Свобода та рівність в Україні: правовий контекст під час війни | УНН

Юристи та захисники прав людини виявили ключові труднощі, пов'язані з дотриманням прав людини в умовах війни. Вони також проаналізували діяльність міжнародних організацій і виклики, що стоять перед правовою системою України.

Права людини є основою сучасного цивілізованого світу, що гарантує свободу, рівність та справедливість. Ці аспекти є фундаментом, який підтримує функціонування демократичного суспільства, забезпечує захист від дискримінації та порушень. Однак на практиці реалізація прав людини не завжди є легкою, особливо в умовах війни.

Охорона прав людини є ключовим завданням не лише для індивідів або різноманітних організацій, а й для всього суспільства, яке бажає жити в гармонії та стабільності.

10 грудня, в рамках Тижня прав людини, весь світ святкує Міжнародний день прав людини. Цього дня, у 1948 році, була ухвалена Загальна декларація прав людини — документ, що акцентує увагу на тому, що кожна особа має невід’ємні права та свободи, без огляду на расу, колір шкіри, стать, мову, релігію, політичні або інші переконання, а також національне чи соціальне походження, майновий статус чи інші характеристики.

Однак заходи та ініціативи, спрямовані на підвищення обізнаності та підтримку захисту прав людини, тривають не лише впродовж одного дня, а охоплюють цілий тиждень, який завершується 10 грудня. У зв'язку з цим, УНН провів бесіди з низкою експертів, щоб докладніше висвітлити правову ситуацію в Україні в умовах війни.

Адвокат Сергій Лисенко поділився з УНН інформацією про те, які права в Україні піддаються порушенням, а також про діючі правові механізми для їх захисту.

Для України Міжнародний день прав людини має виняткову важливість, адже наша країна проходить через один з найтяжчих етапів в своїй історії. У контексті військового конфлікту порушення прав людини стають надзвичайно актуальною проблемою.

"В Україні, в основному, спостерігаються порушення прав людини, зокрема, свободи та недоторканості особи. Обговорення порушення права на життя в умовах війни виявляється малозначущим. Крім того, зазнають ущемлення права на особисту свободу, справедливий суд та свободу висловлювань", — зазначає адвокат.

Україна -- молода держава, яка протягом трьох десятиліть незалежності пережила значні зміни. Ці зміни можна умовно поділити на окремі періоди, тісно пов'язані з політичними курсами, що змінювались під час різних президентських термінів. І це, на жаль, показує певну проблему - країна не повинна залежати від змін у владі.

Якщо поглянути на період 2020 року, можна відзначити значний прогрес у питаннях свободи слова та правосуддя. У період до пандемії країна демонструвала помітне покращення в цих сферах. Влада зрушувала в бік реформи судової системи та покращення дотримання прав людини.

"Після 2014 року держава, безумовно, зіштовхувалася з багатьма проблемами і недоліками, але почала рухатися у напрямку правового порядку, який дозволяє їй прагнути до членства в Європейському союзі", - підкреслив Сергій Лисенко.

Проте з 2020-2021 років ситуація зазнала суттєвих змін. Вже у 2022-му війна не лише загострила наявні проблеми, але й слугувала своєрідним "ультрафіолетовим світлом", яке ще яскравіше виявило порушення прав людини. В умовах конфлікту питання дотримання основних прав стало ще більш актуальним і гострим. Виявилися системні порушення, які раніше могли залишатися непоміченими. Отже, незважаючи на тривалі зусилля у боротьбі за правову державу, сьогодні ми стикаємось із новими викликами та проблемами у сфері забезпечення прав людини в Україні.

У сучасних умовах Україні надзвичайно важливо не лише підтримувати свою обороноздатність, але й активно займатися відновленням та розвитком, особливо в часи після конфлікту. З моментом закінчення бойових дій країна повинна зробити акцент на відновленні та розвитку, зміцнюючи свою економіку. Проте без адекватних інвестицій цей процес може виявитися неможливим, оскільки іноземні вливання є ключем до економічного зростання і, відповідно, до зміцнення оборонних можливостей. Водночас, існують ризики, пов’язані із порушенням прав людини, зокрема в юридичній сфері, які можуть відштовхнути потенційних іноземних інвесторів, у результаті чого країна недоотримає необхідні ресурси для свого відновлення.

