"У моєму житті з'явився чоловік." Марина Боржемська вперше відкриває деталі про нові стосунки, свій процес схуднення та дітей.

- "Зважені та щасливі" - непростий проєкт, адже учасники кидають виклик саме собі, а не комусь іншому. На вашу думку, з чого починається ця боротьба за себе?

Цей проєкт справді не з простих. На мою думку, істинна боротьба за власне "я" розпочинається з чесності. Це той момент, коли людина перестає себе шкодувати, виправдовувати свої дії чи перекладати відповідальність на зовнішні чинники та інших. Важливо поглянути на себе без прикрас: з усіма своїми страхами, болями, надіями, вірою у власні сили і навіть з сумнівами.

Саме в цьому місці формуються справжні можливості людини. Я спостерігаю це в кожному сезоні: коли учасники перестають змагатися з іншими і починають слухати себе, відчувати своє тіло та серце - це стає їхньою силою, що допомагає подолати власні бар'єри. Для мене це не стільки про показники на вагах, скільки про глибоке занурення у власну сутність і усвідомлення своїх внутрішніх проблем. Це шлях до особистісного зростання, внутрішньої трансформації і прийняття себе в даний момент.

Боржемська поділилася своїми труднощами під час участі у шоу "Зважені та щасливі" (фото: прес-служба тренера)

- А коли учасник, наприклад, каже: "Я не можу, я не хочу"... Важко добирати слова, щоб мотивувати і дійсно допомогти, а не просто "тягти" людину проти її волі?

- Це завжди виклик. Не тільки для тренера, а й для людини, яка до тебе приходить. Коли чую "я не можу", то ніколи не тисну. Я намагаюся зрозуміти, що за цим стоїть. Бо часто "не можу" - це просто "мені страшно", "я втомилася", "я не вірю". У цей момент дуже важливо бути не лише тренером, а людиною, яка поруч, яка оберігає, за яку можна триматися.

Важливо вселити в людину надію і впевненість у тому, що вона може подолати свій стан. Існує безліч методів та мотиваційних підходів. Мій власний досвід, накопичений за багато років роботи з такими особами, слугує мені надійною основою у цій справі.

Проте те, що безумовно завжди приносить результати, — це підтримка та віра. Я вірю в кожного учасника нашої команди. Навіть коли вони самі сумніваються у своїй силі, я вже бачу в них потенціал. І так, поступово, ми починаємо рухатися вперед.

Це виклик, і дійсно, не легко. Під час зйомок та участі в конкурсах виникають різні етапи, на яких люди стикаються зі своїми страхами. Я завжди наголошую, що коли ви усвідомлюєте природу свого страху, вам буде легше його подолати. Слід ризикнути, адже навколо вас є ті, хто прийшов не для того, щоб зашкодити, а щоб підтримати вас у цій подорожі.

Разом ми подолаємо всі труднощі, що виникають на їхньому шляху. Коли ти починаєш чітко і глибоко відчувати людину, занурюєшся в цей проєкт, переживаєш кожну історію свого учасника, відчуваєш те, що вони проходять... Це не просто механічна діяльність — прийшов, провів тренування і пішов, не звертаючи уваги на емоції людини. Це про глибоке усвідомлення і роботу з внутрішнім світом.

Які основні принципи або правила ви дотримуєтеся у своїй професійній діяльності?

Я завжди усвідомлюю, що працюю не лише з фізичним тілом, а й з історією, переживаннями, болями та травмами людини. Збереження людяності в будь-якій обставині є надзвичайно важливим. Я ніколи не підвищую голос. Хоча можу бути вимогливою, але ніколи не кричу і не принижую, бо це для мене неприйнятно. Я не використовую слово як знаряддя агресії чи образи.

Моя мета - не зруйнувати людину зсередини, а, навпаки, підтримати її, навіть якщо вона сама втратила віру в себе. Я завжди на стороні учасника, навіть коли потрібно висловити неприємні істини. Я говорю правду з теплом і любов'ю, і вони завжди це відчувають.

Яка з історій цього сезону справила на вас найбільше враження?

