому стихійному ринку, що утворився біля лікарні. Хоча ціни там не просто високі, а майже космічні. Яйця продають по 800 гривень за десяток, картоплю і цибулю - по 500, кабачки - по 250, помідори - по 200, бо вродили добре, а перець і моркву - по 75 гривень за штуку."Сусід виніс кабачки до лікарні, щоб роздати. До нього знайомий підійшов і питає: "Почому?" Той каже, що безплатно роздає. Знайомий заплакав, подякував і сказав, що минулого разу по 500 рублів (265 гривень, - УП) купував. От так, навіть у блокаду та голод є ті, хто наживається на біді", - розповідає чоловік, у якого знайомі залишилися в Олешках.

Дехто ризикує і ходить по продукти в село Раденськ, що за 20 кілометрів. Однак ці спроби трапляються зрідка, адже дороги заміновані, прострілюються дронами, а пішохода помітно на відкритій місцевості. Водночас іти треба годин п'ять, як не більше. Одна з жінок нещодавно вперше ходила в Раденськ і розповіла УП, що там ціни нижчі й узагалі щось купити з продуктів можна. Окрім як для себе, вона закуповувалася і для близьких, яким допомагає вижити в Олешках.

"Я отямлююсь після свого візиту до Раденська. Дісталася туди на велосипеді, а назад повернулася пішки. Навантажила на себе чимало, майже 85 кілограмів: мішок крупи, блок сигарет за 1500 рублів, 5 кілограмів картоплі, цибулю, капусту, перець і макарони. Ледве дійшла додому. Планую ще раз вирушити, адже цього разу взяла занадто мало для трьох сімей. Так і виживаємо. Головне, щоб не трапилося нічого поганого по дорозі", - ділиться враженнями мешканка Олешок. Люди, які вирушають за продуктами в Раденськ, заповнюють запаси на теперішній час або на пізню осінь. Про продаж навіть не йдеться, оскільки ніхто не знає, чи буде ще можливість вийти. А росіяни постійно літають на дронах і можуть завдати удару в будь-який момент.

Усі шляхи, що вирушають з Олешок, стали небезпечними трасами.

Волонтерка Ксенія Архіпова, яка є вихідцем з цього міста, продовжує підтримувати зв'язок із своїми земляками. В інтерв'ю для УП вона поділилася численними випадками, коли російські військові грабують місцевих жителів, руйнуючи автомобілі, що перевозять продукти в Олешки, і забираючи їх собі. Окупанти отримують постачання зброї, але з їжею ситуація складніша. Тому деякі місцеві жителі почали залишати повідомлення на воротах чи парканах, такі як "Продуктів немає", "Їжі немає", "Тут живуть тільки старі".

"Якщо їм (російським військовим, - УП) треба занести 20 кілограмів дронів, боєприпасів або 20 кілограмів їжі, то що вони понесуть? Логічно, що дрони. Одні військові йшли до Олешок під час ротації 13 днів - полем, лісом, розбитими дорогами. Тому вони самі голодні можуть сидіти, без їжі.

Щодня люди стають жертвами крадіжок. У знайомої бабусі обікрали все до останнього. Вона запитує: "Як я зможу пережити зиму, що ти робиш?" А у відповідь чує тільки: "Закрий рот". Вони відкрито зізнаються, що їм не важливо, що відбувається з людьми, їх мета – заробити гроші, і на цьому все, - розповідає Архіпова. З наближенням зими ситуація лише погіршується. Тетяна Гасаненко, голова Олешківської міської військової адміністрації, повідомила УП, що немає таких сімей, які б мали запаси продуктів, тоді як інші – ні. Всі страждають від голоду.

"Кілька днів тому я вперше почула, що справді є вже випадки, коли в окремих сім'ях їдять собак. Ще тиждень тому я таку інформацію заперечувала, але зараз людина звідти мені підтвердила це. Їсти насправді нічого. Ситуація погіршується не просто з кожним днем, вона погіршується з кожною годиною.