Відновлення прав людини після військових конфліктів потребує значних зусиль у правовій царині, а також посилення функцій адвокатури.

"Я вже не вперше підкреслюю цю думку і вважаю, що всім слід говорити в один голос, а не окремо. У нас існує серйозна проблема в адвокатурі. Кожен думає лише про себе. Дуже рідко ми стаємо свідками подій, які б спонукали адвокатів до об'єднання. Це призводить до зниження їхнього впливу на правові процеси в країні," – зазначає адвокат.

Адвокати в Україні часто не мають достатньо впливу на судові процеси, а їхня роль у правовій системі значно зменшилася. Щоб адвокат міг вплинути на хід справи, йому потрібно вдаватися до нестандартних кроків, щоб привернути увагу суддів, що свідчить про серйозні проблеми з доступом до справедливого суду. Ці проблеми не обмежуються лише адвокатурою, але й зачіпають інші важливі інститути, як, наприклад, громадське суспільство та правозахисні організації.

Громадські організації в Україні розвиваються, але є небезпека, що деякі з них можуть зловживати своїми правами і впливати на суспільну думку таким чином, що не завжди відповідає дотриманню прав.

"Також існує Гельсінська спілка, яка, на мою думку, в даний час не виконує жодних активних дій. Вони лише підтримують свій статус авторитету, але фактично не вживають заходів для захисту прав. І подібних організацій є чимало," -- підкреслив експерт.

Сергій Лисенко також підкреслив, що хоча законодавці та державні органи намагаються впровадити нові інструменти для захисту прав, такі як мовний омбудсмен, бізнес-омбудсмен та інвест-няні, варто звернути увагу на те, що багато з цих ініціатив не є дійсно необхідними. Натомість, важливо зосередитися на вдосконаленні роботи вже існуючих механізмів. Державі слід забезпечити ефективність тих правових інститутів, які вже функціонують, замість витрачати ресурси на створення нових, що не завжди здатні вирішувати актуальні проблеми. Це має стати зрозумілим і логічним кроком у напрямку захисту прав людини та стабільності в державі у післявоєнний період.

За даними статистики, у Європейському суді з прав людини зареєстровано 8 000 справ проти України. Наша країна посідає третє місце в списку пʼяти найбільших лідерів у цій сфері.

Зокрема, за минулий рік подано понад 2,5 тисячі нових заяв, що демонструє тенденцію до стабільного або навіть зростаючого числа скарг, особливо в умовах війни.

Попри те, що питання, пов'язані з війною, переважно аналізуються в рамках Міжнародного кримінального суду, Європейський суд з прав людини продовжує отримувати справи, що стосуються порушення прав людини, зокрема права на справедливий суд та інших основоположних свобод. Однією з ключових причин цього є серйозні труднощі з виконанням судових рішень в Україні, як у межах національної юрисдикції, так і на рівні міжнародних судів.

Зважаючи на ці фактори, можна очікувати, що кількість заяв у ЄСПЛ продовжить зростати. Війна не є єдиною причиною, адже системні проблеми з правами людини в Україні є значною мірою пов'язані з недостатньо ефективною судовою системою і проблемами виконання судових рішень. Тому хоча можна сподіватися на зменшення скарг після завершення військових дій, тенденція до зростання кількості звернень до ЄСПЛ скоріше за все продовжиться.

Проте важливим елементом сучасного прогресу суспільства, а також нашої країни, є усвідомленість молодого покоління щодо своїх прав. Саме від цього залежить майбутнє нації.

"Я думаю, що молодь зараз обізнана в своїх правах краще, ніж ми. І навіть покоління назад за за за мною теж ще так не розуміло. Люди віком 25 і менше, найбільше вмотивовані з точки зору навіть захисту країни. І це досить цікавий феномен для мене особисто. Думаю на це впливає освіта і виховання", -- говорить експерт.

