Шлюб завершився, але право на проживання залишилося: Верховний Суд не задовольнив вимогу про виселення екс-дружини військового з службового житла - sud.ua.

У рішенні, прийнятому 1 жовтня 2026 року у справі № 592/5743/22, Верховний Суд, що діє в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянув ситуацію, пов'язану з втратою права на користування службовою квартирою військовослужбовцем, його колишньою дружиною та повнолітніми дітьми. Суду належало з'ясувати, чи є зміни в місці служби, розірвання сімейних зв'язків та специфіка призначення житлового приміщення достатніми підставами для виселення.

Питання виселення з службового житла вимагає врахування як правового статусу цього приміщення, так і права особи на повагу до її житла. Навіть якщо власник або уповноважена структура має законні підстави для звільнення квартири з метою розміщення інших військовослужбовців, це не звільняє суд від необхідності оцінити обставини проживання кожного відповідача та забезпечити пропорційність виселення.

Обставини випадку

У лютому 2010 року комісія з житлових питань Сумського гарнізону ухвалила рішення про надання трьохкімнатної квартири площею 124,14 квадратних метрів майору, який згодом отримав звання підполковника. Це житло призначалося для проживання його родини, що складається з чотирьох членів.

Квартиру надали, не знімаючи військовослужбовця з реєстру квартирного обліку. 12 квітня 2010 року він отримав ордер № 1495, в якому були вказані його дружина та двоє дітей.

Ця квартира є власністю держави, представляючи Міністерство оборони України, і підпорядкована Квартирно-експлуатаційному відділу міста Суми (КЕВ м. Суми).

2 листопада 2018 року відбулося розірвання шлюбу між військовослужбовцем та його дружиною. Відповідно до акту, оформленого 21 червня 2022 року КЕВ у місті Суми, військовослужбовець зазначив, що з моменту розірвання шлюбу він не мешкає у квартирі та забрав звідти свої особисті речі. У помешканні залишилися його колишня дружина та двоє повнолітніх дітей.

У серпні 2022 року КЕВ м. Сум звернувся до суду з позовом про визнання всіх чотирьох відповідачів такими, що втратили право користування службовою квартирою, та про їх виселення без надання іншого житла.

Позивач вказував на тривалу відсутність військовослужбовця, розірвання сімейних зв'язків між ним і його колишньою дружиною, а також на відсутність зв’язку інших відповідачів з військовою службою та їх несплату комунальних платежів. Крім того, КЕВ підкреслював, що службове житло потрібно іншим військовослужбовцям, які чекають на його отримання.

20 лютого 2025 року Ковпаківський районний суд міста Суми відхилив позовну скаргу. Суд взяв до уваги, що військовослужбовець продовжує виконувати свої обов'язки, має значний стаж служби та не має альтернативного житла. Колишня дружина та діти законно проживають у квартирі, де вони мешкають тривалий час і не мають в іншому місці власного житла.

Сумський апеляційний суд 16 червня 2026 року залишив це рішення без змін.

КЕВ м. Сум подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати попередні судові рішення та задовольнити позов. Позивач наполягав, що право військовослужбовця на житлове забезпечення не тотожне безстроковому праву користування конкретною службовою квартирою за попереднім місцем служби.

Також він вважав, що суди неправильно застосували статтю 125 ЖК України та не врахували правові наслідки розірвання шлюбу для колишньої дружини військовослужбовця.

Погляд Верховного Суду

Верховний Суд відхилив касаційну скаргу, підтвердивши рішення судів нижчих інстанцій. Суд також окремо розглянув правові підстави для виселення військового та його колишньої родини.

ВС зазначив, що право військовослужбовця на використання службового житла не скасовується автоматично у разі переведення до нового місця служби.

Суд взяв до уваги положення статті 125 Житлового кодексу України, яка регламентує категорії осіб, яких заборонено виселяти зі службового житла без забезпечення їм альтернативного помешкання. Зокрема, це стосується сімей військовослужбовців, а також працівників, які працювали в установі, що надала службове житло, не менше ніж десять років.

У зазначених умовах Верховний Суд підтримав рішення судів першої та апеляційної інстанції, які відмовили у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до військовослужбовця. Це пояснюється тим, що його переведення на інше місце служби та відсутність відповідача за адресою реєстрації не є підставою для визнання його позбавленим права користування службовою квартирою та виселення, якщо немає доказів про наявність у нього іншого постійного чи службового житла.

