Співпраця у рамках проєкту: Пробація на шляху до європейської інтеграції: що таке пробація, чому вона є важливою та які досягнення вже маємо.

Україна продовжує свій шлях євроінтеграції. Серед зобов'язань, які наша держава має виконати для цього, і реформа пробації - зміни у системі кримінальних покарань, які передбачають не ізоляцію людини, а пошук альтернативних способів допомогти. Сьогодні цей процес триває.

Про те, чому пробація важлива для кожного громадянина, які підходи сьогодні працюють, у чому полягають головні труднощі впровадження змін, як європейські партнери оцінюють те, що ми вже встигли зробити у цій сфері, чим відрізняється система пробації в часи незалежності від тієї, яка була раніше та чи можна уникнути покарань позбавленням волі, розповіла головна національна експертка з реформування пенітенціарної системи та пробації Проєкту PravoJustice4EU Олена Кочура.

Чому важливо обговорювати пробацію?

-- Пропоную почати з простого питання: що таке пробація?

Олена Кочура: Простими словами, пробація полягає у відбуванні кримінальних покарань в суспільстві, без необхідності ізолювати особу або відправляти її до в'язниці. Однак, це стосується лише певної категорії покарань, які не є суттєво небезпечними для громадськості.

Це питання стосується правопорушень та механізмів, які використовує держава для реінтеграції порушників законодавства в суспільство.

Олена Кочура: Так, можна висловити це саме так.

-- Тоді наступне питання, чому вона має хвилювати українців, їх родини, якщо вони ніколи не порушували законодавство?

Олена Кочура: Ми всі вважаємо, що це нас не стосується, бо ми не вчиняємо правопорушення. Але це може стосуватися кожного.

Коли ми спостерігаємо за подібними ситуаціями з відстані, зазвичай маємо думку: "Злочинець повинен бути покараний". Проте, давайте уявимо, що ви, ваша дитина, партнер чи сусід вчинили незначне правопорушення або навіть стали причиною дорожньо-транспортної пригоди. Як ми тоді сприймемо цю людину? Чи дійсно хочемо, щоб вона потрапила за грати? Швидше за все, ні. Більшість з нас бажала б, щоб з нею, зокрема з нашою дитиною, провели розмову, яка стала б уроком, аби уникнути повторення подібних ситуацій і не повертатися до кримінальної системи.

На цьому полі з'являється пробація, адже її фахівці взаємодіють з такими особами, аби запобігти їхньому повторному потраплянню в систему кримінальної юстиції.

-- Тобто системи пробації спрямовані на те, щоб створити безпечне суспільство довкола нас і без примусу реабілітувати тих людей, які припустились помилки?

Олена Кочура: Це перша історія. Друга стосується України загалом і нашого вступу до Європейського Союзу. Україна має затверджену Дорожню карту з питань верховенства права, і система пробації та пенітенціарна система є її частинами. Якщо ми не будемо проводити реформи й рухатися до європейських стандартів, зокрема впроваджувати законодавство, яке їм відповідає, то, на жаль, не зможемо досягти цієї мети.

Які основні відмінності між сучасною системою пробації в Україні та тією, що функціонувала, скажімо, наприкінці ХХ століття і на початку ХХI?

Олена Кочура: Існує величезна різниця. Раніше, коли особа скоювала правопорушення, її взаємодія з правовою системою зводилася лише до контролю. Людина приходила на зустріч, їй нагадували про заборону скоєння нових правопорушень, вона ставила свій підпис, і на цьому всі заходи щодо роботи з засудженим закінчувалися.

В Україні система пробації на сьогоднішній день є досить розгалуженою і починає діяти ще до ухвалення судового рішення. На цьому етапі йдеться про досудову пробацію, в рамках якої фахівці проводять детальний аналіз життєвої ситуації особи, оцінюють потенційні ризики для суспільства та розробляють заходи, які можуть допомогти уникнути повторних правопорушень. Суддя, спираючись на отриману інформацію, приймає рішення.

Наступний етап починається, коли людина отримує покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства. І тут робота пробації - це не просто контроль. Спочатку фахівці оцінюють ризики та з'ясовують, що може призвести до повторного правопорушення. Потім, залежно від результату оцінки людини, визначають відповідні програми та заходи, які допомагають працювати із соціальними й психологічними проблемами. Головна мета -- допомогти людині зрозуміти, що саме потрібно змінити у своєму житті, щоб не вчиняти правопорушень знову. Таким чином вона може відбути покарання, не випадаючи із суспільства, і після його завершення не повертатися до системи кримінальної юстиції.

