Чи дійсно Україна відмовлялася звільняти полонених із захоплених районів? Які питання виникають щодо висловлювань російського омбудсмена?

23 жовтня Україна та Росія здійснили "історичний" обмін військовополоненими та цивільними заручниками, який склав 270 на 270 осіб. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець назвав цю подію історичною, оскільки вперше вдалося звільнити одночасно таку значну кількість військовослужбовців, які були незаконно засуджені Росією за кримінальними статтями - 86. Серед звільнених переважали захисники Маріуполя та "Азовсталі".

Серед осіб, які були передані Росії, виявилося 50 бійців з анексованих українських регіонів. Яна Лантратова, російська омбудсменка з прав людини, повідомила, що це вперше з 2022 року, оскільки Київ, за її словами, тривалий час уникав включення таких осіб до обмінних списків.

Зараз він погодився, адже, за його словами, в Україні більше немає достатньої кількості російських полонених для здійснення справедливого обміну. Тому "вони вирішили заповнити цю недостачу тими, кого вважали своїми", - повідомляв в ефірі окупаційного "Радіо Крим" російський військовий кореспондент Олег Блохін.

Радіо Свобода досліджувало, чи справді Україна протягом трьох з половиною років не бажала повернути своїх громадян, які служили в рядах російської армії. Які ж справжні причини обміну значної групи військовополонених з тимчасово окупованих регіонів?

В рамках обміну 23 жовтня в Україну з російського полону повернувся 261 військовослужбовець, а також 9 цивільних, серед яких жінка з дитиною і важкохворі.

За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, вдалося обміняти бійців Військово-морських сил, Сухопутних військ, Десантно-шурмових військ, Державної спеціальної служби транспорту, тероборони, Сил спеціальних операцій, Військової служби правопорядку, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, а також рятувальника ДСНС.

У чому унікальність останнього обміну полоненими?

Вперше з вересня 2022 року Росія звільнила значну групу полонених бійців "Азову". На батьківщину повернулися 61 військовослужбовець з частини 3057 (12-та бригада спецпризначення "Азов" Національної гвардії України - ред.), серед яких 35 представників окремого загону спецпризначення "Азов".

"Після надзвичайно складної 86-денної оборони Маріуполя, вони провели у російському полоні понад чотири роки", - заявив бригадний генерал, командувач військовим формуванням "Азов" Денис Прокопенко. За його інформацією, в полоні досі перебуває ще більше 500 бійців "Азову".

"Наразі більше 200 "азовців" засуджені за сфабрикованими справами у воєнних злочинах проти цивільного населення Маріуполя або просто за те, що вони є військовослужбовцями підрозділу", - повідомляв у травні цього року відділ стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ "Азов" "Суспільному Донбас".

Згідно з останніми повідомленнями, опублікованими "Українською правдою" 30 жовтня 2026 року, кількість незаконно засуджених "азовців" перевищує 300 осіб.

Ще до повномасштабного вторгнення російська пропаганда роками демонізувала "азовців", називаючи їх "нацистами" і "карателями". А у серпні 2022 року Верховний суд РФ визнав полк "Азов" (зараз "Азов" є бригадою у складі 1-го армійського корпусу НГУ - ред.) "терористичною організацією".

Полонених бійців під тортурами змушували "зізнаватися" у кримінальних злочинах і показово засуджували на великі терміни ув'язнення аж до довічного. За даними Координаційного центру з питань поводження з військовополоненими, "азовців" регулярно викреслювали зі списків на обмін.

Деталі, які стосуються домовленості про звільнення, залишаються невідомими, оскільки представники Координаційного штабу не розкривають цю інформацію. Водночас, у відповіді на запит Радіо Свобода зазначається, що "неправильно стверджувати, наче конкретні військовополонені з "ЛНР" та "ДНР" — збройних формувань, підтримуваних Росією на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, які в Україні визнані терористичними, обмінюються виключно на певних бійців "Азову". Обміни здійснюються на основі узгоджених списків, а не на принципі взаємного обміну окремих військовослужбовців".

Хто ж насправді не прагнув обміняти військових із захоплених регіонів?

"Уперше з 2022 року вдалося добитися повернення 31 військовослужбовця з "ДНР" і 13 з "ЛНР". Ще 6 бійців - з Криму", - заявила в день обміну російська омбудсменка Яна Лантратова. За її словами, Україна нібито раніше відмовлялася віддавати цих людей.

"Представники України не погоджувалися на включення цих осіб до списків для обміну, вважаючи їх зрадниками через вибір на користь Росії. Ми не припиняли зусиль для їх звільнення, і переговори виявилися складними, вимагали чимало зусиль", - зазначила Лантратова.

