"Усі за!" на підтримку Кремля: чому продовження санкцій ЄС стало настільки складним і які можливі рішення?
Європейський Союз ухвалив рішення про продовження персональних санкцій стосовно осіб і компаній, які підтримують агресію проти України. Після тривалих переговорів і складних компромісів було досягнуто суперечливого результату: санкції з російських олігархів Алішера Усманова та Михаїла Фрідмана були зняті. Водночас, новий пакет санкцій був продовжений на рекордні 36 місяців (3 роки), що є незвичним, оскільки раніше терміни становили 6 або 12 місяців.
Тож протягом наступних трьох років окремі держави-члени ЄС вже не зможуть шантажувати та використовувати якісь прізвища для торгів як умову погодження всього санкційного пакета.
Але трирічний проміжок не вирішує основну проблему — потребу в досягненні згоди серед усіх 27 країн-членів.
Додатково, виключення двох важливих російських олігархів з санкційного списку викликає сумніви щодо майбутньої єдності та надійності санкційної системи Європейського Союзу. В певному сенсі, альтернативою можуть стати національні санкції, які вводитимуться окремими країнами ЄС на їхній власний розсуд. Проте, цей підхід має ряд суттєвих недоліків.
Зміна формату голосування в ЄС щодо запровадження або продовження санкцій може стати вирішенням цієї системної проблеми. Наразі для прийняття таких рішень необхідна одностайність, що створює ризики та невизначеність.
Давайте детальніше проаналізуємо цю ситуацію.
Які зміни може принести фокус Парижа?
Скасування санкцій проти двох російських олігархів створює цілу низку системних загроз.
Легалізація політичного шантажу. Раніше практику блокування санкцій та спроби вилучення певних росіян зі списку санкцій переважно використовували Словаччина та Угорщина. Однак цього разу до цього кроку вдався один з ключових союзників України - Франція. Виглядає на те, що вимога Парижа скасувати санкції проти Усманова під приводом "національної безпеки" стала частиною закулісної угоди з Азербайджаном - зняття обмежень було обміняно на помилування французьких громадян, зокрема засудженого за шпигунство Мартіна Раяна.
Розморожування активів. За оцінками аналітичного центру Європарламенту, у ЄС заморожено близько 28 млрд євро приватних російських активів. Зняття персональних обмежень повертає колишнім підсанкційним олігархам доступ до фінансових рахунків, елітної нерухомості, бізнес-чартерів і мегаяхт, які могли б стати джерелом компенсацій для України.
Яскравим прикладом є яхта Dilbar, оцінена приблизно в 600 мільйонів доларів, що асоціюється з Усмановим.
Офіційно яхта належить офшорній компанії, яка має зв'язки з його сестрою Гульбахор Ісмаїловою. У березні 2025 року Європейський Союз виключив Ісмаїлову зі списку санкцій. У червні 2026 року суд у Франкфурті постановив, що влада не змогла довести зв'язок яхти з Усмановим, тому санкції на неї не поширюються. Це рішення суду оскаржується, але тепер, коли санкції з Усманова були зняті, яхта фактично виходить з-під контролю ЄС.
Ймовірно, те саме чекає й на інше майно, яке пов'язують з олігархом.
Михайло Фрідман розпочав новий судовий процес.
Ще у 2024 році він подав проти Люксембургу позов на 16 млрд доларів через заморожування своїх активів. Для цієї країни зняття санкцій з Усманова створювало небезпечний прецедент: воно могло послабити її позицію в цьому процесі.
Ідеться не про окремі об'єкти, а про доступ до капіталу, який міг би працювати на відбудову України.
Обидва олігархи залишаються під санкціями України, США, Канади та Великої Британії - тож питання використання їхніх статків для компенсацій не закрите. Щодо Усманова та Фрідмана Латвія, Литва та Естонія також вже запровадили персональні санкції.
Підтримка російського впливу на фоні виборів. Скасування санкцій щодо Усманова та Фрідмана може спонукати Кремль активізувати лобістські зусилля в країнах ЄС через проросійські політичні сили. Наприклад, на виборах в окремих земельних парламентах Німеччини "Альтернатива для Німеччини" здобула значну підтримку, відкрито виступаючи за скасування санкцій проти Росії. У той же час, у Франції ультраправий кандидат Марін Ле Пен має реальні шанси на перемогу на президентських виборах наступного року.
Загроза для подальших санкцій. 31 липня 2027 року спливає термін дії секторальних санкцій ЄС, а їхнє продовження знову потребуватиме одностайності всіх 27 держав-членів. Крім того, запроваджений трирічний запобіжник стосується лише індивідуальних санкцій. Ставки погодження секторальних санкцій значно вищі, ніж у випадку з Фрідманом та Усмановим.
Оскільки під загрозою можуть опинитися не лише окремі особи, а й цілі сектори економіки, такі як торгівля, фінанси, енергетика та технології подвійного призначення, ситуація стає серйозною. Якщо загроза зірвати продовження обмежень дозволила виключити двох олігархів зі списку, то ризик не продовження санкцій для всіх секторів створює підстави для вимоги значно більших поступок.
Недостатки системи Європейського Союзу
Введення та продовження вже чинних санкцій вимагає одностайності та згоди всіх держав-членів Європейського Союзу. Проте, у ситуації, коли лідери деяких країн насправді перешкоджають цьому процесу, ставлячи свої особисті інтереси вище за спільні цілі та цінності ЄС, виникають загрози для реалізації Спільної зовнішньої та безпекової політики.
