Вагітній жінці, яка перебуває під вартою, відмовили у побаченні з батьком її дитини та у його участі під час пологів: коментар Європейського суду з прав людини - sud.ua

Європейський суд з прав людини 23 липня 2026 року виніс постанову у справі A.G. проти Швейцарії (заява № 15345/20), в якій було розглянуто питання відповідності статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод відмові у наданні можливості вагітній жінці, що перебуває під вартою, зустрітися зі своїм партнером – біологічним батьком її дитини – та забезпечити його присутність під час пологів.

Рішення має важливе значення для практики застосування статті 8 Конвенції щодо осіб, які перебувають під вартою.

Обставини справи

У грудні 2019 року в Швейцарії заарештували громадянку Іспанії, підозрюючи її у скоєнні злочину, пов'язаного з нелегальним обігом наркотиків. На момент затримання жінка була на пізньому терміні вагітності, і народження її дитини очікувалося наприкінці березня 2020 року.

Під час перебування під вартою заявниця неодноразово просила дозволити її співмешканцю, якого вона називала біологічним батьком майбутньої дитини, телефонні розмови, побачення та можливість бути присутнім під час пологів. Органи прокуратури відмовили, посилаючись на ризик змови між ними та необхідність забезпечення належного розслідування.

Апеляційні інстанції підтримали ці рішення. Федеральний суд Швейцарії визнав непропорційною повну заборону будь-яких контактів і дозволив один контрольований телефонний дзвінок, який підлягав запису та нагляду, однак залишив чинною заборону на побачення та присутність партнера під час пологів.

1 квітня 2020 року жінка стала матір'ю, не маючи поруч свого партнера.

У Страсбурзі заявниця стверджувала, що такі обмеження непропорційно втрутилися у її право на повагу до приватного та сімейного життя. Швейцарський уряд наполягав, що втручання було виправданим необхідністю запобігти змові та забезпечити ефективність кримінального розслідування.

Ставлення Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини підкреслив, що заборона на відвідини партнера заявниці у місці її утримання під вартою є втручанням у право на повагу до сімейного життя. Це рішення обґрунтовано тим, що між ними існували справжні сімейні зв'язки: вони спільно проживали до арешту заявниці та очікували на народження спільної дитини.

Суд також наголосив, що відмова допустити батька майбутньої дитини до пологів стосувалася одночасно права заявниці на повагу як до приватного, так і до сімейного життя.

ЄСПЛ зазначив, що будь-яке законне тримання під вартою за своєю природою обмежує приватне та сімейне життя особи, однак адміністрація пенітенціарної установи повинна дозволяти або, за необхідності, сприяти підтриманню контактів ув'язненого з найближчими членами сім'ї. Водночас окремі заходи контролю за такими контактами можуть бути необхідними та самі по собі не суперечать Конвенції.

Суд наголосив, що під час досудового тримання під вартою інтерес забезпечення ефективного розслідування, зокрема запобігання змові, безумовно може виправдовувати певні обмеження. Разом із тим стаття 8 Конвенції може покладати на державу обов'язок забезпечити спеціальні заходи, які дозволяють певні побачення, наприклад під наглядом працівників пенітенціарної установи, якщо це не ставить під загрозу проведення розслідування.

ЄСПЛ зазначив, що принцип пропорційності вимагав від національних органів провести реальне зважування всіх інтересів, врахувавши цілі тримання під вартою, ризик змови, тривалість ізоляції та особисту ситуацію заявниці.

Суд наголосив, що національні органи фактично поставили ризик змови над усіма іншими чинниками та не врахували страждання, яких могла зазнати молода вагітна жінка, яка перебувала під вартою на пізньому терміні вагітності та була повністю позбавлена можливості бачитися з партнером. ЄСПЛ окремо підкреслив, що міжнародні рекомендації щодо поводження з вагітними жінками під вартою вимагають від держав проявляти до таких ситуацій особливу увагу.

Суд підкреслив, що хоча уряд охарактеризував тримісячну заборону на побачення як незначну, цей термін слід аналізувати з урахуванням специфіки ситуації. Враховуючи пізній етап вагітності позивачки, наближення моменту пологів та її особливу уразливість, три з половиною місяці становлять суттєвий відрізок часу.

Щодо відмови у дозволі партнеру бути присутнім під час пологів, суд підкреслив, що цей процес є винятковим і дуже чутливим етапом у житті жінки. Проте, національні суди не надали чіткого пояснення, чому така заборона була визнана необхідною. У зв'язку з відсутністю достатнього обґрунтування, вони не змогли довести, що це обмеження виправдане нагальною потребою суспільства.

Європейський суд з прав людини також підкреслив, що відповідні органи не вивчили варіанти застосування менш жорстких заходів. Швейцарське законодавство прямо дозволяло організацію зустрічей під наглядом, проте ця альтернатива не була навіть розглянута. У той же час, Федеральний суд дав дозвіл на контрольовану телефонну розмову між заявницею та її партнером, що, на думку ЄСПЛ, вказувало на певну невідповідність у діях національних органів.

Суд наголосив, що не вбачає логіки в дозволі контрольованої телефонної розмови при одночасній категоричній відмові у проведенні побачення під наглядом у місці тримання під вартою. Крім того, національні органи не довели, що організація такого побачення була б складною, небезпечною чи надмірно обтяжливою.

У підсумку, Європейський суд з прав людини підкреслив, що, хоча законодавство та практика Федерального суду вимагали врахування всіх релевантних аспектів та забезпечення справедливого співвідношення між приватними і публічними інтересами, у випадку заявниці цього не було здійснено. Національні органи не взяли до уваги її особливу ситуацію як вагітної жінки і не розглянули можливість застосування менш обмежувальних заходів, які могли б задовольнити інтереси кримінального провадження з меншим втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Порушення угоди.

ЄСПЛ одноголосно визнав заяву прийнятною та встановив порушення статті 8 Конвенції. Суд дійшов висновку, що повна заборона побачень заявниці з біологічним батьком її майбутньої дитини та відсутність належного обґрунтування відмови дозволити його присутність під час пологів не були необхідними у демократичному суспільстві.

Суд ухвалив рішення про виплату заявниці 1 730 євро за моральні збитки та 4 000 євро на покриття судових витрат. Це рішення ще раз підкреслює, що навіть у рамках кримінального процесу держава повинна проводити індивідуальну оцінку кожного випадку, забезпечувати справедливу рівновагу між інтересами розслідування та основними правами людини, а також, якщо це можливо, використовувати менш обмежувальні заходи.

Читайте також про інший кейс, який аналізувала "Судова-юридична газета", у якому ЄСПЛ визнав законною примусову госпіталізацію вагітної до лікарні під конвоєм, попри її бажання народжувати дома.

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, слідкуйте за новинами на Google SUD.UA, а також підписуйтесь на нас у Viber, WhatsApp, Facebook та Instagram, щоб завжди бути в центрі найактуальніших подій.