Конфлікт у Сирії: причини загострення ситуації та вплив України. Розглянемо детальніше.
Останні дні на Близькому Сході в центрі уваги опинилася Сирія, зокрема стрімкий прогрес повстанців і зниження впливу режиму Асада, який є союзником Путіна.
Еспресо роз'яснює причини, що призвели до громадянського конфлікту в Сирії, чому бойові дії знову стали інтенсивнішими, а також як це може вплинути на ситуацію в Україні.
Сирія славиться своєю багатою історією, адже саме на цій території зароджувалася основа сучасної людської цивілізації. Протягом тисячоліть ці землі піддавалися впливу різних культур і імперій, таких як Ассирія, Персія, Рим і згодом Візантія. У VII столітті регіон увійшов до складу Арабського халіфату, що стало початком тривалої ісламської традиції.
Однак теперішня історія Сирії пов'язана з розпадом Османської імперії, 400 років частиною якої вона була. Після Першої світової війни країна опинилася під мандатом Франції, що заклало основи її сучасних кордонів. Сирійці не були вдоволені правлінням французів, тому тут часто ставалися заворушення, все більших розмахів набув рух за незалежність і Друга світова дала можливість втілити задум.
Сирія отримала свою незалежність у 1946 році, проте невдовзі стикнулася з політичною невизначеністю. Протягом цього часу в країні відбулося безліч переворотів, одним з яких став переворот 1963 року, коли до керівництва прийшла партія Баас, що відстоює ідеї арабського націоналізму.
У 1970 році влада в Сирії перейшла до генерала Хафеза аль-Асада, який встановив свій режим, ґрунтуючи його на жорстоких репресіях, корупційних схемах та централізованій економічній системі. Таким чином, Асад став диктатором країни.
У 2000 році, після кончини Хафеза, його 34-річний син Башар Асад став новим лідером. Башар отримав європейську освіту в галузі медицини і до цього часу вів скромний спосіб життя за кордоном. Після смерті старшого брата на нього поклали відповідальність за продовження справи батька.
Спочатку Башар Асад пообіцяв своїм співгромадянам реформи, на що значно вплинула його дружина, яка має британське походження. Проте, всього через пів року, під тиском еліти, президент Сирії почав згортати процес демократизації та повернувся до авторитарних методів правління. Це призвело до зростання соціального невдоволення. Контроль над економікою, який зосереджувався в руках родинних кланів, сприяв збагаченню політичної еліти, проте водночас призвів до дедалі більшого зубожіння народу.
У 2011 році у Сирії почалися протести, натхненні "Арабською весною", коли в кількох мусульманських авторитарних країнах вуличні заворушення переросли в революції. Частина сирійців хотіли повалити режим президента Башара Асада через масову корупцію та порушення прав людини. Після жорстокого придушення мирних демонстрацій конфлікт переріс у збройне протистояння між урядовими силами, опозицією, а згодом і терористичними угрупованнями.
Ситуацію суттєво ускладнило втручання зовнішніх країн: Росія та Іран підтримали режим Асада, тоді як США, Туреччина та арабські країни надали допомогу опозиції. Також з'явилися курдські сили, які прагнули автономії, чого точно не бажає Туреччина. Таким чином громадянська війна в Сирії стала міжнародним конфліктом з багатьма сторонами.
Протягом цих майже 15 років війна призвела до серйозної гуманітарної катастрофи: понад 500 тисяч осіб втратили життя, мільйони втекли з дому, а такі міста, як Алеппо та Ракка, зазнали значних руйнувань внаслідок обстрілів і ракетних нападів.
Основними віхами конфлікту стали створення численних опозиційних військових груп, серед яких Сирійська національна армія, Вільна сирійська армія, Гайят Тахрір аш-Шам, а також Ісламська держава (ІДІЛ) і курдські формування. Вони вели бойові дії як проти урядових сил, так і один проти одного.
Найбільше світова громадськість зреагувала саме на появу ІДІЛ, яка захопила значні території в Сирії та сусідньому Іраку. Її одразу визнали терористичною державою, адже вона використовувала терор і геноцид для утвердження своєї радикально-ісламської влади.
З 2014 року коаліція на чолі зі США почала проводити операції проти ІДІЛ. Вона також підтримувала курдські сили, що стали основним наземним партнером у боротьбі з терористами. У 2015 році Росія приєдналася на боці уряду Асада, зокрема роблячи масові авіаудари та ракетні обстріли, які зміцнили позиції режиму, особливо у стратегічних регіонах, але спричинили дуже багато жертв серед цивільного населення.
Битва за Алеппо, що відбулася в 2016 році, стала жорстоким символом конфлікту. Внаслідок запеклих сутичок між опозиційними силами та урядовими військами місто зазнало величезних руйнувань. У грудні 2016 року, завдяки підтримці Росії, урядові війська повністю відновили контроль над Алеппо. У 2017 році курдські формування та міжнародна коаліція вигнали бойовиків ІДІЛ з їхньої столиці. До 2019 року Ісламська держава втратила практично всі свої території, проте її бойовики продовжують діяти через підпільні мережі.