"Сподіватися на порятунок немає жодної можливості. Люди опинилися перед двома виборами: або загинути від голоду, або стати жертвами дрону чи артилерійського обстрілу, внаслідок чого їх просто розстріляють. Альтернативи немає. А шанс залишитися без їжі і вижити дорівнює нулю", - зазначає Гасаненко.

Зимовий похід за продуктами в Раденськ або сусідні населені пункти стане справжнім випробуванням. Це схоже на гру в азарт, адже земля замерзне, а сніг покриє все навколо; всі шляхи з міста та поля, що його оточують, можуть бути небезпечні через міни.

Лікарня, де не лікують, і морг, завалений тілами

Досі жителі Олешок, що опинилися без їжі, знаходили притулок у місцевій лікарні. Там їх підгодовували чим могли. Проте, волонтери зазначають, що навіть у медичному закладі спостерігається нестача продуктів. І навіть коли вдається доставити продукти або паливо для генератора, звичайним мешканцям нічого не залишається.

"Лікарня поділилася на два клани: хто лояльний до російського режиму, то в них є якась їжа, навіть буває м'ясо і спиртне. А люди, яких називають любителями України, не мають нічого. Старший завгосп в лікарні забрав собі усе з останніх підвозів, які передавали як гуманітарку, і роздавав своїм. Людям каже, що в нього є 200 інвалідів і в першу чергу буде їм видавати. А в результаті торгує всім, бензин і їжу віддає, кому захоче. А люди ж все це бачать", - розповідає син чоловіка, який залишився жити в Олешках.Однак зараз навіть робота лікарні залишається під питанням. Звідти вже почали виганяти цивільних хворих. І, як пояснили джерела УП, лікарня й до цього функціонувала дуже обмежено, тому простіше було сказати, що вона, в принципі, закрита. Першу медичну допомогу немає чим надати, можна лише зупинити кров, ліків та антибіотиків немає, обладнання немає. Генератор запускають раз на кілька днів, бо бензину також немає.

"Ситуація жахлива: заклад працює на межі можливостей. Лікарня звертається до місцевих жителів з проханням принести будь-які крупи, каші чи інші продукти, щоб нагодувати лежачих пацієнтів, які перенесли ампутації. Це єдине місце, де люди можуть знайти прихисток на ніч, оскільки його не обстрілюють. Тут можна отримати теплу кашу, якщо вдасться приготувати її на генераторі. Проте обставини критичні. І якщо лікарня зупинить свою діяльність, це стане фатальним для Олешок," - зазначає Ксенія Архіпова.

Ця лікарня стала останнім укриттям для мешканців міста. Інша важлива інфраструктура, така як аптеки та магазини, вже не функціонує. Швидка допомога не курсує, оскільки вулиці Олешок в багатьох місцях уражені мінами. Людей, яких вдається доставити до лікарні, подекуди перевозять на садових тачках. Багато місцевих жителів померло від голоду, хвороб, внаслідок військових атак або підірвалося на мінах. Деяких родини ховали прямо на власних подвір'ях чи в городах, а дехто залишився без поховання на вулиці.

"Зазвичай після травматичних ампутацій або серйозних поранень люди залишаються бездиханними на місці події, поки їх не знайдуть або не загризуть собаки. Інколи їх просто вкривають тканиною. І так вони можуть залишатися, поки їх тіла не поглинуть черв'яки," - зазначає Гасаненко.

Колись тіла померлих зберігали в моргу, що функціонував на території лікарні в Олешках. Зараз через руйнування будівлі тіла вимушено перенесли до підвалу одного з корпусів цієї ж лікарні, тож він завалений трупами. Деякі лежать понад чотири місяці - від травня.

У морзі лікарні панує жахлива атмосфера: все пропахло гнилизною, а тіла, загорнуті в чорні мішки, розкладаються. Проте, чому ж окупанти наполягають на тому, що самостійно ховати трупи заборонено? Виявляється, їхня мета – перевезти тіла до Генічеська для проведення експертизи, щоб потім заявити, що загиблих вбили українські військові, а не внаслідок обстрілів чи вибухів. Вони хочуть скласти звіт для ООН, де вказано, що це ЗСУ несуть відповідальність за смерті мирних жителів. Ймовірно, в результатах експертизи буде вказано лише те, що їм вигідно. Я впевнена, що ці мішки навіть не будуть відкриті для огляду, - ділиться своїми думками Архіпова.

