Олешки під напругою: містечко, де споживають трави, приховують тіла в лікарняних підвалах і чекають на евакуацію, що так і не відбулася.

Олешки, місто, що знаходиться всього в дев'яти кілометрах від Херсона, переживає найскладніші часи за всю свою історію. Місцеві мешканці опинилися в безвихідній ситуації, позбавлені можливості безпечно залишити свої домівки, відчуваючи брак їжі та надії на порятунок. Ми отримали численні повідомлення від жителів, їхніх родичів та волонтерів, які яскраво ілюструють масштаби цієї гуманітарної катастрофи.

Зразу ж хочу зазначити, що ситуація у нас критична! Люди вже не лише готують суп із трав для тварин, але й для себе. Що вже казати про хліб – тут навіть мовчати немає про що.

"Немає постачання продуктів і медикаментів. Евакуацій не проводять. Ніякої допомоги також не надають. Люди виживають, як можуть."

Двоє чоловіків переносили продукти з Раденська до Олешок. На своєму шляху вони опинилися під ударом дрона, внаслідок чого загинули. Їхні речі залишилися на місці трагедії, включаючи ковбасу, яка так і не була чіпана — собаки оминають її, натомість вони надають перевагу людським жертвам.

"Місто в оточенні. Люди помирають від голоду. Навіть у медичних закладах немає їжі. Загарбники заблокували та замінували все навколо. Вони відібрали в людей навіть останнє."

"Якщо медичний заклад припинить свою діяльність, місто втратить життя."

"Якщо людина не піде, їй не уникнути долі."

Місто перебуває на межі гуманітарної катастрофи вже протягом майже року, починаючи з кінця 2025 року. Останній раз продуктові вантажі в Олешки доставляли 26 травня. З тих пір не було жодних нормальних поставок, і жителі опинилися на межі голоду.

Та проблема не лише в їжі. Після початку окупації 4 роки тому та підриву Каховської ГЕС у місті немає світла, як і газу та питної води. А ще критично бракує ліків. І хоч лікарня - єдине, що продовжує так-сяк працювати, навіть першу медичну допомогу в ній не завжди можуть надати.

Всі шляхи та під'їзди до Олешок заміновані. Місто знаходиться всього в кількох кілометрах від території, що контролюється Україною. Ця відстань дозволяє безпілотникам обох сторін вільно пересуватися, тому в небі над Олешками щодня відбувається полювання дронів один на одного, а також на всі об'єкти, що рухаються на землі. Комерційні перевізники, які влітку намагалися доставити продукти автомобілями в місто, піддавалися інтенсивному обстрілу і змушені були повертатися назад.

Евакуація населення неможлива. Олешки повністю заблоковані.

Українська сторона зверталася і до Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), і до партнерів, щоб організувати виїзд цивільних. За пів року жодні перемовини не дали результату. Росія, яка контролює місто з лютого 2022 року, не дала своєї згоди на гуманітарний коридор. І використовує місцевих жителів як живий щит перед Силами оборони.

"Я завжди говорю: надворі 21 століття, а таке враження, що там відбувається якесь гетто", - каже волонтерка, яка допомагає людям вибратися з міста.

"Українська правда" зібрала свідчення мешканців Олешок, їхніх близьких, волонтерів, представників влади та військових. Ми розповідаємо про те, як місто виживає в умовах окупації і чи існує хоч якась можливість втечі з місця, де всі шляхи заблоковані.

П’ять годин подорожі, щоб придбати їжу.

Олешки - старовинне козацьке місто, що розкинулося на лівому березі Дніпра неподалік Херсона. До повномасштабної війни туди приїжджали туристи та люди з обласного центру, шукаючи спокою й можливості помилуватися унікальною природою - місцем, де пустеля межує із сосновим лісом, а ліс переходить у дніпровські плавні. Та й самі олешківці їздили в Херсон, із яким їх розділяють лише 9 кілометрів через Дніпро. З кінця лютого 2022 року, після російської окупації Лівобережжя і підриву мостів, сполучення між містами зруйноване.

Олешки - не єдині, хто опинився на межі гуманітарної катастрофи на Лівобережжі. Проблеми з їжею, ліками та сполученням є в Голій Пристані, Старій і Новій Збур'ївці й інших населених пунктах регіону.

Але саме в Олешках і навколишніх селах громади ситуація критична. За приблизними підрахунками волонтерів, у місті досі залишаються до 1,5 тисячі людей, серед яких приблизно 40 дітей. У селах громади - ще 4 тисячі та орієнтовно 150 дітей. До повномасштабного вторгнення там загалом жили майже 40 тисяч людей.