У подальшому активні бойові дії продовжила Туреччина, яка здійснила ряд військових операцій на півночі Сирії, стверджуючи, що вона бореться з курдськими формуваннями, яких вважає терористами через їхні прагнення до автономії. Це призвело до формування зон впливу, де Туреччина змогла встановити свій контроль. До недавнього часу Башар Асад, за підтримки Росії та Ірану, надійно контролював більшість сирійських територій, але в кінці листопада цього року конфлікт спалахнув з новою силою.
У 2020 році Туреччина фактично стала рятівником сирійської опозиції, убезпечивши її від поразки в боротьбі з військами Асада. Після досягнення угоди про припинення вогню в Ідлібі великі військові зіткнення зупинилися. Це створило умови для сирійської опозиції, зокрема групи "Гайят Тахрір аш-Шам" (або "Організація визволення Леванту", ГТШ), для зміцнення своїх позицій, перегрупування, оновлення керівництва та зміни стратегії з метою запуску нового наступу.
Ізраїльський експерт з політики та підполковник запасу ЦАХАЛу Аріє Зайден в інтерв'ю на телеканалі Еспресо підкреслив, що нинішнє загострення ситуації в Сирії пов’язане з тим, що незабаром до влади в Сполучених Штатах повернеться Дональд Трамп.
"Всі очікують, що прийде Дональд Трамп 21 січня, і закінчиться та епопея з війною на Близькому Сході. І тепер як завжди, як було це зараз у нас, перед тим, як починаються перемовини, ви повинні показати і захопити щонайбільше важливі позиції. Показати, що ви найсильніша сторона", - вважає підполковник запасу ЦАХАЛу.
Цікаво те, що повномасштабний напад Росії на Україну зіграв лише на руку сирійським повстанцям. Адже російські військові ресурси застрягли в Україні. Так само війна в Ізраїлі теж допомогла сирійцям, бо "Хезболла" й Іран почали менше уваги приділяти допомозі режиму Асада.
"Блискавичне просування повстанців за останні дні в частинах північної та центральної Сирії стало результатом кращої організації сил повстанців, ослаблення військових союзників президента Башара Асада та, можливо, удачі. Повстанці досягли приголомшливих успіхів проти сил президента Башара Асада, поки Росія, Іран і "Хезболла" відволікаються на інші конфлікти", - пишуть у The Washington Post.
Подібну ідею висловлюють і в CNN, стверджуючи, що "ілюзія контролю Асада над Сирією розпадається, оскільки Росія, Іран і "Хезболла" зменшили свою готовність до дій".
Хронологія цих військових досягнень стартувала 26-27 листопада, коли "Гайят Тахрір аш-Шам" разом з рядом менших повстанських угруповань, що отримують підтримку від Туреччини, розпочали раптовий наступ. У результаті вони змогли захопити більше 20 населених пунктів та одну військову базу на північному заході країни.
Проте справжній прорив відбувся в наступні дні, коли Генеральний штаб України завдав ударів по стратегічним позиціям противника, захопивши частину важливого шляху та швидко наблизившись до Алеппо — другого за величиною міста країни, яке 1 грудня було майже повністю взято під контроль. Російські війська почали інтенсивні авіаудари, що призвело до нових втрат. Проте це не зупинило повстанців, які продовжували наступ на південь країни, відвоюючи нові території у режиму Асада, що намагався перегрупувати свої сили.
У CNN вважають, що оскільки повстанці зараз контролюють Алеппо, включаючи ключові військові об'єкти та аеропорт, будь-яка контратака буде важкою для армії Асада:
Місто залишалося в облозі урядових військ протягом майже двох років, перш ніж було захоплене у 2016 році.
Як пише Bloomberg, аналітики відзначають, імовірно, як повстанці, так і Туреччина, яка могла координувати їх просування, навіть не думали, що матимуть такі швидкі й масштабні успіхи. Бо головна мета була розширити свою зону впливу, а тепер ця мета починає геометрично рости.
Фірас Максад, старший науковий співробітник Інституту Близького Сходу у Вашингтоні, зазначив у розмові з The Washington Post, що Башар Асад тривалий час покладався на військову підтримку Росії, Ірану та "Хезболли". Це призвело до того, що він не зміг ефективно розвивати власні військові сили, що тепер має серйозні наслідки.
"Експерт зазначає, що Асад не зміг перетворити свою армію на дієздатну бойову силу, що змушує його сильно покладатися на зовнішню підтримку. Водночас Іран і "Хезболла" опинилися в найслабшому становищі за останні десятиліття, а Росія зосередила свої зусилля в Україні. Тому фактори, які раніше стримували повстанців, вже не діють, що ставить режим Асада під серйозну загрозу."
Проте, як зазначає The New York Times, не слід очікувати на розрив відносин між Сирією та Іраном, оскільки для іранського уряду є надзвичайно важливим зберегти свій вплив у цьому регіоні.