Кожна історія учасників залишає свій слід у серці. У цьому сезоні моїм відкриттям стала Майя. Коли я ознайомилася з її анкетою ще до нашої зустрічі (ми не знали, хто кому дістанеться), я вже тоді усвідомила, що вона стане улюбленицею проєкту. Я була впевнена, що вся країна полюбить її.

Мене вразило, що директорка школи займає таку важливу позицію, де її поважають, до неї прислухаються, і вона є центральною фігурою у своєму навчальному закладі. Однак, за цим статусом приховані глибокі сумніви та комплекси, які її оточують. Існує страх перед усім, до чого б ми не зверталися.

Відвідати зал — це завжди виклик, особливо коли потрібно зробити крок назустріч собі. Коли Даніель покликав Майю до себе, мені стало прикро, коли він запитав, на яке місце вона себе ставить, а вона обрала останню позицію. В той момент мені стало зрозуміло, чому так відбувається. Ця людина піклується про всіх навколо, але забуває про саму себе. У ній я впізнала себе в минулому і зрозуміла, як можу допомогти їй змінити цю ситуацію, підштовхнути до того, щоб вона стала в центрі свого життя, а вже потім розташувала всіх інших людей навколо себе.

Адже коли ти надаєш собі можливість вибору і усвідомлюєш власну цінність та цілісність, люди в твоєму оточенні починають сприймати твої погляди і поважати тебе. В таких умовах ти отримуєш можливість для зростання та розвитку. Це не про егоїзм, а про здорова самооцінка і повагу до себе як особистості.

Коли вона починала називати себе старою, це завжди викликало в мені обурення, адже між нами всього п'ять років різниці. Це, по суті, не так вже й багато. Але я розумію, що в такому віці людям може бути нелегко. Мені зараз 45, але я відчуваю себе на 30-35 років, адже завдяки спорту я завжди в тонусі і знаю, на що здатен.

Тому я розуміла, що з нею буде важко працювати, тому що були певні проблеми зі здоров'ям, з суглобами та таке інше, а моя задача - дати їй зрозуміти, що вона молода жінка попри цифри в паспорті, що це ще не вирок, що у 50 років життя лише розпочинається.

Боржемська розкрила причини, через які людям складно позбутися зайвої ваги (зображення: прес-служба тренера).

Не всі учасники, які пройшли проєкт, здатні продовжити процес схуднення та зберегти досягнуті результати. Як ви вважаєте, чому це трапляється? Які способи можуть допомогти зберегти мотивацію на шляху до змін в собі?

Це питання виходить за межі простого харчування чи фізичних навантажень. У рамках проєкту учасники опиняються в унікальному оточенні, яке забезпечує їм підтримку команди, чіткий розклад та можливість зосередитися лише на власних потребах. Проте після завершення проєкту вони повертаються до звичного життя, де їх чекають робочі обов'язки та сімейні справи, а також різні стресові ситуації. У таких умовах легко втратити набраний темп. Тому важливо, щоб учасники усвідомлювали: повернутися до умов проєкту неможливо, але можна навчитися адаптуватися, сформувати нові звички та краще зрозуміти себе.

Коли ти повертаєшся додому, важливо інтегрувати ті звички, які ти набув під час проєкту, у свій звичайний режим. Так, у тебе будуть діти, друзі, знайомі, робота та домашні обов'язки. Проте не слід забувати про себе. Якщо ти вже вирішив змінити своє життя, потрібно довести це до логічного завершення і зробити нові звички частиною свого стилю життя.

Далі ти залучаєш свою родину займатися спортом, бо дуже часто чинником саме надлишкової ваги стають близькі люди, які загодовують, як деяких моїх учасників. Моя Оля Хейреддін, яка повернулася додому, її мама зустріла з пельменями, вареничками, з усім, що вона любила до проєкту. А її тітка приготувала котлети на пару, кашу і салат. Тобто її родичка підійшла до цього свідомо.

Вона усвідомила, що необхідно кардинально змінити свій харчовий режим. А ось її мама до цього ще не дійшла. Саме в цей момент важливо налагодити діалог. Потрібно прийти і сказати: «Я вас усіх дуже люблю, але з цього часу давайте грати за новими правилами». І вам слід почати встановлювати ці правила. Також важливо правильно визначити пріоритети та межі між друзями, вечірками та іншими аспектами життя — тоді все буде відмінно.

