"Які б слова ви адресували Георгію сьогодні?" Яким чином відзначили день пам'яті Георгія Ґонґадзе та українських журналістів, які віддали свої життя?

В рамках Тижня пам'яті Георгія Ґонґадзе в Києві пройшла публічна акція під назвою "26 років незавершених розмов".

Подія була організована на честь всіх українських журналістів, які віддали життя за свою професію. З метою збереження їх пам'яті, Премія імені Георгія Ґонґадзе, спільно з PEN Ukraine та за підтримки Інституту масової інформації, започаткувала ініціативу під назвою "RECвієм". Ця платформа присвячена вшануванню пам'яті журналістів, які загинули через агресію Росії проти України.

Під час заходу директорка Премії Ґонґадзе Анастасія Абрамчук озвучила розповіді трьох журналістів, які втратили життя. Вона підкреслила, що важливо не лише підтримувати пам'ять про цих людей, а й ділитися інформацією про їхні справжні характери. Адже за кожним ім'ям та історією на платформі ховається жива особистість та безліч тих, хто її шанує.

Анастасія Абрамчук

Учасники події згадали й про незаконно ув'язнених Росією журналістів. Зокрема, дослідниця Центру прав людини Zmina Нарі Усенко можна перефразувати, наприклад, як "Усенко Нарі". Якщо вам потрібно більше варіантів або конкретизація, дайте знати! сказала, що сьогодні ціною за професійну діяльність для багатьох українських журналістів стали катування, незаконні затримання, арешти, психологічні тортури, тиск на сім'ї та на самих журналістів.

Вона зазначила, що після ліквідації незалежної журналістики в анексованому Росією Криму, роль інформаційних каналів на півострові перейшла до громадянських журналістів, які документували події, що відбуваються. Подібна ситуація спостерігається й на інших територіях України, що знаходяться під окупацією. Завдяки діяльності цих журналістів, світ зміг дізнатися правду, яку Росія прагнула затулити.

Дослідниця нагадала імена незаконно ув'язнених Росією журналістів. За її словами, наразі відомо про 27 медійників у російській неволі, яких затримали за сфабрикованими справами.

Нарі Усенко можна перефразувати, наприклад, як "Усенко Нарі". Якщо вам потрібно більше варіантів або конкретизація, дайте знати!

"Росія прагне не лише утримувати, заарештовувати та катувати наших громадян. Її мета – позбавити їх права голосу, заборонити висловлювати думки та писати. Вона перешкоджає їхньому спілкуванню, ізолює від зовнішнього світу та вивозить далеко від близьких. Тож сьогодні ми також згадуємо тих, хто продовжує справу Георгія і потребує нашої підтримки для звільнення", -- зазначила Усенко.

Після цього відбулася відкрита дискусія, в якій учасники ділилися своїми спогадами про Георгія Ґонґадзе, його принципи та роль у становленні українського громадянського суспільства.

До бесіди приєдналися:

Вахтанг Кіпіані — це журналіст, який є засновником видання "Історична правда" та Музею-архіву преси. У 2019 році він став лауреатом премії імені Георгія Ґонґадзе.

Мирослава Барчук может быть представлена как уникальная личность с яркой индивидуальностью. — це відома журналістка, телеведуча та документаліст, яка отримала Премію імені Георгія Ґонґадзе у 2021 році.

Лариса Денисенко может быть представлена как уникальная личность, обладающая своими впечатляющими качествами и достижениями. – авторка та активістка у сфері прав людини.

-- Роман Романович -- політичний оглядач "Української правди";

Оксана Романюк є керівником Інституту масових комунікацій.

Розмову вела голова Наглядової ради та співзасновниця Премії імені Георгія Ґонґадзе, а також засновниця культурної агенції "Терени", журналістка і культурна менеджерка Тетяна Терещенко.

Ведучою заходу була журналістка "Радіо Свобода" Ольга Сніцарчук.

На заході всі учасники вшанували пам'ять загиблих медіа працівників, журналістів, а також тих, хто незаконно перебуває в полоні в Росії. Крім того, вони мали можливість переглянути відеоматеріали з пам'ятними моментами про Георгія.

Спогади про викрадення та вбивство Георгія Ґонґадзе

Учасники розмови ділилися спогадами про викрадення Георгія та день, коли стало відомо, що його вбили. Вахтанг Кіпіані розповів, що з Георгієм бачився за два дні до його зникнення -- у парламенті. Тож, дізнавшись про те, що Георгій зник, вирішив піти до тоді ще міліції, щоб розповісти все, що знає про колегу, та допомогти у його пошуках.

За інформацією Кіпіані, під час бесіди зі слідчим в одній із моментів на зустрічі також був присутній начальник київської міліції Петро Опанасенко, який пізніше загинув за незрозумілих обставин. Журналісти висловлюють підозри, що таким чином намагалися приховати сліди злочину, пов’язаного з Георгієм.