Дебати щодо досягнення одностайності у питаннях введення санкцій Європейського Союзу тривають вже досить довго. Зокрема, висловлюються пропозиції змінити методи голосування по санкціях, щоб їх можна було ухвалювати кваліфікованою більшістю, а не за згодою всіх держав-членів ЄС. Це означає, що для прийняття рішення потрібно, щоб принаймні 15 з 27 країн проголосували "за", при цьому вони повинні представляти більше 65% населення Європейського Союзу.
Це б дозволило усунути фактичний шантаж, коли одна держава може блокувати спільні рішення, аби отримати для себе політичну та економічну вигоду.
Національні механізми санкцій як альтернативний підхід
Альтернативним рішенням, яке зберігатиме тиск на Росію в умовах фактичного розколу в питаннях зовнішньої та безпекової політики, можуть стати національні санкції на рівні окремих держав ЄС. Цей механізм має низку переваг:
* країни-члени можуть оперативно реагувати на виклики безпеці, якщо досягнення консенсусу на рівні ЄС неможливе або затягується через політичні розбіжності;
* В Брюсселі немає безпосередніх заборон на введення національних обмежень в конкретній країні;
* Список конкретних обмежень може бути більш об’ємним, а покарання - суворішими, ніж ті, що застосовуються Європейським Союзом.
Однак національні санкції також мають свої вагомі недоліки:
* вони діють лише в межах країни, яка їх запровадила, тож активи в інших державах ЄС залишаються недоторканними, а підсанкційні особи можуть просто обирати сприятливіші юрисдикції для своїх активів;
* для санкцій ЄС діють єдині правила та роз'яснення Єврокомісії, тоді як національні санкції кожна держава застосовує на власний розсуд, що ускладнює контроль за їх дотриманням та створює лазівки для обходу.
Досвід різних держав
Декілька держав-членів Європейського Союзу вже впровадили та експлуатують власні національні санкційні системи, які діють незалежно від рішень європейських регламентів. Основна мета цих обмежувальних заходів полягає в протидії тероризму, запобіганні міжнародним злочинам або порушенням прав людини, а також у захисті національних інтересів.
Наприклад, Франція впроваджує автономні санкції, спираючись на положення Валютно-фінансового кодексу. У свою чергу, Бельгія має свій національний реєстр, що стосується замороження активів у рамках протидії фінансуванню тероризму.
Також свою модель санкційної системи має Латвія. Ще у 2016 році Рига ухвалила Закон про міжнародні та національні санкції. Він дозволяє уряду запроваджувати національні санкції за власною ініціативою або за пропозицією міністра закордонних справ чи Ради національної безпеки.
Вони мають можливість прогнозувати блокування фінансових ресурсів, обмеження на в'їзд, торговельні обмеження та інші подібні дії. Закон надає право вводити санкції, зокрема, для забезпечення національної безпеки, протидії міжнародній злочинності та захисту прав людини.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну підштовхнуло до створення автономних національних санкційних систем ще в низці європейських країн.
Польща запровадила спеціальний санкційний режим, націлений на осіб, які підтримують Росію та Білорусь, або ж сприяють агресивним діям проти України. На осінь 2026 року у польському списку вже налічується кілька сотень таких осіб.
У 2023 році Чехія ввела новий механізм, що надає можливість впроваджувати національні санкції, поки не буде прийнято рішення на рівні ЄС. Це стосується випадків, коли особу не занесено до європейського списку або коли виникає потреба в додаткових обмеженнях.
Таким чином, патріарх Кирил потрапив до чеського списку, хоча його ім'я не фігурує у санкційному списку Європейського Союзу.
Литва також представляє альтернативний національний підхід. У червні 2025 року Сейм прийняв зміни до законодавства, які дозволяють впроваджувати національні санкції стосовно фізичних і юридичних осіб з Росії та Білорусі. Це стосується, зокрема, тих, хто підтримує агресивні дії проти України, створює загрози територіальній цілісності та безпеці, займається гібридною діяльністю або вчиняє серйозні порушення прав людини.
У той же час, подібні санкції можуть бути введені лише в ситуаціях, коли аналогічні обмеження, встановлені ЄС, не застосовуються або реалізуються частково. Отже, національний механізм сприймається як доповнення до санкцій Європейського Союзу, а не як їхня альтернатива.
Естонія впровадила аналогічну модель: Законодавство про міжнародні санкції, прийняте в 2019 році, надає можливість вводити додаткові національні санкції для забезпечення безпеки та захисту інтересів держави. Це може включати заморожування активів та економічних ресурсів, а також заборони на фінансування товарів і послуг, в'їзду та торговельних угод.
Яскравим прикладом стала ситуація в березні 2025 року, коли, після виключення деяких російських громадян із санкційних списків ЄС, уряд Естонії вирішив запровадити власні санкції щодо певних осіб. Це рішення дало змогу зберегти обмеження на національному рівні, незважаючи на зміни в спільній політиці Європейського Союзу.
Які подальші кроки?
Усманов і Фрідман - не периферійні фігури, а одні з найбагатших бізнесменів у російській економіці. Їхній успіх дає надію й іншим. Наприклад, Роману Абрамовичу, який уже неодноразово намагався скасувати обмеження проти себе. Прецедент працює не як історія двох людей, а як механізм, що відкриває чергу охочих.
Ця оповідь стосується не стільки минулого, скільки майбутнього року. Саме в цей час Європейський Союз повинен буде ухвалити рішення щодо секторальних санкцій, і це стане ареною серйозної боротьби. Підготуватися до цього потрібно вже зараз, акцентуючи увагу не лише на захисті окремих галузей, а й на підтримці партнерів у реформуванні самого механізму: від переходу від одностайності всіх 27 країн до голосування на основі кваліфікованої більшості. Допоки одна країна має можливість блокувати спільні рішення, шантаж залишатиметься ефективною стратегією.
Автор: Тетяна Хуторенко
голова аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей"