Шлях до загибелі, проте також і шлях до існування.

Українських військових в Олешках немає. Вони стежать за містом з правого берега Дніпра через камери дронів.

"Росіяни живуть у хатах людей або намагаються вирити окопи на околицях і зайняти там позиції. Трохи далі у них зосереджена артилерія. Вони намагалися підтягнути її, але що ближче до берега ти її рухаєш, то далі вона стріляє по Херсону. А ми намагаємося не підпускати артилерію. Ми постійно патрулюємо і намагаємось закрити небо дронами, щоб контролювати все, що відбувається в Олешках", - розповів УП Євген Воронецький, військовослужбовець 34-ї окремої бригади морської піхоти "Борисфен".

Російські війська атакують головну трасу з міста за допомогою дронів, при цьому поширюючи неправдиву інформацію про те, що саме українські оборонні сили заважають людям виїхати, нібито мінуючи дороги. Воронецький зазначає, що хоч дистанційне мінування дійсно має місце, і деякі маршрути справді заміновані ЗСУ для запобігання постачання зброї російським військовим, основна дорога залишається відкритою для евакуації цивільних. Однак для росіян вигідно, щоб мешканці залишалися в Олешках, оскільки вони використовують їх як живий щит.

"Основна мета їхньої стратегії полягає в тому, щоб не дозволити людям покинути місто. Це створює умови для окупантів, щоб сховатися серед місцевого населення. Вони маскуються під цивільних, що є порушенням Женевської конвенції, і не виглядають як бойовики. Проте ми патрулюємо повітряний простір і вже маємо уявлення про те, хто є хто", – зазначає військовий з 34-ї окремої бригади морської піхоти.

Іноді українські військові ухвалюють рішення зупинити обстріли Олешок, щоб захистити цивільне населення. Водночас, ворог використовує цю ситуацію, щоб завдавати удари по силам Збройних Сил України.

На запитання, чи правда, що зброю росіяни могли завозити з якоюсь гуманітаркою навесні - влітку 2026 року, військовий не відповів ні "так", ні "ні". Хоч і зауважив, що це було б дуже логічно. Адже машина, яка везе в місто нібито ліки, їжу чи пальне, може на 10-15 хвилин зникнути з поля зору українських дронів, і цього часу достатньо, щоб залякати водія й закинути щось в авто. В іншому випадку складно пояснити, звідки росіяни беруть боєприпаси й дрони в цілком заблокованому місті.

Український військовий ділиться, що Сили оборони допомагають місцевим вибратися з міста головною дорогою й іноді дронами ведуть людей відносно безпечним маршрутом.

"В Олешках обмежена кількість шляхів для виходу. Центральний маршрут можна певною мірою контролювати, тому його можна вважати як небезпечною, так і життєво важливою дорогою. Часто відбуваються повітряні сутички, коли російські дрони намагаються знищити наші, а ми в свою чергу намагаємося збити їхні. Всі ці події розгортаються на висоті всього 1,5-2 метри над землею, коли дрон веде людей. Ми прагнемо, щоб якомога більше людей покинули місто. Без цивільних осіб нам було б значно простіше виконувати свої завдання", - зазначає один з захисників.

Чи існує шлях для виїзду з окупованих Олешок?

Єдиним шляхом для мешканців окупованих Олешок та сусідніх сіл залишається евакуація на територію, підконтрольну Україні. Однак наразі не спостерігається жодних ознак того, що Росія готова відмовитися від використання цивільних осіб як живого щита для своїх військ і дозволити людям вийти через гуманітарні коридори. При цьому у своїй пропаганді вони стверджують, що причиною голоду в окупованому місті є нібито дії Києва, а також намагаються створити ілюзію, що під час евакуації можливі провокації з боку ЗСУ.

