Вчитель, що боронився проти русифікації Донбасу, пішов з життя в лікарні для ув'язнених.

Олекса Тихий був патріотом та виступав проти зросійщення рідного Донбасу, він не корився радянській владі, через що піддавався арештам. Вчитель, правозахисник та борець за українську мову помер у тюремній лікарні, а згодом його перепоховали на Байковому кладовищі поруч із Василем Стусом.

ZAXID.NET ділиться захоплюючими подробицями про складне життя Олекси Тихого.

Sure! Please provide the text you would like me to make unique.

Олекса (Олексій) Тихий з'явився на світ 27 січня 1927 року в селі Їжівка (Їжевка), яке розташоване на території сучасного Краматорського району в Донецькій області. Його мати була селянкою, а батько трудився як робітник. В сім'ї, крім Олекси, росло ще троє дітей.

Олекса Тихий розпочав свою навчальну діяльність у школі Олексієво-Дружківки. Завдяки своїм талантам він зумів вступити на філософський факультет Московського державного університету. Під час перебування в Москві Олекса одружився та став батьком, але не зміг адаптуватися до життя за межами своєї Батьківщини і вирішив повернутися в Україну. Його дружина не підтримала це рішення і залишилася в Москві, внаслідок чого їхній шлюб закінчився. Пізніше Тихий знайшов нове щастя, закохавшись у Галину Василенко, і в них народився син на ім’я Володимир.

Сім'я Тихих напередодні Другої світової війни складалася з таких членів: сестра Зіна, батько Іван Петрович, мати Марія Кіндратівна, Олекса, який грав на баяні, та брат Микола.

Олекса Тихий працював вчителем на Донеччині, він навчав логіки, психології, історії, біології. Загалом він був готовий сам один викладати усю шкільну програму.

"Колись у школі він підійшов до директора і сказав: "Дайте мені клас 30 дітей, і я один буду їм викладати всі предмети до 10-го класу і потім всіх тридцятьох заведу у МГУ". Що він викладав? Він викладав все", - розповідав "Суспільне Донбас" голова Донецького обласного товариства Олекси Тихого Євген Шаповалов.

У 21 рік Олексія Тихого вперше затримали через його коментарі на адресу кандидата в депутати. Він іронічно підкреслив, що вибір стає досить складним, якщо є лише один кандидат. Суд виніс йому вирок у вигляді п'яти років ув'язнення, проте трибунал вирішив змінити покарання на умовне.

Олекса Тихий не раз критикував радянську владу, заявляв, що держава не може нав'язувати те, якою мовою спілкуватись чи як проводити дозвілля. На його думку, комсомол та заборони не можуть виховати самостійних особистостей. Він висловлював незгоду й з "повзучою русифікацією" східних областей.

У тридцятирічному віці Олекса Тихий зазнав другого арешту. Він виступив із різким листом до ЦК КПРС, в якому критикував введення радянських військ в Угорщину. Цей акт не залишився непоміченим, і за "антирадянську агітацію та пропаганду" Тихого засудили до семи років ув'язнення в таборах.

Левко Лук'яненко згодом згадував це так: "Написав те, що вони, комуністи, самі на кожному кроці пишуть і проголошують: про право націй на самовизначення i, отже, право мадяр самим розв'язувати свої внутрішні справи; про право людини на свободу слова i, отже, незаконність існування ст. 62 в Кодексі та незаконність запроторювання за ґрати за критику комуністичної влади".

Олекса Тихий рішуче виступав проти русифікації та відстоював права української мови.

Після відбуття свого покарання Олекса Тихий зіткнувся з обмеженими перспективами для працевлаштування. Він намагався знайти роботу в різних сферах – від слюсарної справи до роботи пожежником. Окрім цього, Олекса активно працював над створенням книги "Мова-народ", присвяченої важливості мови в житті народу, а також займався укладанням словника мовних викривлень.

Олекса Тихий рішуче виступав проти русифікації та відстоював права української мови..

Я існую для того, щоб мій народ мав можливість процвітати, щоб його культура розцвітала, а голос моєї нації гідно представляв свою позицію в різноголосому хорові світової культури. Я прагну, щоб мої земляки з Донбасу приносили не лише вугілля, сталь, автомобілі, пшеницю, молоко та яйця. Я хочу, щоб моя Донеччина славилася не тільки футбольними вболівальниками, безбатченками-науковцями, російськомовними інженерами, агрономами, лікарями та вчителями, а й українськими фахівцями-патріотами, поетами, письменниками, композиторами та акторами.

Я, безумовно, не найкращий патріот і, напевно, слабка особистість. Спостерігаючи за несправедливістю, яка стосується мого народу, за примітивізмом деяких людей, усвідомлюючи гіркі наслідки сучасного освіти та виховання дітей, а також те, як мільйони моїх співвітчизників опиняються поза межами культурного розвитку, я задовольняюся власною ситістю, марними мріями та крихтами культури, які залишаю лише для себе. У мене немає ані мужності, ані сили, щоб активно боротися за долю тих, хто страждає — моїх земляків з Донбасу, за розвиток національної культури в Донеччині та за краще майбутнє. Не лише їхня провина, а й біда простих людей — працьовитих робітників і селян, які, чи то з власної волі, чи з мовчазної згоди, стають свідками знищення української мови та культури в нашому регіоні, — так висловлювався Олекса Тихий.

Олекса Тихий активно підтримував дисидентський рух, що у 1976 році ініціював створення Української Гельсінської групи з метою сприяння виконанню Гельсінських угод. Серед тих, хто підписав цей документ, були вчителі, правозахисники та військовослужбовці. Тихий займав важливе місце в числі десяти засновників організації, які відстоювали права людини.

У 1977 році Олексію Тихому було винесено новий вирок — 10 років ув'язнення та 5 років заслання. Разом з ним судили й інших засновників Гельсінської групи. Спочатку Олексу відправили до табору в Мордовії, де він разом з іншими в'язнями оголошував голодування. Навіть у тюрмі він не припиняв протестувати і часто страждав від покарань за свою непокору.

Останнім табором Олекси Тихого був "Перм-36" у Пермській області. Є згадки, що у 1981 році Олекса Тихий важив всього 41 кг при зрості 178 см. Згодом його перевели у тюремну лікарню. Належного лікування він так і не отримав і помер 6 травня 1984 року.

19 листопада 1989 року останки Олекси Тихого, Василя Стуса та Юрія Литвина були перевезені з Пермі та Пермської області й перепоховані на Байковому кладовищі в Києві, ділянка № 33. У 1990 році Олексу Тихого було посмертно реабілітовано.

Для створення цього матеріалу були залучені інформаційні ресурси з "Вікіпедії", "Історичної правди", "Суспільного", Gazeta.ua, а також проєкту "Стріткод".