Третій тип пробації, який поки що в Україні не отримав достатнього розвитку, це пенітенціарна пробація. У цій сфері є багато можливостей для вдосконалення. Основна ідея полягає в тому, що спеціалісти пробації розпочинають підготовку інформації про осіб, які готуються до виходу на волю з установ, де відбувається позбавлення волі. Проте наразі на цьому етапі діяльність фактично закінчується.

Отже, якщо раніше, в радянський та пострадянський періоди, все зводилося до формального виконання обов'язків, то сьогодні пробація включає в себе широкий спектр роботи з цими особами.

Завдання -- зробити суспільство безпечним

Якщо звернути увагу на медійну дискусію стосовно євроінтеграції, можна помітити, що реформа пробації не є в центрі уваги, на відміну від реформ у сфері правосуддя чи судочинства. Чому ж реформа пробації має значення для наших європейських союзників?

Олена Кочура: Ми часто обговорюємо суди та прокуратуру, але що відбувається після ухвалення судового рішення? Робота, спрямована на підтримку безпеки в суспільстві, про яку ми почали говорити, є основним завданням пенітенціарної системи та служби пробації.

Коли йдеться про пробацію, важливо зазначити, що одним із основних принципів пенітенціарної системи в усьому світі є призначення покарань у вигляді позбавлення волі лише для тих осіб, які справді представляють загрозу суспільству. Натомість, слід максимально використовувати альтернативні санкції.

Коли ми займалися розробкою та реалізацією системи пробації в Україні, мені пояснювали, що в'язниця є місцем, де формуються нові злочинці. У цьому середовищі люди зазнають змін: якщо раніше особа скоювала крадіжку, то після відбуття покарання часто вдається до серйозніших правопорушень — таких як грабежі або навіть вбивства.

Пробація є важливою для того, щоб індивід міг залишатися в суспільстві, підтримувати стосунки з рідними, мати можливість працювати та жити у своєму житлі.

Якщо висловитися ще простіше, це навіть економічно доцільніше. Згідно з останніми дослідженнями, пробація коштує приблизно в десять разів менше, ніж утримання особи в виправній установі. Отже, це також приносить економічну вигоду. І, знову ж таки, йдеться про безпеку — покращення її в нашій спільноті.

Отже, пробація має велике значення для процесів євроінтеграції. Чому це так? Справа в тому, що держави Європейського Союзу, як правило, характеризуються високим рівнем безпеки, і Україні слід прагнути до досягнення такого ж рівня.

-- Наскільки я розумію, пенітенціарна система і системи пробації співіснують нерозривно. Як виглядає ця взаємодія у нас?

Олена Кочура: В усьому світі так визначено, що пенітенціарна система, так звана "тюремна система" і пробація, повинні співіснувати. В Україні наразі це таке коло. Наприклад, людина вчиняє кримінальне правопорушення і досудова пробація передбачає досудову доповідь, на основі якої суддя винесе рішення щодо ізоляції, тобто відправлення в тюрму або покарання без ізоляції.

Якщо йдеться про ізоляцію, то після того, як людина потрапляє в місця позбавлення волі, персонал вже має про неї інформацію, так як була зроблена оцінка. Так вони продовжують роботу, яку почала пробація.

Якщо особа не була засуджена до ув'язнення, то система пробації функціонує відповідно до власного порядку.

У багатьох країнах пробація відіграє важливу роль у підготовці осіб до звільнення з установ виконання покарань. Спеціалісти проводять оцінку ситуації, спілкуються з родичами, а також з’ясовують, наскільки громада готова прийняти колишнього ув’язненого. Вони визначають, які навички необхідно розвинути у цієї особи, щоб вона могла стати безпечною частиною суспільства. Крім того, може бути надана допомога у пошуку роботи.

Згідно з новітніми дослідженнями, найбільш вразливим періодом після виходу з місць позбавлення волі є перші шість місяців. У цей час близько 30% колишніх ув'язнених знову стають правопорушниками. Відсутність необхідної підтримки може негативно вплинути на безпеку суспільства. Таким чином, ми втрачаємо частину своєї гуманності. Пробація охоплює всі етапи: від ухвалення рішення до надання допомоги під час звільнення.