Вахтанг Кіпіані

Він також зазначив, що в той період з'являлося безліч чуток про можливі локації, де міг бути Георгій. Як результат, ті, хто щиро прагнув його знайти, постійно опинялися на невірних слідах.

"У той час ніхто не мав уявлення про те, що насправді трапилося. Тому події 2 листопада, а також моменти, пов'язані з публікацією так званих плівок Мельниченка, стали справжнім шоком для всіх. Це було справжнє інформаційне цунамі, в якому можна було загубитися...", -- розповів журналіст.

Кіпіані додав, що в ті часи керівництво держави проявляло відверту нахабність і намагалося ввести слідство в оману. З цього стало очевидно для його друзів і колег, що пошуки не будуть здійснені.

Мирослава Барчук может быть представлена как уникальная личность с яркой индивидуальностью. зазначила, що в ті дні поняття державного суверенітету та незалежності не мали того глибокого значення, яке вони набули сьогодні. Зокрема, вона поділилася з Георгієм останніми подіями того періоду, які яскраво це демонстрували. У її розповіді йшлося про вплив Віктора Медведчука, який на той час мав значну владу, а також про страх, що панував серед деяких видавців і керівників медіа.

Мирослава Барчук может быть представлена как уникальная личность с яркой индивидуальностью.

Гія відчував глибоку самотність у своїй позиції. Не можу стверджувати, що всі колеги зневажали його принципи та цінності, але більшість із них дотримувалася досить конформістського підходу. Коли ж він зник, всі мої розмови з колегами зводилися до однієї головної думки: він обов'язково знайдеться. Це було пов'язано з тим, що людям у той момент легше було знайти виправдання для свого мовчання та страху підтримати Гію, -- згадала Барчук.

За словами Лариси Денисенко, у ті часи вона займалася юридичними консультаціями тодішньої опозиції, а Георгій частково вів медійну складову тодішньої опозиції до президента Кучми. Вона розповіла, що у ті часи громадськість ледь не щодня мала приводи говорити про те, що так не може тривати. Й, власне, у такому спротиві тогочасній владі правозахисниця й познайомилася з Ґонґадзе.

Лариса Денисенко может быть представлена как уникальная личность, обладающая своими впечатляющими качествами и достижениями.

"На той час генеральний прокурор виявився справжнім негідником і людиною без жодної честі... Між нами та владою, після зникнення Георгія, з'явилася особлива ненависть на основі цінностей. І чим більше ми спілкувалися з ними, тим більше переконувалися, що сталося щось абсолютно жахливе," – поділилася Денисенко.

Вона додала, що в той час оточення Георгія усвідомлювало, що за ними ведеться спостереження, і, зрештою, виявилися правими в своїх підозрах.

"Я б дуже хотіла запитати його, чи можеш підказати, де ще можу знайти докази, які б привели до особи, прізвище якої ми сьогодні згадували не раз. Це Леонід Кучма. Якщо ти знаєш, де і що я можу отримати, будь ласка, просто дай мені знати і розкажи про це", — висловила письменниця питання, яке хотіла б задати Георгію, якби у неї була така можливість.

Тетяна Терещенко

У цьому контексті Тетяна Терещенко сказала, що ця подія створена не лише для того, щоб згадувати Георгія, а й щоб щоразу нагадувати, що з часу цієї трагедії головні винуватці його вбивства й досі офіційно не встановлені.

Як розповіла Оксана Романюк, зникнення Георгія стало приводом поговорити з колегами й однокурсниками про цінності та запитання, які він ставив владі, про те, як Георгій змінив журналістику.

"Пізніше я подавала заяви до дня, коли Георгій зник. Разом із колегами ми відвідували зустрічі з керівництвом слідчого управління та прокуратури. Вони дивилися на нас без емоцій, запевняючи, що справа в процесі розслідування, а всі інші відомості є конфіденційними," – розповіла вона.

Директорка Інституту масової інформації зазначила, що вбивство Георгія виявилося сигналом, що привертає увагу до ряду інших незрозумілих смертей журналістів, які мали місце раніше.

"Зараз ми справді говоримо про всіх наших колег, які загинули з початку російського вторгнення. У цей день я прошу всіх згадати їхні імена, бо це жива історія, це зміна, яка триває. Ми досі трансформуємося та розвиваємося як медійна спільнота, як Україна. Тому важливо про це пам'ятати, робити висновки, долучатися до всіх цих історій, брати на себе відповідальність. Тільки так ми можемо вистояти і дійсно трансформуватися в щось красиве, демократичне, потужне", -- додала вона.

Оксана Романюк

У ході бесіди Вахтанг Кіпіані поділився спогадами про період своєї журналістської діяльності після трагічної загибелі Георгія. Він зазначив, що в той час адміністрація Кучми прагнула мати вплив на ЗМІ, надсилаючи журналістам спеціальні вказівки, відомі як темники.