Ви вражаюче виглядаєте! Як часто ви займаєтеся спортом протягом тижня?

- Моя форма це наслідок не тільки тренувань. Це самодисципліна, стиль життя, любов до того, що я роблю, тому що я все життя у спорті. Але дуже часто спортсмени і тренери не завжди мають гарний вигляд, тому що вони собі можуть багато дозволяти, але у мене інший свідомий вибір. Я веду тренування ще й в онлайн-форматі, і разом зі своїм клієнтом виконую повноцінне тренування. Але я знаю, де можу не напружуватись, де я можу, наприклад, зробити напівсили.

У мене також є особисті тренування. Це той момент, який я свідомо присвятила собі. Раніше я не могла цього зробити, адже постійно віддавала свій час іншим.

Тепер я усвідомила, що після 40 років підтримувати фізичну форму стає значно важче, адже наші м'язи втрачають свою щільність, і над цим потрібно серйозно працювати. У мене заплановані три особисті тренування на тиждень: у вівторок, четвер і суботу. Якщо у мене виникає необхідність у поїздці, я намагаюсь перенести тренування на інший день, щоб зберегти стабільність і мати можливість займатися тричі на тиждень. Це мій пріоритет і важливий час для мене.

А ще ми часто займаємося активними прогулянками. Я регулярно виходжу на вулицю зі своєю донькою Олівкою. Це наш час для спілкування і обміну думками. Після вечері ми завжди вирушаємо на прогулянку, де можемо поговорити про все, що нас хвилює. Якщо я активно проводжу час з дітьми, це стає для мене додатковим тренуванням, яке наповнює мене енергією. Я завжди прагну залишатися на позитиві та в ресурсі.

Боржемська поділилася своїми секретами краси (фото: прес-служба тренера)

- А як щодо харчування? У вас є залізні, "так" або "ні", в їжі?

У мене немає суворих заборон, я віддаю перевагу збалансованості, розумному підходу та гнучкості. Так, у моєму раціоні є певні "так": я обираю сезонні овочі, якісний білок та цілозернові продукти, такі як хліб і обов'язкові каші. Споживаю помірну кількість жирів, які отримую з продуктів з правильним складом, як рослинного, так і тваринного походження. Завжди включаю до свого меню сезонні фрукти та ягоди. Для перекусу у мене завжди є горішки. І, звісно, важливо підтримувати водний баланс, адже це грає ключову роль у здоров'ї.

Мої "ні" - це крайнощі, пов’язані з переїданням, самонасильством через їжу, шкідливими звичками та вживанням пустих калорій. Я маю на увазі хаотичне поїдання фастфуду та трансжирів. Хоча я намагаюся уникати цього, не можу заперечити, що часом насолоджуюсь піцою з дітьми під час відвідування кафе або з’їдаю морозиво. Важливо зберігати баланс. Я дуже чутливо ставлюся до потреб свого організму, тому завжди прислухаюся до нього. Правильне харчування для мене не є дієтою, це про любов, повагу та свідомий вибір. Навіть моя улюблена шоколадка чи торт мають своє місце у житті. Якщо підтримуєш гармонію і здорові стосунки з їжею, все буде добре.

- Ми часто можемо спостерігати, як серед продуктів обирають "ворога" - та ж вівсянка вважалася корисною, а зараз вже кажуть, що вона не така. Як втриматися від такої собі харчової істерії та не демонізувати продукти?

Просто варто припинити слухати так званих експертів, які поширюють подібні думки. Наприклад, сьогодні вони проголошують: "О, давайте вживатимемо спіруліну". Але ця спіруліна — всього лише реклама; всі її вживають, не усвідомлюючи, навіщо це роблять. І ось хтось заявив, що вівсянка не має жодної цінності. Як це можна стверджувати про продукт, що насправді є корисним?

