"Підозра щодо заступника голови правління ПриватБанку - отримала схвалення. Особи, які були в центрі уваги, - наразі за межами країни..."
Перший голова НАБУ Артем Ситник поділився інформацією про гучні справи, які були висвітлені в книзі американської журналістки Кейсі Мішель під назвою "Клептократія по-американськи".
У "Віденській кав'ярні", що у Львові, презентували книгу американської журналістки-розслідувачки Кейсі Мішель "Клептократія по-американськи". Або: "Як США створили найбільшу в світовій історії схему відмивання грошей".
Книжку представили ексміністерка охорони здоров'я України Уляна Супрун, яка виступила як редактор та написала передмову, а також перший директор НАБУ Артем Ситник.
У книзі зокрема йдеться про резонансну справу відмивання коштів з ПриватБанку, яку розслідував Артем Ситник разом з детективами. Мільярди коштів вивели з ПриватБанку до США. В Америці казали, що це найбільше відмивання коштів за усю історію країни!
Під час презентації Артем Ситник розповів про найцікавіші справи, які свого часу розслідувало НАБУ. Нині пан Ситник працює в Агентстві оборонних закупівель. І там йому доводилося боротися з фірмами-прокладками... Нині підприємство переформатовується, тож наразі не знає, чи надалі там працюватиме.
Мене змусили взяти участь у наполегливій бесіді в стилі "донбаського підходу": "Або ти на нашій стороні, або взагалі не з нами". Я прийняв рішення, що не хочу бути з ними.
У 2001 році я почав працювати слідчим у прокуратурі у місті Кіровограді (нині Кропивницький. -- Авт.). Коли у 2004 році почався Помаранчевий Майдан, у мене була надія, що в Україні відбудуться зміни, -- розповідає про свій професійний шлях перший директор НАБУ Артем Ситник. -- Коли відбувся реванш, і янукович став прем'єр-міністром, для мене це було великим розчаруванням.
У подальшому я обіймав посаду в прокуратурі Київської області, коли на той час спостерігався бум земельних справ. Результати моєї діяльності в регіоні стали основою для моєї презентації під час конкурсу на посаду директора НАБУ. Серед 155 кандидатів жоден не зміг надати жодного випадку, що завершився б судовим вироком, в той час як я мав значний досвід доведення справ до реальних термінів. Це, зрештою, допомогло мені виграти конкурс. Коли Віктор Янукович став президентом, здавалося, гірше вже не буде. Але "донецькі" показали, що ситуація може стати ще гіршою. Мені провели жорстку бесіду у донецькому стилі: "Або ти з нами, або проти нас". Я вирішив не йти на співпрацю. Проте, мені не запропонували звільнитися – скоріше, я опинився в ситуації, коли мені вказали: "Ось справа. Є дев'ять підозрюваних, один з яких – заступник керівника центральних органів влади. Нам потрібно, щоб він залишився осторонь." Я зробив вигляд, що не зрозумів. Далі виникла справа щодо керівника управління культури та туризму Київської обласної адміністрації. Ця особа була довіреною особою губернатора, який отримував від нього "данину". Ми фіксували ці факти. Губернатор мав хороші стосунки з Януковичем. Я не повідомив прокурору області про намір затримати цього персонажа, адже за два дні до цього прокурор, також з Донецька, пив з ним пиво. Я розумів, що якщо скажу прокурору про затримання, він не дозволить його провести. Цікаво, що справу щодо цього чиновника розслідував прокурор області. Коли ми затримували керівника управління, прокурор зник, і ми довго його не могли знайти. Без його підпису не могли продовжити розслідування. Зрештою, ми його знайшли, і під тиском невідхильних доказів він підписав постанову про порушення кримінальної справи. Проте через п’ять днів він заявив: "Мені не подобається працювати з тобою." Я відповів: "Мені також не комфортно з вами." Врешті-решт, я ухвалив рішення про звільнення, хоча це було нелегко, адже я відчував покликання до слідчої роботи. Після цього я став адвокатом, навіть не уявляючи, що в моєму житті відбудеться кардинальний поворот, який призведе до повернення на державну службу.
У 2013 р. в Україні відбулись події на Майдані. Не скажу, що в мене була така сама віра, як у 2004 р. З'явився скепсис...
Але потім з'явився пакет антикорупційних законів. Попри те, що у книзі описано багато схем, які існують у США, визначальну роль у прийнятті антикорупційного законодавства зіграли наші міжнародні партнери, у першу чергу США. Вони наполягали на цих реформах через державний департамент, через міжнародний валютний фонд.
Коли я прочитав пакет законів, мені здався цікавим проєкт Національного антикорупційного бюро України. І я зрозумів, що можу взяти участь у конкурсі, розпочати робити те, що очікували українці, починаючи з 1991 року -- бити тих, хто завжди вважав себе недоторканим.
Спочатку було 166 претендентів. Потім їх кількість зменшилася до 20, потім до 4, а зрештою залишилося лише 2. І ось, нарешті, відбулося призначення. Усі навколо почали запитувати: "Як ти познайомився з Порошенком?". Я відповідаю: "Я його зовсім не знаю". Люди дивляться на мене і кажуть: "Не хочеш — не кажи...". До речі, на той момент у конкурсній комісії працювали не чиновники, а особи з певним авторитетом у суспільстві.
Коли залишилося 2 кандидати, у нас була співбесіда з тодішнім президентом. Не було жодного слова сказано: тут працювати, а тут не працювати... Як це завжди було в Україні.
Ми розпочали створення органу з нуля. Середній вік детективів на момент заснування НАБУ становив 26 років. Це були молоді, амбітні особи, які прийшли змінювати історію.
-- Розкажіть про найбільш резонансні справи з цієї книжки? Хто вам допомагав у роботі? Чи були серед них американці-міжнародники? -- запитала у Артема Ситника Уляна Супрун.
-- Є у цій книжці одна справа -- пана Коломойського. Коли були переговори з МВФ, з представниками державного департаменту, посольства США, завжди порушувалась тема зменшення впливу олігархів на життя України. Коли ми почали проводити початкові розслідування, побачили, що без допомоги партнерів це неможливо зробити.
-- У чому специфіка української корупції? Вона нічим не відрізняється від корупції постколоніальних чи пострадянських країн.
-- Корупціонери в Україні не довіряють Україні. Тому не зберігають тут гроші. Гроші намагаються звідти вивезти. Тому на початковому етапі розбудови НАБУ надзвичайно важливо було вибудувати відносини з міжнародними партнерами. Без взаємодопомоги по кримінальним справам жодне серйозне розслідування (я не маю на увазі бухгалтера, який з каси дістав гроші, ми таке не розслідували), не мало ніякої перспективи без належної взаємодії. І тут я можу сказати, що американські партнери були налаштовані на співпрацю. Наведу один приклад по одній справі, щоб ви зрозуміли не лише масштаби корупції, а як ці люди заморочуються, щоб гроші заховати.
Справа, що стосується Мартиненка, який раніше очолював комітет Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу. Ми надіслали 56 міжнародних доручень до 8 країн світу. Це лише одна частина справи. Ми також розслідували два епізоди злочинної діяльності!
Попри те, що в книзі описується величезна кількість схем, присутність великої кількості офшорних компаній у США, була надія звідти отримати документи, які б допомогли в розслідуванні. З інших офшорів -- з Кіпру та Панами майже неможливо було отримати документи!
Я піднімав це питання в закритих колах з керівниками інших антикорупційних органів, наших партнерів. Вони всі визнавали проблему, але ніхто не знав, що з цим робити. І тоді я почав систематично займатися вибудовуванням контактів з кожною країною, яка була цікава в частині міжнародної співпраці. І це дало результат. Наприклад, жодному правоохоронному органу в Україні Об'єднані Арабські Емірати не відповідали, крім НАБУ. Американці взагалі не довіряли і дуже рідко надавали інформацію. Не довіряли генеральній прокуратурі і тодішньому генеральному прокурору Шокіну.
На одній з конференцій високого рівня, де були присутні міністри юстиції багатьох країн, Україну представляв я -- керівник НАБУ. Зранку багато учасників конференції зазвичай ще сплять через втому... Я в одній панелі був з головою канадського НЗК. Ми почали з нею обговорювати проблеми корупції в наших країнах. У списку загроз національній безпеці в Канаді корупція знаходилась в той час на 15 місці. Коли я розповів про реалії України, вона була шокована. Вона перша виступала, це ще більше додало сну присутнім... А потім я взяв слово. І щоб якось "розбудити" народ, кажу: "Визнаймо, що система міжнародної правової допомоги застаріла!". Я кажу: "Усвідоммо, що система міжнародної правової допомоги, а це безпосередньо стосується того, що написано в книзі, сформована в 70-80 р.р. Тоді комп'ютери були на рівні нинішніх калькуляторів. І система як розслідувань, так і система скоєння злочинів, була зовсім інша. Зараз, якщо в тебе є доступ до Інтернету, ноутбук та флешка, ти за 20 хвилин задієш 6-7 офшорних зон у всіх країнах світу (по всій земній кулі). І за 20 хвилин ти проводиш певну оборудку... А ми, спираючись на систему, яка сформована в 70-80 р.р., пишемо запити. Через два роки ви можете отримати відповідь, наприклад, з Панами: "Вибачте, ваш запит неактуальний, ми не будемо на нього відповідати". Швидкість здійснення злочину перевищує швидкість розслідування у мільйони разів! Визнаймо це. Я закінчив промову, мені ніхто не аплодував. Але потім, коли я вийшов з залу, до мене підійшли керівники правоохоронних органів, і сказали: "Тепер ми розуміємо, чому ти так опираєшся в Україні. Але ми не можемо тебе підтримати, бо нам треба порадитися з нашими урядами".
Чому я ще завівся тоді. Ми оголосили в розшук російського олігарха Федорічева. Він зараз під санкціями у зв'язку з підтримкою режиму путіна. Єдине відоме місце його проживання -- яхта у Монако. Ми направили міжнародне правове доручення в Монако, для того, щоб вручити йому підозру на яхті. Спочатку з Монако надійшла відповідь, що "ми майже вручили підозру...". Потім нам відповіли "що ваш запит на паузі". Тобто дали негативну відповідь.
Я хотів зустрітися з міністром юстиції Монако і звернувся з проханням організувати цю зустріч. Я надав список держав, з представниками яких мені було цікаво поспілкуватися. Вони відповіли: "Так, ми підтверджуємо зустрічі, окрім Монако, оскільки вони відмовилися". Я поцікавився, чи відбудеться зустріч взагалі, на що отримав запевнення: "Вони будуть!". Простір, де проходив захід, вражав своїми розмірами. Навіть Ватикан був присутній. Слава Богу, у Ватикані ще не займаються відмиванням грошей (усміхається. -- Авт.). Я підійшов до організаторів і запитав, де можу знайти міністра юстиції Монако. Коли я направився до нього, він почав віддалятися... Хоча я був молодший, мені не вдалося його наздогнати. Це призвело до того, що ми не змогли налагодити зв'язок, і мене це дуже засмутило. Коли ти береш участь у міжнародному форумі, на якому піднімаються важливі питання боротьби з корупцією, а після закінчення офіційної частини починаєш ганятися за людьми, які могли б допомогти, це викликає певне розчарування. Це відображає політику тих країн, які вони представляють. Я намагався на таких дискусіях запитати: "Хто може пояснити, яка вигода від офшорних зон?". Ніхто не зміг відповісти... Важко навіть уявити, скільки юристів, агентів з нерухомості та представників аукціонів отримують свій хліб завдяки тим, хто намагається відмити вкрадені кошти у країнах, яким довіряють.
16 квітня 2025 року виповниться 10 років з моменту, коли я став керівником НАБУ. Оцінити досягнення за цей час важко... Хоча антикорупційні ініціативи реалізуються, їх ефективність варіює в різних країнах: десь більше, десь менше. Наприклад, у держави Східної Європи знайти сіру зону досить складно. Корупція присутня, але не становить такого великого ризику для національної безпеки, як у деяких інших країнах. Ці країни або вживають заходів (під тиском суспільства або за підтримки міжнародних партнерів), що дозволяє знизити рівень корупції, або ж вони потрапляють у пастку диктатури. Яка з цих альтернатив ближча до нас? Це важко визначити, адже зараз ми ведемо фізичну боротьбу за своє існування.
Хоча в світі існують юрисдикції, які надають прихисток корупціонерам, яскравим прикладом є справа Мартиненка, про яку я вже згадував. У Швейцарії проводилось паралельне розслідування, що затягнулося на кілька років, в результаті якого його визнали винним. Наша справа також наблизилася до завершення, але вирок скасували Верховним судом. Це сталося через те, що, незважаючи на високі антикорупційні стандарти в Швейцарії, місцева банківська система має певний вплив на судочинство. Оскільки цей випадок міг би злякати потенційних клієнтів від користування швейцарськими банками, вирок був скасований.
Беремо справу, про яку розповідається у книзі, ПриватБанку -- це найскладніше розслідування, яке я міг уявити у своїй практиці. Це величезна сума коштів, яка виводилась з України тривалий проміжок часу.
Ми виявили, що відбулося масштабне виведення коштів, яке перевищило 5 мільярдів доларів. Це змусило уряд згодом ухвалити рішення про націоналізацію ПриватБанку.
Це дуже заплутана схема. Над нею працювала велика група детективів. Але, як кажуть,"жадібність фраєра згубить...". Певні кошти виводилися в останній день по тупим схемам. Це те, за що можна було схопитися і почати арешти тощо. Тоді вже не було антикорупційного прокурора. Назар Холодницький подав у відставку. І керівником групи прокурорів була безпосередньо генеральна прокурорка Ірина Венедіктова. Вона погоджувала підозри по заступнику голови правління ПриватБанку. Тоді був такий прецедент, коли нібито йде нарада, нібито детективи представляють докази. Для прокурорів докази нібито переконливі. І прокурори готові погоджувати підозру. Це ввечері. Зранку -- фінальна нарада, я сиджу на роботі, заходить детектив і каже: "Є дві новини. Підозра -- погоджена". "Прикольно, -- кажу. -- А друга яка?". "Фігурант -- в небі! Летить на чартерному літаку".
Під впливом суспільного тиску та міжнародних партнерів розпочинаються підписання підозр, але хтось, зрештою, передає цю інформацію підозрюваному... Поки ми аналізували підпис на документі, підозрюваний вже направлявся до юрисдикцій, які сприяють відмиванню коштів, зокрема тих, що були виведені з ПриватБанку.
Я звернувся до детектива: "Ти готовий оголосити підозру і затримати цю особу?". "Готовий!" — відповідає він. Я додаю: "Зателефонуй на чергову частину Аероруху, скажи, щоб літак приземлився". Він, взявши мобільний, телефонує: "Доброго дня! Це детектив, прошу посадити літак, що летить". На іншому кінці лінії чую стандартну репліку: "Ви впевнені, що ви детектив?" (усміхається. — Авт.). Я, скориставшись спецзв'язком, зателефонував керівнику Державіаслужби і кажу: "У нас нетипова ситуація. Літак у повітрі, а на борту є підозрюваний. Він ще в українському повітряному просторі". Я паузую, чекаючи реакції, але отримую мовчання. Запитую: "Ви мене чуєте?". "Чую, але не зрозумів, що ви хочете від мене?". "Посадіть літак!". Він запитує: "Куди?". Я відповідаю: "Наближеним до НАБУ...".
Літаку не вистачило близько 20 хвилин, щоб завершити переліт через повітряний простір України. Він був змушений змінити курс і приземлитися в аеропорту Жуляни.
Це було незвично для реалій української правоохоронної системи. Але тоді детективи довели, що є позиція, яку ми готові відстоювати. Думаю, фігуранти цсправи, яка описується в цій книзі, мріяли, щоб після початку повномасштабної війни, справу знищили. Але її не знищили. У НАБУ жодного документу не було знищено після початку війни, на відміну від інших правоохоронних органів. Львів дав прихисток...
Коли орки залишили Київ, люди почали повертатися додому. Всі почали з'ясовувати, хто де перебував і чим займався. Дехто став питати, куди зникли певні справи з Майдану. Чому їх вирішили знищити? Але на тому етапі стало зрозуміло, що в Україні з'явився правоохоронний орган з абсолютно новими підходами. Я працював над зняттям грифу секретності з переговорів, які ми записували. Було приємно дізнатися, що навіть учасники злочинних схем визнають: з НАБУ неможливо домовитися. Я говорю про час до 2022 року. Зараз не хочу коментувати те, що відбувається там.
У 2019 році вас звинуватили в спробах втручання у вибори в США, оскільки ви виявили "чорну бухгалтерію" партії регіонів. У цьому контексті фігурувала особа, тісно пов'язана з компанією Трампа...
Справді, існували спроби втягнути НАБУ у політичні конфлікти. Навіть були подані судові позови проти мене, у яких стверджувалося, що я нібито впливав на вибори в США. Я був вражений тим, наскільки просто можна залучити людину до політичних суперечок, особливо в умовах сучасних інформаційних ресурсів.
У цій книзі йдеться про компанію "Укрнафта", з якої відбувалося виведення коштів (51% акцій належало державі). Управління підприємством здійснювалося приватними особами. НАБУ отримало право подавати позови з метою визнання угод недійсними. Я ініціював два судові позови щодо визнання угод на загальну суму 12 млрд грн. Це стало для мене справжнім шоком. Я намагаюся захистити державні інтереси, а представники держави звертаються до суду з запереченням проти моїх дій. Це просто абсурд! Першу інстанцію ми програли, але в другій суд вирішив на нашу користь. Суддю, який виніс це рішення, піддали жорсткій інформаційній кампанії, проте він визнав угоду недійсною. Це стало початком нових підозр для всіх учасників цього процесу.
Після програшу у касаційному суді (Верховному суді) Коломойський звертається до Конституційного суду. Він подає заяву з проханням визнати повноваження НАБУ недійсними та неконституційними для подальших позовів. Хоча питання, що стосується Конституційного суду, і повноважень НАБУ, здається, не пов'язаними, суд все ж таки розглянув справу і дійшов висновку, що ці повноваження дійсно є неконституційними. В результаті, Конституційний суд скасував їх.
Яка була мета? Взяти рішення Конституційного суду і звернутися до Верховного суду для перегляду справи "Укрнафти" у зв'язку з новими обставинами. Однак Верховний суд підтвердив попереднє рішення. Лише можна здогадуватися, який вплив олігархи мали на державні інституції та судову систему. Звідки ж виникав цей вплив? По-перше, через фінансові потоки з офшорів. Під час мого першого року роботи ми помітили, що більшість кримінальних справ стосувалася великих державних компаній. З цих підприємств виводилися величезні суми, а потім, через офшорні структури, поверталися в Україну для підтримки політичної корупції. Прикро, що ці кошти проходили через різні юрисдикції, а в результаті знову потрапляли в країну, слугуючи фінансуванням корупційних схем. Проте, неможливо повністю очистити гроші, щоб вони виглядали абсолютно легальними.
Однак, щоб підтвердити їхню нечистоплотність, потрібно чимало часу. Саме тому ми постійно порушували питання про те, що в умовах офшорної глобальної політики проведення форумів для пошуку активів не має сенсу. Ви знаєте, скільки коштів, пов’язаних з корупційними справами, вдалося повернути Україні? Жодної! Навіть гроші Лазаренка колись не змогли повернути назад. Це пов'язано з дуже складним механізмом.
Можливо, ви пам'ятаєте, що у нас на чолі Автодору був польський реформатор пан Новак. Коли польські експерти приїхали, мене зателефонував колега з Польщі і запитав: "Вам не вистачало своїх реформаторів?". Це змусило мене усвідомити, як важливо їх підтримувати. Так почалася перша в історії України міжнародна антикорупційна операція. Було прийнято рішення про створення спільної слідчої групи, де ми займалися розслідуванням своєї частини справи, а польська сторона документувала, куди йшли незаконні кошти. Переважно це були готівкові гроші, але також і банківські перекази. Тоді в Польщі проходили президентські вибори, і польські колеги не бажали, щоб антикорупційні органи потрапили в політичні ігри. Затримання відбулося влітку, у липні, а вже в грудні 2020 року ми підписали важливу постанову, причому за один день. Я особисто поїхав до Польщі, щоб отримати підпис Генерального прокурора. В Україні цей документ підписав генеральний прокурор Руслан Рябошапка. Однією з найбільших проблем правоохоронних органів є витік інформації. Протягом періоду з грудня до червня, коли діяла міжнародна слідча група, жодних витоків не сталося. Влітку ми провели спільну операцію, в результаті якої були затримання. Мій польський колега знову зателефонував і сказав: "Ти зараз у Польщі - номер один у медіа". В Україні ж цю інформацію ніхто не висвітлював... Олігархи заблокували інформаційний простір.
Пропоную ще один приклад справи, що стосується Кадирова, відомого також як Онищенко. Це народний депутат, який організував схему розкрадання коштів "Укргазвидобування". Суть його махінацій полягала в тому, що державний видобутий газ він продавав через підроблені біржі, зокрема у Львові. Газ реалізовувався за заниженими цінами через фірми-прокладки, а отримані кошти потім поверталися в реальний сектор економіки. Різницю в ціні Кадиров привласнював.
На початковому етапі ми затримали понад десять осіб. Це вперше виникло питання про притягнення до відповідальності народного депутата від провладної партії. Особливо цікавою була ситуація, коли ми подали запит до парламенту щодо зняття з нього недоторканості: він тричі на ніч реєструвався на рейс до України, але тричі скасовував свою реєстрацію. Чи вдалося домовитися? Ні, угоду не досягли. В результаті він так і не повернувся в Україну.
Ми спільно з "Укргазвидобуванням" подавали позови у суд про визнання спільних угод з фірмами Онищенка недійсними. І позови були задоволені. Тоді гроші від газу пішли напряму, а не через фірми-прокладки. Можливо, я помиляюсь в цифрах. Але коли ця схема існувала, прибуток "Укргазвидобування" становив 20 млн грн. на рік. Коли ця схема була ліквідована, за рік прибуток "Укргазвидобування" став 1 млрд 200 млн грн. У керівника "Укргазвидобування" 5 разів були обшуки на роботі... Отже, без вжиття адміністративних заходів (рішень парламенту тощо) такі ці слідчі дії неможливо реалізувати.
Україна досягла значних успіхів у протидії корупції. Чи може це бути однією з причин, чому Росія вирішила напасти на Україну? Адже в умовах війни система управління зазнає істотних змін.
Безсумнівно, це правда. Путін провів зустріч, на якій заявив, що не дозволить в Росії створення інститутів, подібних до НАБУ. Корупція є інструментом впливу Росії на Україну. Пан Деркач — зрадник, який тепер служить Росії, і який багато говорив про записи з Порошенком та Байденом, постійно критикуючи НАБУ та антикорупційні реформи. Він отримав значні кошти для підривної діяльності проти України.
Підривна діяльність не обмежується лише вибухівкою чи мінами; вона проявляється у корупційних схемах. Мета полягає в тому, щоб залучити якомога більше осіб на користь російської федерації. Проте, реалізувати цю стратегію стало важче, оскільки цей механізм впливу втрачає свою ефективність.
Коли розпочалася війна, діяльність НАБУ була перенаправлена на військові питання. Я усвідомив, що саме російська корупція стала нашим рятівним колом. У них не було адекватних засобів зв'язку, а ситуація з танками викликала просто жах. На третій день конфлікту мені зателефонував один з керівників державної установи і сказав: "Ми з хлопцями сидимо в укритті і думаємо, як добре, що в Росії немає НАБУ".
Агенти на кшталт Деркача, ймовірно, звітували про фінансування, яке отримували з Росії. Якби вони стверджували, що не досягли жодних результатів, їх могли б запитати: "Тоді чому не повернете кошти?". Вони отримували близько 2 мільйонів доларів щомісяця для підривної діяльності в Україні, в той час, коли російські танки пересувалися без екіпажів...
Є один народний депутат на ім'я Юрченко, -- продовжує Артем Ситник, згадуючи про гучні справи. -- Ми зафіксували один випадок передачі грошей і ще один, коли їх вимагали. Всі матеріали я надав Генеральному прокурору, і цього було достатньо для оголошення підозри. Але через кілька днів я бачу на екрані телевізора, як Генеральний прокурор з парламентської трибуни заявляє: "Якийсь Юрченко, якесь НАБУ, жодних документів мені не принесли. Я нічого підписувати не збираюся...". Я був дуже здивований, адже ми передали всі документи. Цю інформацію ми також оприлюднили в ЗМІ. Лише завдяки публічності в нашій країні можна досягти результату.
Артем Ситник розповідає про свою розмову з екс-прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком. "Він запитує: 'Чому тобі потрібен спецназ? Ми ж живемо в цивілізованій державі. Слід використовувати розум, а не силу'," – згадує Ситник.
В той день ми вирушили на обшук до одеського судді, і раптом він почав вистрілювати в наш бік... Він кинув гранату, яка виявилася муляжем (ми звісно, цього не знали). На щастя, все обійшлося без жертв. Я зрозумів, що з такими судами ми нічого не зможемо змінити. Мене в цьому переконала одна справа. Співробітник генеральної прокуратури передав хабар конкурсній комісії НАБУ за отримання посади в цьому агентстві. Він зателефонував своєму куму і сказав: "Куме, ти хочеш жити в чесній і прозорій країні? Потрібно дати 20 тисяч". Існували два свідки та апаратура. Це була проста справа, про яку навіть важко уявити. Ми направили матеріали до звичайного суду, але результату не було — справа навіть не розглядалася.
Після створення Антикорупційного суду, справа за пів року пройшла усі три інстанції. Людина отримала реальний строк позбавлення волі, поїхала відбувати покарання.
Проте було важливо переконати всіх, хто сумнівався, у необхідності створення Антикорупційного суду. Я відвідав один захід у Парижі, де зняв відео, на якому суддя намагався нас атакувати, а також продемонстрував знаменитий трилітровий банку Чауса (суддя, який замість справедливості обрав корупцію). Я підготував коротку презентацію, в якій показував, як летить граната, і говорив: "Ці судді розглядатимуть справи, які веде НАБУ". Після моєї презентації кілька скептиків підійшли до мене і зізналися: "Ви нас переконали".
І після цього розпочалася справжня драма з арештом та затриманням голови Державної фіскальної служби Насірова. Пам'ятаєте його знамените картате покривало? Про нього навіть в Австралії говорять. Потрібно було терміново вирішити питання із запобіжним заходом. Можна було знімати кіно... Приїхала швидка допомога, а депутати лягли під колеса. Ми забрали їх, але вони викликали поліцію, стверджуючи, що це втручання у їхню діяльність. Адвокати Насірова намагалися виграти час, щоб термін затримання сплинув. Проте Насірова все ж доставили до суду. Людей зібралось чимало, і судді змушені були розглянути цю справу. Насіров тоді встановив рекорд за розміром застави — 100 мільйонів гривень.
Уляна Супрун поділилася цікавим фактом: "Тоді стверджували, що Насірова не можна притягнути до суду через його серцеві проблеми. Проте ми знайшли добросовісного кардіолога, який провів огляд, прийшов до суду і підтвердив, що він абсолютно здоровий. Цього лікаря намагалися дискредитувати. Я хочу висловити йому свою вдячність за його мужність."
-- Коли ви очолювали НАБУ, скільки справ дійшло до суду, і по скількох справах є вироки? -- запитала я у пана Ситника.
-- Ви можете пригадати, скільки було засуджено суддів до створення НАБУ? Двоє - один в Кіровокраді (нині Кропивницький. -- Авт.), я його посадив, іншій у Львові - відомий суддя Зварич. Зараз 30 суддів відбувають реальні строки покарання.
Коли Вищий антикорупційний суд набрав певного темпу в роботі, при обмеженій кількості суддів, в середньому одна-дві справи на тиждень (!) завершувалися реальними вироками.
У перший день на новій посаді мені поставили два питання, які просто вразили мене. Одне з них прозвучало від підлітка, якому було всього 7 років — це сталося 17 квітня 2015 року. Тоді навіть приміщення для НАБУ ще не було готове, не було ані штату, ані команди. Я залишався самотнім у своєму кабінеті в адміністрації президента. Указ про моє призначення Петро Порошенко підписав 16 квітня. О дев'ятій ранку, коли я підійшов до адміністрації, до мене підійшов журналіст і запитав: "Скільки ви вже посадили?". Це запитання вразило мене настільки, що я відчув, ніби на мене вилили відро крижаної води. Цей шок став для мене потужним стимулом, і я не зупинявся протягом наступних семи років!
