Скандал навколо військовополонених: які кроки має зробити Україна для налагодження співпраці з Південною Кореєю.

Обмін двох північнокорейських військовополонених, замість того щоб продемонструвати, як спільна загроза може об'єднати країни, викликав суперечності між Києвом і Сеулом. Ця ситуація також висвітлила проблему, що є значно більшою, ніж просто питання про те, чи існувала угода про конфіденційність.

Так, наприкінці вересня Володимир Зеленський під час виступу на Генеральній асамблеї ООН публічно повідомив, що Україна передала Південній Кореї двох захоплених північнокорейських військових. Йшлося про військовослужбовців КНДР, захоплених українськими силами у Курській області Росії на початку 2025 року. У Сеулі заявили, що сторони мали чітке розуміння щодо конфіденційності передачі, а південнокорейська розвідка стверджує, що саме Україна на початку переговорів просила не розголошувати інформацію. Київ, своєю чергою, заперечив існування такої угоди.

Для Сеула це питання виявилося не лише дипломатичним аспектом. Південна Корея з самого початку аналізувала ситуацію з цими військовими, враховуючи значно більш широкий спектр ризиків: безпеку самих полонених, можливі наслідки для їхніх сімей у Північній Кореї, реакцію Пхеньяна, а також власну стратегію стосовно міжкорейських відносин.

Які причини призвели до того, що Київ і Сеул стали на протилежних позиціях у цій суперечці?

Конфлікт виник внаслідок ситуації з двома військовими, яких Україна передала Південній Кореї. Але існує кілька нюансів, які перетворили цю справу на дипломатичну напругу.

За словами Санхун Сока, старшого асоційованого наукового співробітника Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), поточний уряд Південної Кореї має намір зменшити напруженість у відносинах і поновити діалог з Пхеньяном.

"Сеул продовжує надавати Україні гуманітарну допомогу та нелетальну підтримку, але занепокоєний тим, що глибше залучення у війну може мати наслідки для напруженості та безпеки на Корейському півострові. На цьому тлі публічне розголошення інформації могло бути сприйняте у Сеулі як додатковий тиск із метою домогтися більшої залученості у війну. Є також гуманітарний аспект. З огляду на занепокоєння Сеула щодо безпеки та прав людини самих військовополонених, а також можливих наслідків для їхніх родин, які залишаються у Північній Кореї, до їхніх особистостей та обставин необхідно було поставитися з особливою обережністю", -- зазначає він Тижню.

Старший науковий співробітник Інституту політичних досліджень Асан (The Asan Institute for Policy Studies) Санмін Шім також вважає, що Україна не змогла усвідомити, що адміністрація Лі Чже Мьона прагне відновити добрі відносини з Північною Кореєю і не обов'язково розглядає Північну Корею як загрозу безпеці.

Київ мав би проявити більшу обережність, підкреслюючи небезпечне становище Північної Кореї, зокрема згадуючи про недавній випадок із мінами в демілітаризованій зоні, які, ймовірно, були встановлені саме Північною Кореєю. Також існує реальна загроза ескалації конфлікту між Північчю та Півднем, адже адміністрація Лі прагнула зменшити значення цього інциденту, щоб уникнути обурення корейської громадськості та запобігти зростанню ворожості до Північної Кореї, — зазначає він у своєму коментарі для Тижня.

Хоча дискусії про військовополонених можуть створювати враження, що Київ не враховує позицію Сеула щодо Північної Кореї, фахівці не вважають це ключовою проблемою у відносинах між цими країнами.

Доктор політичних наук, віцепрезидент Інституту політичних досліджень Асан Ча Ду Хьон висловлює думку Тижню, що для Південної Кореї не є доречним продовжувати дипломатичні суперечки з Україною. Він також підкреслює, що українським дипломатам було б доцільно закінчити цю ситуацію, виразивши жаль щодо подій, які мали місце.