Кожен продукт має свою унікальність і цінність. Важливо навчитися інтуїтивно відчувати себе, налагоджувати зв'язок з їжею та уникати шкідливих дієт, які можуть зашкодити здоров'ю і психічному стану. Адже ці модні тенденції в харчуванні є лише тимчасовими. Раніше ми прокидалися вранці, снідали, і це могли бути, наприклад, вівсянка з яйцем або гречка з молоком.

Були прості продукти, не було цих новомодних якихось введень, були сталі прийоми їжі, люди навіть на роботу з собою брали лоточки. Тоді просто не було цих соціальних мереж, якусь корисну інформацію ми могли черпати з газет, з якихось наукових статей. І тоді я дуже рідко зустрічала людей з великою надлишковою вагою.

Якщо ти правильно складаєш свій раціон з тих продуктів, які у тебе є, якщо ти не спокушаєшся весь час на швидку їжу, то тоді все буде нормально. І тоді можна буде інколи з 'їсти той свій улюблений круасан чи булочку. Але це все має бути дозовано, бо коли людина починає створювати собі певні обмеження, вона повинна зрозуміти, що через час прийде той момент, коли ти зірвешся і ти будеш їсти все підряд, і ця вага повернеться, навіть більше ти можеш набрати. Тому тут має бути про здоровий глузд, і намагайтеся фільтрувати всю ту інформацію, яка транслюється в соціальних мережах.

Боржемська прокоментувала учасників програми "Зважені та щасливі" (фото: прес-служба тренера)

Чи є у вас який-небудь міф про спорт або зниження ваги, який викликав у вас сміх або навіть обурення?

- Один з таких міфів, що треба виснажувати себе у залі по дві години щодня, інакше нібито не буде результату. Одразу хочу сказати, що це зовсім не так. Часто найкращі результати дають регулярні та помірні тренування. Це може бути 2-3 тренування на тиждень та стабільне харчування.

Ще мене дуже смішить, але іноді від цього сумно, що люди вірять в магічні вправи, чудо-дієти, чарівні пігулки або "Оземпік", який зараз всі колють. Важливо зрозуміти, що це не вправа, не пігулка, а готовність просто працювати.

Коли ти вирішуєш, що з цього дня прагнеш змін у своєму житті, важливо правильно підготуватися. Створи комфортну атмосферу, враховуючи раціон харчування, розроби чіткий графік і заплануй активність, яка приносить тобі задоволення. Адже, займаючись тим видом спорту, який підвищує рівень ендорфінів — гормонів щастя, ти зможеш досягти приголомшливих результатів.

Яке ваше ставлення до феномену кризи середнього віку, адже зазвичай вона асоціюється з віком 45-50 років? Які рекомендації ви могли б дати тим, хто його боїться або вже переживає?

Кризовий етап, на мій погляд, є часом для переосмислення своїх цінностей, щирості перед самим собою та сміливості побачити нові аспекти власної особистості. Це завжди є непростим завданням. Мені особисто в цьому дуже допомагає фізична активність, адже через рух я знову знаходжу зв’язок зі своїм внутрішнім «я». Крім того, практикуючи саморефлексію, я часто розмірковую над різними питаннями, записуючи свої думки в телефон або щоденник. Це полегшує процес їх осмислення та аналізу.

Діти завжди здатні вивести мене з глибоких роздумів. Також важливі зустрічі з близькими та друзями, а іноді просто похід на манікюр або нова зачіска допомагають мені забути про повсякденні турботи. Моє покликання також грає важливу роль: я відчуваю глибокий сенс у своїй діяльності та в тих, кому надаю допомогу. Я зрозуміла, що почала дозволяти собі бути різною: сумною, вразливою, не завжди сильною, але живою, слабкою і радісною. Я більше не зважаю на думки інших, хоча раніше це мене непокоїло. Ці зміни прийшли з часом, і я навчилася їх приймати.

Часто людина може застрягати в такому стані, коли не готова до діалогу з собою. Вона не готова аналізувати свої дії, реально дивитися на своє життя. Завжди легше сказати, що це криза середнього віку. Але якщо взяти психологію, то ми постійно переживаємо якісь кризи та періоди. Ми звикли за шаблоном сприймати всі зміни в собі, оскільки суспільство про це говорить чи "так у всіх".