Сучасні технології, розвиток соціальних мереж та легкий доступ до інформації значно змінили суспільну свідомість та готовність людей відстоювати свої права. Соціальні мережі перетворилися на не лише засіб спілкування, але й на потужний інструмент для формування громадянської свідомості. Вони надають можливість швидко обмінюватися інформацією, виявляти несправедливість та знаходити однодумців. Молодь, що виросла у цифрову епоху, отримала змогу глибше усвідомлювати свої права, що стало важливим чинником, наприклад, під час подій Революції Гідності. Подібні явища можна спостерігати й в інших країнах, таких як Грузія, де громадяни використовують ці ж інструменти для досягнення демократичних цілей.

Одночасно існує проблема низького рівня правової обізнаності серед людей старшого віку. На відміну від молоді, вони не так активно користуються новітніми технологіями та засобами, які можуть допомогти їм у захисті своїх прав. У зв'язку з цим необхідно здійснювати систематичну освітню та просвітницьку діяльність для всіх верств населення, без врахування вікових категорій.

Україна стрімко просувається до суспільства з більшим рівнем відкритості, що гарантує дотримання прав людини, включаючи права представників ЛГБТК+ спільноти.

"На мою думку, ми вже майже досягли рівня найбільш відкритих країн Європи. Як тут, так і в інших країнах є люди, які не сприймають цього, і їх уряди захищають одну групу від іншої," — зазначив Сергій Лисенко.

Експерт також підкреслив, що важливо враховувати особливості українського суспільства, зокрема значний вплив релігії та культурних традицій, які продовжують формувати світогляд населення в багатьох регіонах. Однак, з поширенням демократичних цінностей та процесом інтеграції в європейську спільноту, ставлення до цих аспектів поступово зміниться на більш відкритий і прийнятний.

Одним із свіжих правових питань, що порушуються представниками ЛГБТК+ спільноти, є легалізація одностатевих шлюбів. Вже вжито деякі заходи в цьому напрямі, зокрема, активне обговорення цивільного партнерства для одностатевих пар. Це питання стало особливо актуальним в умовах війни, коли права партнерів у військових ситуаціях та питання правонаступництва набули критичної важливості.

Максим Щербатюк, програмний директор Української Гельсінської спілки з прав людини, поділився з УНН інформацією про поточну діяльність організації та ті труднощі, з якими їй доводиться стикатися.

"Більшість ключових напрямків роботи так чи інакше повʼязані зараз з війною. І зокрема, надається правова допомога по різним питанням і тому що люди звертаються з різних", -- пояснив Максим Щербатюк.

Велика частина роботи стосується підтримки людей, які опинилися в складних ситуаціях через воєнні дії, таких як військовополонені, зниклі безвісти, а також жертви катувань. Значний акцент робиться на порушеннях міжнародного гуманітарного права, а також на випадках колабораціонізму.

Особливу увагу приділено проблемам підтримки внутрішньо переміщених осіб, зокрема у контексті виявлення недоліків у законодавстві, яке регулює їхні права. Крім того, аналізуються юридичні аспекти мобілізації та забезпечення прав військовослужбовців.

Окрім виявлення та протидії правопорушенням, УГСПЛ активно займається також превентивною освітньою роботою.

"У нас є освітні програми по міжнародному гуманітарному праву по навчанню юристів, по навчанню молоді, по навчанню державних службовців. І це те, що стосується прав людини в діяльності різних галузей в нашій державі", -- зазначив експерт.

Просвітницька діяльність у сфері прав людини, як зазначено представником УГСПЛ, є надзвичайно важливим напрямком, який завжди залишається актуальним. Формально, освіта в Україні вже почала закріплюватися на правових тематиках, однак глибоке розуміння їхньої цінності часто формується лише через особистий досвід несправедливості або проблем, які безпосередньо стосуються конкретної людини.

