Реформа пенітенціарної системи: від покарання до гуманізму.

Війна змінила пріоритети країни, але не скасувала потреби в реформах. Пенітенціарна система -- одна з тих сфер, де зволікання лише поглиблює проблеми. Вона охоплює близько 45 тисяч осіб, які відбувають покарання в місцях несвободи та перебувають у СІЗО, понад 60 тисяч тих, хто відбуває покарання без ізоляції від суспільства, та майже 50 тисяч працівників. Система має бути не лише інструментом контролю, а й середовищем для реабілітації та розвитку. Саме такий підхід відповідає європейським цінностям і зобов'язанням України, визначеним, зокрема, в Дорожній карті з питань верховенства права.

Діючий закон "Про Державну кримінально-виконавчу службу", прийнятий у 2006 році, став застарілим і не відповідає сучасним вимогам: він не враховує впровадження системи пробації, актуальні стандарти медичного обслуговування та управління кадрами, а також захист основних прав людини. Наразі розроблено новий законопроєкт, що стосується пенітенціарної системи, який має на меті впровадження проєвропейського курсу розвитку цієї сфери. Під час його створення були враховані рекомендації фахівців Проєкту ЄС "Право-Justice". Серед них виділяються шість основних принципів, які можуть зробити пенітенціарну систему більш сучасною, ефективною та спрямованою на реабілітацію.

Пробація поза тінню тюремної системи

Пробація -- це альтернатива тюрмі: нагляд, допомога та підтримка суспільством правопорушників для виправлення без ізоляції. Минулоріч українська пробація відзначила десятиріччя. За цей час вона довела свою ефективність, однак у системі правосуддя досі залишається другорядною. Як частина пенітенціарної системи пробація отримує мінімальні ресурси: фінансування йде насамперед на утримання тюремної інфраструктури.

Європейський досвід демонструє інший підхід. У багатьох країнах пробація діє як самостійний орган із власною політикою, бюджетом і персоналом. Це дає змогу відокремити пробацію від каральної системи й працювати на перетині правосуддя та соціальної роботи. Пробаційні служби будують партнерства із судами, громадами, освітніми та соціальними інституціями. Їхнє завдання -- не просто контролювати людину, яка відбуває покарання без ізоляції від суспільства, а й допомогти їй змінити траєкторію життя.

У посиленні інституційних можливостей пробації в Україні, зокрема через створення окремого центрального органу, йдеться не лише про вибір моделі правосуддя, а й про виконання зобов'язань у рамках євроінтеграції. У Дорожній карті, що стосується верховенства права, підкреслюється необхідність зменшення частки покарань, пов'язаних із позбавленням волі, та активного впровадження альтернативних заходів, таких як пробаційний нагляд, громадські роботи, штрафи та електронний моніторинг. Іншими словами, Європейський Союз очікує від України формування системи, яка акцентуватиме увагу не стільки на каральних заходах, скільки на реабілітації та забезпеченні безпеки в суспільстві.

У цьому сенсі пробація -- міст між покаранням і шансом на зміни, між контролем і підтримкою. І його доведеться зміцнювати, якщо Україна справді прагне рухатися європейським шляхом.

Медичне обслуговування у в'язницях не відрізняється від того, яке надається на свободі.

Реформування потребують і підходи до охорони здоров'я в місцях позбавлення волі. Нині медичну допомогу ув'язненим та особам, узятим під варту, забезпечує ДУ "Центр охорони здоров'я ДКВС України", який підпорядковується Міністерству юстиції. На практиці це означає, що людина, опинившись за ґратами, ніби "випадає" з державної системи охорони здоров'я. Її декларація із сімейним лікарем перестає діяти, а дані в електронній системі eHealth стають недоступними для медиків установи. Як наслідок, лікар змушений діяти майже наосліп, не маючи повної інформації про хронічні захворювання чи особливості організму пацієнта. Це створює ризики не лише для здоров'я, а й для життя засуджених / затриманих, адже прогалина в даних може обернутися трагедією.