Яким чином здійснюється пробація в умовах війни?

Сьогодні Україна перебуває в умовах війни, і ця ситуація, зокрема, має відношення до різних злочинів. Якщо розглядати пробацію в контексті воєнних злочинів, таких як колабораціонізм або правопорушення, скоєні військовослужбовцями, постає питання: чим вона відрізняється від пробації для цивільних осіб?

Олена Кочура: Це новий етап у історії пробації, оскільки раніше ми не зустрічалися з таким. Хоча були випадки злочинів, пов'язаних із незаконним обігом зброї, але тут йдеться про зовсім інший контекст.

Почну з того, що війна внесла корективи в усю систему правосуддя і в пробацію теж. Були втрачені якісь відділи, які залишилися на окупованій території, але водночас пробація показує свою системність, гнучкість і те, наскільки вона може підлаштовуватися під виклики, які ми маємо.

Сьогодні основним акцентом є забезпечення безпеки. Офіси пробації зазнають руйнувань, і це питання активно обговорюється. Якщо ми звернемо увагу на правопорушників, то виникли нові категорії, якими займаються служби пробації, зокрема колаборанти, а також нинішні та колишні військовослужбовці. Наприклад, для ефективної роботи з цими групами розробляються нові підходи до соціально-виховних заходів.

Знову ж таки, важливо підкреслити необхідність оцінки ситуації. Чому це так важливо? Коли ми маємо справу з двома особами, які скоїли колабораційний злочин, їхні історії можуть кардинально відрізнятися. Один міг обрати цей шлях через свої ідеали, тоді як інший опинився в такій ситуації під тиском оточення або з-за загроз для себе та своєї родини. Саме на основі цих обставин має формуватися підхід до роботи з ними. Сьогодні популярно говорити про створення спеціальних програм для колаборантів, але я вважаю, що це помилковий підхід, оскільки кожен з цих людей має свою унікальну мотивацію, яка призвела їх до такого вибору.

Якщо звернути увагу на ветеранів або осіб, які все ще виконують свої обов'язки служби, можна відзначити, що кількість таких людей, що перебувають на пробації, є значною — близько 1600 клієнтів. З ними активно проводиться необхідна робота.

У сфері пробації створено та офіційно затверджено стратегію впровадження політики, спрямованої на роботу з ветеранами. Відповідно, були внесені зміни в існуючі інструменти та методики, розробляються нові підходи до взаємодії, а також організується навчання для фахівців, оскільки це справді новий етап у нашій діяльності.

Наскільки мені відомо, мова йде про підходи до виконання завдань, а не про конкретні ресурси, які для цього виділяються. Як ви вважаєте, чи є це вірним напрямком?

Олена Кочура: Безумовно, це так. Як я вже зазначала, існують різні підходи, і нам необхідно адаптувати нашу діяльність відповідно до цих категорій.

В Україні було проведено дослідження серед ветеранів, які є клієнтами пробації, в результаті якого був сформований образ типового ветерана. Які ж висновки можна зробити? Виявилося, що приблизно третина з них мала проблеми з законом ще до того, як вирушили на фронт, тобто для них це не є новим досвідом. Це вказує на один із напрямків роботи. Інша ж група ветеранів повернулася з війни, але не змогла адаптуватися до мирного життя: почали зловживати алкоголем, зазнали руйнування стосунків тощо. Це потребує зовсім іншого підходу в роботі.

Але водночас, якщо ми говоримо про ветеранів і загалом про клієнтів пробації, то повинні пам'ятати, що вони такі самі члени суспільства, як і ми з вами. Можливо, їм потрібно трохи більше підтримки. І тут дуже важливо залучати громаду, щоб вона була зацікавлена в тому, аби поруч із нею жили безпечні люди. Важливо залучати саме наявні ресурси громади.

Кадровий голод як найбільша проблема

Як ви вважаєте, які питання в системі пробації наразі залишаються без відповіді?

Олена Кочура: Кадровий голод. Це -- біль пробації. Відповідно до всіх наявних нормативів повинно працювати 3300 співробітників. Наразі ми маємо 2300 співробітників.

Що цьому сприяє? Чи важко знайти фахівця, чи, можливо, просто немає бажання працювати?

