Свято триває. Обережність на шляху.
19 жовтня в Україні відзначили Всеукраїнський день відповідальності особистості. Проте, значних заходів, що могли б перетворити цю дату на важливе національне свято, не відбулося. Якою ж є актуальність цієї теми на сьогоднішній день?
День відповідальності особи, відзначений Верховною Радою України 16 липня 2021 року, щорічно святкується 19 жовтня. Це свято було започатковане з метою підвищення усвідомленості населення щодо прав і обов'язків людини, а також важливості відповідальності за власні вчинки. Цей меседж залишається актуальним, враховуючи події, що сталися в країні з того часу.
Визнаю, що раніше не був знайомий з цим святом. Проте мене почали турбувати роздуми про відповідальність українських громадян за свої вчинки. Не хочу звучати нудно, але важко назвати молодим і енергійним українцям, які масово оселилися в європейських столицях, відповідальними, коли їхня батьківщина зазнає жорстокої агресії.
Згадую, як намагався знайти контакт української перекладачки, адже планував надрукувати свій соціально-політичний роман українською. Я звернувся до знайомого, з яким раніше співпрацював у київському видавництві. На жаль, він повідомив мені гірку звістку: перекладачка, виявляється, пішла з життя, а він сам уже майже два роки живе в еміграції.
Це мене вразило, і ось чому. В Україні триває одна з найжахливіших війн у Європі. Країна опинилася під загрозою — як у плані територіальної цілісності, так і за кількістю загиблих. І цей стійкий 47-річний поет, який також був колишнім членом "Правого сектору", вважає за потрібне називати свою відсутність "еміграцією".
Він – поет, який створює вірші, присвячені любові до своєї Батьківщини. Його слова звучать потужно, з великими емоціями і пафосом. Проте, коли настала потреба реально захищати країну, він вирішив утриматися від активних дій.
Я не люблю робити загальні висновки на основі окремих ситуацій. Проте, я бачу безліч подібних випадків у Берліні. Молоді, сильні, енергійні чоловіки, які могли б служити або підтримувати країну з тилу, живуть за межами України, часто в досить комфортних умовах. Можливо, у кожного з них є своя причина, але...
У контексті Дня відповідальності особливо гостро відчувається дисбаланс: країна воює, а за межами України - десятки, якщо не сотні тисяч чоловіків, здатних тримати зброю. Причому мова не тільки про тих, хто виїхав законно - чимало прикладів, коли кордон перетинали за підробленими довідками, фіктивним працевлаштуванням або обхідними маршрутами. Це не просто індивідуальний вибір, а показник того, наскільки розмите в частини суспільства розуміння особистої відповідальності перед країною в момент її найбільшого випробування.
Отже, питання відповідальності особистості за свої вчинки є надзвичайно важливим. Україна наразі переживає час тривожної невизначеності. З одного боку, ми спостерігаємо героїзм військових, волонтерів, медичних працівників та підприємців. З іншого боку, існують випадки ухилення від мобілізації, поширена тіньова економіка, очевидні корупційні практики та загальна байдужість суспільства.
Новинна стрічка часом ніби не знає, що в країні війна: рясніє кримінальними драмами, спалахами насильства, випадками жорстокого поводження з дітьми і старими людьми в інтернатах.
Згідно з даними Національної поліції, впродовж перших дев'яти місяців цього року до її структур надійшло понад 32 тисячі скарг і заяв про злочини та інші інциденти, пов'язані з домашнім насильством. Хоча ця цифра є нижчою, ніж у попередні роки, ситуація залишається вкрай тривожною. Особливо викликає занепокоєння те, що багато дітей страждають від насильства в сім'ї. Недавній інцидент в одному з інтернатів на Буковині, де дітей утримували в умовах, які нагадують тюремні, справді шокуючий. За кожним таким випадком стоять не лише недоліки в контролі, а й байдужість місцевих органів влади.
Як і раніше, з'являються повідомлення про жорстокі тортури в'язнів, акти насильства та крайній рівень брутальності з боку деяких представників правоохоронних органів.
Іноді здається, що апарат Уповноваженого з прав людини Верховної Ради варто збільшити в кілька разів - не тільки для реакції на гучні скандали, але й для реальної профілактики порушень прав людини, особливо з боку держави.
Війна, безсумнівно, має потужний вплив на психіку суспільства. Однак не всі проблеми можна звести лише до цього фактора. Явища невмотивованої агресії та зловживання владою мали місце і до початку конфлікту. Яскравим прикладом є справа колишнього депутата Віктора Лозинського, який під час полювання жорстоко вбив селянина. Також варто згадати випадок у Кагарлику, де поліцейські вчинили насильство над молодою жінкою, викликавши її під приводом свідчення.
Моральні колапси присутні в усіх суспільствах. На жаль, в Україні ця ситуація ускладнюється тривалим періодом інституційної деструкції та системного популізму, коли держава протягом багатьох років не сприяє формуванню стратегічної культури відповідальності, як на індивідуальному, так і на управлінському рівні.