Міжнародні норми, закріплені в документах Ради Європи та Всесвітньої організації охорони здоров'я, пропонують новий підхід: система охорони здоров'я в пенітенціарних закладах повинна бути інтегрована у загальнонаціональну медичну систему під керівництвом Міністерства охорони здоров'я. Це не просто зміна вивіски на дверях — це забезпечення трьох важливих аспектів. По-перше, безперервність лікування: особи з діабетом, туберкульозом або ВІЛ мають отримувати ту ж терапію, що й на свободі. По-друге, доступність eHealth: усі дані про стан здоров'я зберігаються, а "медична історія" пацієнта не переривається під час перебування за ґратами. По-третє, незалежність медичного працівника: лікар не підпорядкований адміністрації установи, що дозволяє йому діяти відповідно до професійних стандартів та потреб пацієнта.

Безумовно, подібні трансформації не можуть здійснитися за один день. Однак поступове впровадження, в рамках якого медичні заклади пенітенціарної системи поступово приєднуються до загальної мережі Міністерства охорони здоров'я, є цілком здійсненною метою. Важливим аспектом цього процесу є готовність Міністерства охорони здоров'я взяти на себе ведення координаційних функцій та гарантувати, що нові підрозділи відповідатимуть загальноприйнятим стандартам медичного обслуговування.

Нульова толерантність до катувань

Незважаючи на прогрес у реформуванні пенітенціарної системи, у місцях позбавлення волі все ще фіксуються випадки неналежного ставлення до засуджених. Деякі з цих скарг залишаються без відповідного реагування, що викликає сумніви щодо здатності держави забезпечити дотримання гідності навіть у умовах ув'язнення.

Змінити ситуацію може встановлення чітких і прозорих алгоритмів реагування. Повідомлення про катування мають одразу надходити до правоохоронних органів, а не "губитися" в адміністративній вертикалі. Інакше це нагадує ситуацію, коли людина стукає у двері, а відчиняє їх той, на кого вона скаржиться. Тож розслідування таких випадків мають бути не лише внутрішніми, а й незалежними, з гарантіями захисту заявників і доказів.

У системі слід впроваджувати підхід, заснований на принципі нульової терпимості до правопорушень. Це передбачає, що позитивна поведінка співробітників повинна отримувати підтримку, тоді як будь-яке відхилення від встановлених норм має бути негайно зафіксоване, підлягаючи незалежному розслідуванню та відповідним заходам реагування.

СІЗО як перешкода для реформування.

Слідчі ізолятори залишаються однією з найпроблемніших ланок системи. Саме вони найчастіше стають причиною звернень українців до Європейського суду з прав людини. Люди скаржаться на переповнені камери, брак повітря, світла та простору, відсутність бомбосховищ, які б могли вмістити всіх ув'язнених і персонал. Те, що комусь може здаватися "побутовими незручностями", міжнародне право розцінює як нелюдське поводження чи поведінку, що принижує людську гідність.

Держава повинна відреагувати на ці виклики. Ясним шляхом є модернізація інфраструктури. Нещодавно було ухвалено рішення про зведення нового ізолятора в Київській області, що має на меті зменшити навантаження на Київське СІЗО. Однак одноразових заходів недостатньо: необхідна комплексна програма, що передбачає заміну застарілих "СІЗО-монстрів" на сучасні установи менших розмірів, але з належними умовами для утримання.

Тривалий процес досудового розслідування також веде до переповненості слідчих ізоляторів. Підозрювані часто залишаються в попередньому ув'язненні значно довше, ніж тривалість їхнього фактичного покарання після ухвалення вироку. Це викликає не лише відчуття несправедливості, а й створює додаткове навантаження на ізолятори, підриваючи довіру до системи правосуддя. Одним із можливих рішень може стати впровадження законодавчих термінів для досудового розслідування й забезпечення контролю за їх дотриманням.

Ще один можливий підхід – це більш активне використання електронного моніторингу як засобу запобігання. Це дозволило б суттєво знизити чисельність ув’язнених у слідчих ізоляторах, забезпечуючи при цьому баланс між правами людини та суспільною безпекою.

