Операція Блок: як КГБ зруйнувало українські традиції Різдва 1972 року.

У новорічні свята 1972 року КГБ запустило одну з найпомітніших спецоперацій, відому як "Блок", спрямовану на "зачистку" українських дисидентів. Навколо цієї операції досі існує безліч міфів та легенд.

4 січня 1972 року о 21:20 на прикордонному пункті Чоп був затриманий бельгійський турист українського походження Ярослав Добош, коли він подорожував потягом № 7 "Москва-Прага". Під час перевірки його особистих речей правоохоронці виявили телефонний номер з ім'ям "Ігор Калинець", фотографії відомих дисидентів, а також заборонені книги та мікроплівки. Вже 20 січня, через два тижні після арешту, йому пред'явили обвинувачення за статтею 57 кримінального кодексу УРСР, звинувативши у політичному шпигунстві. Цей затримання стало каталізатором для початку операції "Блок" — однієї з найрезонансніших і найжорстокіших акцій КДБ проти української інтелігенції.

Сьогодні в архівах СБУ можна знайти десятки томів цієї справи, які відкривають правду про "репресоване Різдво". За два роки дії операції було заарештовано 89 дисидентів, більшість з яких отримали терміни від 5 до 7 років таборів. Поки українське товариство дисидентів готувалося до заборонених радянською владою "релігійних" святкувань, каральна машина СРСР була готова знекровити опозицію і незгодних, запустивши одну із найбільших спецоперацій проти дисидентів.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та радіо "Байрактар" пропонує мультимедійний проєкт "Правда чи міф?". Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам'яті, слухати в етері радіо "Байрактар", у соцмережах та на Spotify.

Ярослав Добош мав можливість зустріти Новий рік разом з Іваном Світличним, Леонідом Селезенком і Ганною Коцуровою, але співати колядки йому та багатьом іншим українцям, на жаль, не судилося. Як зазначив історик Володимир В'ятрович: "Ярослав Добош, студент Лювенського католицького університету та член Спілки української молоді, який займався вивезенням забороненого самвидаву, став символом тісного зв'язку українського руху опору з націоналістичними колами за кордоном. Це дало можливість радянській пропаганді зобразити дисидентів як 'націоналістичних наймитів' і 'зрадників капіталістичного Заходу'."

Навколо подій 1972 року досі існує чимало чуток та суперечливих версій. Спробуємо розібратися в них, спираючись на факти та коментарі істориків.

Чи правда, що під час різдвяних свят і вертепів 1972 років українські дисиденти ще не усвідомлювали, що арешт Ярослава Добоша фіксував початок масштабної спецоперації КГБ, і що це Різдво стане для багатьох із них останнім на волі?

Більше ілюстрацій, зображень та цікавих історій шукайте в проєкті "Правда чи міф" на соціальних платформах Укрінформу.

Ось як коментують в Українському інституті національної пам’яті: Інформація про затримання Ярослава Добоша з'явилася в радянських виданнях після основної хвилі арештів, що розпочалася 15 січня 1972 року. Таким чином, родичі тих, хто зазнав репресій, дізнавалися про "справу Добоша" лише пізніше, протягом кількох днів після затримання своїх близьких, а самі ув'язнені отримували цю інформацію вже безпосередньо в місцях утримання.

Не існує документальних свідчень про смерть жодного з осіб, затриманих в рамках операції "Блок". Більшість учасників цієї справи були звільнені в кінці 1970-х – на початку 1980-х років, а решта – під час періоду "Перебудови".

Чи є вірною інформація про те, що Ярослав Добош був агентом КГБ, який свідомо співпрацював з розвідкою та видав основних українських дисидентів?

Якщо ви хочете послухати аудіоверсію епізоду та дізнатися більше інформації, завітайте до подкасту "Правда чи міф" на Спотіфай. Новий епізод вже доступний для прослуховування!

Ось що зазначає Український інститут національної пам'яті: Немає документальних доказів на підтримку цієї тези. У спогадах деяких дисидентів, таких як Леоніда Світлична, справді можна знайти звинувачення на адресу згаданої особи. Однак, ці звинувачення, в основному, базуються на відсутності безпосередніх взаємодій авторів з Добошем.

Натомість, офіційна документація КДБ УРСР свідчить про, радше, вдалий збіг обставин, ніж завчасно заплановану акцію. Перебування Ярослава Добоша у Львові та Києві хронологічно співпало із завершальним етапом підготовки до операції "Блок": органам безпеки вже було відомо стосовно видавничої діяльності дисидентів та їх зв'язками з закордонним "самвидавом" (зокрема, курованим американськими спецслужбами видавництвом "Пролог"). Залишилося знайти привід для арешту. Котрим став Ярослав Добош з його контактами з окремими групами українських дисидентів.

До речі, після резонансної пресконференції Ярослава Добоша, на якій він визнав свою провину, його відправили назад до Бельгії. На жаль, попри те, що Ярослав стверджував про тиск з боку КГБ, його репутація в українських колах була безповоротно знищена. Ярослав віддалився від українських спільнот і почав вести приватне життя. Але давайте повернемося до самої спецоперації.

Чи дійсно масові арешти 1972 року не були просто випадковими "справами", а являли собою завершальний етап "великої програми" КГБ — операції "Блок"? Ця операція мала за мету повністю знищити українську опозицію, і її початок на Різдво, ймовірно, не був випадковим.

Ось як висловлюються в Українському інституті національної пам'яті: На тлі попередніх арештів, Операція "Блок" вирізнялася централізованим підходом до планування (зокрема, окремою постановою Центрального комітету КПРС "Про заходи щодо протидії нелегальному поширенню антирадянських та інших політично небезпечних матеріалів") і проводилася з одночасним залученням усіх республік Радянського Союзу.