"Щодо політики уряду Південної Кореї в контексті Північної Кореї, я вважаю, що українська влада не має суттєвих непорозумінь щодо позиції Сеула. Проте Київ повинен усвідомлювати, що Південна Корея надає великого значення відновленню міжкорейського діалогу, що може бути не зовсім зрозумілим для України. Водночас послання України є логічним і обґрунтованим: Південна Корея повинна повністю усвідомлювати загрози безпеці України як держави, яка потерпає від російського вторгнення, до якого також залучені війська Північної Кореї, і, враховуючи власні труднощі в стосунках з Північною Кореєю, не може розглядати цю кризу лише як далекий конфлікт, що її не стосується. Водночас Україні слід розглянути, чи не може теперішня риторика президента Зеленського ненавмисно створювати враження, що між Північною та Південною Кореєю існує загроза військового конфлікту."

Ча Ду Хьон також додає Тижню, що багато людей у Південній Кореї співчувають Україні та вважають, що країна має надавати допомогу, хоча водночас існує й значна кількість людей, які вважають, що Південній Кореї варто уникати надмірного залучення, беручи до уваги майбутнє відносин між Південною Кореєю та Росією.

Отже, українському уряду слід підійти до цього питання з більш ретельною і обдуманою стратегією. Якщо Україна бажає отримати активнішу підтримку від Південної Кореї, важливо обговорювати такі питання в приватному порядку та в рамках обережних консультацій, а не піднімати їх на публічному рівні. З точки зору корейського уряду існує занепокоєння, що відкриті розмови про допомогу Україні можуть дійти до Росії, що потенційно викликатиме негативну реакцію з боку Москви. Україні слід продовжувати прагнути до співпраці з Південною Кореєю, але робити це варто більш стримано і непомітно, — зазначив він.

Експертка з Азійсько-Тихоокеанського регіону та старша аналітикиня Центру "Нова Європа" Наталія Бутирська зазначає, що ситуація з військовополоненими могла б надати Києву шанс зміцнити співпрацю з Сеулом, але цього не відбулося.

"Прикро, що цей добровільний вчинок з боку України не був оціненим і проробленим настільки, щоб зміцнити відносини між двома країнами. Натомість він виніс на поверхню проблеми, які його затьмарили. Думаю, що причиною у цьому є внутрішньополітичні питання у Південній Кореї, зокрема боротьба між політичними партіями, які ще не відійшли від воєнного стану та від звинувачень попереднього президента, а також політика чинного президента, який намагається знайти можливості порозумітися з Північною Кореєю, незважаючи на те, що вона немає такого бажання", -- каже вона у коментарі Тижню.

Стратегічний підхід України до Південної Кореї: які дії сприятимуть створенню стійкого партнерства?

Україні варто переглянути передусім спосіб комунікації із Сеулом і саму логіку побудови двостороннього діалогу. Неодноразові публічні заклики до військової підтримки або аргументація, що участь Північної Кореї у війні автоматично має спонукати Південну Корею до більшого військового залучення, можуть дати зворотний ефект.

"Неодноразові публічні заклики до військової підтримки з боку Південної Кореї або аргументи, що участь Північної Кореї у війні має спонукати Сеул до більшого військового залучення, навряд чи будуть особливо ефективними. Такий тиск може радше ускладнити, ніж полегшити для Сеула розгляд можливості розширення своєї підтримки. Він може посилити внутрішні побоювання щодо глибшого залучення у війну, а також дати Пхеньяну та Москві більше можливостей відкрито виступати проти такої підтримки та погрожувати контрзаходами, збільшуючи політичні, дипломатичні та безпекові витрати, які Сеул має брати до уваги", -- зазначає Тижню Санхун Сок.

На його думку, менш відкриті дипломатичні консультації можуть виявитися більш продуктивними, оскільки це надасть Сеулу додаткові можливості для аналізу варіантів співпраці.

Одночасно Санмін Шім підкреслює, що Україні слід усвідомити, що чинний уряд Південної Кореї має прихильність до Північної Кореї та Росії.

"Не слід сподіватися на більше, ніж гуманітарна підтримка та постачання нелетальних товарів. Запити на боєприпаси або військову техніку не будуть виконані. Зниження рівня очікувань допоможе Україні більш реально оцінити результати, яких можна досягти у співпраці з урядом Південної Кореї," — зазначає він.

Проте мова йде не лише про риторику, а також про вразливість української політики — брак дипломатичної активності та недостатню системну взаємодію з місцевим інформаційним і політичним ландшафтом.