Російські медіа висвітлюють гуманітарну ситуацію в Олешках вибірково і в політичному контексті. Вони зводять все до двох основних положень: стверджують, що місцеві жителі нібито потерпають через дії України, а окупаційна влада, яка фактично зникла з 2023 року після затоплення Каховської ГЕС, нібито надає допомогу, медичне обслуговування та базові послуги. Таким чином, акцент зміщується з реальних наслідків окупації на створення образу Росії як "рятівника".

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив у коментарі УП, що Україна мала домовленості з російською стороною, а Міжнародний Комітет Червоного Хреста мав допомогти в евакуації людей з сірої зони. Список місцевих, як і забезпечення режиму тиші Силами оборони, погодили. Однак станом на 22 вересня Росія досі не підтвердила готовність провести евакуацію людей.

Лубінець повідомляє, що готує нові звернення до МКЧХ, ООН та інших партнерів, оскільки ситуація в Олешках є критичною.

"Я не прагну формувати у людей неправильні сподівання і вказувати точні терміни (щодо можливості евакуації, - УП), поки Росія не підтвердить свою готовність до гуманітарної місії. Проте ми застосовуємо всі можливі засоби для того, щоб забезпечити евакуацію цивільних осіб, які фактично опинилися в безвихідній ситуації," - зазначив омбудсман.

Лубінець також зазначив, що в даний момент Офіс спільно зі Силами оборони працює над тим, щоб забезпечити населення місцевими продуктами та гуманітарною допомогою.

У МКЧХ підтвердили в коментарі УП, що підтримують зв'язок щодо Олешок з владою України та Росії. Комітет готовий надати підтримку в евакуації, щойно це буде безпечно для людей.

Місцеві не вірять у гуманітарний коридор. За понад чотири роки не було жодної офіційної евакуації цивільних з Олешок. Ні після підриву Каховської ГЕС, коли будинки стояли затоплені, ні тепер, коли місто опинилося на межі голоду.

Волонтер громадської організації Humanity, Стефан Воронцов, роз’яснив УП, що найкращим і відносно безпечним варіантом евакуації могла б стати організована переправа через Дніпро у напрямку Херсона. Це дозволило б швидко здійснити пересування без необхідності перетворювати маршрут через окуповані зони та Росію. Забезпечення безпеки гуманітарного коридору могло б взяти на себе Червоний Хрест.

"Відсутність евакуації через Дніпро є суттєвою помилкою. Я стежу за ситуацією і помічаю, що це навіть не обговорюється (українською владою, - УП). У нас дійсно є люди з Олешок, які бояться проходити фільтрацію та подорожувати через Росію протягом кількох днів. Автобусом можна вивезти лише до 300 осіб, що, безумовно, є позитивною ініціативою. Але їхня кількість значно перевищує цю цифру," - зазначає Воронцов.

Дніпро не можна перепливти без допомоги, оскільки через річку проходить лінія фронту. Там розташовані диверсійно-розвідувальні групи, військові підрозділи, і загалом ситуація є вкрай небезпечною. Конфлікт за острови між Херсоном та Олешками все ще триває.

Проте реальність така, що деяким людям вдалося втекти з міста, незважаючи на небезпеку замінованих територій. Вони керувалися думкою: "Краще загинути на шляху, ніж померти від голоду" і, парами або поодинці, вирушали з Олешок у напрямку Раденська або Голої Пристані. Звідти вже можна було доїхати таксі до Нової Каховки чи Скадовська. А далі кожен обирав свій власний шлях.

У тих, хто вперше дізнається про події в Олешках, може виникнути запитання: чому місцеві жителі не вирішили покинути свої домівки раніше? Відповідь полягає в тому, що втекти з окупованих територій вкрай складно, і мешканці стикалися з численними труднощами одночасно.

Перша - частина місцевих не має документів, вони згоріли або їх знищив потоп після підриву ГЕС. Щоб виїхати з окупації, взагалі потрібен російський паспорт. Його теж мають не всі. Щоб зробити - потрібне підтвердження особистості або якісь українські документи. А отримати їх від держави і наших органів люди в окупації не можуть. Рідні чи знайомі зверталися в держструктури з проханням дати копії або електронні версії українських документів жителів Олешок - але так і не отримали їх.