Співзасновниця громадського руху з пошуку та обміну російських полонених "Наш выход", Ірина Криніна, яка є росіянкою, зазначає, що Москва тривалий час відмовлялася приймати назад військовослужбовців, які були завербовані на окупованих територіях. Вона також підкреслює, що останній обмін, під час якого жителі Донбасу та Криму з українським громадянством були повернені, відбувся не у 2022 році, а раніше – у 2025.

З української сторони немає жодних перешкод для обміну військовополоненими. Крім того, президент України та інші офіційні особи неодноразово підкреслювали свою готовність до проведення великих обмінів, включаючи формат "всіх на всіх", як повідомили представники громадського руху.

Варто відзначити, що на офіційних акаунтах у соціальних мережах представників окупаційних адміністрацій Луганської, Донецької областей і Криму - Леоніда Пасічника, Дениса Пушиліна та Сергія Аксьонова - зовсім не було згадок про недавній обмін полоненими, а також жодних проявів радості з приводу повернення співвітчизників. Цікаво, що у 2023 році Пасічник демонстрував зовсім іншу реакцію.

Наприклад, розказував, що у січні 2023-го в рамках обміну повернулося 65 місцевих жителів, які служили в армії РФ. У лютому того ж року - ще 10, і у березні - 38.

Консультант призначеного Російською Федерацією "лідера Республіки Крим" Володимир Мерцалов висловився в серпні 2025 року після чергового обміну в'язнями: "Цей обмін є знаковим. Ми вперше повернули 59 осіб. Раніше нам вдавалося забрати лише по одному, двоє, троє – це було надзвичайно складно".

Ці матеріали заперечують заяви Лантратової про те, що з 2022 року Україна не здійснювала обмін полоненими з окупованих регіонів.

Проте, за останні роки обмін полоненими з Донбасу фактично майже не відбувався, що підтверджує громадська організація "Наш выход". Водночас активісти зазначають, що це не є результатом дій Києва: "В останні кілька років представники московської влади майже не включають військових ЗС РФ з так званих "ЛДНР" до списків для обміну", - підкреслили вони.

У квітні цього року "Наш выход" повідомляв, що з понад 4500 російських військовополонених, які були повернуті додому протягом останніх двох років, на обмін потрапило менше 10 осіб з окупованих територій Донецької та Луганської областей.

В Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими повідомили Радіо Свобода, що Україна ніколи не заперечувала проти обміну російських військовополонених з тимчасово окупованих територій, однак з 2023-го Росія фактично припинила включати таких людей до обмінних списків.

"Попри те, що з 2023 по 2026 рік мали місце деякі обміни за їхньою участю, загальна кількість осіб, що були обміняні в такий спосіб, не перевищує кількох десятків", - зазначили у Координаційному штабі.

Чому саме тепер Москва вирішила звернути увагу на військовополонених з анексованих регіонів?

48-річний Євгеній Неприн з кримської Ялти у березні цього року підписав контракт з Міноборони РФ, сподіваючись служити водієм, розповідає він в інтерв'ю співробітникам українського державного проєкту "Хочу найти". За словами Неприна, після полігону його відправили в зону бойових дій на Донеччині.

Спочатку працював на кухні, а потім потрапив у "м'ясний штурм", бо, каже, дізнався, що у товаришів по службі командир забрав банківські картки і знімав їхні гроші.

"Я підійшов до командира і спитав: чому ти не повертаєш їм картки, віддай їх. Після цього мене, вочевидь, швидко вивезли. І тепер всі ці люди загинули. За 16 днів з моїх слів загинуло 14 хлопців", - ділиться Неприн.

Редакція розуміє, що всі заяви полоненого зроблені в умовах неволі. Тому редакція не може гарантувати, що все сказане ним відображає його погляди.

Він сам отримав поранення та потрапив у полон, але харківські медики провели операцію і допомогли йому відновитися. У вересні, напередодні виборів до Держдуми РФ, Неприн записав відео звернення до кримського керівника Аксьонова, призначеного Москвою. У ньому він просив змінити свій статус з зниклого безвісти на статус військовополоненого та включити його до списків на обмін.

Схожі звернення до представників путінської партії "Единая Россия" записали ще близько десяти захоплених осіб з українських територій, що перебувають під окупацією. Під час виборчої кампанії ці політики обіцяли повернути таких людей додому. Проте, під час обміну 23 жовтня, ці бранці не були включені до списку.

У рамках ініціативи "Хочу знайти" повідомили, що понад половина з 150 російських військовополонених, які були обміняні 23 жовтня, отримали свободу завдяки зусиллям їхніх родичів, які змогли знайти їх через цей український державний проєкт. Родини самостійно домагалися включення своїх близьких до обмінних списків, адже раніше їм повідомляли, що їхні чоловіки зникли безслідно.