Варто припинити себе звинувачувати, що ми щось відчуваємо чи щось хочеться змінити, або не хочеться міняти. Головне, почати прислухатися до себе, а не до інших. І бути чесним лише з самим собою. Тоді все стає на свої місця. І ви починаєте жити саме те життя, яке подобається вам.

Боржемська шокувала своїм визнанням про приватне життя (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

Давайте обговоримо особисті справи. Чи є ваше серце наразі вільним?

- Наразі в моєму житті є чоловік, з яким ми зустрічаємось. Ви перша, хто це почув. Але, якщо чесно, не хотілося б вдаватись у деталі. Це ще дуже ранній і ніжний етап. Мені просто хочеться зберегти цю історію в певній такій тиші, щоб дати їй простір вирости. Але точно можу сказати, що це дуже особливий та теплий період у моєму житті.

- А який він, чоловік вашої мрії?

Передусім, це не просто ідеал із обкладинки. Це людина, з якою комфортно в тиші. Він має бути надійним, сильним і щирим, любити людей. Його вміння слухати і бути поруч у важкі моменти є надзвичайно важливими. Це та особа, яка поважає мій особистий простір і не боїться моїх глибин і сили. Для мене критично важливо мати партнера в усіх аспектах - у житті, побуті та мріях. Хочеться, щоб поруч із ним було бажання досліджувати нове, рухатися вперед, але водночас залишатися самим собою. Це саме про таку щиру й відкриту глибину.

- Часто в соцмережах можна побачити відео, де жінок питають, скільки має заробляти чоловік. Що ви думаєте про ці теми і як взагалі ставитеся до питань про цифри?

Я завжди підходжу до подібних тем з великою обережністю і не прагну засуджувати інших, адже кожен має своє власне сприйняття реальності. Кожен висловлює те, що носить у собі. Як тільки людина починає говорити, я швидко відчуваю, чим вона сповнена.

Від себе можу сказати, що для мене важливо, щоб чоловік мав внутрішню гідність і повагу як до себе, так і до мене. І от якраз фінансова стабільність, вона для мене важлива. Але не в тому сенсі, хто більше з нас заробляє, а в сенсі відповідальності, партнерства, бажання створювати щось спільне та підтримувати наше майбутнє.

Якщо чесно, я сама працюю з 16 років і завжди була самостійною, мені не потрібен спонсор. Але я дуже ціную, коли чоловік може і хоче брати відповідальність. Коли він може і хоче зробити тобі приємно, а не тому, що від нього це очікують. У мене не стоїть в пріоритеті, що він має заробляти більше за мене та сипати подарунками. Ні, фінанси для мене це не про гроші, це про цінності, вибір, повагу і вміння розставляти правильно пріоритети. Оце для мене дуже важливо.

Я ніколи не зосереджуюсь на статусі чоловіка при виборі партнера. Для мене важливо знайти людину, яка підходить мені. Проте все повинно бути збалансовано. У кожного з нас можуть виникати складні часи, як для жінок, так і для чоловіків. Дуже важливо мати поруч того, хто підтримуватиме тебе у будь-яких обставинах. Ця людина повинна допомагати знаходити вихід із труднощів, а не заглиблюватись у ще більшу апатію чи депресію.

Боржемська поділилася своїми думками щодо реакції на критиків (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

Блогери та публічні особи часто відкриваються перед своїми підписниками, ділячись навіть інтимними моментами свого життя. Яким чином ви обираєте, яку інформацію викладати в соцмережах, і чому обережно ставитеся до теми близьких людей та особистих справ?

Кожен має свої вподобання, а я віддаю перевагу балансу. Ви, напевно, помітили, що я ділюсь частинами свого життя з вами — це моя професія, щоденні справи, думки, а іноді й моменти з моїми дітьми. Однак зараз я з повагою ставлюсь до їхнього бажання не з’являтись часто в соціальних мережах. Я не вважаю, що всім варто знати, що я їла, з ким проводила час або про що ми говорили вночі. Для мене це дуже особисте, і я вважаю, що такі речі мають залишатися приватними.