Друга проблема - місцеві, особливо старше покоління, які не хочуть кидати свої домівки.

"Я власноруч збудувала цей дім і нікуди не планую їхати" - таких людей багато, і вони насправді не мають місця, куди можна було б відправитися. Україні немає чим їх підтримати. Немає ситуацій, коли бабуся приїжджає, а волонтери беруть її за руку, надають адресу і радять відправитися в таке-то село, де її чекає дім. Пенсію їй не оформлять, допомога для внутрішньо переміщених осіб фактично відсутня. Такої допомоги немає, немає і житла. Люди виїжджають і задаються питанням: "Що ж далі? Куди нам податися?" - ділиться своїми спостереженнями волонтерка, яка підтримує людей, які опинилися в окупації.

Третя проблема полягає в тому, що деякі чоловіки призовного віку відчувають страх, що на блокпостах їх можуть витягнути з автомобілів, затримати і примусити брати участь у війні на боці Росії в рамках так званої спеціальної військової операції.

А ще багато місцевих сподівалися, що після успішного контрнаступу і звільнення з окупації Херсона в листопаді 2022 року ЗСУ так само тріумфально зайдуть і в Олешки. Такий настрій був і на початку 2023-го, бо люди вірили, що військові перетнуть Дніпро.

Через рік чи два, деякі з мешканців почали відчувати провину за те, що залишаються в окупації. В той час багато надій і планів місцевих, а також їхні документи і нажите майно, були знищені внаслідок повені від Каховської ГЕС. Без документів вони стали заручниками свого рідного міста. Волонтерка організації Humanity, Естер Вратарьова, коментуючи для УП причини, чому люди не покидали Олешки, зазначила, що це вкрай складно, а російська пропаганда поширює думку, що нібито люди не хотіли виїжджати.

Вибратися з окупованих територій - це далеко не просте завдання, а справжнє випробування. Інформація про можливості евакуації є, але доступна вона не всім, оскільки найчастіше передається через неофіційні канали. Систематичних державних програм евакуації не існувало і досі немає. Тому звинувачувати людей, яких фактично тримають у заручниках, використовують як живий щит і перетворюють їхнє середовище на гетто, - це вкрай аморально. Ми повинні докладати всіх зусиль, щоб ця думка не поширювалася, - підкреслює Вратарьова.

Зима, яку Олешки можуть не витримати.

В Олешках все ще можна знайти деякі приватні будинки, а також частини багатоповерхових споруд, в яких вціліли окремі поверхи та підвальні приміщення. Хоча дах над головою можна знайти, проживати під ним не завжди є безпечним варіантом.

В минулому зимовому сезоні три бабусі та дідусь загинули від холоду у своїх домівках, повідомляють волонтери. І це лише ті випадки, які стали їм відомі. Важко навіть уявити, скільки тихих трагедій відбувається в Олешках.

Згідно з Четвертою Женевською конвенцією, за населення окупованих територій несе відповідальність країна-окупант. Вона зобов'язана забезпечити місцевих жителів продуктами харчування, медичними послугами та належними умовами для життя. Однак, російська сторона ігнорує міжнародні зобов'язання. Очікувати, що вони нададуть жителям Олешок необхідні продукти харчування, є безглуздим.

"За цю територію несе відповідальність Росія. І якщо люди там залишаються, вони приречені. Реально приречені на смерть. Тому поки є можливість, треба виходити пішки з Олешок в один бік", - каже Ксенія Архіпова.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга висвітлив гуманітарну катастрофу в Олешках окремою темою на засіданні Генасамблеї ООН, що триває з 21 до 26 вересня. А поки світові лідери з трибун слухають і обговорюють, люди в містечку на березі Дніпра стоять перед одним із найскладніших виборів у своєму житті - спробувати вийти чи залишитися. І в обох варіантах над ними нависає смертельна небезпека.

Наталя Боднар та Анастасія Зазуляк, УП

Всі зображення належать 34-й окремій бригаді морської піхоти "Борисфен".

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу