Сталінська пропаганда адаптує свої методи для російської аудиторії. Хоча самі пропагандисти залишилися незмінними, їхні глядачі вже зовсім інші.
Головна мета пропаганди полягає не лише в передачі нових відомостей, а й у вказівках, як правильно їх інтерпретувати.
Для ефективної пропаганди важливо спочатку встановити зрозумілий контекст, а вже потім інтегрувати в нього дії особи, щоб домогтися бажаного впливу на масову свідомість. Іншими словами, контекст виконує роль своєрідного правила, що допомагає сформувати необхідну інтерпретацію. Наприклад, просто сказати "вбив" недостатньо, оскільки це не пояснює причинно-наслідкові зв’язки. Але в рамках певного контексту все стає очевидним: можна сказати "вбив у самообороні" або "вбив під час нападу".
У контексті закладена значна "сила", адже він здатен змінювати сприйняття на користь пропагандиста. Контекст створює можливість для активізації вже сформованої моделі світу в свідомості людини. Основні принципи цієї моделі визначаються через освіту, літературу та мистецтво, тоді як медіа виступають в ролі "перекладача", адаптуючи події до цієї моделі сприйняття. Життя повинно відповідати цій моделі, оскільки в іншому випадку виникає ризик численних інтерпретацій, що не відповідають потребам масової свідомості.
Частина інтерпретації життя буває вторинною, оскільки пропаганда завжди сильніша, особливо на офіційному рівні. Сьогодні повертається чи відроджується "кухонна" інтерпретація, оскільки офіційна не отримує розуміння у масової свідомості. Вона є, але її не приймають люди, відчуваючи фальшивість.
Відмова від пропаганди спонукає владу активніше боротися з інакодумцями, що призводить до ізоляції неофіційних поглядів у своєрідне "інформаційне підпілля". Це нагадує старі радянські практики, які втілилися в прислів’ї "на Русі звичай такий - вночі слухати Бі-Бі-Сі". Сучасний інтернет ускладнює цю боротьбу не лише з альтернативними думками, але й змушує державу карати не тільки тих, хто висловлює незгоди, а й тих, хто намагається слухати або читати "неправильну" інформацію.
Росія активно протистоїть не лише споживанню певних текстів, а й навіть простому пошуку "неправильного" контенту в мережі. Це свідчить про визнання загрози, яку представляє чужа пропаганда. Наразі існує безліч випадків, коли людей карають не лише за поширення "неправильних" ідей, а навіть за сам факт їх читання. Наприклад, один з випадків: чоловік був оштрафований за те, що ввів у пошук Google слово "Азов". У протоколі зазначено, що вранці 24 вересня Глухих, подорожуючи автобусом до роботи, ввів цей запит. В документі точно вказані час і місце, проте не вказано, звідки було отримано цю інформацію. У той же день співробітники ФСБ затримали молодого чоловіка, в результаті чого він дав свідчення та віддав доступ до свого телефону. Адвокат стверджує, що на Глухих цього дня чинився психологічний тиск, — повідомляє російське видання "Зона медіа". Отже, ми маємо справу з покаранням за пошук "неправильної" інформації.
Виникають паралелі не тільки з епохою Сталіна, а й з часами Гітлера. Тоді також існували, наприклад, списки рекомендованих для читання книг, а також був накопичений певний досвід. Зокрема, під час відбору літератури Рейхсміністерство пропаганди і керівництво НСДАП намагалися максимально врахувати побажання солдатів. Опитування, проведене Рейхсрінгом у 1941-1942 роках серед військовослужбовців вермахту, виявило, що найбільший інтерес викликали кримінальні романи, твори Карла Мая та інші пригодницькі й любовні історії. У лютому 1942 року Вальтер Тіслер, який керував бюро з питань співпраці з Рейхсміністерством пропаганди в партійній канцелярії, рекомендував Геббельсу, щоб 95% фронтових посилок складали розважальні книги, а лише 5% мали ідеологічний зміст. При цьому він наголошував, що "література повинна бути легкою та зрозумілою". Ще в 1940 році Тіслер закликав до створення такої ідеологічної літератури, яка була б "цікавою за формою і захоплюючою за змістом, як роман". Письменникам пропонувалося використовувати літературні прийоми, щоб "зобразити життя товаришів по партії, які проявили себе в особливий спосіб під час війни, а також у повсякденному житті", як зазначалося в іншій статті того ж видання.
Здавалося, що нові інформаційні технології, зокрема інтернет, назавжди знищили цензуру, але реальність виявилася складнішою. З одного боку, доступ до інформації став більш широким, проте з іншого – досвід радянських часів та пострадянської епохи вкорінив у нас певні механізми недовіри до офіційних версій подій. Останні не лише нерідко подаються не надто вдало, але й часто суперечать логічному мисленню.