В умовах відсутності електрики спілкування між людьми стало значно менш частим. Деякі не виходять на зв'язок протягом кількох місяців, тоді як ті, хто може заряджати телефон від генератора, встигають зв’язатися лише на короткий час — всього на 20-30 секунд або написати кілька повідомлень. Найчастіше вони запитують про можливість виїзду і висловлюють свої скарги щодо нестачі їжі.

Востаннє продукти в Олешки постачали наприкінці травня, коли до міста змогли заїхати місцеві підприємці двома комерційними машинами.

Жодна з подальших спроб доставити їжу не увінчалася успіхом. Одного з таких днів, 2 червня, чотири автомобілі підірвалися на мінах, внаслідок чого загинуло двоє осіб. До завершення літа всі намагання потрапити в місто стали безглуздими через безперервні обстріли.

"У нашому місті ситуація просто катастрофічна - у людей закінчилися продукти, і вони варять собі супи з трав, додаючи туди портулак, лободу та щирицю. Про тварин навіть не хочу згадувати, їм доводиться найгірше. Я просто плачу від безвиході і не знаю, як діяти," - ділиться своїми переживаннями мешканка Олешок.

Влітку люди виживали на тому, що виростили на городі. У ліс, який розкинувся обабіч Олешок і де можна було б назбирати ягід та грибів, або на річку, де можна ловити рибу, майже ніхто не ходить. Люди бояться, якщо біля центральних вулиць міста лежать міни і може ховатися дрон-ждун, то в місцях, де висока трава і де ніхто не живе, і поготів.

Тому місцеві мешканці користувалися фруктами та овочами, які вирощували самостійно, деякі ловили голубів чи фазанів, а інші експериментували з приготуванням борщу, додаючи до нього яйця, кабачки, помідори та різноманітні трави. Люди обмінювалися їжею, а також купували чи продавали продукти на невеличкому стихійному ринку, що виник біля лікарні. Проте ціни там були не лише високими, а й майже зашкалюючими: десяток яєць коштував 800 гривень, картопля та цибуля - по 500 гривень, кабачки - 250, помідори - 200, оскільки урожай видався щедрим, а перець і морква продавалися по 75 гривень за одиницю.

"Сусід вирішив принести кабачки до лікарні, щоб їх роздати. Один знайомий підійшов і запитав: 'Скільки коштують?'. Сусід відповів, що це безкоштовно. Знайомий, зворушений, почав плакати та подякував, згадавши, що минулого разу купував їх по 500 рублів (265 гривень - УП). Ось так, навіть під час блокады і голоду, є ті, хто використовує чужу біду для власної вигоди", - ділиться чоловік, у якого залишилися знайомі в Олешках.

Дехто ризикує і ходить по продукти в село Раденськ, що за 20 кілометрів. Однак ці спроби трапляються зрідка, адже дороги заміновані, прострілюються дронами, а пішохода помітно на відкритій місцевості. Водночас іти треба годин 5, як не більше. Одна з жінок нещодавно вперше ходила в Раденськ і розповіла УП, що там ціни нижчі й узагалі щось купити з продуктів можна. Окрім як для себе, вона закуплялася і для близьких, яким допомагає вижити в Олешках.

Після візиту до Раденська я повернулася до свідомості. Туди я доїхала на велосипеді, а назад вирушила пішки. На собі несла чималий вантаж – майже 85 кілограмів: мішок крупи, блок сигарет вартістю 1500 рублів, 5 кілограмів картоплі, цибулю, капусту, перець і макарони. Було важко, але я впоралася. Планую ще раз відправитися туди, адже цього разу взяла недостатньо, а продукти призначені для трьох сімей.

"Ось так і живемо. Найголовніше, щоб не турбували нас під час подорожі," - ділиться своїми думками мешканка Олешок.

Жителі Раденська, які вирушають за продуктами, зазвичай купують їх для себе на теперішній момент або на пізні осінні місяці. Про можливість продажу мова навіть не йде, адже ніхто не впевнений, чи буде ще шанс вийти на вулицю. Крім того, російські дрони постійно кружляють у повітрі, і в будь-який момент можуть завдати удару по людям.

Усі дороги, які ведуть з Олешок, перетворилися на дороги смерті.