Я вірю в сакральні стосунки, у їхню тишу, в якій народжуються справжні почуття. І так, якщо в моєму житті є кохання, це не для шоу точно. Я це вже розумію, бо раніше занадто багато показувала особистого життя, і вже з цього зробила певні висновки. Або, можливо, я просто подорослішала. І зрозуміла, що кохання, як і гроші, воно любить тишу.

Ви говорили про дітей, як вони уявляють своє майбутнє?

Роберту виповнилося 16 років, а Олівці - 13. Це вік підлітків, коли кожен з них починає формувати свою унікальність та світогляд. Мій син вирізняється надзвичайною цілеспрямованістю, має розум, що працює як годинник, і прагне досягти успіху в своїх справах. Він володіє структурованим і логічним мисленням, але водночас його підхід до життя наповнений легкістю, теплом і гумором, що робить все, чим він займається, простим і приємним.

Зараз він більше спрямовує свої думки у щось на кшталт права. Раніше я думала, що він буде у мене займатися сферою IT, потім, що архітектором, а тепер він чітко розуміє, що йому подобається все, що пов'язано з правами людини. Він вміє володіти своїм голосом, правильно підібрати слова, захистити, він відповідальний, його дуже поважають вчителі у школі. Кажуть, що він серйозний.

А моя донечка Олівка – це справжній вогник, повна енергії та емоцій. Вона є абсолютною протилежністю спокою. Її творча натура сприймає світ через призму почуттів. Вона може в один момент заливатися сміхом, а вже за кілька секунд, якщо щось піде не так, – перетворитися на сльози, і ми завжди намагаємося її заспокоїти. Олівка вміє знайти потрібні слова, щоб переконати Роберта зробити те, що їй потрібно. Вона сміливо ділиться своїми думками, переживаннями та тривогами. Постійно займається якимись виступами, адже їй подобається спостерігати за своїми змінами. Вона каже, що зараз відчуває абсолютно нову енергію.

Відчуває, що у мене з нею відбувається певна сепарація. Вона емоційна і може відкрито говорити про свої відчуття, не боїться цього робити. Олівка може в школі сказати, що їй не подобається, як до неї звертається вчитель, завжди зробить це виховано, але вона вміє відстоювати свої кордони. Якщо Роберт, наприклад, інтелігент, він сто разів зважено подумає, що відповісти на якесь грубе звернення вчителя, може промовчати, то Олівія ніколи не мовчатиме.

Зараз моя донька чудово займається ручною працею: вона майструє маленькі будиночки та фігурки меблів. У неї справді є талант до дизайну. Проте вона висловила сумніви щодо того, чи зможе заробити на цьому гроші, щоб забезпечити свої потреби і допомогти мені, адже вона дуже цього прагне.

Роберт також висловив бажання всіляко підтримувати мене, щоб я не була змушена працювати, коли він виросте. Олівка мріє стати лікарем і вважає себе потенційним хірургом. Їй цікаво досліджувати, що приховане всередині людського тіла, як зібрати кістки, щоб допомогти відновити здоров'я та подарувати шанс на нове життя.

Боржемська поділилася своїми думками щодо майбутнього своїх дітей — сина та доньки (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

- Думали про їхнє навчання за кордоном чи діти будуть залишатися надалі в Україні?

- Наразі ми відкриті до різних варіантів. Я завжди думала, до війни і зараз, що у дітей завжди має бути вибір. Ми дуже багато з ними обговорюємо тему майбутнього. Я бачу, що вони дуже патріотичні, люблять Україну. І я вірю, що навіть якщо освіта буде здобута за кордоном, то згодом вони все одно повернуться додому і будуть нести свій досвід, свої сили, свою любов саме в нашу землю. Ми живемо зараз в часи, коли важливо бути гнучкими, адаптованими і чесними із собою. Для мене найголовніше, щоб мої діти були щасливими. А де саме - час покаже.

Якщо ми обговорюємо професійний шлях Роберта, і він вирішить зайнятися правом, навчання слід проходити в країні його проживання. Що стосується медичної освіти для Олівки, в нашій країні є безліч чудових університетів, де вона може отримати знання. Проте я прагну залишити їм можливість самостійно обирати, висловлювати свої бажання та визначати, куди саме хочуть рухатися.