Це занепокоєння правоохоронних органів було зумовлене актуальними тенденціями дисидентського руху в Радянському Союзі. У СРСР почали активно виходити періодичні видання, зокрема "Хроника текущих событий" у Москві, а згодом – "Український вісник" у Києві та Львові. Також виникли перші правозахисні організації, такі як Московська "Ініціативна група захисту прав людини в СРСР" та Одеський "Громадський комітет захисту Ніни Строкатої". Деякі дослідники вважають, що ці дії були спрямовані на зменшення соціальної напруги всередині країни напередодні 50-річчя створення СРСР, а також на фоні успішного для радянського уряду початку політики "розрядки" у відносинах зі США.

Вибір періоду Різдва для проведення операцій правоохоронцями був зовсім не випадковим. Згідно з архівними матеріалами КДБ УРСР, з 11 по 13 січня 1972 року в Києві та Львові планувалося провести ряд святкових заходів, організованих "окремими націоналістичними елементами" (тобто дисидентами). Святкування мали проходити як на вулицях, так і в приватних квартирах.

Одночасно, після затримання та наступного допиту Добоша на початку січня цього року, стали відомі його зв'язки з деякими учасниками "колядницьких груп", а також його контакти з головою закордонного видавництва ОУН в еміграції "Пролог", Ковалем. Щоб уникнути можливого поширення забороненої літератури, було ухвалено рішення провести ряд синхронних обшуків у учасників колядок.

Арешти, проведені в 1972 році, не стали найбільш масовими. У період з 1954 по 1964 роки в Українській РСР було затримано 793 особи, тоді як в результаті операції "Блок" в Україні було заарештовано від 79 до 100 осіб.

Але саме ці арешти вдарили по самому серцю української інтелектуальної еліти. Операція Блок знекровила українське протестне середовище. Проте вона не змогла вбити дух свободи.

Як зазначав Левко Лук'яненко, незалежність не сталася для нас раптово в 1991 році. Українці завжди боролися за свою свободу, незважаючи на будь-які режими, які намагалися зламати нашу країну. Незважаючи на "репресоване Різдво" 72-го року та сучасну війну, історія демонструє, що прагнення до власної державності не можна зупинити жодними перешкодами — ані бетонними, ані тими, що створюються спецслужбами.

На заметку:

Офіційний привід для переслідувань: 24-річний бельгійський студент і член Спілки української молоді (СУМ) Ярослав Добош став "непередбачуваним каталізатором" операції "Блок". Його затримання в січні 1972 року на кордоні в Чопі з мікроплівками "самвидаву" дало можливість КГБ перетворити масові облави на дисидентів на вигляд "боротьби з іноземним шпигунством".

Публічне "покаяння" під тиском: 2 червня 1972 року в Києві, за наказом спецслужб, відбулася резонансна пресконференція, на якій головним спікером був Бка Добош. Він на камеру "признався" у співпраці з закордонними осередками ОУН. Після цього його одразу ж звільнили і депортували з СРСР. Вже в Бельгії Ярослав повідомив, що ці свідчення були отримані під психологічним тиском, а його "шпигунська місія" була лише вигадкою радянської пропаганди.

Дисидентські версії: Дисидент Василь Овсієнко, заарештований у 1972 році, згадує: "Я пізніше, коли був заарештований, читав покази Ярослава Добоша і дійшов висновку, що це була, мабуть, людина випадкова. Я не впевнений, чи він був справді завербований КДБ, чи це просто так, зі своєї наївності цікавився, чи мав якесь там завдання від своїх керівників чи не мав - Бог його знає. Але його КДБ використало досить таки вдало. Він розказав усе, що знав і чого не знав, виступив із заявою по телебаченню, та заява була опублікована у пресі. Його випустили, а все це стало приводом для масових арештів української інтелігенції".

Відмова від активності: Після повернення на Захід та спростування своїх раніше зроблених "зізнань" Ярослав Добош вирішив піти в тінь. Він свідомо залишив політичну арену та відійшов від суспільно-політичного життя, зосередившись на особистих справах. До кінця своїх днів він дуже рідко погоджувався на інтерв'ю, що стосувалися подій "репресованого Різдва". Ярослав Добош провів залишок свого життя в Бельгії, де помер 29 червня 2015 року, на 68-му році життя, після тривалої хвороби.

Трагічна роль непередбачуваного свідка: Хоча Добош особисто не був агентом КГБ, його постать стала сумним символом того, як тоталітарна система використовує індивіда для знищення цілого покоління інтелектуалів. Справа Добоша "узаконила" в очах радянської юстиції терміни ув'язнення для таких діячів, як Світличний, Чорновіл, Стус, Сверстюк, Овсієнко та багатьох інших представників шістдесятників.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова експертиза: Володимир Тиліщак, Український інститут національної пам'яті.

Ілюстрації: Катерина Березовець, інформаційне агентство Укрінформ.

У циклі "Правда чи вигадка" ознайомтесь з нашими матеріалами: читайте, слухайте та переглядайте!

Покрова без легенд: що відомо про це свято

Олена Степанів: реальність та міфи про першою жінку-офіцера на планеті

Радіо "Афродіта": реальність та вигадки щодо секретної радіостанції УПА

Вбивство Петлюри: як злочинець став "жертвою"

Секретний український університет: як у Львові функціонував підпільний навчальний заклад?

Олена Теліга: Яким чином Гестапо вплинуло на життя поетеси?

Міфи і Гідність: Чи є "осіння закономірність" для Майданів?

Як виникла ідея ""Свічка пам'яті""?

Між спокоєм і конфліктом: як українці та кримські татари формували свою історію.

Прем'єра опору: які події насправді розгортались у кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 року