Перше провадження ми зареєстрували через 8 місяців. Якби обрали антикорупційного прокурора раніше, цей процес відбувся би швидше.
А друге питання, яке мені часто задавали: "Скільки потрібно посадити, щоб пропала корупція?". "Всіх! І мене, і вас", -- відповів я. Після цього мене вже про це не запитували.
Чи пам'ятаєте справу "діамантових прокурорів"? На жаль, вона не дійшла до судового вирішення. Станом на квітень 2020 року жоден з прокурорів, причетних до цієї справи, не поніс покарання, а всіх слідчих, які займалися розслідуванням, було звільнено. — Авт.
У січні 2017 року я відвідав США, де заступник генерального прокурора країни запитав мене: "Що у вас відбувається з 'діамантовими' прокурорами?" Я подумав: "Яка різниця між тобою і цими 'діамантовими' прокурорами?" Серед тих, хто потрапив під розслідування, були керівник одного з департаментів Генеральної прокуратури і заступник прокурора Київської області, якого незабаром звільнили. На його місце призначили іншого прокурора, але в той же кабінет. Минув рік, і цього прокурора затримали. Його звинуватили у крадіжці 365 тонн цукру з державних запасів. Його прозвали "цукровим" прокурором. Навіть равина приводили в той кабінет, але це не допомогло (усміхається. -- Авт.).
Коли суддів та керівників державних підприємств почали призначати масово, це стало звичайною практикою. У результаті, суспільство почало прагнути ще більших змін.
Існував період, коли лунали заклики: "Давайте продемонструємо ефективність митниці". Есбеушники вирушили на місце, роздаючи інспекторам по 100 доларів, і в результаті закрили усіх.
У 2015 році я брав участь у засіданні з прем'єр-міністром, де піднімалася тема дзеркального вікна на кордоні. Це питання має значний вплив на ситуацію. Ні наші партнери, ні ми самі не виявляємо бажання реалізувати це. Ми лише обговорюємо цю ідею...
Свого часу ми затримували дуже багато екологів. У них була низька зарплата, і вони постійно брали хабарі. І ось нарешті після затримань призначили на посаду нового першого заступника екологічної інспекції області - чесного і непідкупного. В п'ятницю його призначили, а в понеділок о 9.00 год. ранку ми його прийняли на хабарі на суму 200 тисяч грн. Він працював менше, ніж годину...
-- Чи вам погрожували за час вашої роботи у НАБУ? -- запитали на останок учасники презентації.
Звісно. Якось мені під двері залишили дві свинячі голови... Вахтер приготував холодець і сказав: "Дякую, Артеме Сергійовичу, що ви з нами..."
Звісно, у мене була охорона. Пам'ятаю, коли трапився "банкопад", біля Національного банку зібралися люди — ошукані вкладники. Їх там налічувалося близько 500-600 осіб. У той момент ми проводили обшуки у справі Онищенка, і багато з них проходили у адвокатів. Я прямував на слухання до комітету з прав людини, зі мною був лише один охоронець. А поруч... 600 людей. Один з них повертається і вигукує: "Гляньте, це ж Ситник!" І раптом всі 600 починають мчати в мій бік... Але якщо ти боїшся, можливо, краще не розпочинати.
Найбільшим тригером були -- замовні журналісти. Вони приїжджали до моїх батьків в село. Батьки на пенсії (мати -- вчителька молодших класів, батько -- інженер). Журналісти бігали за ними по селу з мікрофонами...Провокацій було дуже багато!
Але найбільше було страшно, коли нам з Холодницьким пропонували 6 млн доларів хабаря (Хабар намагався передати ексміністрекології часів януковича Микола Злочевський. -- Авт.). Викривачем був Євген Шевченко, якого чомусь називають позаштатним агентом НАБУ.
Ці кошти рахували протягом 12 годин... Ми до останнього вважали, що це може бути провокація з боку СБУ. Лише після затримання підозрюваних ми змогли зітхнути з полегшенням. 6 мільйонів доларів хабаря від Злочевського були передані на підтримку ЗСУ.