Персонал -- агенти змін, а не "тюремники"

Система виконання покарань не зможе досягти успіху без тих, хто в ній служить. Наразі ця професія залишається не дуже помітною, але водночас вкрай складною: вона має низький рівень престижу, велике навантаження та обмежені перспективи для професійного зростання.

Україні варто почати зі зміни логіки формування штатів пенітенціарних установ. Традиційна модель, коли кількість персоналу визначають лише через співвідношення до кількості засуджених, давно не відповідає реаліям. Вона не враховує різниці між установами, рівнями небезпечності засуджених чи складністю справ. Натомість у європейських країнах діє інший підхід -- розрахунок робочого навантаження. Він базується на оцінці рівнів ризику і завдань: від кількості складних справ і підготовлених досудових доповідей (для пробації) до специфіки роботи із засудженими в місцях несвободи.

Це означає, що у в'язниці, де утримують осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, має бути більше персоналу, ніж у закладах для тих, хто вчинив правопорушення вперше. А у виправних установах для неповнолітніх штат завжди більший, ніж у закладах для дорослих.

Разом з тим, новий закон повинен забезпечити працівникам комплексний підхід до професійного зростання: від якісної освіти та наставництва до кар'єрних можливостей, соціальних гарантій і справедливої оплати праці. Адже саме від співробітників пенітенціарної системи залежить, чи стане покарання моментом остаточного краху, чи відкриє двері до нового старту.

Професія в умовах ув'язнення: вигоди для особи, підприємництва та суспільства.

Реінтеграція особи в суспільство після відбуття покарання завжди є серйозним випробуванням. Відсутність освіти, професійних навичок або навіть елементарних вмінь заважає більшості звільнених знайти своє місце в цивільному житті. Вони часто знову стикаються з безробіттям і нестабільним доходом, що в результаті призводить до повторних правопорушень. Це створює замкнене коло, яке не лише виснажує самих людей, але й витрачає ресурси держави.

Єдиним шляхом є перевірене європейською практикою рішення: організація роботи та професійної підготовки безпосередньо в колоніях. Люди, які відбувають покарання, повинні отримувати навички, які користуються попитом на ринку праці: від шиття та будівництва до обробки металу чи роботи з кавовими зернами. Це не лише забезпечує доходи та трудовий стаж, але й надає найважливіше — можливість вийти на волю з відчуттям власної гідності та професійними перспективами.

Щоб така модель працювала ефективно, потрібна тісна співпраця держави та бізнесу. Українським підприємствам вигідно залучати виправні установи як партнерів: це доступ до стабільної робочої сили, можливість організувати виробництво з меншими витратами, а також соціальний бонус -- імідж відповідального бізнесу. Для заохочення компаній, які підтримують такі програми, держава може запровадити податкові стимули.

В результаті виграють усі учасники: бізнес отримує зацікавлених працівників та можливість збільшити виробничі потужності; держава економить кошти, які раніше витрачалися на утримання ув'язнених, а також зменшує ризики повторних злочинів, адже люди, які здобули професію, частіше адаптуються до нормального життя; суспільство отримує менше злочинності та більше осіб, які після звільнення мають необхідні навички для ведення гідного життя.

Не згодом, а в даний момент.

Новий законопроєкт про пенітенціарну систему може стати основою якісної трансформації всієї сфери виконання покарань. Украй важливо, щоб під час його розгляду в парламенті документ не втратив, а навпаки -- набув дієвих механізмів, які відповідатимуть європейським стандартам. Ідеться не лише про формальні зміни, а й про створення сучасної системи, що поєднує захист прав людини, безпеку суспільства та ефективне функціонування установ.

Використання експертних досліджень, включаючи рекомендації, сприяє більш ретельному, збалансованому та ефективному проведенню реформ.

Почати роботу над цим питанням потрібно вже сьогодні, оскільки затримка в оновленні законодавства лише продовжує існування застарілих практик та поглиблює системні проблеми. Зараз держава має виняткову можливість створити основи сучасної, гуманної та справедливої пенітенціарної системи, яка відповідатиме цінностям і стандартам Європейського Союзу.