Волонтерка Ксенія Архіпова, яка походить з цього міста, досі підтримує зв'язок із місцевими жителями. Вона поділилася з УП, що існує безліч випадків, коли російські військові грабують населення, знищують колони з продуктами, які прямують до Олешок, забираючи все для себе. Хоча окупанти отримують постачання зброї, їжа для них не завжди доступна. Через це деякі мешканці почали вішати на своїх воротах або парканах повідомлення: "Продуктів немає", "Їжі немає", "Живуть старі люди".

Якщо російським військовим необхідно перенести 20 кілограмів дронів, боєприпасів або продуктів харчування, то який вибір вони зроблять? Зрозуміло, що виберуть дрони. Деякі з військових просувалися до Олешок протягом 13 днів під час ротації, проходячи через поля, ліси та зруйновані дороги. Тож навіть якщо вони залишаться голодними, їм не до їжі.

Людей обкрадають кожен день. У знайомої бабусі вигребли все начисто. Вона питає їх: "А як же я зиму переживу, що ж ти робиш?". А у відповідь їй кажуть закрити рота. Вони самі признаються, що їм байдуже на людей, вони прийшли заробити гроші і все", - каже Архіпова.

Напередодні зими ситуація лише загострюється. Голова Олешківської міської військової адміністрації Тетяна Гасаненко розповіла УП, що немає такого, що одні сім'ї мають продукти, а інші - ні. Голодують усі.

Декілька днів тому я вперше дізналася, що в деяких родинах насправді вживають у їжу собак. Ще тиждень тому я не вірила в це, але зараз одна людина з того регіону підтвердила цю інформацію. Продуктів харчування стає все менше. Стан справ ускладнюється не лише з кожним днем, а навіть з кожною годиною.

І шансів на порятунок немає. У людей є два шляхи: або померти власною смертю від голоду, або попасти під дрон чи артобстріл і бути розстріляними, бо їх вб'ють. Третього немає. І можливість залишитися там без продуктів і вижити дорівнює нулю", - каже Гасаненко.

Взимку здійснити поїздку за покупками в Раденськ або інші населені пункти стане неможливим. Це схоже на гру в рулетку: земля замерзне, покриється снігом, а всі шляхи, які ведуть з міста, і навколишні поля будуть усіяні мінами.

Лікарня, де не проводять лікування, і крематорій, переповнений тілами.

Досі жителі Олешок, які опинилися без їжі, знесилені, зверталися до місцевої лікарні. Там їм намагалися допомогти, забезпечуючи їжею з тих запасів, які були. Проте, за словами волонтерів, навіть у лікарні існує нестача продуктів. Коли ж все ж вдавалося доставити певні запаси їжі або паливо для генератора, вони не доходили до звичайних людей.

"Лікарня розділилася на два угруповання: одні підтримують російську владу, і їм вдається отримувати певні продукти, включаючи м'ясо та алкоголь. Інші, яких називають прихильниками України, залишилися без нічого. Головний завгосп лікарні привласнив усі припаси з останніх гуманітарних вантажів і розподіляє їх серед своїх. Він стверджує, що має 200 інвалідів, яким першочергово надасть допомогу, але насправді торгує всім, навіть бензином і їжею, кому сам забажає. Люди це бачать і обурюються", - розповідає син чоловіка, який залишився жити в Олешках.

Однак зараз навіть робота лікарні залишається під питанням. Звідти вже почали виганяти цивільних хворих. І, як пояснили джерела УП, лікарня й до цього функціонувала дуже обмежено, тому простіше було сказати, що вона, в принципі, закрита. Першу медичну допомогу немає чим надати, можна лише зупинити кров, ліків та антибіотиків немає, обладнання немає. Генератор запускають раз на кілька днів, бо бензину також немає.

"Ситуація там дуже складна, лікарня ледь тримається на плаву. Медичний заклад звертається до місцевих жителів з проханням приносити продукти, такі як каші чи крупи, щоб хоч якось нагодувати лежачих пацієнтів, які перенесли ампутації. Це єдине місце, де люди можуть знайти притулок на ніч, оскільки його не атакують, і мати можливість поїсти гарячу кашу, якщо на це вистачить електрики від генератора. Проте ситуація критична. Якщо лікарня закриється, Олешки опиняться у великій небезпеці," – розповідає Ксенія Архіпова.

Ця лікарня виявилася останнім укриттям для мешканців міста. Інша важлива інфраструктура, така як аптеки та магазини, залишилася закритою. Швидка допомога не може виїздити, оскільки деякі вулиці Олешок переповнені мінами. Людей до лікарні вдається доставити лише на садових тачках. Багато місцевих жителів стали жертвами голоду, хвороб, військових обстрілів або підривів на мінах. Деяких родичі ховали просто на подвір'ї або в городі, в той час як інші так і залишилися лежати на вулицях.