Так, Верховна Рада заснувала День відповідальності. Але який сенс у даті в календарі, якщо в коридорах влади відповідальність давно стала валютою, яка знецінюється швидше за гривню?
Ось кілька ілюстрацій. Навесні поточного року НАБУ виявило схему, в результаті якої було виведено 733 мільйони гривень під час закупівель продуктів харчування для ЗСУ у 2022-2023 роках. Лише через кілька тижнів після цього депутати від правлячої партії ініціювали законопроєкт № 13423, що передбачає амністію для осіб, причетних до злочинів у сфері військових закупівель, а також обмежує повноваження антикорупційних органів.
А в серпні розкрилися нові схеми: закупівлі дронів та електроніки з відкатами до 30%. Причому брали участь у цьому не маргінали, а фігуранти з повноваженнями, з доступом до тендерів. Вони напевно знають, що рятівна лазівка для уникнення покарання за скоєне вже готується.
Існує безліч подібних випадків. Кожен із них додає свою частинку до загальної ситуації, яка може призвести до того, що фронт не витримає тиску. Справа не лише в крадіжках; питання полягає в тому, що навіть у час війни система продовжує підтримувати корупціонерів. Це не допомагає з'єднати країну та перетворити її на єдиний, потужний фронт проти агресора.
Україна готується до перемовин з Євроунією про членство, і картинка потрібна. Але дедалі частіше здається, що всередині цієї картинки дехто живе за старими правилами: може, якось воно буде. Вмовляємо європейців, щоб прийняли, а потім розраховуємо, що вони від нас вже нікуди не подінуться.
Поки ситуація залишається такою, реформи лише фіксуються на папері, а патріотизм висловлюється лише на словах, справжні гроші все ще потрапляють до рук аферистів. Кожен втраченій компонент у логістиці та обороні знижує наші шанси на успіх.
Низька ступінь відповідальності певних громадян за майбутнє своєї країни не є випадковістю або наслідком, скажімо, етнічних чи генетичних факторів. Це тісно пов'язано з прикладом, який подають громадянам як державні інституції в цілому, так і окремі їх представники. У народі кажуть: "Риба починає гнити з голови".
В Україні безвідповідальність влади - це не просто образ. Це цинічне розпродаж старого озброєння на металобрухт. Це закони, які містять явні корупційні елементи. Це телемарафони, куди вкладаються мільйони, незважаючи на те, що рівень довіри до них вже давно впав майже до нуля. Це приховані декларації державних службовців та "неочікувані" квартири, автомобілі і вілли без жодних пояснень щодо походження доходів. І це лише частина проблем, з якими ми стикаємося.
У цьому контексті не додає оптимізму кадрова політика президента Зеленського. Призначення "по дружбі" вже не виглядають помилкою - вони стали системою. І, як результат, провали в логістиці, недоліки в обороні, трагічні наслідки на підхідних шляхах і лінії фронту.
Цю тему обговорювали всі, тому не має сенсу повторюватися. Лише зазначу: принципових змін не відбулося. Країну продовжує контролювати обмежене коло осіб, у якому особливу роль займає голова Офісу Президента Андрій Єрмак. Згідно з даними Центру Разумкова, у березні 67% населення не довіряли йому. Тим не менш, за повідомленнями ЗМІ, саме він відповідає за кадрові рішення. А далі – усе відбувається за звичним сценарієм.
Ситуація навколо одеського мера Геннадія Труханова стала яскравим прикладом сучасних політичних скандалів. Хоча його репутація далеко не ідеальна, якщо існують підстави для його усунення, необхідно дотримуватись законодавчих норм. Це, здавалося б, очевидно. Натомість, йому відкликають українське громадянство, нібито через наявність російського паспорта. Проте, стовідсоткові докази відсутні, а сам Труханов це заперечує. Відомий журналіст-розслідувач Христо Грозєв вважає, що опублікований СБУ скан паспорта Труханова може бути фальшивкою і навіть частиною російської дезінформації.
Однак процес уже розпочався. І що особливо символічно, існують чутки, що це місце буде віддане представнику "Слуги народу". І подібний "тиск" на місцеве самоврядування - зовсім не єдиний випадок.
Водночас жителі Одеси, судячи з інформації в ЗМІ та соціальних мережах, спостерігають за ситуацією з помітною доза іронії. Міська влада продовжує свою діяльність. Здається, що Труханов сприймає події як черговий етап бюрократичного процесу. Централізоване керівництво знову виявляється не на висоті, м’яко кажучи.
У День відповідальності особливо доречно згадати, що в Україні оригінал і підробка часто сидять за одним столом. Але коли непотизм - це стратегія, а боротьба з корупцією закінчується зміною кришок на тих же каструлях - тоді рятує не тільки почуття гумору, нехай навіть одеське.
Важливо те, що в цій країні завжди знайдуться люди, які працюють, захищають її, сплачують податки і підтримують баланс у суспільстві. Вони не шукають нагород, але діють з чистою совістю. Без пафосних слів, але з усвідомленням власної відповідальності.
Вони становлять істинну основу і можливість для України стати вільною та успішною державою в майбутньому.