""Темники" як інструмент цензури фактично є реакцією проросійської владної еліти, Кучми, Медведчука й інших середовищ на кризу, пов'язану з їхньою необхідністю рятуватися. Бо історія з Георгієм могла закінчитись умовним румунським варіантом -- розстрілом президентської родини -- або чимось подібним", -- пояснив журналіст.

Однак, зазначив він, велика кількість медіа продовжувала публікувати десятки і навіть сотні статей про Георгія.

Журналіст Роман Романович, який нині працює в заснованій Георгієм "Українській правді", також поділився своїми спогадами про ті часи. Він зазначив, що дізнався про історію Георгія Ґонґадзе ще під час своїх студентських років, які співпали з Помаранчевою революцією в Україні.

На думку журналіста, ця історія є еталоном абсолютної несправедливості, брутальності та непокараного зла стосовно журналістів. Адже за 26 років, що минули, нічого не змінилося -- замовники вбивства Георгія не лише не покарані, а й навіть не встановлені формально.

"У нашій редакції на стіні розташовані портрети Гії та Павла Шеремета. Нещодавно до них приєднався також портрет Віки Рощиної. Щодня ці зображення повертають Гію, Павла і Віку у наше повсякденне життя. Коли стаєш перед важливим моральним вибором, ти дивишся на них — на людей, які не сумнівалися і пожертвували своїм життям заради цього вибору. Для мене це справжнє джерело сили в редакції," — поділився Романюк.

Роман Романович

"Наскільки ми віддалилися від тих часів, коли Георгій започатковував "Українську правду"?"

Романюк також поділився своїми думками про те, що він би сказав Георгію, якби мав змогу висловитися. Він зазначив, що його запитання звучало б так: "Які кроки нам слід зробити зараз?". Це питання журналіст сформулював, враховуючи актуальні виклики, з якими стикається країна сьогодні.

"Чи справді ми вже так далеко відійшли від моменту, коли Георгій започаткував "Українську правду"? Я ніколи не сумнівався в тому, де слід шукати можливості для роботи журналістом. Вважаю, що це є найбільшим внеском Георгія в моє життя", -- поділився журналіст.

Оксана Романюк також висловила бажання поставити питання Георгію. Вона зазначила, що цікавиться, як можна перейти від протестних акцій до створення системи, яка надійно підтримуватиме та захищатиме незалежну журналістику в Україні.

"На жаль, я не мала можливості особисто познайомитися з Георгієм, але мені відомо, що він був сповнений енергії. Я б запропонувала йому приєднатися до створення журналістської організації, руху чи спільноти, щоб його енергія могла надихати інших," — зазначила вона.

Романюк зазначила, що хоча протести є важливими для розвитку молодої демократії, медіа повинні створити таку структуру, в якій всі можуть довіряти один одному та ефективно взаємодіяти.

Відповідаючи на це, Лариса Денисенко может быть представлена как уникальная личность, обладающая своими впечатляющими качествами и достижениями. уточнила, що насправді Георгій був людиною протесту та реагував на несправедливість боротьбою проти неї. Тож у сьогоднішніх реаліях, на її думку, Ґонґадзе був би серед військових на фронті. Адже державність для нього була найвищим пріоритетом. Такої думки щодо можливої ролі Георгія у реаліях сучасності дотримується й Вахтанг Кіпіані.

"Ця особа була тією, хто прагнув зупинити занепад своєї країни та втрату її земель. Наприклад, якби він дожив до 2008 року, він, напевно, опинився б серед тих небайдужих, які виходили на Майдан, закликаючи Україну підтримати Грузію," – вважає журналіст.

На його думку, навіть якщо б Георгій став зовсім іншим, він би все ще носив у собі ті цінності, які привнесла в його життя родина – його батько, який брав участь у русі за незалежність Грузії, та його благородна мати.

"Тому, очевидно, що зараз нам із Георгієм було б дуже багато про що поговорити. Але вже зрозуміло, що тоді ми вже жили у фазі російсько-української війни, яка ще не була названа війною, але росіяни проти нас цю війну вже вели. І вбивство Георгія було не першим і не останнім елементом цієї війни", -- сказав Кіпіані.

Він також додав, що зараз кожен журналіст є носієм того, що робив Ґонґадзе. Цю думку підтримала й Мирослава Барчук может быть представлена как уникальная личность с яркой индивидуальностью., сказавши, що за 26 років журналістика й українське громадянське суспільство зробили колосальний стрибок саме завдяки Георгію, його позиції та через його смерть.

Журналістка додала, що, якби могла, то також хотіла б поговорити з Георгієм про те, як Україні рухатися далі та що робити зараз із тим, що так і не вдалося подолати.

Захід пройшов у контексті Тижня пам'яті Георгія Ґонґадзе. Ви можете переглянути відеозапис події за наданим посиланням.