Олена Кочура: Ця професія має дуже низький рівень оплати праці. У порівнянні з іншими працівниками правоохоронних органів чи системи правосуддя, заробіток може виявитися в кілька разів меншим.

Ситуація в установах дещо краща, оскільки їхні співробітники носять погони та отримують відповідні надбавки. Натомість працівники пробації є цивільними особами і не є державними службовцями, у них немає погонів. Якщо я не помиляюся, їх позбавили цього статусу ще в 2019 році.

Крім того, це дуже велике навантаження. Тисячі людей не вистачає, кількість засуджених не меншає, а іноді навіть зростає. Обсяг роботи теж збільшується. Люди просто не витримують, вигорають і йдуть. Знайти нових працівників на таку заробітну плату дуже важко.

Наступним аспектом, який варто зазначити, є брак усвідомлення ролі пробації у суспільстві. Внаслідок цього в місцевих громадах спостерігається нестача ресурсів та програм, які могли б ефективно підтримувати клієнтів пробації.

Працівники пробації переважно складаються з юристів, а деякі з них також мають досвід викладання. Існує обмежена кількість психологів, але, наприклад, спеціалістів з питань залежностей взагалі немає. Коли до мене звертається клієнт із залежністю, я вимушений шукати можливість перенаправити його, адже без цього моя робота не буде результативною. На жаль, варіантів направлення немає. У великих містах ситуація дещо краща, проте в маленьких громадах це стає серйозною проблемою.

І найголовніше, напевно, -- це війна. Відділи пробації продовжують працювати на прифронтових територіях. Кількість людей там постійно змінюється: вони переміщуються з одного місця в інше. Тобто є дуже багато проблем, з якими доводиться стикатися.

На вашу думку, чи можна вважати, що питання фінансування має зв'язок із державною політикою?

Олена Кочура: Так, фінансування пенітенціарної системи та пробації завжди реалізується за залишковим принципом. Ми усвідомлюємо, куди мають бути спрямовані всі наші фінансові ресурси, проте важливо зазначити, що сьогодні лише 53% потреб цих систем забезпечується за рахунок державного бюджету. Ці 53% покривають витрати на заробітні плати та утримання колоній. Адже потрібно забезпечити харчування для осіб, які відбувають покарання, а також мати наявний персонал для їх охорони.

-- Це сумно насправді, оскільки йдеться про безпеку і людей, які мають отримати другий шанс, якщо вони заслуговують, і суспільство, в якому ці люди функціонують.

Олена Кочура: Так. Якщо проаналізувати досвід інших держав, таких як Швеція, то мені подобається їхній підхід до прогнозування. Наприклад, якщо алгоритми вказують на можливе зростання злочинності, вони починають вживати заходів заздалегідь. У цьому випадку, вони створюють нові колонії, щоб уникнути перенаселення в'язниць.

Чому цей досвід цікавий для нас? Тому що, відповідно до міжнародних стандартів, на одного засудженого та особу, узяту під варту, має припадати чотири квадратні метри. У нас іноді це буває 1,7 метра. Це колосальна різниця. Такі умови вважаються порушенням прав людини, тому ми маємо велику кількість позовів до ЄСПЛ. ЄСПЛ виносить рішення про виплату компенсацій, а в України цих грошей немає.

Очевидно, що питання фінансування є основною проблемою, проте я вважаю, що це не єдина складова. Мене цікавить, по-перше, як дефіцит кадрів та недостатнє фінансування впливають на потенційні можливості для реформування пенітенціарної системи. А по-друге, крім фінансових аспектів, які ще фактори ви могли б зазначити?

Олена Кочура: Почну з законодавчої історії. На сьогодні в Україні пробація і пенітенціарні системи працюють на базі закону "Про Державну кримінально-виконавчу систему" від 2005 року, коли про пробацію навіть не чули.

Таким чином, ми стикаємося з ситуацією, коли ми рухаємося вперед, а законодавство залишається на місці, що створює безліч викликів. Наприклад, кількість призначеного персоналу не відповідає реаліям. Це також свідчить про те, що раніше існував контроль, а тепер ми перейшли до ресоціалізації. Однак в законодавстві не закріплено цей перехід від контролю до ресоціалізації. Це, по-перше, могло б зміцнити нашу позицію на шляху до вступу в ЄС, а по-друге, відкрило б можливості для додаткового фінансування системи. Проте наразі навіть немає відповідної статті витрат. Як наслідок, ми маємо брак програм, недостатню кількість працівників і, відповідно, низьку якість виконуваної роботи.