"Ми не можемо повноцінно працювати, оскільки вже рік як не маємо посла, а також спостерігаємо скорочення дипломатичного складу нашого посольства в Південній Кореї. У цій ситуації, коли необхідно терміново реагувати та розуміти настрої в країні, відсутність ефективної роботи ускладнює наші зусилля зрозуміти, що насправді відбувається. Наприклад, попередній посол Пономаренко разом із командою змогли налагодити чудові зв’язки зі ЗМІ. Я відвідувала Корею тричі і щороку спостерігала, як посольство, маючи обмежений штат, змогло встановити комунікацію та реагувати на ставлення південнокорейського суспільства до війни. Вони намагалися просувати наш наратив, пояснювати суть війни та нашу політику, а також протидіяти російській інформаційній кампанії. Адже російський посол там активно працює, намагаючись відвести Південну Корею від західного альянсу," – підкреслила Наталія Бутирська в інтерв'ю Тижню.

Які можливості Україна може запропонувати Південній Кореї?

Україна має можливість запропонувати Південній Кореї унікальний досвід, який не може бути отриманий через традиційні військові навчання чи теоретичні моделі. Це — реальний досвід ведення війни з сучасним, технологічно оснащеним супротивником, причому у масштабах, яких Сеул не спостерігає у своїй практиці. Мова йде не лише про окремі типи озброєнь, але й про практичні рішення, які були перевірені в бою: масове використання безпілотників та засобів для їхнього перехоплення, радіоелектронна боротьба, боротьба з розвідувальними системами, а також адаптація військової тактики до постійно змінюваних технологій противника.

"Обмін досвідом у бойових діях, особливо в контексті використання дронів, може стати надзвичайно важливим для Південної Кореї, враховуючи ймовірність того, що Північна Корея активно впроваджуватиме гібридні методи війни, значною мірою використовуючи безпілотники. Хоча нинішній уряд Південної Кореї може мати про північнокорейську орієнтацію, військові сили країни залишаються надійними", -- зазначив у своєму коментарі Тижню Санмін Шім.

Санхун Сок підкреслює, що, хоча Україна може бути важливим джерелом достовірної інформації про реальну ефективність і адаптацію північнокорейських військових сил та озброєнь у бойових умовах, слід чітко розмежовувати цю стратегічну цінність від механізмів впливу на переговорний процес.

"Такий досвід може бути корисним для Сеула, але це не обов'язково переважує політичні, дипломатичні та безпекові витрати, які Південна Корея пов'язує з глибшим залученням у війну. Більш реалістична цінність полягатиме у сталому обміні інформацією, досвідом та отриманими уроками, а не у тому, щоб розглядати такий обмін як явний обмін на військову підтримку", -- підкреслює він Тижню.

Згідно з думкою Ча Ду Хьона, українська влада повинна більш виразно підкреслювати стратегічні вигоди, які співпраця з Україною може принести Південній Кореї.

"Наприклад, Україна могла би наголошувати на своїй здатності ділитися з Південною Кореєю інформацією щодо застосування дронів на українському полі бою, участі північнокорейських військ та оцінок ефективності північнокорейських ракет. Крім того, якщо були випадки, коли озброєння південнокорейського виробництва опосередковано застосовувалося, Україна потенційно могла би ділитися відповідною статистикою та даними щодо їхнього фактичного оперативного використання. Знову ж таки, таку співпрацю було би краще здійснювати якомога тихіше, а не на публічному рівні", -- каже він.

Віцепрезидент Інституту політичних досліджень Асан зазначає, що в останні часи в суспільстві Південної Кореї зростає занепокоєння щодо можливих проявів когнітивної війни з боку Росії, яка може бути спрямована на цю країну.

"Україна повинна активніше працювати над публічною дипломатією в Південній Кореї, щоб покращити усвідомлення українських питань серед населення та зміцнити суспільну підтримку для надання допомоги країні", - зазначає він.

Партнерство між Україною та Південною Кореєю не обмежується лише військовою підтримкою. З огляду на обережність Сеула щодо надання летального озброєння Україні, Київ має можливість розвивати співпрацю в інших напрямках.

"Південна Корея проявляє обережність у питанні військової підтримки, однак існує можливість співпраці в гуманітарних, фінансових та енергетичних сферах. Крім того, корейські компанії виявляють значний інтерес до участі у процесі відновлення", — зазначає Наталія Бутирська.