У мене є чимало знайомих, чиї діти навчаються за кордоном. Це пояснюється тим, що постійні тривоги, вимушене перебування в укриттях та онлайн-формат навчання негативно впливають на їхню освіту. Я уважно слухаю своїх дітей, адже для мене важливо, щоб вони мали свободу у виборі. Я не збираюся чинити на них тиск чи змушувати робити те, що їм не до душі.

Я пам'ятаю, як у своїй юності стала самостійною і почала заробляти власні гроші. У 16 років у мене були плани вирушити до Ізраїлю, якщо не вдасться вступити до омріяного університету. Я усвідомлювала, що батьки не зможуть оплатити моє навчання, але знала про існування спеціальної програми в Ізраїлі, яка дозволила б мені отримати бажану освіту. Проте, зрештою, я залишилася в Україні, і жодної миті про це не шкодую.

Яким чином нині діти сприймають вашу популярність? Чи відчувають вони незручність, коли підходять до вас для спільного фото, чи вже сприймають це з певним розумінням?

Вони вже адаптувалися до того, що мама – особа, яка перебуває на виду. Але для мене найважливіше, щоб це не порушувало їхню особисту свободу. Ми часто обговорюємо межі, де мама є професіоналом, а де просто матір’ю. І тоді це стає веселим, коли мене впізнають, а діти спостерігають, усміхаються і допомагають зробити фото. Проте бувають і непрості дні, коли я виходжу з певними проблемами, а дитина не в найкращому настрої, тому мені потрібно зосередитися і підтримати її в той момент.

І коли до мене підходять і просять сфотографуватись, а я не можу відмовити, хоча й розумію, що якраз в цей момент я втрачаю зв'язок зі своєю дитиною і залишаю її у своїх думках. А так вони нормально, з гумором, ставляться до публічності і навіть дуже часто мене підтримують в цьому, тому що я бачу їхні очі, які світяться, коли до мене люди підходять з теплом. Бо вони не просто підходять, а вони завжди мені кажуть щось приємне, а це передається діткам.

Марина Боржемська (зображення: instagram.com/uzelkova.marina)

- А як щодо коментарів в соцмережах, вони їх читають? Як взагалі реагують, якщо бачать негатив?

Критика є невід'ємною частиною життя на публіці, і я навчаюся розрізняти конструктивні зауваження від емоційно забарвлених нападок, які часто не відображають дійсності. Тому мої діти розуміють, що я – публічна особа, і я прагну захистити їхній особистий простір, не залучаючи до всього, що відбувається в коментарях. Я завжди прошу Роберта не читати їх, і Олівку теж.

Проте, коли виникають негативні коментарі, ми не ховаємося від цього і обговорюємо ситуацію. Я підкреслюю, що в мережі кожен має право висловлювати свої думки, однак не всі думки здатні вплинути на те, як ми сприймаємо себе. Тому, зрештою, ніхто не розуміє нас краще, ніж ми самі.

Ніхто не може повною мірою пережити наш досвід. Найважливіше, щоб ми залишалися вірними собі. Я спостерігаю, як це формує в них стійкість, впевненість, а також вміння зберігати гідність і повагу. Іноді, звісно, це приносить біль, адже я помічаю, як Роберт іноді гостро реагує на ситуації. Але ми разом, і це є найцінніше.

Я завжди намагаюся донести, що ми завжди знайдемо своїх прихильників і тих, кому ми не до вподоби. І варто пам'ятати, що ті, хто залишає негативні коментарі, часто є невдоволеними власним життям. Вони прагнуть вивільнити свої емоції, завдаючи образи іншим, адже їм некомфортно в собі.

Це стосується певної гармонії в нашому житті. Не може існувати абсолютна досконалість, адже ми всі унікальні. Тому важливо приймати світ таким, яким він є, і працювати над власними змінами та ставленням до нього.

- Поговоримо про красу. Ін'єкції, пластичні операції, всі ці методи, щоб щось змінити або покращити - ви за чи проти?