Суд також урахував, що військовослужбовець має 28 років вислуги військової служби, продовжує перебувати на квартирному обліку та не забезпечений службовим житлом за новим місцем служби або постійним житлом у Києві.

ВС підкреслив, що виселення осіб, які раніше були членами сім'ї військовослужбовця, повинно розглядатися з точки зору права на повагу до домашнього середовища, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Верховний Суд нагадав, що поняття житла в розумінні Конвенції не залежить виключно від його класифікації за національним законодавством. Визначальним є існування достатнього та тривалого зв'язку особи з певним місцем.

Суд послався на відповідний підхід, що був сформульований Європейським судом з прав людини у справі "Глоба проти України", ухваленій 5 липня 2012 року.

Питання, чи вважається певне приміщення "житлом", що підпадає під захист пункту 1 статті 8 Конвенції, буде визначатися на основі конкретних обставин, зокрема, наявністю стійкого та значного зв'язку з відповідним місцем.

Верховний Суд також підкреслив, що виселення становить суттєве втручання у право на повагу до житла, тому суд повинен ретельно аналізувати пропорційність такого кроку. Навіть у випадку, коли законне право на користування приміщенням закінчується, особа має право на судову перевірку співмірності виселення з урахуванням принципів статті 8 Європейської конвенції.

У цій справі колишня дружина та двоє дітей військовослужбовця вселилися до квартири на підставі спеціального ордера, що позивач не оспорював. Вони продовжували користуватися квартирою та були в ній зареєстровані з 2010 року. Доказів наявності в них іншого житла або спростування фактичного проживання у квартирі матеріали справи не містили.

ВС підкреслив, що саме розірвання шлюбу не є беззаперечною підставою для припинення права на повагу до житла.

КЕВ м. Сум посилався на пункт 25 розділу IV Інструкції, що регламентує порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та їх сімей житлом, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380. Відповідно до цієї норми, колишні члени сім'ї військовослужбовця, які продовжують проживати в службовому житлі після розірвання шлюбу, повинні бути виселені без надання альтернативного житла протягом двох місяців з моменту розірвання.

Верховний Суд підкреслив, що це положення є актуальним для розгляду спірних правовідносин, оскільки статус колишніх членів сім'ї був встановлений 2 листопада 2018 року.

Водночас слід зазначити, що відповідно до четвертого абзацу пункту 25 розділу IV Інструкції № 380, виселення з службового жилого приміщення (або службової жилої площі) підлягають "колишні члени сім'ї військовослужбовця, які продовжують проживати в ньому після розірвання шлюбу (протягом двох місяців з моменту розірвання шлюбу)". Проте цей факт не є безумовним доказом на підтримку відмови у повазі до житлових прав цих осіб, що може проявлятися через державне втручання у вигляді визнання їх такими, що втратили право на користування житлом, та подальшого виселення.

Отже, формальна наявність у підзаконному акті положення про виселення не звільняє суд від оцінки конкретних обставин справи та дотримання гарантій статті 8 Конвенції.

Верховний Суд також взяв до уваги потреби військових, які потребують службового житла. Проте, суд дійшов висновку, що позивач не зміг обґрунтувати пропорційність виселення колишньої дружини та дітей без забезпечення їх іншим житлом. Суд не встановив наявність альтернативного житла для цих відповідачів.

У цих умовах, враховуючи вимоги законодавства, баланс інтересів сторін та принцип пропорційності виселення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано встановили відсутність законних підстав для виселення відповідачів без надання їм альтернативного житлового приміщення.

Верховний Суд підтвердив рішення районного суду та постанову апеляційної інстанції, відмовивши КЕВ міста Суми у прийнятті касаційної скарги.

Таким чином, Суд підтвердив, що відсутність військовослужбовця у службовій квартирі через переведення до іншого місця служби не є самостійною підставою для виселення за відсутності іншого житла. Щодо колишніх членів сім'ї військовослужбовця необхідно враховувати законність вселення, тривалість і характер зв'язку з житлом, відсутність іншого житла та пропорційність втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції.

Читайте також -- військового не можна просто виписати з квартири: Верховний Суд назвав винятки.