Схожа ситуація спостерігається і в ювенальній пробації. Серед спеціалістів, які займаються дітьми, необхідно мати психологів, соціальних працівників та кейс-менеджерів, проте на даний момент у нас є лише кейс-менеджер.

Тобто ми повинні знайти цей ресурс десь в громаді, а там він не завжди є. Допомагають також волонтери пробації, але їх, на жаль, не так багато. Тому страждає якість. ми ж хочемо безпечне суспільство, хочемо більше програм, включення цих людей в нашу громаду. На жаль, на це не вистачає ресурсів.

У новому законопроєкті України "Про пенітенціарну систему та пробацію" передбачено введення ще одного виду пробації, який використовується в багатьох країнах світу — постпенітенціарна пробація. Цей вид пробації надає підтримку особам, які щойно звільнилися з місць позбавлення волі, допомагаючи їм у процесі реінтеграції в суспільство. Особливо важливо забезпечити цим людям підтримку протягом перших шести місяців, оскільки цей період вважається критичним. Необхідно залучати різноманітні ресурси та організації, щоб запобігти їхньому поверненню до злочинної діяльності.

-- Ви вже частково сказали, що інвестувати на рівні держави в систему пробації вигідніше, ніж утримувати тюрми і будувати нові колонії. Як це співвідношення виглядає в реальності?

Олена Кочура: Якщо ми говоримо про кількість людей, які перебувають на пробації, це понад 60 тисяч осіб. У той же час, навіть попри скорочення тюремного населення (на сьогодні у СІЗО та колоніях перебувають близько 30 тисяч осіб), коштів на них витрачається в рази більше.

Пробаційна система в Україні функціонує лише десять років.

-- Усіх в пробацію не можна відправити?

Олена Кочура зазначає: «Ні, якщо особа дійсно становить загрозу, тоді пробація, на жаль, не зможе вирішити проблему. Це не універсальний засіб для всіх випадків. І іноді доцільніше направити особу до установи, позбавленої волі. Наразі в цій сфері триває реформування — змінюється підхід і філософія пенітенціарної системи, переходячи від контролю до ресоціалізації. Впроваджуються корекційні програми, які допомагають людині усвідомити свої вчинки і почати працювати над собою з першого дня відбування покарання».

Це не той рівень, який відбувається в пробації, тому що пробація в Україні працює 10 років, а зміна в пенітенціарній системі фактично почалася десь років сім тому.

Яка середня заробітна плата людей, які працюють у сфері пробації сьогодні?

Олена Кочура: Приблизно 12 тисяч гривень.

У контексті євроінтеграції часто виникає думка, що немає сенсу винаходити нові рішення, адже вже існують успішні приклади в європейських країнах. Пропонується просто проаналізувати їхній досвід, адаптувати його до українських реалій і отримати позитивний результат. Що стосується пробації, то варто розглянути, які елементи європейської практики можуть бути корисними для України, а які, навпаки, не підходять або є важкими для впровадження.

Олена Кочура: Ви правильно сказали, що не можна взяти і скопіювати. Те, що працює в пробації в Україні, було запозичено й адаптовано, а не скопійовано. Методологія оцінки ризиків -- найголовніший інструмент відповідно до якого базується далі вже вся робота. Ця методологія щодо дорослих була взята за основу з Великої Британії, а для неповнолітніх -- канадський варіант, але вони були адаптовані до досвіду та реалій України і відповідають як українському контексту, так і законодавству.

Сьогодні програми пробації та корекції, запозичені з інших країн, стали основою для нашої адаптації, проте вони були суттєво модифіковані відповідно до українських реалій та протестовані. Було внесено необхідні корективи, щоб зрозуміти, що працює, а що ні, і лише після цього отримані результати були затверджені та впроваджені. Спілкуючись із колегами з пробаційних служб інших країн, я помічаю, що ми досягли певного прогресу, незважаючи на те, що в деяких країнах ці системи функціонують вже понад сто років, тоді як у нас цей процес триває лише десять. Це, напевно, є перевагою, адже ми мали можливість вчитися на їхніх помилках і інтегрувати ці уроки у власний досвід, сформувавши унікальну модель.