"Сирія сьогодні є ключовим елементом регіональної боротьби за вплив через важливий сухопутний маршрут, який вона надає Ірану для підтримки "Хезболли", головного союзника Тегерана в Лівані. Переривання цього "трубопроводу" для постачання зброї, ресурсів та людей є критично важливим для Ізраїлю, а його захист має таке ж значення для Ірану", – зазначають у статті.
Спеціалісти, з якими спілкувалися журналісти The New York Times, висловлюють думку, що розлад тендітної рівноваги, що сформувалася в Сирії в останні роки, може призвести до виникнення нової модифікації ІДІЛ.
"Зараз Сирія територіально поділена між Асадом, ісламістськими бойовиками, курдськими групами, яких підтримує США, і повстанцями, яких підтримує Туреччина. Порушення цієї хиткої рівноваги може підштовхнути інші групи до нападу на територію, яку контролює Асад, потенційно відновивши громадянську війну та викликавши новий наплив біженців або відродження груп джихадистів, подібно до підйому Ісламської держави в 2014 році".
Згідно з інформацією від BBC, восени 2024 року в Сирії знаходилося приблизно 7,5 тисячі військовослужбовців Росії, переважно на авіабазі в Хмеймімі та на технічній базі Військово-морського флоту в Тартусі. Проте нещодавно всі російські кораблі залишили останню, що підтверджується супутниковими знімками компанії Planet Labs.
"Матеріально-технічний пункт Військово-морського флоту Росії, розташований у Сирії, є єдиним російським військово-морським об'єктом у Середземному морі. Його стратегічне значення зросло після початку вторгнення в Україну у 2022 році. У зв'язку з закриттям Туреччиною проток для військових суден, російському флоту стало складно поповнювати свої сили в Чорному морі", - повідомляє BBC.
Окрім основних військових баз, Росія також має різні військові та цивільні об'єкти в Сирії. Частина особового складу, включаючи колишніх бійців "Вагнера", виконує охоронні функції на цих об'єктах. Однак, через закриття турецьких проток і труднощі з авіаційною логістикою, постачання російських військ стало значно ускладненим. Це зменшує їхню можливість брати активну участь у бойових діях, хоча російська авіація продовжує надавати підтримку сирійській урядовій армії. Таким чином, внаслідок війни в Україні та проблем з логістикою, Росія наразі не здатна істотно збільшити свою військову присутність у Сирії.
Для України еволюція конфлікту в Сирії може мати як позитивні, так і негативні наслідки, що визначаються геополітичною ситуацією.
Отже, з одного боку, ми маємо інтерес у розподілі військових та економічних ресурсів Росії, якщо вона продовжить активно втручатися у сирійський конфлікт. Крім того, військові злочини або загострення ситуації в Сирії можуть стати причиною для посилення санкцій і ізоляції Росії, що, в свою чергу, підсилить позиції України.
Проте, на думку виконавчого директора Міжнародного фонду "Відродження" Олександра Сушка, Росія планує посилити свою військову присутність у Сирії, використовуючи наявні сили в цьому регіоні, без перенаправлення військових з фронту російсько-українського конфлікту.
"Не варто перебільшувати роль подій у Сирії в контексті російсько-української війни. Можна бути певним, що ми не побачимо, як російські військові частини будуть відправлені з фронту в Сирію для підтримки режиму Асада. Це малоймовірно," - зазначив Сушко в ефірі Еспресо.
З іншого боку, зростання напруженості в регіоні може лише загострити глобальну нестабільність, викликати міграційні кризи та залучити більше країн до конфлікту. В результаті такого розвитку подій, увага Заходу може відвернутися від підтримки України, як це сталося під час війни в Ізраїлі. Крім того, ескалація в Сирії може ще більше зміцнити альянс між Росією, Іраном та режимом Асада, що збільшить загрози для України. Наприклад, у відповідь на підтримку, Асад може надати можливість активніше вербувати солдатів у Сирії для російських військових цілей в Україні.
В українському Міністерстві закордонних справ категорично підкреслили, що ключову відповідальність за "погіршення безпекової ситуації в Сирії" несуть саме Москва і Тегеран. У відомстві звертають увагу на те, що країна вступила в нову небезпечну фазу конфлікту, яка "може мати непередбачувані наслідки для миру та безпеки в регіоні".
Як стверджує давнє прислів'я: "Ворог мого ворога - мій союзник", існує чимало свідчень, що деякі сирійські повстанці отримали підтримку та навчання від Головного управління розвідки України. Більше того, українські розвідники активно беруть участь на боці сирійської опозиції, з метою знищення російських найманців не лише в Україні, а й в інших регіонах. Наприклад, в липні та вересні вони здійснювали удари безпілотниками по російській базі в Сирії, про що повідомляли в своїх звітах. Як зазначає турецький військовий портал Clash Report, "Україна зіграла ключову роль у допомозі сирійській опозиції у створенні безпілотної авіації".
Як відзначив політик і дипломат Роман Безсмертний, залучення ГУР до боротьби з росіянами в Сирії, є дуже важливим, бо в українців "є розуміння того, що вирішуються питання не тільки на російсько-українському фронті, але й деінде, де є наші інтереси, де є можливість боротися із ворогом".