"Зазвичай, після травматичних ампутацій або поранень, люди залишаються без руху (на вулиці - УП), поки їх не знайдуть собаки. Або ж їх просто накривають тканиною. І так вони можуть лежати до тих пір, поки їхні тіла не з'їдять черв’яки," - ділиться Гасаненко.

Колись тіла померлих зберігали в моргу, що функціонував на території лікарні в Олешках. Зараз через руйнування будівлі тіла вимушено перенесли до підвалу одного з корпусів цієї ж лікарні, тож він завалений трупами. Деякі лежать понад 4 місяці - від травня.

У морзі лікарні панує жахлива атмосфера: все тече, неприємний запах заповнює приміщення, а тіла, загорнуті в чорні пакети, вже почали гнити. Але чому ж окупанти забороняють самостійно ховати трупи? Вони прагнуть перевезти ці тіла на експертизу до Генічеська, щоб скласти висновок, згідно з яким ЗСУ нібито розстрілюють людей і знищують будівлі, стверджуючи, що жертви загинули від мінно-вибухових травм, артилерійських обстрілів або атак дронів. Після цього всі результати мають бути представлені ООН. Звісно, результати експертизи будуть такі, як їм вигідно. Я впевнена, що пакети з тілами навіть не розкривають, - ділиться Архіпова.

Шлях, що веде до загибелі, але й водночас шлях, що дарує життя.

Українських військових в Олешках немає. Вони стежать за містом з правого берега Дніпра через камери дронів.

"Російські війська розміщуються у домах місцевих жителів або намагаються викопати окопи на околицях, щоб зайняти вигідні позиції. У них є зосереджена артилерія трохи далі від передньої лінії. Вони намагаються наблизити її, але чим ближче вона до берега, тим далі може вражати цілі в Херсоні. Наша мета — не дозволити їм активізувати артилерію. Ми постійно патрулюємо територію і використовуємо дрони для моніторингу ситуації в Олешках", — зазначив Євген Воронецький, військовослужбовець 34-ої окремої бригади морської піхоти "Борисфен", у коментарі для УП.

Російські війська атакують головну дорогу з міста за допомогою дронів, в той час як намагаються переконати населення, що виїзд заважають саме Сили оборони України, які нібито мінують шляхи. Воронецький підкреслює, що дистанційне мінування дійсно має місце, і деякі маршрути можуть бути заміновані ЗСУ для запобігання постачанню зброї російським військам. Проте основна дорога залишається вільною, щоб дати можливість людям покинути місто. Однак росіянам вигідно, щоб цивільні залишалися в Олешках, оскільки вони використовують їх як живий щит.

"Їхня ключова стратегія полягає в тому, щоб утримувати людей у місті. Це дозволяє ворогам змішуватися з місцевими жителями. Вони змінюють форму на цивільний одяг, порушуючи при цьому Женевські угоди, і перестають виглядати як бойовики. Однак ми патрулюємо повітряний простір і вже маємо уявлення, як виглядають ці особи," - зазначає військовий 34-ої окремої бригади морської піхоти.

Іноді українські військові зупиняють атаки на Олешки, щоб захистити цивільних, але в цей момент ворог використовує цю можливість для активних обстрілів ЗСУ.

На запит про можливість того, що росіяни могли транспортувати зброю разом з гуманітарними вантажами навесні-літом 2026 року, військовий не дав чіткої відповіді, утримавшись від категоричних "так" чи "ні". Проте він зазначив, що така ситуація виглядала б "дуже правдоподібно". Адже автомобіль, що перевозить нібито ліки, продукти або паливо, може на короткий час — 10-15 хвилин — залишитися поза увагою українських дронів, що дає можливість залякати водія та завантажити "щось" у машину. В іншому випадку важко пояснити, як росіяни отримують боєприпаси та дрони в місті, яке повністю заблоковане.

Український військовий ділиться, що Сили оборони допомагають місцевим вибратися з міста головною дорогою й іноді дронами ведуть людей відносно безпечним маршрутом.