Безумовно, як кажуть, у небі немає меж. Ми маємо можливість досліджувати різні підходи, зокрема, стосовно нових груп, таких як ветерани. Наразі нам не відома точна система їх роботи. Саме тому наші колеги обмінюються досвідом з представниками інших країн, які вже мають певний успішний досвід у цій сфері. Вони аналізують, як це реалізується в інших країнах, адаптують ці практики до нашого контексту та запозичують окремі елементи для подальшого використання.

На недавній зустрічі з нашими закордонними партнерами вони відзначили, що тепер їм слід вчитися у нас. Адже наш досвід не обмежується лише роботою з ветеранами, які завершили свою службу; це багаторічна практика, що постійно адаптується до сучасних викликів і ситуацій.

Які результати ми вже здобули в цій області?

Якщо розглядати реформу пробації в контексті нашої євроінтеграції, яким чином європейські партнери оцінюють наші досягнення в цій галузі?

Олена Кочура: Відгуки досить позитивні. Люди усвідомлюють, який великий обсяг роботи ми виконали. Я згадувала про систему кримінального правосуддя в пострадянських країнах та сучасну пробацію — це те, чим ми можемо пишатися на сьогоднішній день.

Зараз, наприклад, у нас дуже класно працює Єдиний реєстр засуджених осіб та осіб, узятих під варту. Це те, що об'єднує і колонії, і пробацію. Так, мають туди доступ ще деякі інші інституції, наприклад той же суд. Зараз обмін інформацією між пробацією та судом відбувається через один клік. Це допомагає нам далі розвиватися та напрацьовувати нові системи.

Коли я демонструю цю систему нашим колегам, вони відзначають її переваги, оскільки ми можемо створювати візуалізації і спостерігати за кількістю людей у реальному часі. У деяких країнах подібні можливості ще не впроваджені.

Які ініціативи сприяють розвитку пробаційної системи та активно працюють у цій галузі? Скільки учасників залучено для вдосконалення цієї сфери та її трансформації?

Олена Кочура: Дуже мало. Якщо ми говоримо про пенітенціарну систему, про колонії, то там Червоний Хрест допомагає, інші міжнародні проєкти. Якщо ми говоримо про пробацію, то це Проєкт PravoJustice4EU, точково допомагає проєкт UNODC. Вони залучають міжнародних експертів щодо навчання окремим методам роботи з різними категоріями населення.

Ми маємо більш широкий підхід: займаємося питаннями законодавства, створенням навчальних програм, розробкою наказів, їх реалізацією та вдосконаленням, а також цифровими трансформаціями. Це насправді великий спектр діяльності.

Хотілося б підсумувати нашу розмову на оптимістичній ноті. Ви згадали про наявність спільного реєстру між системою пробації та пенітенціарною службою, що сприяє їхній більш ефективній взаємодії. Які ще позитивні аспекти можна виділити в цій сфері?

Олена Кочура: Найважливіше – це люди. Філософія роботи змінилася, і співробітники почали бачити мету своєї діяльності в наданні допомоги, а не в контролі. Я також можу зазначити, що це значно наблизило нас до європейських стандартів, і тепер ми можемо спілкуватися і діяти на одному рівні з нашими колегами з Європи.

Пробація входить до складу Асоціації пробацій Європи, що підкреслює важливість нашої участі та впливу у цій сфері. Хоча нашій організації всього десять років, ми вже в ряді питань випереджаємо багатьох наших європейських партнерів.

-- Я захоплююся людьми, які обирають свідомо вузькоспеціалізовані теми і свідомо все життя в цих темах працюють, намагаючись пробити дуже багато стін, об які доводиться битися головою роками. Вони знаходять для цього внутрішній ресурс. Ви працюєте з цими темами понад 20 років. Чому? Навіщо?

Олена Кочура: Мабуть, з дитинства я мріяла про те, щоб підтримувати людей. Коли я почала свою кар'єру в місцевому офісі, ця мрія стала реальністю. Під час впровадження програми пробації я усвідомила, наскільки важливим є цей процес для допомоги людям. Пізніше я переключилася на міжнародні проєкти. Зараз, працюючи з працівниками пробації та пенітенціарних установ, я відчуваю їхній ентузіазм і бажання змін. Це надихає мене, адже я згадую історії успіху тих, з ким працювала раніше.