Згідно з інформацією, наданою проектом "Хочу найти", підрозділи, що були створені на окупованій території Донбасу, найчастіше направляються на найризикованіші ділянки фронту, де вони зазнають значних втрат. Загалом, у цих підрозділах зникли безвісти близько 20 тисяч військовослужбовців. І це лише ті, кого намагаються знайти через цей проект. Насправді ж, їхня кількість може бути в кілька разів більшою, - стверджують представники ініціативи.

Вони вважають, що Росія вирішила повернути значну кількість своїх військових, які перебувають у полоні на захоплених українських територіях, з метою покращити відносини з місцевими жителями. Адже ситуація там стає дедалі важчою: відсутність води та електроенергії, перебої з постачанням пального і зв'язком, зростання цін та занепад промисловості.

"Росія принесла на Донбас лише війну і розруху - всі це бачать і розуміють. Вочевидь, щоб медійно підсолодити ситуацію, Кремль нарешті згадав про цих військовополонених", - вважають у проєкті.

Чи справді в Україні більше немає захоплених російських військових?

За даними "Хочу жить", ще одного українського державного проєкту, який діє в рамках Координаційного штабу з питань обміну військовополоненими, від початку повномасштабного вторгнення і до 31 грудня 2025 року, в український полон потрапило більш як 10 тисяч російських бранців. А повернулися під час обмінів до Росії за цей же період трохи більше 6 тисяч осіб.

У проекті зазначається, що з середини 2023 року Україна почала захоплювати більше російських солдатів, ніж Росія - українських: "Протягом перших восьми місяців цього року (2026 - ред.) в полон до України потрапило на 858 російських військовослужбовців більше, ніж українців - у полон до Росії. Середньомісячно це складає близько 107 осіб".

Точна кількість військових, які наразі перебувають у полоні з обох сторін, залишається невідомою. Офіційні списки не публікуються ані українською, ані російською стороною. 14 лютого 2026 року президент України Володимир Зеленський заявив журналістам, що в Росії знаходяться близько 7 тисяч українських військових у полоні, тоді як в Україні утримується більше 4 тисяч російських військовополонених.

"Ми не можемо надати точні дані про кількість військовополонених, які наразі утримуються в Україні. Проте, за нашою інформацією, 15% з них складають російські військові, які були завербовані на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей, а також у Криму", - зазначили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими в коментарі для Радіо Свобода.

Офіційні відомості з Росії, які датуються більше ніж двома роками тому: у червні 2024 року президент РФ Володимир Путін стверджував, що в полоні в Україні було 1 348 російських солдатів, тоді як у Росії утримували 6 465 українських військових.

Нещодавно українські збройні сили змогли значно поповнити свої ресурси в рамках наступальної операції. У вересні цього року ЗСУ вперше оприлюднили офіційні дані про контрнаступальну операцію "Вівальді", яка проходила поблизу Лиману в Донеччині. Ця операція дозволила знищити північний фланг російських військових сил на Донбасі. Відповідно до інформації 3-го армійського корпусу, це призвело до зменшення загрози для Лиману та забезпечило безпеку критично важливих логістичних маршрутів між Харковом, Ізюмом і Слов'янськом.

Чотири сезони операції "Вівальді" тривали з травня до кінця жовтня. За цей період, за оцінками української сторони, було звільнено 277 квадратних кілометрів території - це приблизно площа окупованого нині Луганська. Загалом деокуповано або повернуто під повний контроль 16 населених пунктів. Втрати армії Росії під час наступу 3-го армійського корпусу: 8000 убитих, 270 полонених. Знищено або уражено 3800 одиниць техніки. Зокрема, 1800 артилерійських систем і 50 засобів ППО. БПЛА різних типів - 68 тисяч.

Американський Інститут вивчення війни (ISW) у своєму звіті від 14 жовтня зазначив, що українська операція "Вівальді" викликає каскадний ефект, впливаючи на російські дії на північ від Лиману в напрямку Борової, водночас уповільнюючи російські спроби просунутися до Слов'янська та Краматорська зі сходу. Аналітики вказали, що Південне угруповання російських військ зменшило темпи наступу на Слов'янськ, ймовірно, для того, щоб перегрупувати свої сили, зокрема Третього армійського корпусу. Нагадаємо, що наприкінці вересня цього року, під час звільнення сіл Нове, Рідкодуб і Катеринівка в районі Лиману, українські військовослужбовці захопили 250 російських солдатів у полон.

"Російські військовослужбовці здавалися в полон цілими підрозділами, включаючи офіцерів, пілотів і артилеристів", - повідомили 20 жовтня цього року в пресслужбі Третього армійського корпусу. Відомо, що Андрій Білецький був призначений командувачем угруповання військ "Центр", проте продовжує виконувати свої обов'язки на посаді командира Третього армійського корпусу, де він обіймає звання бригадного генерала.

Отже, ця пропозиція російської пропаганди щодо нібито відсутності українських полонених з Росії не відповідає реальності.