Саме тому УГСПЛ вважають важливим завданням сприяти усвідомленню громадян про те, як права людини впливають на їхнє повсякденне життя, навчати їх розпізнавати випадки порушення прав та, у разі необхідності, надавати правильні інструменти для їх захисту.

Однак слід враховувати, що жодна конкретна організація не здатна охопити всі аспекти, тому розвиток і підтримка цього напрямку залишаються актуальною необхідністю.

На правову ситуацію суттєво впливають катування, вбивства та порушення міжнародного гуманітарного права, що супроводжують збройний конфлікт. Зокрема, питання військовополонених і зниклих безвісти набуває все більшого розмаху, охоплюючи велику кількість українців, і залишається без адекватного юридичного розв'язання. Багато з цих викликів пов'язані з обміном інформацією між сторонами конфлікту, можливостями повернення полонених та підтримкою їхніх родин.

Правозахисні організації працюють над цими темами в кількох напрямках: юридична допомога сім'ям полонених, підтримка тих, хто повернувся з полону, а також вирішення законодавчих прогалин, пов'язаних із цією сферою. Водночас організації акцентують увагу на важливості дотримання Україною норм міжнародного гуманітарного права.

Ще один суттєвий аспект – це права осіб, які були змушені залишити свої домівки. Законодавча база України в цій галузі потребує вдосконалення, а судова практика зустрічає безліч труднощів.

"Наше законодавство завжди мало свої недоліки, і судова практика в цій сфері також не відзначалася ідеальністю. Тому, безумовно, існує чимало роботи для того, щоб забезпечити якомога кращу адаптацію цієї системи", -- зазначає Максим Щербатюк.

Актуальні питання компенсації за зруйноване житло та здоров'я, соціальна адаптація постраждалих і робота міжнародних механізмів підтримки потребують чіткої та ефективної роботи держави.

Паралельно триває боротьба за збереження свободи преси та пошук балансу між воєнним станом і правами журналістів. Це залишається викликом, що потребує ретельного врегулювання для забезпечення інформаційної прозорості без порушення безпекових норм. Усі ці аспекти створюють складну, але життєво важливу мозаїку захисту прав людини під час війни.

Коли мова заходить про права, пов'язані з гендерною рівністю, Максим Щербатюк не бачить суттєвих зрушень у цьому напрямку.

Цей рух є умовним, і тут можна згадати про факти гендерно обумовленого насильства, яке поширене в контексті війни. Те, що Україна реалізувала певні позитивні кроки в напрямку ратифікації Стамбульської конвенції ще у 2022 році, свідчить про наші зусилля зберегти те, що вже є, — зазначив програмний директор УГСПЛ.

Конфлікт істотно ускладнив ситуацію з насильством, пов'язаним із гендером. Це охоплює не лише інциденти в зонах активних бойових дій, але й зростаючий тягар для жінок у тилу, які часто змушені виконувати основні сімейні обов'язки. Водночас, участь жінок у військовій службі набуває все більшого визнання, хоча це питання все ще потребує значних змін та вдосконалення.

Говорячи про одностатеві партнерства, ми досягли важливого етапу, отримавши рішення від Європейського суду, що є нашим досягненням. Проте це лише початковий крок у процесі створення стійкої структури, адже для цього необхідні зусилля багатьох зацікавлених сторін, включаючи державні та недержавні організації, -- підкреслив експерт.

Міжнародна система безпеки, сформована після завершення Другої світової війни, виявила свої вразливості з початком конфлікту між Росією та Україною.

"Міжнародних організацій завжди виконують субсидіарну роль, тобто доповнюючу. Те, що не спрацьовує загалом вся міжнародна система безпеки. Це правда. Чи держави намірені її змінювати? Не впевнений, бо є велика кількість держав, які не готові до змін глобальних", -- зазначив Максим Щербатюк.

"Головне, що ми маємо певні елементи впливу, навіть якщо він і не є надто значним. Виникає питання, чи справді товариство Червоного Хреста виконує свої функції на належному рівні. Це досить фрагментована організація, яка стикається з численними викликами в цій сфері. Тому я вважаю, що система міжнародного регулювання в першу чергу потребує змін у питанні безпеки," – зазначив експерт.