"З Олешок є лише кілька шляхів для евакуації. Центральний маршрут хоча б частково можна контролювати. Таким чином, він стає і дорогою смерті, і дорогою життя. Звичайно, нерідко відбуваються повітряні сутички, коли російські сили намагаються знищити наші дрони, а ми, в свою чергу, намагаємося знищити їхні. І все це відбувається на висоті всього 1,5-2 метри над землею, коли дрони супроводжують людей. Ми прагнемо, щоб якомога більше людей змогли покинути місто. Якби не було цивільних, наша робота була б значно простішою," - ділиться своїми думками захисник.

Чи існує шлях для виїзду з захоплених Олешок?

Єдиний шлях для жителів Олешок та навколишніх сіл, які опинилися під окупацією, — це евакуація на територію, що контролюється Україною. Проте наразі немає жодних ознак того, що Росія відмовиться від використання місцевих мешканців як живого щита перед Збройними Силами України та дозволить їм вийти через гуманітарні коридори. Водночас, російська пропаганда продовжує стверджувати, що саме Київ винен у гуманітарній кризі в окупованому місті та що під час евакуації можливі провокації з боку українських сил оборони.

Російські медіа однобічно висвітлюють гуманітарну кризу в Олешках, намагаючись політизувати ситуацію. Вони зводять все до двох основних тез: нібито місцеві жителі страждають через дії України, в той час як окупаційна адміністрація, яка насправді покинула регіон ще в 2023 році після затоплення Каховської ГЕС, нібито надає допомогу, медичне обслуговування та базові послуги управління. При цьому акцент зміщується з факту окупації та її наслідків на образ Росії як "рятівника".

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець в інтерв'ю УП зазначив, що Україні вдалося досягти певних угод з російською стороною, а Міжнародний Комітет Червоного Хреста мав взяти участь в евакуації людей із зони конфлікту. Список осіб, які потребують евакуації, а також умови для забезпечення режиму тиші з боку Сил оборони, були узгоджені. Проте на 22 вересня Росія досі не дала підтвердження своєї готовності провести евакуацію.

Лубінець каже, що готує повторні листи до МКЧХ, ООН і партнерів, адже ситуація в Олешках - критична.

"Я прагну уникнути створення у людей неправдивих надій і не можу вказати точні терміни евакуації (коли це можливо - УП), оскільки Росія ще не підтвердила свою готовність до гуманітарної місії. Проте ми використовуємо всі доступні інструменти, щоб забезпечити евакуацію цивільних осіб, які опинилися в складній ситуації," - зазначив омбудсман.

Також Лубінець додав, що зараз Офіс разом із Силами оборони намагається забезпечити місцевих продуктами та гуманітарною допомогою.

У МКЧХ підтвердили в коментарі УП, що підтримують зв'язок щодо Олешок з владою України та Росії. Комітет готовий надати підтримку в евакуації, щойно це буде безпечно для людей.

Місцеві не вірять у гуманітарний коридор. За понад 4 роки не було жодної офіційної евакуації цивільних з Олешок. Ні після підриву Каховської ГЕС, коли будинки стояли затоплені, ні тепер, коли місто опинилося на межі голоду.

Волонтер громадської організації "Humanity" Стефан Воронцов роз'яснив УП, що найкращим і відносно безпечним варіантом могла б стати узгоджена евакуація через Дніпро в напрямку Херсону. Це дозволило б зекономити час, уникнувши подорожі через території, що знаходяться під окупацією, а також Росію. Забезпечити безпечний гуманітарний коридор міг би Червоний Хрест.

"Те, що евакуація не робиться через Дніпро, це дуже велика помилка. Я дивлюсь, що це навіть не комунікують (українська влада - УП). У нас реально є люди з Олешок, які бояться фільтрації і їхати через Росію кілька днів. Автобусом зможуть вивезти максимум 300 осіб. І це хороша ініціатива. Але їхнє число набагато більше", - каже Воронцов.

Перепливти Дніпро на самоті не є можливим, оскільки тут проходить лінія фронту. На річці присутні диверсійно-розвідувальні групи, військові, і в цілому ситуація вкрай небезпечна. Конфлікт за острови між Херсоном і Олешками триває й досі.

Але факт залишається фактом - деякі люди все ж змогли вирватися з міста через заміновані поля. Вони керувались думкою "краще я помру на дорозі, ніж помру від голоду" і по одному-двоє пішки йшли з Олешок в сторону Раденська або Голої Пристані. Звідти на таксі можна було доїхати до Нової Каховки чи Скадовська. Далі - у кожного свій маршрут.

У тих, хто зараз вперше чує про ситуацію в Олешках, виникає питання: чому місцеві не виїжджали раніше? І відповідь у тому, що вибратися з окупації непросто, а люди стикались із кількома проблемами одразу.