Я завжди вважала і продовжую вважати, що справжня краса від природи – це справжній дар. Але для того, щоб її зберегти, потрібен належний догляд. Я не маю страху перед своїм віком і не прагну приховати емоції на своєму обличчі. Однак я вважаю важливим дбати про свою шкіру, підтримуючи її здоров'я, тонус і природне сяйво. Мені пощастило знайти косметолога, якій я довіряю вже багато років. Разом ми підбираємо процедури, що відповідають моєму віку та стану шкіри. Це завжди проходить у дружній, професійній атмосфері, без зайвих перебільшень.

У мене немає жодних різких чи кардинальних змін або гонитви за модними тенденціями. Все відбувається в гармонії. З віком я відчуваю, як змінююсь, і мені подобається цей процес, адже він є складовою частиною мого розвитку. Я вважаю, що важливо щось робити, але ці зміни повинні бути в гармонії із самим собою. Я не підтримую ті зміни, які повністю трансформують зовнішність.

Які у вас є найефективніші поради щодо догляду за шкірою та волоссям?

Завжди важливо інвестувати у якісний догляд за шкірою обличчя. Я маю свої ранкові процедури, а також обов'язкові вечірні ритуали. Підтримую достатній рівень гідратації, п'ючи багато води, а мій раціон харчування сприяє здоровому вигляду. Нерідко балую себе домашніми масками кілька разів на тиждень, які я купую у магазині. Коли відчуваю втому, використовую контрастні компреси: холодний та гарячий рушники. Вмиваю обличчя як вранці, так і ввечері. Обов'язково користуюсь ранковими та вечірніми кремами, адже догляд за шкірою після 40 років має велике значення для жінки.

Я фарбована блондинка, плюс у мене зйомки, є розуміння того, що це дуже сильно впливає на моє волосся. Тому раз на тиждень роблю процедури у свого перукаря, яка знає, які процедури підібрати мені під той чи інший стан мого волосся, зволожує, наповнює. Авжеж вона мені підбирає косметику для волосся. Це обов'язково два види шампунів, які я змінюю. І так само маски для волосся або кондиціонери, термозахист - оце все обов'язково. От якось так.

Боржемська зізналася, що думає про "уколи краси" (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

- Часто можна побачити поради від стилістів, в яких є акцент саме на віці, умовно що носити жінкам після 40 років, або що вже заборонено. Що про це думаєте?

Не можу сказати, що це мене особливо дратує, але сам факт обмежень викликає у мене незадоволення. Коли чую, що мені не дозволяють носити щось, це сприймається як нав'язування. Хто має право диктувати, що мені вдягати і коли? Я вважаю, що кожен має право на самовираження незалежно від віку. Наш стиль відображає наше сприйняття себе, а не цифри в паспорті. У свої 45 я можу сміливо одягти коротку спідницю на зйомках чи комбінацію шортів з топом для швидкого походу в магазин.

Це не про вульгарність. Моє тіло має спортивну форму, і я не бачу причин для обмежень. Наприклад, під одним із моїх постів, де я в шортах і топі бігаю Києвом на підборах, одна жінка залишила коментар, мовляв, як мені не соромно так одягатися у моєму віці. Я відповіла, що це моє особисте рішення, і зараз я в такому віці, коли можу сама обирати свій стиль без огляду на думки інших. Чому я маю ховати себе у балахон, якщо мені спекотно? Якщо моя самооцінка в нормі і відповідає моєму зовнішньому вигляду, то все гаразд.

Які ваші фінальні думки?

- Мені хочеться, щоб кожна жінка, яка буде читати це інтерв'ю, відчула, що змінюватися не страшно. Страшно залишатися там, де більше немає життя. Кожна з нас заслуговує на турботу, любов, увагу, підтримку. Не колись, а вже зараз. Тому шукайте тих людей, які будуть вас наповнювати. Якщо я можу бути частинкою шляху тих людей, які рухаються зі мною, то для мене це буде дуже цінно і приємно. Бо це про стан.

Не соромтеся проявляти відвагу і звертати увагу на свої бажання. Адже, як свідчить досвід, не варто відкладати життя на потім — важливо насолоджуватися моментом і жити тепер і тут.