Ці аспекти, що стосуються прав та свобод особи, правопорушень, а також принципу презумпції невинуватості: їхня взаємодія та вплив один на одного.

Фото: Макс Требухов Підписуйтесь на наш Tелеграм канал

2. У контексті тієї ж самої загальної теорії права, Конституції України і зазначених Декларації та Конвенції правопорушенням вважаються діяння (активні дії або бездіяльність) особи (людини та/або інституцій держави і місцевого самоврядування в особі їх посадовців), яка зазіхає/порушує або, в окремих випадках, лише має намір зазіхати на/порушувати права і свободи іншої особи.

У всіх аспектах людської діяльності правопорушник, як правило, керується своїми мотиваціями, причинами та цілями своїх дій. Часто ці дії є відображенням його волі та вини, що стосується його психоемоційного ставлення до власної поведінки. Згідно з психологічними теоріями, форма цієї вини може бути як умисною, так і неумисною. Вважається, що більшість правопорушень, які характеризуються злочинним характером (тобто такими, що категорично неприпустимі в суспільстві і регулюються Кримінальним кодексом), повинні бути виконані з вини особи, яка свідомо усвідомлює можливі наслідки своїх дій і, зазвичай, має намір їх викликати. Однак існують підстави вважати, що правопорушення, що виходять за межі антикримінального законодавства, також, як правило, мають характер вини.

4. Протягом багатьох століть особистісна свідомість та суспільно-правова культура формують розуміння того, що злочинна поведінка є абсолютно недопустимою, а покарання за такі дії повинно бути неминучим і максимально суворим, навіть жорстоким. Це призводить до того, що винуватість особи вважається доведеною вже з моменту її виявлення (затримання, арешту, свідчень очевидців, наявності певних доказів) у якості підозрюваного. Водночас слід зазначити, що ті, кому суспільство делегувало повноваження проводити досудові розслідування та судові процедури (антикримінальне переслідування), усвідомлюють, що сам факт правопорушення належить до минулого, і вони не можуть бути свідками або учасниками цього процесу.

Крім того, таж сама багатовікова історія протидії (боротьби) правопорушенням (злочинам у тому числі) з боку суспільства/держави має безліч прикладів не виявлення правопорушника та/або покарання не причетних і не винних у вчиненні правопорушення осіб - заради задоволення "суспільного інтересу".

Саме з цієї причини, я вважаю, що національні закони та міжнародні правові документи надають особливу увагу поняттю "презумпція невинуватості" особи до моменту вступу в силу відповідного судового рішення стосовно вчиненого кримінального злочину. Це необхідно для захисту честі та гідності людини, щоб уникнути покарання невинних осіб.

Видається, що концепт "презумпції невинуватості" рівною мірою повинен діяти і у не прямій формі все ж таки діє відносно й відносно інших правопорушень в інших відносинах людей, які не вважаються "злочинами або кримінальними проступками". Залишається відкритою проблема врахування цього принципу у всіх сферах протидії суспільства і держави у всіх інших сферах і формах порушення прав і свобод людини.

5. Проблема "суспільного інтересу" щодо певних подій і явищ, зокрема злочинів та кримінальних правопорушень, залишається актуальною і досі не вирішеною на глобальному рівні. Існує загальноприйнята думка, що "суспільний інтерес" визначається медіа, активістами та авторитетами в громадській сфері. Проте такий підхід є недостатньо точним і часто оманливим, оскільки цей "інтерес" проявляється на різних рівнях суспільного та державного життя, а також у свідомості окремих індивідів і груп, враховуючи ментальність, культуру, вік, стать, професію тощо. Для його вирішення потрібні значні зусилля з боку інститутів громадянського суспільства, медіа та державних органів.

Замість висновку. Логічний причинно-наслідковий аналіз вище названих категорій нашого щоденного життя-буття і здоровий глузд дозволяє мені стверджувати, що: права і свободи людини, правопорушення і презумпція невинуватості - є взаємопов'язаними і взаємо впливовими. Не коректне й не однозначне розуміння цих категорій людиною, спільнотами, ЗМІ і державними інституціями призводить до помилок у сприйнятті та оцінюванні певних фактів, подій та дій, що, у свою чергу, створює додаткову і зайву соціальну напругу в наших взаєминах.

Світлана Хилюк, декан факультету права Українського католицького університету, зазначила: "Україна привнесла до Курщини Європейську конвенцію з прав людини".