Перша - частина місцевих не має документів, вони згоріли або їх знищив потоп після підриву ГЕС. Щоб виїхати з окупації, взагалі потрібен російський паспорт. Його теж мають не всі. Щоб зробити - потрібне підтвердження особистості або якісь українські документи. А отримати їх від держави і наших органів люди в окупації не можуть. Рідні чи знайомі зверталися в держструктури з проханням дати копії або електронні версії українських документів жителів Олешок - але так і не отримали їх.

Інша складність полягає в тому, що місцеві жителі, особливо люди похилого віку, не бажають залишати свої будинки.

"Я збудувала цю хату і нікуди не поїду" - так висловлюються люди, для яких дійсно немає альтернативи. Україна не пропонує їм жодної підтримки. Не існує ситуації, коли, наприклад, бабуся приїжджає, а волонтери беруть її за руку, надають адресу і радять їхати до села, де є житло. Для них немає можливості оформити пенсію чи отримати допомогу як внутрішньо переміщені особи. Відсутня навіть базова допомога, немає житлових умов. Люди виїжджають і замислюються: "Що робити далі? Куди нам піти?" - ділиться своїми спостереженнями волонтерка, яка підтримує людей, що постраждали від окупації.

Третя проблема полягає в тому, що деякі чоловіки призовного віку переживають страх перед можливістю, що на блокпостах їх можуть витягнути з автомобілів і відправити до підвалів або ж змусити воювати за Росію в рамках так званої спеціальної військової операції.

Багато мешканців області мріяли про те, що після успішного контрнаступу та звільнення Херсона від окупації в листопаді 2022 року, Збройні Сили України з таким же успіхом увійдуть і в Олешки. Подібна надія панувала на початку 2023 року, адже люди сподівалися, що військові здійснять перехід через Дніпро.

Через рік-два багато хто почав відчувати почуття провини за те, що продовжує залишатися в окупації й чекати змін. У цей час значна частина надій і мрій місцевих мешканців, а також всі їхні документи та накопичене майно, знищила потужна повінь від Каховської ГЕС. Без документів люди опинилися в полоні власного міста.

Волонтерка громадської організації "Humanity" Естер Вратарьова, коментуючи ситуацію в Олешках для УП, зазначає, що виїзд з цього міста є надзвичайно складним процесом. Вона підкреслює, що російська пропаганда намагається нав’язати думку, що місцеві жителі начебто не прагнули покинути свої домівки.

"Виїхати з окупації складно, це не легка прогулянка. Та й інформація є далеко не в кожного, бо вона поширюється здебільшого через сарафанне радіо. Системних державних евакуацій не існувало і досі не існує. Тому звинувачувати людей, яких буквально взяли в полон, зробили з них живий щит, перетворили їхню територію на гетто - це абсолютно аморально. І ми маємо зробити все, щоб ця думка не поширювалась", - наголошує Вратарьова.

Зима, яку в Олешках можуть не пережити

В Олешках все ще можна знайти неушкоджені приватні будинки, а також залишки багатоповерхових будівель, де збереглися деякі поверхи та підвальні приміщення. Хоча дах над головою знайти можливо, проживати під ним не завжди є безпечним варіантом.

Останньої зими три бабусі і дідусь замерзли у своїх домівках, повідомляють волонтери. І це лише ті випадки, про які їм відомо. Визначити, скільки тихих трагедій відбувається в Олешках, просто неможливо.

Відповідно до Четвертої Женевської конвенції, відповідальність за населення окупованої території несе держава-окупант. Вона має забезпечувати людей продуктами, медичною допомогою та належними санітарними умовами. Та росіянам байдуже до будь-яких міжнародних вимог. Чекати, що вони забезпечать людей в Олешках їжею, безглуздо.

"Росія відповідає за цю територію. І якщо люди все ще залишаються там, їхня доля є трагічною. Вони фактично приречені на смерть. Тому, поки є шанс, потрібно вирушати пішки з Олешок в одному напрямку," - зазначає Ксенія Архіпова.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга висвітлив гуманітарну катастрофу в Олешках окремою темою на засіданні Генасамблеї ООН, що триває з 21 до 26 вересня. А поки світові лідери з трибун слухають і обговорюють, люди в містечку на березі Дніпра стоять перед одним із найскладніших виборів у своєму житті - спробувати вийти чи залишитись. І в обох варіантах над ними нависає смертельна небезпека.