Пропагандисти і генерали стали єдиною кастою в цьому новому російському контексті. Ось один із прикладів: "Новий 2022 рік Суровікін із родиною зустрічали в VIP-ресторані "Підмосковні вечори" в компанії пропагандистки Маргарити Симоньян і Дмитра Пєскова, прессекретаря президента. Соціальні траєкторії бойового генерала і путінської еліти остаточно збіглися: Суровікін тепер вів такий же розкішний спосіб життя, як пропагандисти, пропагандисти стали настільки ж мілітаризованими, як генерали. Коли в лютому Путін вирішив почати вторгнення в Україну, російська армія знову виявилася не готовою до такої масштабної операції. Прийняте в обстановці секретності рішення про вторгнення ґрунтувалося на фантастичних уявленнях про противника і боєздатності власних солдатів. Війська готувалися швидше проводити парад перемоги в Києві, ніж воювати з озброєним противником: вони наступали без належної розвідки, зв'язку та організованої логістики. Багато солдатів знову не розуміли, де вони та з ким воюють", -- ідеться в іншій статті цього ж ресурсу.
Росія знову застосувала ті ж стратегії, що й за часів Радянського Союзу, незважаючи на те, що радянський досвід показав безрезультативність такого підходу. Адже справжня істина врешті-решт завжди перемагає. Проте, звичайно, для цього потрібен час, а його, на жаль, ні в кого не вистачає.
Російський режисер Олександр Сокуров висловився так: "Жоден заборонений колись державою твір -- чи то музика, чи література, чи архітектура -- жодна з цих заборон не витримала випробування часом. Усі ці заборони були зняті, тому що всі заборони, спрямовані проти художньої творчості, художньої форми, є заздалегідь приреченими, тому що у мистецтва й у держави паралельні, неконфліктні ситуації. <...> Спробуйте сьогодні зняти "Баладу про солдата" -- фільм буде негайно заборонений, а що буде з цим автором -- теж невідомо, чи отримає він далі можливість працювати, чи ні. Це принципово важлива ситуація. Треба рішуче змінювати тональність взаємин держави з художнім середовищем, із молодими людьми в першу чергу".
Росія опинилася в складній ситуації. Нині неможливо створити сучасну державу, базуючись на цензурі, адже весь прогрес у сфері комунікацій підтверджує важливість свободи інформаційного обігу. Обмеживши розвиток комунікацій, можна втратити можливість адаптуватися до майбутнього, оскільки особисте "майбутнє" може виявитися несумісним з новими реаліями світу.
Воюючи з Україною, Росія намагається представити це як захист не себе, а українського народу: "Росія досягне всіх цілей спеціальної військової операції, заявив президент Росії Володимир Путін на засіданні Ради з прав людини. За словами російського лідера, Росія змушена збройним шляхом завершувати розпочату Україною проти свого народу в 2014 році війну. Він нагадав, що Київ розпочав війну проти людей, які не змирилися з державним переворотом, що стався в країні у 2014 році", -- ідеться, наприклад, у статті пропагандистського російського ресурсу "Ура".
Сокуров відкрито висловлює свої думки, зазначаючи: "Відсутність відкритих політичних дискусій та спокійного обговорення подій, які відбуваються в країні, завдає, на мою думку, суттєвого удару долям багатьох людей, зокрема талановитих і обдарованих особистостей. Це проявляється у кінематографі, літературі та навіть у роботі книжкових магазинів, де влада висуває серйозні претензії до діяльності творчих працівників. На мою думку, це є великою та серйозною проблемою, адже люди втрачають можливість втілювати свої художні ідеї і просто виконувати свою професію. Часто цим людям не пояснюють, чому з ними обходяться жорстко і без жодних компромісів."
Наприклад, мені кажуть, що мій фільм заборонено, і радять звернутися до президента, щоб обговорити це питання. Але чому мій фільм не може бути показаний? Ніяких пояснень не наводять. В часи радянської епохи мені завжди казали, чому мій фільм не буде демонструватися в Союзі. Те ж саме стосувалося і Тарковського, якому також пояснювали, чому його роботи не отримають показу. Дуже важливо, щоб діалог між художниками та владою відбувався безперервно, спокійно і зважено.
Якщо раніше існувало висловлювання "Закон як дишло — куди повернеш, туди й вийшло", то сьогодні це можна переформулювати на "Медіа як дишло". У сучасному інформаційному суспільстві інформація займає центральне місце. Державна інформація повинна обґрунтовувати всі рішення влади. Пропаганда робить потрібну інформацію більш легкою для сприйняття.
Розвиток будь-якої країни неможливий без вільних медіа; в іншому випадку вона опиниться в стані стагнації. Приклад СРСР яскраво ілюструє це. Хоча СРСР здобув перемоги у війнах, він зазнав поразки у мирному суспільстві. Радянська система, по суті, функціонувала тільки за умов суворого контролю над поведінкою людей. У такій обстановці особистість, що прагне свободи або просто відпочинку, не може знайти свого місця. Це призводить до постійної міграції за кордон, втрачених молодих талантів, які шукають краще майбутнє на Заході, а не в рідній країні. В результаті країна відстає в модернізації, адже вона може реалізуватися лише за умови відкритості інформації та свободи висловлювання.
У світі завжди є місце не тільки подвигу, але й інформації, оскільки без інформації подвиг не стане відомим... Радянська модель будувалася на дефіциті інформації, через це цього "правильна" інформація отримувала більше можливостей для поширення. "Неправильна" інформація часто доходила до радянської людини через боротьбу з нею пропаганди. Тим самим пропаганда ставала джерелом "неправильної" думки.