У 2007 році в Україні був створений Центр громадянських свобод, який має на меті сприяти розвитку прав людини, демократії та солідарності в Україні, а також в регіоні ОБСЄ, з метою захисту людської гідності.

Член експертної ради Центру громадянських свобод Михайло Савва розповів УНН про те, наскільки ефективними є міжнародні механізми захисту прав людини в контексті російсько-української війни.

"Міжнародне гуманітарне право акцентує важливість участі міжнародних гуманітарних організацій у захисті прав цивільних осіб, які позбавлені волі, та їх поверненні до нормального життя. Саме тому ми активно співпрацюємо з такими організаціями, як Міжнародний Комітет Червоного Хреста," – зазначає експерт.

Міжнародна Конвенція Червоного Хреста закріплена в Женевських конвенціях, а також у документах, що регулюють права військовополонених і захист цивільних осіб у період збройних конфліктів.

"З Міжнародним Комітетом Червоного Хреста у нас налагоджені продуктивні, конструктивні та глибокі зв'язки. Проте, ми усвідомлюємо, що на даний момент організація не виконує всі ті функції, які були б необхідні в умовах війни. Я хотів би підкреслити, що ми маємо експертну оцінку діяльності МКЧХ. На відміну від багатьох людей і представників влади, ми розуміємо, що вони можуть зробити, а що не входить до їх мандату", -- зазначає Михайло Савва.

На думку фахівця, Міжнародний комітет Червоного Хреста дійсно виконує значну місію у пошуку зниклих безвісти, як серед військовополонених, так і серед цивільних осіб, а також у встановленні зв'язку між ними, коли вони перебувають у в'язницях Росії, та їхніми близькими в Україні або інших країнах. Проте існують певні критично важливі функції, які ця організація не реалізує.

Однією з ключових проблем є те, що повномасштабна війна між Росією та Україною триває вже майже три роки, але досі не з'явилося жодної країни-партнера, яка б взяла на себе роль захисника. Ці країни повинні забезпечувати захист людей, які потрапили в полон, або цивільних осіб, які стали жертвами захоплення.

"Україна пропонувала Швейцарію, як країну-покровительку, але рф не погодилася на це, тому що вважає, що Швейцарія не є нейтральною країною. росія буде відмовляти будь-якій кандидатурі. Для цього випадку у Міжнародного Комітету Червоного Хреста є така можливість, як взяти на себе функції країни-покровительки. Але цього не було зроблено станом на зараз", -- говорить експерт.

Проблема полягає в тому, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста дотримується свого нейтрального статусу. Михайло Савва зазначає, що якщо МКЧХ візьме на себе роль країни-покровительки, це відкриє нові можливості для захисту людей.

Наприклад, у Російській Федерації в даний час тривають судові розгляди. Як повідомляється, 575 українців вже були засуджені з початку масштабного вторгнення або перебувають у процесі судового розгляду. Це лише частина від загальної кількості осіб, які опинилися в полоні, і яким висунули обвинувачення у тероризмі, вбивствах та інших злочинах. Більшість цих справ є сфальсифікованими і не мають належних доказів, окрім зізнань, отриманих під тиском або тортурами. Критично важливо, щоб за такими судовими процесами спостерігали незалежні, об'єктивні спостерігачі. Червоний Хрест міг би виконувати цю роль, якщо б узяв на себе функції країни-гаранта. Однак наразі цього не відбулося, і всі судові процеси в Росії проходять без зовнішнього контролю.

В даний момент Україна не володіє повною інформацією щодо цих судових процесів. Це пояснюється тим, що значна кількість адвокатів фактично працює на російську державу. Якби Червоний Хрест був залучений до цих справ, він мав би змогу отримувати всю необхідну інформацію про те, що відбувається. Це також дозволило б йому виявити методи фальсифікації кримінальних проваджень та мати відповідні інструменти для впливу, -- зазначив політолог.